Кризові явища в системі друкованої періодики

Таким чином, у незалежній Україні стихійно склалася своя система засобів масової інформації, яка дістала назву посткомуністичної. В її організмі відразу намітилась головна суперечність — це суперечність між суспільною потребою у вільній незалежній пресі, яка мала б на ділі стати владою громадської думки, і отриманими у спадок застиглими структурами колишніх компартійних засобів масової інформації, що змінилися лише за формою і мало — за сутністю.

До того ж, попри заборону компартії, її тиск на пресу зберігся через ті ж номенклатурні кадри, що, як і колись, посідали панівні висоти в управлінні. Ось що писав до редакції «Вечірнього Києва» Володимир Забігай з Дніпропетровської області:

«Всі місцеві газети Дніпропетровщини швидко перефарбувалися з компартійних у «народні» і продовжують підступно отруювати читачів. Наприклад, районна газета «Придніпровський комунар» — яка була органом Верхньодніпровського райкому партії та райради, а 27 серпня проголосила себе «суспільно-політичною газетою трудящих району і м. Вільногірська — до сьогодні, тобто до 8 вересня 1991 року, не повідомила про позачергову сесію Верховної Ради України, про Акт проголошення незалежності України та про відкриття 4-ї сесії Верховної Ради» ^{61 .}

Такі випадки були непоодинокими. Чимало нарікань лунало на адресу Українського телебачення — за сірі, мляві, невиразні передачі, які явно програвали за гостротою й наступальністю московським.

______________________

⁶¹ Редакційний архів «Вечірнього Києва».

Ст. 82

З Чернігівської області надходили повідомлення про те, що трансляція небажаних для місцевих властей телепередач з Києва просто переривається: так, на півслові була припинена пряма трансляція Всеукраїнського віча у столиці. Причин такого становища можна назвати дві. Перша полягала в тому, що під тиском оманливої комуністичної пропаганди, коли до будь-яких національних виявів було ставлення негативне, як до ворожого до пануючої доктрини безоглядного інтернаціоналізму, була деформована суспільна свідомість і ослаблений національний імунітет. Друга причина та, що на керівних постах здебільшого залишилися ті самі, тільки перефарбовані, компартійні кадри, які не тільки дотримувалися догм колишньої ідеології, а й скрізь, де була змога, намагалися підтримувати її конкретними діями.

Ситуація у друкованих засобах масової інформації на той час склалася непроста. Демократична преса, яка першою почала відстоювати принципи ринкової економіки, першою ж зазнала нищівних ударів від стихії дикого ринку. Інфляція з'їдала кошти від передплати швидше, ніж вони надходили на рахунок редакції. Поліграфісти і зв'язківці непрогнозовано збільшували плату за свої послуги. Газетний папір закуповувався виключно в Росії (придбати його в інших країнах не було змоги через відсутність валюти). Побудовані за радянських часів гігантські паперові комбінати опинилися на терені Російської Федерації і встановлювали монопольно високі ціни на папір. Паперова ж промисловість в Україні свого часу була зруйнована під тим приводом, що в ній відпала потреба, оскільки побудовано ті ж комбінати, які централізовано постачали папір у союзні республіки. З колишніх майже двох десятків паперових фабрик, які повністю могли б задовольнити потреби України, залишилось лише п'ять, а серед них — жодного виробництва газетного паперу. До того ж, функції централізованих поставок паперу, якими займалася свого часу служби компартії, тепер перебрав на себе уряд і зіткнувся зі значними труднощами через невпорядкованість економічних взаємин з Росією.

Ст. 83

Адже президент Єльцин оголосив газетний папір стратегічною для Росії сировиною з усіма наслідками, що з цього випливали. Іншими словами, звичайний газетний папір став серйозним засобом брутального тиску на сусідню, тепер уже формально незалежну, державу: хотіли незалежності — маєте.

Розрахунок «старшого брата» був точним: українську поліграфічну галузь, а з нею й періодичну пресу почало лихоманити. Практично всі газети потрапили у скруту, але керівники поліграфічної галузі, наставлені ще компартією як її номенклатура, у цій ситуації створювали ще гірші умови для демократичної преси, яка й тепер різко критикувала владу. Звичайно, письмових розпоряджень душити демократичну пресу ніхто не давав, але це робилося з мовчазної згоди (а може, й негласної вказівки) владних структур.

Поиск по сайту: