Міф третій: «національна ідея не спрацювала»

Після розпаду Радянського Союзу під тиском національно-визвольних рухів та утворення на базі колишніх союзних республік незалежних держав Україна мала, за визначенням фахівців-економістів, найкращі шанси на швидке соціально-економічне відродження. Цьому сприяли природні умови, багатства надр, масні чорноземи, кращий від інших республік економічний потенціал і, звичайно ж, талановитий і працелюбний народ.

___________________

⁸⁵ Див.: Маланюк Е. Малоросійство. — Нью Йорк. — Видання «Вісника» ООЧСУ, 1959. — С 10.

⁸⁶ Там само, с 25.

Ст. 109

Однак не так сталося, як гадалося. Поки інші держави — не тільки з так званого соціалістичного табору, а й з колишніх прибалтійських союзних республік, — запроваджували реформи, нарощували виробництво, зміцнювали економіку, Україна не просто стояла на місці, а з кожним роком зубожіла. Євген Марчук, коли кандидував у президенти і був конкурентом Кучмі, наводив такі цифри: 1998 року внутрішній валовий продукт (ВВП) на душу населення зменшився в Україні до 816 дол. США проти 1040 дол. 1997 року. Для порівняння: душова частка ВВП у таких не дуже економічно розвинених країнах, як Колумбія, Перу, Венесуела, Бразилія, становила у цей період від 2205 до 4742 дол ⁸⁷.

Президент Кучма нічого ліпшого не придумав, як пояснити відставання України тим, що у нас, на відміну від країн Прибалтики, національна ідея не спрацювала. Це була або відверта брехня, або невігластво і нерозуміння національних пріоритетів главою держави. А найскорше — бажання виправдати власну неспроможність, заразом принизити національну самосвідомість українського народу. Та хоч би що там, Кучма став міфотворцем.

В реальності ж усе виглядає зовсім не так.

По-перше, в Україні національна ідея спрацювала: український народ на референдумі 1991 року рішуче висловився за незалежність, було відновлену українську державність, нашу країну визнала світова співдружність.

По-друге, наші негаразди пояснюються не тим, що національна ідея не спрацювала, а тим, що на неї не працювали ті, хто мав би це робити за своїм службовим становищем. Себто, сам президент та його команда, які мусили б виконувати волю народу, висловлену на референдумі. Насправді ж «офіційна влада в Україні стала могутнім і послідовним гарантом реалізації інтересів антинародних і антидержавних сил за рахунок переважної більшості українських громадян, для яких було побудовано дивне і жорстоке суспільство-антисвіт» ⁸⁸.

___________________

⁸⁷ Див.: Марчук Євген. П'ять років української трагедії. — К.: Християнсько-Народний Союз, 1999. — С. 15.

⁸⁸ Див.: Марчук Євген. П'ять років української трагедії. — К.: Християнсько-Народний Союз, 1999. — С. 23.

Ст. 110

Поиск по сайту: