Сучасна структура медіа-сфери в Україні

За радянських часів за існування монополії компартії на ЗМІ структура медіа-сфери була простою й однорідною ідеологічно — компартійною. Всі засоби масової інформації, хоча б хто був їхнім засновником — органи державної влади, профспілкові, комсомольські, наукові структури, — всі вони були партійними.

З відновленням незалежності України та призупиненням діяльності компартії ситуація докорінно змінилася.

Ст. 252

За станом на 1993 рік засоби масової інформації можна було поділити на п'ять груп:

1) монопольно-державні засоби масової інформації, що дісталися у спадок від попереднього режиму: державне телебачення й радіо, газети та журнали різних владних структур; вони становили 27% всієї тодішньої української преси;

2) газети та журнали комерційних структур — 19% загальної кількості.

3) незалежні від влади засоби масової інформації; це ЗМІ, засновниками яких були трудові, журналістські колективи, творчі спілки, новостворені політичні партії, — 29 відсотків;

4) так звані багатотиражки — газети промислових підприємств, вищих навчальних закладів, колгоспів та радгоспів; виходили вони нерегулярно, а професійний рівень багатьох із них наближався до рівня стінгазет — їх було близько 16%.

5) приватні видання, зареєстровані фізичними особами, - явище нове за суттю; як правило, ці газети або не розпочали вихід через брак коштів і досвіду у господарів, або з тих самих причин виходили врядигоди — їх питома вага становила близько 8%.

Такою була структура засобів масової інформації перших років незалежності, що дістали назву посткомуністичних. Починаючи з середини 90-х років минулого століття в Україні формується кланово-олігархічна система ЗМІ. Провідну роль у ній стали відігравати об'єднання друкованих та електронних мас-медіа з єдиним центром політичного впливу на них — так звані холдинги.

Холдинг (у дослівному перекладі з англ. — тримати, затримувати) означає придбання контрольних пакетів акцій та створення холдинг-компаній, себто — корпорацій, що використовують свій капітал для придбання контрольних пакетів інших компаній та встановлення контролю над ними, щоб управляти значно більшим капіталом, ніж початковий ¹⁸⁵.

__________________

¹⁸⁵ Див.: Словник іншомовних слів. — К.: Довіра, 2000. — С 964.

Ст. 253

Українські медіа-об'єднання не зовсім вкладаються у це визначення з тієї простої причини, що, по-перше, їхні власники для загалу невідомі: вони не хочуть «світитися» і перебувають у тіні. Тому зусилля журналістів з'ясувати це питання в причетних до медіа-справи офіційних державних структурах завершувалися нічим. А по-друге, в українському законодавстві відсутня дефініція «власник засобу масової інформації», а термін «засновник», що використовується при державній реєстрації періодики чи видачі ліцензії телерадіоорганізації лише називає ініціаторів створення ЗМІ і зовсім не відображає відносин власності. А найголовніше — українські медіа-холдинги здебільшого політично заангажовані і часто не ставлять за мету отримати прибуток, що характерно для класичного капіталістичного виробництва, а навпаки, вкладають кошти у збиткові ЗМІ з єдиною метою — отримати від цього політичні дивіденди.

Отже, українські медіа-холдинги, на думку дослідників, мають скорше політичне підґрунтя, ніж економічну основу. Суміщення чи змішання політичного впливу та медіа-бізнесу нерідко використовується для відмивання нечесних коштів та уникнення від оподаткування, що вже пахне звичайним криміналом.

Інтернет-видання «Телекритика» 2002 року оприлюднило дослідження, автори якого спробували на підставі вивчення тематичного спрямування та політичного впливу найпомітніших ЗМІ визначити структуру тодішнього інформаційного простору і виявити найхарактерніші медіа-холдинги та їхніх власників ¹⁸⁶. Оскільки з того часу мало що змінилося принципово і точнішої класифікації немає, зупинимося на висновках цього дослідження. Згідно з ними система ЗМІ в Україні поділяється на холдингові і нехолдингові мас-медіа. Холдинги за ознакою власників (засновників) розшаровуються на три головні групи: корпоративні, партійні та локальні.

________________

¹⁸⁶ Див.: http://www.telekritika.kiev.ua/comments/?id=5368

Корпоративні медіа-холдинги:

Медіа-холдинг центральної влади: «Голос України», «Інвест-газета», «Урядовий кур'єр», «Демократична Україна», «Правда Украіни», видання фонду «Співдружність».

Зарахування владних ЗМІ до холдингу є певною натяжкою. Адже, по-перше, коло владних ЗМІ не обмежується переліченими, бо є ще і в центрі — державні телебачення, радіомовлення; і в регіонах — обласні, міські та районні газети. По-друге, кожний засіб має свого засновника, якого уособлює певний владний орган. По-третє, немає єдиного центру управління цією системою, як і єдиного центру її фінансування (одні отримують кошти з державного, а інші — з місцевого бюджетів).

Meдia-холдинг Віктора Пінчука: телеканал ICTV, газета «Факти і коментарії», медіа-проект «Вуличне телебачення». До того ж Пінчук має вплив на телеканали СТБ, М-1, «Новий»; FM-радіо «Довіра», за даними інтернет-видання «Форум», проект «Питання дня» на УТ-1, низку регіональних ЗМІ в Дніпропетровську.

Meдia-холдинг Андрія Деркача: газета «Кієвскій телеграф» з додатком інтернет-ресурсу «Телеграф», а також — інтернет-видання «Версії», телерадіокомпанія «Ера» (на УТ-1), FM-радіо «Ера»; вплив на НТН, Центр оцінки політичних ринків.

Meдia-холдинг Валерія Хорошковського: інтернет-видання Part.org.ua, FM-радіо «Ренесанс», FM-радіо «Українські новини», інформагентство «Українські новини», деякі медіа-проекти консультаційнної групи «АГТ» (Агентство гуманітарних технологій).

Meдia-холдинг Олександра Волкова: журнал «ПіК», телекомпанії «Гравіс» та «TV-Табачук», FM-радіо «Столиця», FM-радіо «Ностальжі», FM-радіо «Наше радіо»; ще — певний уплив на телеканал «1+1».

Meдia-холдинг «Інформаційні системи України» (власники «Приват-банк» і за деякими даними — Сергій Тигипко); ще, за деякою інформацією, — газета «Комсомольская правда в Украінє», FM-радіо «Довіра», ТІА «Вікна», телекомпанія «Приват-ТВ».

Meдia-холдинг Вадима Рабиновича: тижневики «Столічниє новості» та «Деловая неделя», веб-сайт MIGnews, TPK «AITI», FM-радіо «Супер-Нова» (Концерн компаній В. Рабиновича «Рико-групп» володіє 51% акцій TPK «Юнайтед групп», до складу якої входить «Супер-нова»).

Ст. 255

Партійні медіа-холдинги:

Партійно-корпоративний медіа-холдинг СДПУ(о): ТРК «Альтернатива», «Президентський вісник», газети «2000», «Наша газета+», «День», «Кієвскіє Вєдомості», інтернет-видання «Оглядач», популярна спортивна преса («Команда», «Український футбол»), «Молодь України», тижневик «Закон і бізнес», телеканал «Право».

СДПУ (о) фактично контролювала головні загальнонаціональні канали: телеканал «Інтер» (і веб-сайт «Подробності»), «1+1» (веб-сайт «ТСН»), київський канал «ТЕТ», ряд програм на УТ-1, FM-радіо «Кієвскіє Вєдомості». За даними інтернет-видання «Форум», окрім названих, партія мала вплив на: «Бізнес і політику», видавництво «Бліц-інформ» (газета «Бізнес», журнал «Наталі»), «Радіо Z». Тісно співпрацювала з українськими версіями російських видань («Із-вєстія», «АіФ», «Комсомольская правда»). Впливала на низку регіональних ТРК і друкованих видань. За деякими даними, під уплив СДПУ (о) потрапило агентство УНІАН — здане в політичну оренду його власниками, близькими до «Приват-банку» ¹⁸⁷.

Медіа-холдинг Народно-демократичної партії: газета «Україна і світ сьогодні», деякі програми на УТ-1, телеканалі «Тоніс».

Медіа-холдинг Блоку Юлії Тимошенко: газети «Вєчєрніє весті», «Батьківщина» (припинила вихід), за однією з версій — газета «Галицькі контракти», ТРК «Ютар» (припинив своє існування), інтернет-проект ProUA.net.

___________________

¹⁸⁷ Слід завважити, що ці дані датуються 2002 роком, коли СДПУ (о) фактично була при владі, а її лідер В. Медведчук посідав високий пост голови Адміністрації Президента. Після Помаранчевої революції та зміни президента ця своєрідна медіа-імперія розпалась: принаймні, владні засоби масової інформації вийшли з-під впливу цієї партії, вочевидь, переорієнтувалися й інші мас-медіа.

Ст. 256

Локальні медіа-холдинги:

Медіа-холдинг київської міської влади: газети «Хрещатик», «Столиця», «Вечірній Київ», тижневик «Київські новини», Київська держтелерадіокомпанія, ТРК Київ. Має вплив на газети «Київський вісник», «Кієвлянін», «Київ на долонях», безплатні районні газети «в кожну поштову скриньку» та на телеканал СТБ (програма «Вікна. Столиця»).

Медіа-холдинг «Донецька група» (умовно): газети «Сегодня», двомовна «Влада і політика», телеканал «Україна», частковий контроль над УТ-1, певний уплив на телеканал «Тоніс», місцеві ЗМІ.

Російський медіа-холдинг за участю (контрольний пакет) російських бізнес-груп «Лукойл-У країна», «Альфа-груп» і «Сибірський алюміній», за інформацією «Експерт-цонтру»: тижневики «Деловая століца» та «Деловая Украіна», СТБ и «Новий канал», певна участь у ТРК «Ера», газети «Ізвєстія», «Комсомольская правда», «Труд», «Аргументи і факти», «Московській комсомолец» та інші на кшталт названих з позначкою «в Украіне» або «Украіна».

Сюди можна додати низку таких ЗМІ за участю російського капіталу, як «Столічниє новості», «Комерсант-Україна», «Кієвскій телеграф» та низку інших.

Позахолдингові ЗМІ:

До позахолдингових слід віднести передусім партійну пресу: Соцпартія видає газети «Товариш», «Сільські вісті», «Грані+»; компартія — газету «Комуніст»; прогресивні соціалісти — «Досвітні вогні».

Позахолдинговими можна назвати низку відомих видань, які співчували опозиції за режиму Кучми. Це: газети «Україна молода», «Дзеркало тижня» (раніше відкрито писала, що є філією «Нового русского слова» в Нью-Йорку), агентство «Експрес-інформ», інтернет-видання «Українська правда» та ін.

Ця структура українського медіа-простору, що її оприлюднило інтернет-видання «Телекритика», не є повною та репрезентативною, оскільки на багаторазові звертання до провідних телеканалів з проханням надати інформацію про офіційних засновників мало хто відгукнувся. Список тих, яким нічого приховувати і вони таку інформацію надали, оприлюднено в названому дослідженні. Для більшої повноти картини варто подати їх перелік.

Ст. 257

Телекомпанія «АІТІ» — засновники громадяни України Володимир Орлов та Яків Імбриг.

СТБ — корпорація Інтерньюз Нетворк, ТОВ «Про TV», 3AT Міжнародний медіа-центр, ТОВ Міжнародний медіа-центр — TV, Nork Cover Corporation.

Новий канал — «Альфа-капітал Україна».

Телекомпанія НБМ — підприємство з іноземними інвестиціями у формі ТОВ «Ніко пі-єр» м. Чернівці, акціонерне холдингове товариство «Ніко Холдинг С А.» Люксембург, ТОВ «Трансат-Брок», м. Київ.

ТВ-Табачук. За станом на 1999 рік співзаснов-никами були AT «SEZTECS Inc», США; ТОВ «Табачук» і громадянин Табачук Вадим Вадимович. У 2002 році додалися й інші співзасновники: представники «зелених» Рись С. М. і Кирюшин І. В., фірма «Декелос Трейдинг Лтд» (Кипр).

Радіостанція «Континент» — заснована 1994 року; засновники і власники — подружжя Шолохів Сергій і Неля. Радіостанція припинила роботу під тиском влади, а С. Шолох змушений був покинути Україну.

Телеканал ТЕТ. Засновниками, за інформацією з неофіційних джерел, за станом на 2001 рік були: Київське обласне комунальне підприємство «Київ-медіа», ЗАТ «Футбольний клуб»Динамо»» (Київ), громадяни України Суркіс Ігор Рахмільович та Борисов Олександр Давидович.

Цей, хоч і далеко не повний перелік найпотужніших мас-медіа, дає змогу скласти бодай приблизне уявлення про нинішню структуру українського інформаційного простору та про сили, що відіграють у ньому визначальну роль. При цьому слід зважати на те, що відбувається постійне переливання капіталів та зміна власників.

Ст. 258

Наприклад, власником телеканалу «Інтер», що був під впливом СДПУ (о), за інформацією, що з'явилася на час написання цих рядків, став Валерій Хорошковський, тісно пов'язаний з російським бізнесом. Оприлюднено також повідомлення, що телеканали 7-й та «Гравіс», який записували до холдинга Волкова, контролює медіа-холдинг «Укр-промторг», який у свою чергу прикупила міжнародна компанія Central European Media Enterprises Ltd.

Найсумніше те, що громадськість практично не має ані впливу, ані контролю над мас-медіа. Тому останнім часом все гостріше ставиться питання про створення суспільного телебачення. Однак на кінець 2005 року до практичних кроків у розв'язанні цієї проблеми справа не дійшла.

Для повнішого забезпечення демократії, свободи слова, вільної журналістики дослідники нинішнього стану комунікаційної системи України та її інформаційного простору пропонують:

— мас-медіа повинні існувати за рахунок власного прибутку, що має забезпечити їм економічну свободу, а отже — незалежність від політичного тиску;

— повна вартість медіа-інфраструктури повинна оплачуватися всіма ЗМІ; пільг не повинно бути ні для кого;

— удосконалити законодавство про ліцензування; саме ліцензування звести до повідомної реєстрації; всі спори різних претендентів на медіа має вирішувати суд, а не реєстраційні структури;

— власником ЗМІ не повинна бути людина, бізнес якої знаходиться в іншій сфері і не залежить від прибутковості на медіа-ринку; державні мас-медіа перетворити в громадські з поступовим переходом з бюджетного фінансування до абонементної плати;

— державні органи не повинні виступати власниками засобів масової інформації;

— на сучасному етапі існування державних ЗМІ вони не повинні одночасно мати державне фінансування і комерційну рекламу (має бути щось одне);

Ст. 259

— державний чиновник як автор не повинен друкуватися в державних виданнях, а тільки в тих ЗМІ, які працюють на медіа-ринку.

Навряд чи влада, навіть нинішня, готова позитивно сприйняти всі ці пропозиції, не кажучи вже про їхню негайну реалізацію. Однак, попри певний радикалізм, у них закладені раціональні зерна, які мають узаконитися і стати складниками державної інформаційної політики. В кінцевому підсумку виграла б демократія, розширилися б діапазони свободи слова.

Поиск по сайту: