Організаційні аспекти держінформполітики

Ідеологічні, політичні, законодавчі аспекти інформаційної політики нашої держави мають підкріплюватися конкретними організаційними заходами: хтось повинен втілювати їх у життя. Інформаційна індустрія в Україні має органи державного управління, покликані проводити державну інформаційну політику в країні та контролювати дотримання законодавства в інформаційній сфері. Які ж це органи?

Ст. 160

Комітет у справах свободи слова та інформації Верховної Ради України. Вищий законодавчий орган сформував цей Комітет з метою забезпечення саме законодавчої (правової) основи діяльності засобів масової інформації та свободи слова. Власне, всі перелічені закони були розроблені або опрацьовані і подані на розгляд сесії саме цим Комітетом або його попередницею — профільною парламентською комісією.

Завдяки депутатам Верховної Ради тричі влаштовувалися парламентські слухання, пов'язані з проблемами свободи слова в Україні. Останні такі слухання з ініціативи Комітету, який очолював Микола Томенко, «Суспільство, ЗМІ, влада: свобода слова та цензура в Україні» були проведені у грудні 2002 року. Після них були внесені суттєві доповнення і поправки в закони, що стосуються діяльності ЗМІ, зокрема дано дефініцію, що таке цензура і які дії вважати цензурним втручанням.

Головна інформаційна служба Секретаріату Президента України. Забезпечує виконання конституційних повноважень Президента в інформаційній сфері. Опрацьовує законодавчі акти інформаційної політики. Проводить моніторинг та аналіз інформаційного простору, забезпечує аналітичними матеріалами Президента та Секретаріат.

Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення. Важливий конституційний державний орган, половину складу якого призначає Верховна Рада (пункт 20 статті 85 Конституції України), а другу половину — Президент України (пункт 13 статті 106). Цей орган розподіляє частоти мовлення для радіо і телебачення, контролює дотримання законодавства редакціями електронних ЗМІ, проводить державну інформаційну політику у теле- і радіо просторі.

Державний комітет з питань телебачення та радіомовлення (Держкомтелерадіо). Ця структура виконавчої влади (Кабінету міністрів) в різний час реорганізовувалася та перейменовувалася: Держкомвидав, Міністерство інформації, Держкомінформполітики, нарешті нинішня назва, до якої повернулися згідно з рішенням Конституційного суду.

Ст. 161

Попри назву, цей держкомітет реального впливу на телерадіоструктури практично не має. В його функціональні обов'язки входить проведення інформаційної політики у сфері друкованих ЗМІ та у видавничій справі. Він має свої структури в областях — місцеві управління інформаційної політики. Голова Держтелерадіо призначається і звільняється Верховною Радою — це було зроблено задля того, щоб вивести його із зони впливу тодішнього режиму та зокрема президента Кучми.

Сектор моніторингу розвитку культури й духовності секретаріату Кабінету Міністрів України. Суто внутрішня структура Кабміну, займається моніторингом ЗМІ як складника культури й духовності. Готує відповідну інформацію для керівництва Кабміну, суттєвого практичного впливу на ЗМІ не має.

Прес-служби, прес-центри, інформаційні центри, центри зв'язків з громадськістю. Хоча б як називалися ці структури, та головне їхнє завдання полягає в підтриманні зв'язків з громадськістю та інформуванні суспільства про важливі заходи та практичні кроки органів законодавчої, виконавчої та судової влад. Як правило, це робиться через журналістів різних засобів масової інформації. Так, Верховна Рада, Президент, Прем'єр-міністр, окремі міністерства, Генпрокуратура, Верховний та Конституційний суди мають свої прес-служби і прес-секретарів (речників).

Державні засоби масової інформації. На жаль, вони у нашій державі збереглися з радянських часів. Передусім це — Державне інформаційне національне агентство України (ДІНАУ). Його існування ще можна виправдати необхідністю організовано й систематично постачати інформацію з державних органів для українських та зарубіжних засобів масової інформації.

Ст. 162

Вочевидь, необхідністю систематично забезпечувати інформацією про Україну наших земляків за кордоном (це багатомільйонна українська діаспора в різних країнах) створена Всесвітня служба радіо «Україна». Так само є державне Українське радіо, державний Перший національний український телевізійний канал. Останнім часом все настійливіше лунають вимоги створити на базі УТ-1 суспільне (громадське) телебачення, щоб вивести його з-під впливу державних чинників. Про це публічно заявив Президент України Віктор Ющенко. Вочевидь, ця справа таки зрушить з місця.

Крім електронних, існує розгалужена мережа державних друкованих ЗМІ. Верховна Рада має свою газету «Голос України», Кабінет міністрів — «Урядовий кур'єр», мають свої друковані органи деякі міністерства і відомства, а також обласні й районні адміністрації та ради. Це є анахронізм, відрижка компартійної системи преси, але такі реалії збереглися, схоже, на тривалий час, і в незалежній Україні. Всі вони фінансуються (дофінансовуються) з державного або з місцевих бюджетів. Через ці засоби масової інформації суспільство отримує інформацію із владних структур, як правило, таку, яку ті хочуть подати. Говорити про свободу такої преси не доводиться.

В останні роки державні структури для поширення офіційної інформації широко використовують Інтернет-мєрежу. Президент, Кабмін, Верховна Рада, міністерества та інші органи державного управління мають шштіі портили та сайти, де розміщується оперативна інформація про їхню діяльність. Персональні сайти мають проціди! політики та громадські діячі. Все це полегшує засобам масоної інформації висвітлення різних сторін суспільного життя.

Поиск по сайту: