Обмеження свободи слова

Друковане чи мовлене слово може завдати моральної (і матеріальної) шкоди будь-якому суб'єкту, якщо розтиражує викривлену, неправдиву інформацію про нього. Тому дуже гостро постає проблема відповідальності за зловживання свободою слова: адже слово може не тільки піднести людину, але й знищити її в очах громадськості.

У демократичних суспільствах вироблені такі закони і правові акти, які, убезпечуючи громадян від зловживання свободою слова, водночас не обмежували б цю свободу. У Всезагальній декларації прав людини, прийнятій 1948 року, закладено принцип демократії, який передбачає, що «при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може обмежуватись тільки тими нормами, які встановлені законом виключно з метою забезпечення безпеки, належного визнання і поваги прав і свобод інших людей та задоволення вимог моралі, суспільного порядку та громадського благоустрою у демократичному суспільстві» ¹⁴². У Міжнародному пакті про громадянські та політичні права задеклароване право на вільне висловлення власної думки, але тут-таки застережені особливі обов'язки та відповідальність, які полягають у певному законодавчому обмеженні заради «поваги прав і репутації інших осіб».

Отже, взаємини між засобами масової інформації і громадянським загалом відрегульовані законодавчо таким чином, щоб і свободи слова було вільно дотримуватись, і права громадянина не порушити.

Навіть найдемократичніші країни встановлюють обмеження свободи слова для збереження державної та військової таємниць. У країнах Європейського співтовариства обмеження у здійснення свободи поширення інформації допускаються тільки в разі «настійної соціальної необхідності», «абсолютної впевненості», що це не призведе «до несприятливих наслідків для держави».

______________________

¹⁴² Див.: Всезагальна декларація прав людини, стаття 29, ч. 2.

Ст. 202

Схожі застереження є практично в основних законах всіх демократичних країн. Для прикладу, Конституція Італії застерігає: «забороняються друковані твори, видовища та всі інші заходи, які суперечать моралі».

В Україні конституційно передбачена можливість обмеження прав на свободу слова, коли йдеться про інтереси національної безпеки, територіальної цілісності держави, громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, а також: про інтереси охорони здоров'я населення, захисту репутації або прав інших людей, підтримання авторитету та неупередженості правосуддя ¹⁴³. Ці положення в основному відповідають як нормам міжнародних угод у царині людських прав, так і нормам європейського права.

Однак у Європейській Конвенції про права людини, у конституціях держав західної демократії можливість застосування обмежень свободи слова та інформації зводиться до мінімуму. У нашій же Конституції в названій статті 34 поряд з цілком виправданими нормами закладені позиції, які чітко не нормуються і відкривають можливість для узаконення свавільних, небезпечних для суспільства рішень, під прикриттям нібито інтересів громадського порядку, необхідності запобігання заворушенням чи злочинам. І, як часто в житті трапляється, ті, що мають опікуватися громадським порядком і спокоєм, профілактикою злочинності, посилаючись на конституційні норми, можуть встановлювати обмеження людських прав і свободи слова. Адже в Конституції не вказано, хто саме, у яких ситуаціях і випадках вирішує питання про встановлення тих чи тих обмежень.

_____________________

¹⁴³ Див.: Конституція України, стаття 34, абзац 3.

Ст. 203

Проілюструвати цю думку можна на прикладі подій 9 березня 2001 року, коли у Києві сталися зіткнення демонстрантів руху «Україна без Кучми» з правоохоронцями біля пам'ятника Тарасові Шевченку та на вулиці Банковій, а також були проведені арешти студентів на залізничному вокзалі за двома прикметами — молодий вік і спілкування українською мовою. Цим були порушенні права людини на демонстрації та критику владних структур. Щоправда, влада не зважилася на застосування обмежень для всіх засобів масової інформації, але залежні від неї та олігархічних кланів телеканали і газети односторонньо висвітлили драматичні події, подаючи лише викривлену офіційну версію. Свобода слова від цього не виграла.

Нечіткість, недомовленість у формулюванні конституційних норм також може призвести до неоднозначних їх трактувань. Якщо у статті 34 гарантується право на вільне вираження поглядів і переконань, то це цілком конкретно і зрозуміло: громадяни вільно можуть обмінюватись своїми поглядами і переконаннями, висловлювати їх публічно. А коли у цій самій статті декларується право просто на свободу думки і слова, без уточнення на свободу їх вираження, то це сприймається так, ніби Конституція дозволяє громадянам вільно думати і говорити тихо самими з собою. Ніби можна встановити контроль над думанням чи внутрішніми монологами людини. Якщо ні, в чому немає жодних сумнівів, то навіщо така норма в Основному Законі?

Про це також говорилося з трибуни Верховної Ради під час парламентських слухань «Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи» 10 квітня 1997 року ¹⁴⁴.

Окрім забороненої до оприлюднення інформації з вищеназваних мотивів, доступ до певного змісту інформації може обмежуватися законодавством з інших міркувань. Інформація з обмеженим доступом може бути: а) таємна, б) конфіденційна.

______________________

¹⁴⁴ Див.: Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи // Матеріали парламентських слухань у Верховній Раді України 10 квітня 1997 року. — К., 1997.

Ст. 204

Таємною є інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення яких завдає чи може завдати шкоди особі, державі, всьому суспільству.

Критерії віднесення інформації до таємної, порядок її захисту регулюються законодавством. Якщо засіб масової інформації ігнорує передбачені законом обмеження і заборони, може постати судова відповідальність аж до його закриття ¹⁴⁵.

Конфіденційною інформацією є відомості, власниками яких є фізичні чи юридичні особи і які можуть поширюватися тільки з їхнього дозволу на певних умовах. Це інформація професійного, ділового, виробничого, комерційного характеру, доступ до якої визначається її власниками (приміром, дані лікаря про його пацієнтів, дані банків про клієнтів та їхні вклади тощо). За розголошення конфіденційної інформації всупереч волі її власників чи з порушенням при розголошенні визначених власникам умов, автор і ЗМІ можуть бути притягнутими до цивільно-правової відповідальності із зобов'язанням компенсувати заподіяну матеріальну і моральну шкоду.

Законом заборонено також використання засобів масової інформації для втручання в особисте життя громадян та посягання на їхню честь і гідність. У випадку порушення цієї заборони громадянин має право на судовий захист.

Закони, як звичайні, так і Основний, можуть бути добрі, а можуть бути і не зовсім добрі. Однак, хоча б якими вони були, їх треба свято дотримуватися. Ігнорування законів під тим приводом, що вони недосконалі, неприпустиме; це означатиме правовий нігілізм і вестиме до анархії. Якщо закони погані, їх треба замінювати кращими, якщо вони не досконалі, їх треба поліпшувати, виходячи з потреб суспільства і вимог часу, — але і перше і друге треба робити законним шляхом.

____________________

¹⁴⁵ Див.: Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу)», статті 3 та 8.

Ст. 205

Якщо цього не зроблено, слід поважати і виконувати такі закони, якими вони є, — це найперший обов'язок законослухняного громадянина.

Але сказане зовсім не означає, що не треба критично оцінювати існуючі закони, замислюватись над їхньою суттю, порівнювати із зарубіжними аналогами. Саме це і необхідно робити для усвідомлення недосконалості законодавства та для його поліпшення, доведення до кращих світових зразків.

Варто зайвий раз підкреслити, що у законодавстві, яке регулює відносини ЗМК і суспільства, а відтак — визначає державну інформаційну політику, є певні недоліки, прогалини, суперечності та неузгодженості, недостатня про робленість окремих правових новел. Але невиконання законів з будь-яких причин не звільняє від відповідальності за їх порушення. Журналіст, який чи не найбільше зацікавлений у вільному вираженні своїх думок і позиції, бо це — його професія, має повсякчас пам'ятати про це.

Свобода слова — одне з найбільших досягнень демократії. Вона, власне, й полягає у забезпеченні плюралізму думок і позицій, у можливості дискусійності з будь-якого питання і безпосередньо впливає на державну інформаційну політику.

Найбільшим полем для реалізації права на свободу слова є засоби масової комунікації. Таким чином, журналістика загалом і журналісти зокрема зацікавлені в тому, щоб стояти на сторожі свободи слова, а отже — і демократичних засад у суспільстві. Це покладає величезну відповідальність на них: свободою слова треба користуватися обережно і виважено, не забуваючи про необхідність підкорятися об'єктивним законам природи і суб'єктивним — суспільства. Не може бути свободи для однієї особи за рахунок обмеження свободи іншої особи.

Взаємини суспільства і засобів масової комунікації випливають із необхідності людства виживати в умовах однієї планети. Вони регулюються писаними законами та загальноприйнятими моральними нормами.

Ст. 206

Свого часу відомий американський журналіст, видавець газети «Нью-Йорк тайме» Артур Сульцберґер влучно визначив свободу слова так: «Суть полягає не у "свободі видавців друкувати", а в "праві громадян знати"» ¹⁴⁶. Саме з «права громадян знати» має виходити влада, формуючи державну інформаційну політику.

__________________

¹⁴⁶ Див.: Капелюшний А. О. Енциклопедія афоризмів і крилатих фраз // Журналістика — це спосіб життя. — Львів: ПАЮ, 2004. — С 253.

Ст. 207

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Багерстам Зрик. Свобода прессы в демократическом обществе. — Тарту, 1992.

Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, прийнята Радою Європи 4 листопада 1950 року // Офіційний вісник України. — 1998. — № 13.

Журналістика в умовах гласності. — К., 1991.

Законы и практика средств массовой информации в Европе, Америке и Австрии. — М., 1996.

Іванов В. Ф. Законодавство і журналістика. Становлення правової бази в Україні та світовий досвід. — К., 1997.

Інформаційна сфера України: стан, проблеми і перспективи / Матеріали до парламентських слухань «Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні». — К.: Держкомінформ, 2002.

Капелюшний А. О. Енциклопедія афоризмів і крилатих фраз / Журналістика — це спосіб життя. — Львів.: ПАІС, 2004. — С 254.

Лизанчук В. В. Українське державотворення і свобода слова // Вісн. Київ, ун-ту, сер. Журналістика. — 1995. — Вип. 2.

Москаленко А. 3. Вступ до журналістики. — К., 1997.

Права людини: міжнародні договори України, декларації, документи. — К., 1992.

Приступенко Т. О. Правові основи діяльності ЗМІ. — К.: ЦВП, 1998.

Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи. Матеріали парламентських слухань у Верховній Раді України 10 квітня 1997 року. — К., 1997.

Українське законодавство: Засоби масової інформації. — К.: IREX У-Медіа, 2004.

Поиск по сайту: