О НЕКОТОРЫХ СПОРНЫХ ВОПРОСАХ, КАСАЮЩИХСЯ СКАЗАННОГО НАМИ В ПРЕДЫДУЩЕЙ ГЛАВЕ, ИХ РАЗРЕШЕНИИ И БОЛЕЕ ПОДРОБНОМ РАЗЪЯСНЕНИИ ПРЕДСТАВЛЕННЫХ НАМИ ДОВОДОВ

После того как (...) правила, будущие законы, были обнародованы на общем собрании и после того как были выслушаны граждане, имевшие намерение что-либо разумным образом сказать об этих правилах, надлежит опять избрать несколько человек, которые от имени и властью сообщества граждан как его представители целиком или частично утвердили бы или отвергли вышеназванные придуманные и предложенные [для обсуждения] правила; или же это сделает, если так ему будет угодно, все сообщество граждан. (...) После такого утверждения — но не ранее того — упомянутые правила становятся законом и заслуживают такого имени. Только они после их обнародования или провозглашения дозволяют и обязывают определять вину перед гражданским сообществом тех, кто преступает данные людьми установления, и налагать на них наказание.

СТАРОДАВНЯ I СЕРЕДНЬОВІЧНА РУСЬ

Нестор-Літописець

Літопис Руський [35]

...Коли ж поляни жили особно і володіли родами своїми,— бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіючи кожне родом своїм,— то було (між ними) три брати: одному ім'я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хо-рив, і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок (і) на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони (тут) звірину. Були ж вони мужами мудрими і тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодення....

А по сих братах почав рід їхній держати княжіння в полян. А в деревлян (було княжіння) своє, а дреговичі (мали) своє, а словени — своє в Новгороді, а другі (сиділи) на (ріці) Полоті, котрі й (називаються) полочанами. Од сих же (полочан на схід є) і кривичі, що сидять у верхів'ї Дніпра; їхній же й город є — Смоленськ, бо туди сидять кривичі. Також сіверяни (сидять на схід) од них. На Білім озері сидить весь, а на Ростові-озері меря, а на Клещині-озері сидить теж меря. А по Оці-ріці, де впадає вона у Волгу, (сидить) окремий народ — мурома. І черемиси окремий народ, і мордва окремий народ. Бо се тільки слов'янський народ на Русі: поляни, деревляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужа-ни,— бо сидять вони по (ріці) Бугу,— а потім же волиняни. А се — інші народи, які данину дають Русі: чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва, зимогола, корсь, наро-ва, ліб. Ці мають свою мову, (походять) від коліна Яфетового, бо живуть у північних краях.

Коли ж слов'янський народ, як ото ми сказали, жив на Дунаї, то прийшли од землі скіфів, себто від хозар, так звані болгари, і сіли вони по Дунаєві, (і) були насильники слов'ян....

І жили в мирі поляни, і древляни, і сіверяни, і радимичі, і вя-тичі, і хорвати. Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни, а уличі (й) тиверці сиділи по (другому) Бугу і до Дніпру; сиділи вони також поблизу Дунаю. І було множество їх, бо сиділи вони по Бугові й до Дніпру аж до моря, і єсть городи їх і до сьогодні. Через те називали їх греки «Велика Скіфія».

(Усі племена) мали ж своїобичаї, і закони предків своїх, і заповіти, кожне — свій норов. Так, поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили (її) ввечері; а назавтра приносили (для її родини те), що за нею дадуть. А деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і вбивали вони один одного, (і) їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі, і вятичі, і сіверяни один обичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослов'я (було) в них перед батьками і перед невістками. І весіль не було в них, а ігрища межі селами. І сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні, і тут умикали жінок собі,— з якою ото хто умовився. Мали ж вони по дві і по три жони... А коли хто вмирав — чинили вони тризну над ним, а потім розводили великий вогонь і, поклавши на вогонь мерця, спалювали (його). А після цього, зібравши кості, вкладали (їх) у невеликий посуд і ставили на придорожньому стовпі, як (це) роблять вятичі і нині. Сей же обичай держали і кривичі, й інші погани, не відаючи закону божого, бо творили вони самі собі закон.

Говорить Георгій (Амартол) у літопису, що «кожному народові (дано) закон. В одних є писаний, а в других — звичай, який ті, що не мають (писаного) закону, вважають отчим законом. Серед них же — це насамперед сіри, які живуть на краю Землі. Вони мають закон отців своїх і звичай: не розпутствувати, не прелюбствувати, не красти, не обмовляти, чи убивати, чи загалом усім діяти зло»....

У рік 6 496 (988) пішов Володимир з військом на Корсунь, город грецький[36]. Та заперлися корсуняни в городі, і став Володимир

з одного боку города в гавані, на віддалі одного польоту стріли од города, і боролися кріпко городяни з ними....

І ввійшов Володимир у город, і дружина його».... А за божим приреченням в сей час розболівся Володимир очима. І не бачив він нічого, і тужив вельми, і не догадувався, що зробити. І послала до нього цесариця (посла), кажучи: «Якщо ти хочеш болісті сеї позбутися, то відразу охрестись. Якщо ж ні, — то не позбудешься сього». І, це почувши, Володимир сказав: «Якщо буде се правда, — воістину велик Бог християнський». І повелів він охрестити себе.

І тоді епіскоп корсунський з попами цесарициними, огласивши його[37], охрестили Володимира. І коли возложив (епіскоп) руку на нього, — він одразу прозрів. Як побачив Володимир це раптове зцілення, він прославив Бога, сказавши: «Тепер узнав я Бога істинного». А коли побачила це дружина його, — многі охрестилися....

Володимир же, взявши цесарицю (Анну) і Анастаса, і попів корсунських, мощі святого Климента і Фіва, ученика його, узяв також начиння церковне (й) ікони на благословення собі....Узяли ж вони, ідучи (в Русь), двох мідяних ідолів і чотирьох коней мідяних, які й нині стоять за святою Богородицею (Десятинною?); про них, не знаючи, думають, що вони мармурові є. Корсунь же він оддав грекам як віно за цесарицю, а сам вернувся до Києва.

І коли (Володимир) прибув, повелів він поскидати кумірів — тих порубати, а других вогню оддати....

Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: «Якщо не з'явиться хто завтра на ріці — багатий чи убогий, чи старець, чи раб,— то мені той противником буде». І, це почувши, люди з радістю йшли, радуючись говорили: «Якби се не добро було, князь і бояри сього б не прийняли». А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду, і стояли — ті до шиї, а другі — до грудей. Діти ж (не відходили) од берега, а інші немовлят держали. Дорослі ж бродили (у воді), а попи стоячи, молитви творили.

І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається....

Люди ж, охрестившись, ішли кожен у дома свої.

А Володимир, рад бувши, що пізнав він Бога сам люди його, і глянувши на небо, сказав: «Боже великий, що сотворив небо і землю! Поглянь на новії люди свої! Дай же їм, господи, узнати тебе, істинного Бога, як ото узнали землі християнськії, і утверди в них віру правдиву і незмінную. (А) мені поможи, господи, проти врага-диявола, щоб, надіючись на тебе і на твою силу, одолів я підступи його».

І се сказавши, повелів він робити церкви і ставити (їх) на місцях, де ото стояли куміри. І поставив він церкву святого Васи-лія (Великого) на пагорбі, де ото стояли куміри Перун та інші і де жертви приносили князь і люди. І почав він ставити по городах церкви, і попів (настановляти), і людей на хрещення приводити по всіх городах і селах. І, пославши (мужів своїх), став він у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне. А матері ж дітей своїх оплакували, бо іще не укріпилися вони були вірою і, як померлого, вони оплакували....

Благословен господь Ісус Христос, що возлюбив новії люди, Руськую землю, і просвітив її хрещенням святим....

У рік 6545 (1037). Заложив Ярослав [Мудрий] город великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, премудрості божої, метрополію, а потім церкву на Золотих воротах, кам'яну, Благовіщення святої богородиці....

І при нім стала віра християнська плодитися в Русі і розширятися, і чорноризці стали множитися, і монастирі почали з'являтися. І любив Ярослав церковні устави, і попів любив він велико, а понад усе любив чорноризців. І до книг він мав нахил, читаючи (їх) часто вдень і вночі. І зібрав він писців многих, і перекладали вони з гречизни на слов'янську мову і письмо (святее), і списали багато книг. І придбав він (книги), що ними поучаються віруючі люди і втішаються ученням божественного слова. Бо як ото хто-небудь землю зоре, а другий засіє, а інши пожинають і їдять поживу вдосталь,— так і сей. Отець бо його Володимир землю зорав і розм'якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжнеє....

У рік 6562 (1054). Преставився великий князь руський Ярослав. А коли ще він був живий, наставив він синів своїх, сказавши їм: «Осе я одходжу зі світу сього. А ви, сини мої, майте межи собою любов, бо ви есте брати від одного отця і одної матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й Бог буде в вас, і покорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погібнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно. Тепер же поручаю я,— замість себе,— стіл свій Київ, найстаршому синові своєму, брату вашому Ізяславу. Слухайтесь його, як ото слухались ви мене, нехай він сам буде замість мене»....

Іларіон

Слово про закон і благодать [38]

Про закон Мойсеєм даний, і про благодать та істину в Ісусі Христі втілених, і як закон відійшов, і як Благодать та Істина всю землю наповнили, і віра на всі народи розпростерлася, і до нашого народу руського: і похвала кагану нашому Володимиру, за якого ми охрещені були, і молитва до Бога від усієї

землі нашої.

Благословен Господь Бог Ізраїлів, Бог християнський, що навістив і дарував спасіння людям своїм, що не дав до останку творіння своєму ідольською темрявою охопленим бути, і в бісівському слугуванні гинути[39].

Він спершу вказав шлях племені Авраамову, дарувавши йому скрижалі і Закон [8], а потім через Сина свого всі народи спас. Єван-гелією і хрещенням увів у оновлення, відродження і в життя вічне.

Тож хвалімо Його і прославляймо!...

(ІСТОРИЧНА НЕМИНУЧІСТЬ ЗАКОНУ)

Котрий Бог великий, як Бог наш! (Псалом 77:14).

Він один творить чуда, поклав Закон, що передує Істині і Благодаті, щоб до нього звикло людське єство, ухиляючись від ідольського многобожжя, вірувало в єдиного Бога, щоб людство, брудний глек, омилося водою. Законом і обрізанням прийняло молоко Благодаті і хрещення. Закон-бо був предтечею і слугою Благодаті та Істини. Істина ж і Благодать — слуги прийдешнього віку й життя нетлінного.

Як Закон приводив тих, що прийняли його, до благодатного Прощення, так і Хрещення синів своїх відчиняє двері до вічного життя. Мойсей-бо і пророки повідали про пришестя Христове. Христос же і апостоли Його повідали про воскресіння і про майбутній вік.

Коли б у писанні цьому взятися нагадувати і пророче проповідування про Христа і апостольське учення про прийдешній вік, — не було б то виявом зрозумілості та пустослів'я. Бо пишемо не для незнаючих, а для тих, що доволі наситилися книжними солодощами, не задля іновірних ворогів Божих, а саме синів Його, не для зайд, але для тих, що успадкують Небесне Царство.

(СИМВОЛИ БЛАГОДАТІ)

Отож, про закон, Мойсеєм даний, і про Благодать й Істину, здійснені через Ісуса Христа, ця повість. І що осягнув Закон, а що — Благодать? Спершу був Закон, а потім Благодать. Спершу тінь, потім — Істина.

Образ же Закону і Благодаті.— Агар і Сара [12], рабиня Агар і вільна Сара, спершу рабиня, а потім — вільна. Хай розуміє читаючий, що Авраам від юності своєї мав за жінку собі Сару, вільну, а не рабиню.

І Бог-бо зпередвіку зволив і намислив послати в світ Сина свого і цим явити Благодать. Сара ж не родила, оскільки була неплідною. Не біла непліддю взагалі, а була закрита і приречена Божим провидінням родити на старості. Невідома-бо і затаєна Премудрість Божа закрита була і від ангелів і від людей, не як нез'явна взагалі, а затаєна до часу, щоб виявитися наприкінці віку. Сара ж сказала Авраамові: «Ось затримав мене Господь Бог, щоб не родила, увійди до рабині моєї Агари й породи від неї» (Буття 16:2). Благодать же промовила до Бога: «Коли не настав ще час зійти мені на землю і спасти світ, зійди на гору Синай [13] і встанови Закон».

Послухав Авраам пораду Сарину і ввійшов до рабині Агари; послухав же і Бог мову Благодаті і зійшов на Синай.

Породила ж рабиня Агара від Авраама, рабиня — раба, і нарік його Авраам ім'ям Ізмаїл. Зніс же й Мойсей із Синайської гори Закон, а не Благодать, видимість, а не Істину....

(БЛАГОДАТЬ — ХРИСТОС)

... Коли ж побачила вільна Благодать дітей своїх християнських кривджених іудеями, синами рабського Закону, заволала до Бога: «Прожени іудейство і з Законом розсій по країнах, бо що може бути спільного видимості з істиною, іудейства з християнством».

І відігнана була рабиня Агар із сином її Ізмаїлом, а Ісаак, син вільної, став наслідником батькасвого Авраама (Буття 21:14; 25:5). І розігнані були іудеї і розсіяні по країнах, а діти благодатні християнські стали наслідниками Бога і Отця. Відійшло-бо світло місяця, коли засяяло сонце, так і Закон, коли Благодать з'явилася; і холод нічний іщез, коли сонячна теплота землю зігріла. І вже не горбиться людство в Законі, а в Благодаті розпрямлено ходить. Іудеї-бо при свічі Закону шукають собі оправдання, християни ж при благодатнім сонці спасіння собі знаходять. Іудейство видимістю і Законом оправдується, а не спасеться, християни ж Істиною і Благодаттю не оправдуються, а спасаються. В іудеїв-бо оправдання — в християн же спасіння, бо оправдання є в цьому світі, а спасіння в прийдешньому віці. Іудеї бо земним веселяться, а християни ж на небесах сущим. І те іудейське оправдання було убогим, заздрощів ради і не поширювалося на інші народи, а в одній тільки Іудеї було. Християнське ж спасіння благодатне і щедре і шириться на всі краї земнії....

(ПРО БЛАГОДАТЬ)

Спершу був Закон, трохи піднісся і відійшов. Віра християнська хоч і пізніше появилася, більшою за першу стала і поширилася на багато народів.

І Христова Благодать всю землю обійняла і, подібно воді морській, покрила її, і всі, відкинувши ветхе, що й постаріло через заздрощі іудейські, тримаються нового, як і пророкував Ісайя: «Ветхе пройшло, а нове вам звіщаю... Співайте Богові пісню нову, і прославляйте ім'я Його в усіх кінцях землі: і серед тих, що виходять в море і плавають по ньому, і на всіх островах» (Ісайї 42:9-10). І ще: «Ті, хто служить Мені, матимуть нове ім'я, що благословлятиметься на землі, бо благословлятимуть Бога істинного».

Колись-бо тільки в Єрусалимі одному поклонялися Богові, нині по всій землі, як сказав Гедеон [14] Богові: «Якщо рукою моєю спасеш Ізраїль, нехай буде роса тільки на руні, а по всій землі су-хо»(Суддів 6:36-38). І було так. Раніше по всій землі була суша, бо народи трималися ідольського обману і роси благодатної не приймали. Знаємо тільки, що Бог був в одній Іудеї і в Ізраїлі. Велике ім'я його і в Єрусалимі одному прославлявся Бог (Псалом 75:2-3). Знову говорить Гедеон до Бога: «Нехай буде суша тільки на руні, а по всій же землі — роса»(Суддів 6:39). І так було.

Іудейство минулося, і Закон відійшов, жертви стали неприйнятними, кіот, скрижалі й жертовник були залишені й відняті. По всій же землі роса, по всій же землі віра поширилася, дощ благодатний оросив і купіль відродження синів своїх у нетління одягла....

(ПОХВАЛА ХРИСТИЯНСТВУ)

І збулося слово Спасителя: «Багато хто зі сходу і заходу прийдуть, і засядуть в царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж царства повкидані будуть у темінь кромешну» (Матвія 8:11-12). І знову: «Відійметься від вас Царство Боже і дасться народам, що плоди його буде приносити» (Матвія 21:43).

До них же послав (Ісус) учнів своїх, звелівши: «Ідучи через весь світ, проповідуйте Євангеліє всякому створінню, і хто увірує і охреститься — спасен буде» (Марка 16:15-16).

«Тож ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів» (Матвія 28:19-20).

Ліпше стало Благодаті на нових людей возсіяти. «Не вливають-бо, — згідно зі словами Господа, — вина нового учення благодатного у бурдюки ветхі, застарілі в іудействі, а то порвуться бурдюки і вино проллється» (Матвія 9:17, Марка 2:22). Не змогли-бо іудеї, тінь Закону утримати, щораз ідолам поклоняючись, то як же їм істинної Благодаті науку зберегти? На нове вчення — нові бурдюки, нові народи, і обоє (Закон і Благодать) збережуться.

Так воно і є, бо віра благодатна по всій землі поширилась і до нашого народу руського дійшла і озеро Закону пересохло, а євангельське джерело наповнилося і всю землю покрило і до нас розлилося. Це ж бо і ми зі всіма християнами славимо Святу Трійцю, а Іудея мовчить. Христос — прославляється, а іудеї — проклинаються. Народи — прилучаються, а іудеї — одвертаються. Так і пророк Малахія сказав: «Нема мого благовоління на синах Ізраїлевих і жертви із рук їхніх не прийму, бо від сходу до заходу ймення Моє звеличиться між народами і на всякому місці курять фіміам імені Моєму, бо ім'я Моє славне в усіх країнах».

(ПОХВАЛА ХРИСТИЯНІЗАЦІЇ РУСІ)

І ми вже не іделослужителями звемося, а християнами; не позбавленими надії, а з надією на життя вічне. І вже не капища сатанинські городимо, а церкви Христові ставимо, уже не приносимо в жертву бісам один другого, а сам Христос за нас приноситься в жертву Богу й Отцю і множиться. І вже не жертовної крові вкуша-ючи погибаємо, а, причащаючись Христової пречистої крові, — спасаємося. Всі країни благі Бог нам помилував і нас не забув, захотів — спас нас, і до розуму істинного привів. Опустошеною і пересохлою була земля наша, ідольський жар висушував її, та несподівано забило джерело євангельське і напоїло всю землю нашу, як сказав Ісайя: «Розступиться вода перед тими, що ходять по безодні, і стане земля обезводнена — болотом, і з землі спраглої джерело проб'ється» (Ісаї 35:6-7).

І були ми сліпими і світла правоти не бачили, а в омані ідольській блукали і до того ж глухими були до спасенного учення. Та помилував на Бог і возсіяло і в нас світло розуму, щоб пізнали Його, згідно пророцтва: «Тоді-то розплющаться очі сліпим і вуха глухих почують» (Ісаї 35:5).

І ми блукали на путях погибелі, щоб уподобитися бісам, а дороги, що веде до життя, — не знали. До тог ж і мова наша була гугнявою, бо молилися ідолам, а не Богу своєму і Творцю. Навістило і нас чоловіколюбство Боже — і вже не ходимо за бісами, але ясно славимо Христа Бога нашого згідно пророцтва: «Тоді буде скакати кривий, немов олень, і буде співати безмовний язик» (Ісаї 35:6).

І ми, що були перед тим подібні звірині, і худобі, не здатні відрізнити правицю від лівиці, до земного пристращалися, і нітрохи не пеклися про небесне. Та послав Господь і нам заповіді, що ведуть до життя вічного, згідно з пророцтвом Осії: «І буде в день той, — говорить Господь, — складено заповіт з птицями небесними і звіриною земною, і скажу не моїм людям: «Ти народ Мій!» -— а він скаже: «Ти єси Господь Бог наш!» (Осії 2:20, 25).

І так, чужими були — людьми божими назвалися, і ворогами були — синами Його прозвалися. І не хулимо, як іудеї, а по-хрис-тиянськи благословляємо, не змову чинимо, як розп'ясти, а як розп'ятому поклонитися. Не розпинаємо Спаса, а руки до нього здіймаємо. Не пробиваємо ребер Його, а п'ємо з ран Його джерело нетління. Не тридцять срібняків одержуємо за Нього, але один другого і все життя наше Йому доручаємо....

(ПОХВАЛА ВОЛОДИМИРОВІ) [40]

Володимир Мономах

Поучения (1117) [45]

Я, недостойний, дідом своїм Ярославом, благословенним, славним, наречений у хрещенні Василієм, [а] руським іменем Володимир, отцем улюбленим і матір'ю своєю і [з] Мономахів[46] у благочесті наставлений, дітям моїм у доброчесності домогтись успіхів бажаючи, се пишу поучения вам, улюблені, і задля християнських людей, бо скільки оберіг [їх] я по милості божій і отчою молитвою од усяких бід!

Сидячи на санях[47], помислив я в душі своїй і воздав хвалу Богові, що він мене [до] сих днів, грішного, допровадив. Тому, діти мої чи інший хто, слухавши сю грамотку, не посмійтеся, а кому [вона] люба [із] дітей моїх,— нехай прийме він її в серце своє і не лінуватися стане, а так, як і [я], труждатися.

Найперше, задля Бога і душі своєї, страх майте божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єсть начаток всякому добру. Якщо ж кому нелюба грамотка ся, хай не насміються чи так ото скажуть: «На далекій путі та на санях сидячи, нісенітницю ти єси мовив».

Зустріли бо мене посли од братів моїх на Волзі, кажучи: «Поспіши до нас та виженемо ми обох Ростиславичів, а волость їхню однімем. Якщо ж ти не підеш із нами — то ми [самі] собі будемо, а ти [сам] собі». І сказав я: «Хоча ви й гніваєтеся — не можу я вам іти, ні хреста переступити».

І, одрядивши їх (та) взявши Псалтир, я в печалі розігнув його, і се мені випало: «Чого печалуєшся, душе [моя]? Чого непокоїш мене?» Та інше. А потім зібрав я слівця сі любі, і склав по порядку, і написав. Якщо вам останні не до вподоби, то попередні [хоча] приймайте.

«Чого печальна єси, душе моя? Чого непокоїш мене? Уповай на Бога, тому що я буду славити його!»

«Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на господа, заволодіють землею. Бо іще трохи — і не стане нечестивого, шукатиме він місця свого — і не знайде [його]. А кроткії унаслідують землю [і] радуватимуться у тривалому мирі. Підстерігає грішний праведного і скрегоче на нього зубами своїми. Господь же посміюється над ним, бо бачить, що прийде день його. Оружжя видобули нечестиві, натягли лука свого, [щоби] постріляти нищого і вбогого, заколоти праведних серцем. Оружжя їх увійде в серця їх, і луки їх сокрушаться. Лучче єсть у праведника мале, аніж багатство беззаконників велике. Бо рамена грішників сокрушаться, а праведників укріплює господь. Так що нечестиві погибнуть, а праведним він чинить милосердя і дає. Бо ті, що їх благословляє він, унаслідують землю, а прокляті ним — вигинуть. Господом стопи чоловіка направляються. Коли він буде падати, то не розіб'ється, бо господь піддержує руку його. Був молодим я і зостарівся, а не бачив я праведника покинутим, ні потомства його, щоби воно просило хліба. Повсякдень чинить милосердя і позичає праведник, і плем'я його благословенне буде. Ухилися од зла, вчини добро, шукай миру, і йди за ним, і живи во віки віків».

Бо так і Василій учив, зібравши при цім юнаків: [треба мати] душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово господнє; при їді і питті без галасу великого бути, при старих — мовчати, премудрих — слухати, старшим — покорятися, з рівними і меншими — приязнь мати; без лукавства розмовляти, багато розуміти; не лютувати словом, не хулити розмовою, не надміру сміятися, соромитися старших; до жінок недостойних не говорити; долу очі мати, а душу — вгору; уникати, не старатися повчати легковажних; власть же — ні за що мати, як [і] од усіх честь. Якщо ж хто [з] вас може іншим помогти — од Бога нагороди нехай той сподівається, і вічними благами він пораює.

«О владичице богородице! Забери із убогого серця мойого гордість і зухвалість, щоб не возносився я суєтою світу сього».

У нікчемному сьому житті научися, віруючий чоловіче, діяти благочестиво, научися, за євангельським словом, «очима управляти», язик здержувати, ум смиряти, тіло упокорювати, гнів подавляти, помисел чистий мати, спонукаючи себе на добрі діла господа ради; тебе позбавляють — не мсти, ненавидять — люби, гонять — терпи, хулять — благай, умертви гріх....

Воістину, діти мої, розумійте, як ото єсть чоловіколюбець-Бог милостив і премилостив. Ми, люди, грішні є і смертні, а коли нам хто зло вчинить, то ми хочем його пожерти і кров його пролити найскоріш. А господь наш, володіючи і животтям і смертю, со-грішення наші, вищі од голови нашої, терпить [раз], і знову, і до (скону) живоття нашого. Як отець, [що], чадо своє люблячи, поб'є [його] і знову пригорне його до себе, так ото і господь наш навчив нас, [як добути] над врагом-[дияволом] побіду: трьома ділами добрими [можна] позбутись його і побідити його — покаянням, сльозами і милостинею. І то вам, діти мої, не тяжка заповідь божа, бо тими ділами трьома [можна] позбутися гріхів своїх і царства [небесного] не лишитися.

Тож, бога ради, не лінуйтеся, я благаю вас, не забувайте трьох діл тих, бо не є важкі вони. [Се] ні самотина, ні чернецтво, ні голод, як інші добрії [люди] терплять, а малим ділом [сим] досягти [можна] милості божої....

Як небо створено, або сонце як, або місяць як, або зорі як, і тьма, і світ? І земля на водах покладена, господи, твоїм промислом! Звірі різноманітнії, і птиці, і риби прикрашено твоїм промислом, господи! І сьому чуду ми дивуємся: як із землі сотворив ти людину, які різноманітні образи людських лиць! Якщо б і весь мир зібрати докупи,— не всі на одну подобу, а кожен із своїм образом лиця, за божою мудрістю. І сьому подивуємось: як птиці небеснії з ірію йдуть, і спершу [в] наші руки, та не зостаються на одній землі, але й сильні і слабі ідуть по всіх землях, за божим повелінням, щоб наповнилися ліси і поля. А все те дав бог на благо людям, на їжу, на радість. Велика, господи, милість твоя до нас, коли блага ті сотворив ти єси задля грішної людини. І ті ж птиці небеснії умудрені тобою, господи: коли повелиш — то заспівають і людей веселять тобі, а коли ж ти не повелиш їм, то, язика маючи, оніміють....

Сі слівця божественнії прочитаючи, діти мої, похваліте бога, який дав нам милість свою.

А се — мізерного, слабого ума мойого поучения. Послухайте мене, якщо не все прийміте, то [хоч] половину.

Якщо вам бог зм'якшить серце, то сльози свої пролийте за гріхи свої, кажучи: «Як ото блудницю, і розбійника, і митника ти помилував єси, (господи), так і нас, грішних, помилуй». І в церкві се дійте, і [спати] лягаючи. Не пропустіте ж ні одної ночі. Якщо ви при силі, [хоч раз] поклонітесь до землі, а коли вам стане немічно — то тричі. І сього не забувайте, не лінуйтеся, бо тим нічним поклоном і співом [молитви] чоловік побіждає диявола,— і що за день людина согрішить, то сим ізбавляється [од гріха]. Навіть і на коні їздячи, [коли] не буде [у вас] ні з ким діла [і] якщо інших молитов не умієте ви мовити, то «господи, помилуй», благайте безперестану потай, — бо ся молитва єсть ліпша од усіх. [Молітеся краще], ніж думати нісенітницю, їздячи.

Усього ж паче — убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте [і] не повелівайте вбити його; якщо [хто] буде достоїн [навіть] смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської.

Річ мовлячи і лиху і добру, не клянітеся богом, ні хрестітеся, бо немає ж [у сім] ніякої потреби. А якщо ви будете хреста цілувати братам чи [іншому] кому, то [робіть се], лише вивіривши серце своє, що на нім, [цілуванні], ви можете устояти, — тоді цілуйте. А цілувавши, додержуйте [клятви], щоб, переступивши [її], не погубити душі своєї.

Єпископів, і попів, і ігуменів [поважайте], з любов'ю приймайте од них благословення і не одсторонюйтеся од них, а по силі любіте і подбайте [про них], щоб дістати через їх молитву [милість] од Бога.

Паче всього — гордості не майте в серці і в умі. А скажімо: «Смертні ми єсмо, нині — живі, а завтра — у гробі. Се все, що ти нам, [боже], дав єси, — не наше, а твоє, [його] нам поручив ти єси на небагато днів». І в землі не ховайте [нічого], — се нам великий єсть гріх.

Старих шануй, як отця, а молодих — як братів. У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться. Не покладайтесь на тивуна, ні на отрока, щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.

На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте, і [на] ніч лише з усіх сторін розставивши довкола [себе] воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайте із себе вборзі, не розглядівши [все] через лінощі, бо знагла людина погибає.

Лжі бережися, і п'янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло.

А куди ви ходите в путь [за даниною] по своїх землях, — не дайте отрокам шкоди діяти ні своїм [людям], ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете і де станете. — напоїте, нагодуйте краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде, — чи простий, чи знатний, чи посол, — якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом. Вони бо, мимоходячи, прославлять чоловіка по всіх землях — або добрим або лихим.

Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте.

Жону свою любіте, але не да»теїм [жінкам], над собою власті. А се вам основа всього: страх божий майте вище над усе. Якщо забуваєте [се] все, то часто перечитуйте: і мені буде без сорома, і вам буде добре.

А коли добре щось умієте — того не забувайте, а чого не вмієте

— то того учітесь, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п'ять мов, — а за се почесть єсть од інших країв. Лінощі ж

— усьому [лихому] мати: що [людина] вміє — те забуде, а чого ж не вміє — то того не вчиться.

А добре поводячись, не лінуйтеся ж ні до чого доброго, а насамперед до церкви [ходити]. Хай не застане вас сонце на постелі,

— так бо отець мій діяв блаженний і всі добрії люди достойні. Вранішню воздавши богові хвалу, і потім, коли сходить сонце, і побачивши сонце [слід] прославити Бога з радістю. Бо сказано: «Просвіти очі мої, Христе боже, ти, що дав мені єси світ твій прекрасний». І ще: «Господи, приложи мені рік до року, щоб надалі, в гріхах своїх покаявшись, виправив я живоття [своє]». Так хвалю я Бога і сівши думати з дружиною, [і коли маю] людей розсуджувати, або налов їхати, або поїздити [за даниною], або лягти спати. Спання в полуднє назначене єсть богом: о ту пору бо почиває і звір, і птиці, і люди.

А тепер я вам розповім, діти мої, про труд свій, тому що труж-дався я, походи діючи і лови, (з) тринадцяти літ....

Моленье Даниила Заточника [48]

Вострубим братья, как в златокованную трубу, во все силы ума своего и начнем бить в серебряные органы, в свидетельство мудрости, и ударим в бубны ума своего, поющие в боговдохновенные свирели, да восплачутся в нас душеполезные помыслы. Восстань, слава моя, восстань, псалтырь и гусли. Да раскрою в притчах загадки мои и возвещу в народах славу мою. Сердце умного укрепляется в теле его красотой и мудростью...

Княже мой, господине! Я ведь не в Афинах рос, не у философа учился, но как пчела, припадая к различным цветам, вбирал сладость словесную, собирал мудрость, как в мех воду морскую[49]....Не оставь меня, как отец и мать моя оставили меня; а ты, господин, обласкай милостью своею.

Княже мой, господине! Как дуб крепится множеством корней, так и город наш твоей державой... Кораблю глава — кормчий, а ты, князь,— глава людям своим. Видел полки без доброго князя и сказал: «Велик зверь, а головы не имеет». Женам глава —муж, мужам — князь, а князям — бог....

Княже мой, господине! Ржа ест железо, а печаль ум человека. Как олово пропадает, если его часто плавить, так и человек от многих бед худеет; печаль человеку сушит кости. Всякий видит у другого сучок в глазу, а в своем глазу бревна не замечает. Всякий человек хитрит и мудрит о чужой беде, а своей не может осмыслить.

Княже мой, господине! Как море не наполняется, приняв многие реки, так и дом твой не наполняется, принимая многие богатства, потому что руки твои, как сильная туча, берущая у моря воду, передают в руки бедных от богатства дома твоего. Потому я и возжаждал милосердия твоего...

Если и не мудр я, то облачился в одежды премудрых и мудрых сапоги носил.

...Очи мудрого в разуме, а бедного очи, как во тьме ходят. Мудрый человек — умный друг, а неразумный — недруг. Сердце мудрого в доме печальном, а безумного в доме пиршественном. Посылая в путь мудрого, мало его наставляй, а посылая глупого, сам не поленись пойти. Лучше мне слышать угрозы мудрых, нежели наставления глупых. Сказано: «Дай мудрому наставление, и он мудрее будет, а глупого, если и кнутом бьешь, привязав к саням,— не избавишь от его глупости». Наставляя глупых, многие примешь неприятности: среди народа осрамит тебя. Сказано: «Не сей жита на меже, ни мудрости в сердцах глупых». Не стоит вода на горах, ни мудрость в сердцах глупцов.

Княже мой, господине! Не отвергни раба твоего скорбящего, не лиши меня жизни. Как глаза рабыни в руках госпожи ее, так наши глаза в руках твоих, ибо я раб твой и сын рабыни твоей. Насыщаясь многочисленными яствами, вспомни меня, сухой хлеб жующего; увеселяясь сладким питьем, облачаясь в красивые одежды, вспомни меня, в немытом вретище (рубище) лежащего; лежа на мягкой постели, вспомни меня, под единым рубищем лежащего, от стужи умирающего, каплями дождевыми, как стрелами, пронзаемого....

Но перестану я много говорить, чтобы в многословие не растворять ум свой и не быть как худой мех, сыпляющий богатства в руки другим; и не уподоблюсь жерновам, которые людей насыщают, а сами себя не могут наполнить житом...

Но оставим речи и скажем так: Воскресни, боже, судья земли! Силу князя нашего укрепи, ленивых утверди, вложи мужество трусливым в сердце. Не дай же, господи, в плен земли нашей народам, не знающим бога....

Подай же им, господи, силу Самсона, храбрость Александра, целомудрие Иосифа, мудрость Соломона, крутость Давида, умножь людей своих во веки веков под державою твоею, и тебя прославит вся страна и всякое дыхание человеческое. Слава богу во веки. Аминь.

Поиск по сайту: