Ч. 2. ЧИННИЙ НАЦІОНАЛІЗМ

II

Воля як закон життя.— її форми. — Воля влади. — Воля від'ємного моменту. — Дві перші вимоги волевого націоналізму

На цій волі (не на розумі), на догмі, аксіомі (не на доведеній правді), на самостійнім, не на деривативнім постуляті, на бездоказовім пориві, мусить бути збудована наша національна ідея, коли ми хочемо утриматися на поверхні жорстокого життя. Бо воля нації до життя як «пождання неясно відчутого другого ладу речей» (Ф'іхте) є підставою всякого, опертого на ній, свідомого стремлін-ня, всякої ідеї. Бо розум..., ідея, лише тоді стає порушаючою силою, коли сама «діє як афект» (Йодль), «Воля влади» (Ніцше), «життєвий елян» (Бергсона), «жадоба перемоги» (Джека Лондона), чин до чину, «без мети», щоб «гнатися в безвість» (Лесі Українки), «фантазія» (Шевченка), який він жертвував видимий світ, звеличення «залізної сили ентузіазму», елементи «нерозсудного» (Гоголя), «правда сильного» і «право сили» (Куліша),— ось як характеризували цю волю чужі і наші провідники.

...В жадобі жити, розростатися змагатися й є суть життя, а не в її наслідках; в сліпім дінамізмі, що не має ні ім'я, ні постаті і який ми усвідомлюємо лише тоді, як він вибухає в нас....Головним методом наших вчинків є власне бажання, афекти, пристрасті, за якими в хвості йдуть мотиви.

...Ці афекти, емоції одиниці стають величезною соціальною силою, динамічним двигуном суспільности, що втримує її при житті, спричиняє її зріст і розвій....

Всяка отже збірна філософія гуртованої одиниці {а в першій мірі нації) повинна бути збудована не на відірваних засадах логіки, лише на цій волі до житти, без санкцій, без оправдання, без умотивування, яку... треба плекати і розвивати, бо з нею живе і вмирає нація... Не обгижуватй цю — виявлювану в діяннях одиниць волю нації до розросту, пориву наперед їй, лише зміцнювати її. І це зміцнення має бути першою і головною засадою тієї національної ідеї, яку я тут ставлю на місце кволого інтелектуалістичного, безвольного, «кастратного» про-вансальства.

...В ще більш чистім виді (ніжу насолоді риском і в героїзмі) виявляється воля до влади в нічим не прикрашенім, голім стремлінні до неї, в жадобі панування....

В так зрозумілім житті та його суті є два моменти, тісно між сполучені: в боротьбі за розріст і перевагу розрізняємо експансію як ціль, боротьбу як засіб....

Боротьба взагалі, війна як її форма зокрема....Зміцнювати волю нації до життя, до влади, до експансії— означив я як першу підставу націоналізму, який тут протиставляю драгоманівщині. Другою такою підставою національної ідеї здорової нації повинно бути те стремління до боротьби, та свідомість її конечності, без якої не можливі ні вчинки героїзму, ні інтенсивне життя, ні віра в нього, ані тріумф жадної нової ідеї, що хоче змінити обличчя світу....Першу з цих підстав протиставляю... (тим, хто вірить) сліпо в творчу силу інтелекту. Другу —...пацифізмові нашого провансальства.

Розділ III

Романтизм, догматизм, ілюзіонізм — третя вимога націоналізму

... Я згадав вгорі дві головні підстави всякої революційної ідеї, отже і національної: перша — волюнтаризм (антиінтелектуалізм), друга — войовничість (антипацифізм). Тепер, отже, до цього приводить третя — «романтика». І ні одна велика ідея, що сперечається з другими за панування, не є жива, коли вона не перейнята цим духом «романтики».

Я говорив про романтичний характер великих доктрин. Тепер треба підкреслити їх другий аспект: догматизм, безсанкціо-нальність. Ті доктрини завжди з'являються в супроводі категоричного наказу, почуття, що наказує безоглядний послух....

«Романтичні» ідеї,...сполучені з релігійним почуванням (аб: солютною вірою в них), дуже часто з 'являються в історії в формі так званих «ілюзій», легенд, міфів....Одна з таких образових ілюзій, охоплених у «гвалтівну і ясну» формулу, це легенда «останнього бою», що забезпечить перемогу справі....

...Я говорив про «романтичний» характер великих революційних ідей і про їх «релігійний», догматичний характер. «Ілюзіонізм» є синтезою обох: він протиставляє «змисловому» — ірраціональне, надзмислове, конкретному — невидиме і незнане і це «теологічне» в нім, він протиставляє доказам — голу афірмацію, і це «догматичне» в нім. І первень чуттєвий, «ілюзіонізму»...— умотивовують його войовничість, антипацифізм. Як такий «ілюзіонізм» входить складовою частиною (разом з релігійністю) до згаданої третьої підстави всякої, отже і національної, революційної ідеї — романтизму.

Розділ IV

Фанатизм і «аморальність» як четверта вимога волевого націоналізму

...Там, де заламується в нації її агресивний характер, заламується рівночасно й запал до оборони своїх прав....

Не важне, чи нація агресивна чи ні, чи ідея агресивна чи ні. Важне, чи ідея сполучена з відповідним чувством, з абстрактною волею жити і рости, чи, навпаки, ця ідея є розумовою абстракцією, що хоче забити афект (як це робив Драгоманов і драгоманівці). В першім випадку — така ідея переможе, в другім — вмре....

...Всі великі події в історії — наслідок фанатичних ідей....

До емоціональносте і фанатизму великих ідей, які рушають масами, треба додати ще одну їх прикмету: «аморальність». Це не є, звичайно, аморальність в змісли увільнення від етичного кри-терія, від морального ідеалізму....Коли говорю про «аморальність» тих ідей, то тут розумію їх суперечність з буденною мораллю..., з точки погляду політично-бездоганного міщанина; який до загальнонаціональних, взагалі громадських справ підходить з міркою своїх приватних вигід, турбот та інтересів....

Добре є все, що зміцнює силу, здібності й повноту життя..., зле — що їх ослабляє....

Мораль, яка є мораллю всіх нових і свіжих рас, всіх сильних одиниць, всіх нових, повних майбутности, ідей....

Все тут сказане треба зачислити до однієї (четвертоїз головних прикмет всякої великої ідеї і руху, що йде під її прапором)... Ця ідея є непримирима, безкомпромісова, фанатична, «аморальна», за свої приписи бере лише те, що в інтересі species. Цими прикметами відзначається кожна велика національна ідея, і це, а ніщо інше, дає їй таку вибухову силу в історії.

Розділ V

Свідоцтво історії— «романтизм» як чинник поступу — синтеза раціоналізму та інтернаціоналізму — п'ята вимога волевого націоналізму

Історія підтверджує правдивість сказаного вище. Бо в ній перемагають лише ідеї характеру «романтичного», релігійного, ідеї агресивні, емоціональні й фанатичні....

Природа не знає гуманности й справедливости, вона знає лиш заслуги й винагороди....Природа винагороджує лише в пропорції до сусиль і заслуг — для її мети. В суспільнім житті обов'язує та сама засада, і не одна нація не дістане в дарунок жнив від «справедливої» природи, коли вона не сіяла; ні одна не дістане незалеж-ности, коли не хоче і не може її осягнути, коли не має почуття й сили здорових рас, що хочуть панувати над людьми, землею, повітрям і морями, служачи собі і —людському поступові....

Так ми прийшли до певного доповнення нашої четвертої підстави всякої великої ідеї: не лиш фанатична, безкомпромісова повинна бути вона, але й служити інтересам поступу, як ми його тут розуміємо, себто, як право сильних рас організувати людей і народи для зміцнення існуючої культури і цивілізації....

Розділ VI

Творче насильство та ініціативна меншість як порядкуючі сили — шоста вимога волевого націоналізму

«Без насильства і без залізної безоглядности нічого не створено в історії» — така була теорія основоположників революційного соціалізму....

...З експансії своєї країни зрікається лиш той, в кого цілком завмерло почуття патріотизму, хто прагне не розвою, не поступу, лише застою з правилом «не руш мене». Тому то, нація або ідея, яка стремить розірвати залізні пута індивідуалізації; яка дбає не про конкретне, але про «вічне» — мусить признати величезну ролю в житті нації насильству. Без нього не усунути ні змиршавілого, без нього не розчистити площі до будови нового....

...Агресивність, не компроміс — такий шлях кожної нової ідеї, яка протиставляє себе другій, яка разом з цією другою себе взаємно виключають.

Ця відповідь є відповіддю на питання —«як?» Разом з тим стоїть ще може важніше питання — «хто?» Хто впроваджує в світ і здійснює якусь ідею? Провансальці, демократи і прочі народолюбці відповідали — завше народі Ми відповідаємо — ніколи не народі Народ є для всякої ідеї...— чинник пасивний, той що приймає. Чинником активним, тим, що несе ідею, тим, де ця ідея зароджується є — активна, або ініціативна меншість.

...Це група, яка формує неясну для «неусвідомленої» маси, ідею, робить її приступною цій масі і, нарешті, мобілізує «народ» для боротьби за цю ідею.

...Ніколи пасивна юрба, лише активна меншість є суспільно-творчою силою....Роля цієї меншости величезна, особливо як повитухи нових ідей....Всі революції, через які якась політична групка (меншість), повалюючи свій уряд, знов ставить законодавство і адміністрацію під безпосередні впливи особистих ініціатив, є соціологічні феномени цього порядку....

Творче насильство — як «що», ініціативна меншість — як «хто», ось підстава всякого майже суспільного процесу, спосіб, яким перемагає нова ідея. Ці два моменти, як домагання практичної політики, є шостою підставою і складовою частиною всякої нової ідеї, що здобуває собі право на життя....

Поиск по сайту: