Становлення та розвиток банківської справи

2.1. Сутність, процес становлення та основні функції банків

Термін банк походить від італійського - banco. Словом bancheri в Генуї в XII ст. називали міняйла, а стіл, на якому він розкладав свої монети, називався banco. Старофранцузьке слово banque та італійське bапса декілька сотень років тому означали одне й те саме — «лавка міняйли». Слова banquier та bankier у французькій та німецькій мовах позначають власни­ка капіталу, що має можливість одноосібно визначати стратегію і тактику використання фінансових ресурсів.

З найдавніших часів потреби громадського життя змушували людей займатися посередницькою діяльністю, що виражалась у взаємних платежах, пов’язаних з обігом монет різних за вагою і змісту дорогоцінних металів.

Вважається, що перші банки виникли при зародженні капіталізму в Італії - у Генуї, Венеції в ХIV - XV сторіччях. Інша частина спеціалістів вважає, що банки або подібні їм інститути існували ще з глибокої давнини - 2300 років до н.е. Документи з Вавилона й Ассирії, наприклад збірник законів Хамурапі, доводять, що вже тоді практикувалися вкладні операції: прийом внесків і сплата по ним відсотків.

Поряд із прийомом внесків за визначену плату провадився обмін грошей. За свідченням істориків, ці перші банківські операції здійснювалися в храмах, тому що там забезпечувалася найбільша безпека. У рабовласницької Греції храми як місця збереження грошей, грали дуже важливу роль і служителі культу були свого роду банкірами. У старожитності їх називали лихварями. Свого повного розвитку лихварський капітал досяг за рабовласницького та феодального суспільства.

Тоді накопичені кошти стали надавати в тимчасове користування з метою одержання прибутку. Причому процентна ставка була дуже високою - до 40% річних. Дорого коштували і перші кредити, що видавалися на Русі. Надалі в багатьох країнах були прийняті закони про лихварство, що обмежували розмір позичкового відсотка.

Виникнення банківської справи історично пов’язане з потребою ринку у посередницькій діяльності з розміну та обміну цінностей, що виконували функцію грошей при обмінних та торговельних операціях.

Потреба в розвитку банківських послуг посилювалась одночасно з розвитком і розширенням торгівлі. Поява грошей як універсального товару перетворила примітивний механізм бартерного обміну в обіг товару через операції купівлі-продажу. Між виробником товару та його споживачем почали виникати різні посередники. На окремих етапах розвитку та розширення ринку (в широкому значенні цього слова) посередниками виступали, з одного боку, перекупники, купці або система торговельних послуг, а з іншого — міняйли, банкіри та фінансово-кредитна система.

Розвиток і розповсюдження грошового обігу сприяли введенню в оборот боргових зобов’язань та вимог, різноманітних титулів власності, комерційних і казначейських векселів, облігацій, акцій тощо.

Зміцнення економіки європейських держав, посилення влади та впливу католицької церкви на державну політику, розвиток науки, поява нових знань і технологій спричинили підвищення ділової активності, розширення торгівлі та пожвавлення в економіці. Це сприяло виникненню великих державних жиро-банків, що дозволило досить широко розповсюдити систему здійснення безготівкових розрахунків між контрагентами.

Жиро-розрахунок і сьогодні широко використовується як система безготівкових розрахунків або як різновид безготівкових розрахункових операцій, пов’язаних із перерахуванням коштів із одного банківського рахунка на інший в межах одного банку або єдиної банківської системи. Використання системи жиро-розрахунків у момент її створення дозволило підприємцям отримати ряд переваг: зберігати активи в золоті та інших металах, здійснювати розрахунок шляхом виписування переказу на банк та отримувати плату від своїх контрагентів у монетах при гарантії якості грошей з боку банку. Переваги використання паперових платіжних засобів у вигляді переказів жиро-банків спричинили швидке зростання популярності банківських грошей і надалі призвели до появи банкнот — банківських цінних паперів.

Безпосередніми попередниками сучасних банкнот вважаються білети, що випускались в обіг німецькими золотих справ майстрами в середині XVII століття як посвідчення прийняття вкладів у золоті та інших дорогоцінних металах. Таке посвідчення, що мало назву «зобов’язання золотоковалів», було безстроковим борговим зобов’язанням встановленої форми, що давало його пред’явнику безумовне право вимагати у будь-якого члена цеху золотоковалів вказану в зобов’язанні суму грошей в будь-який час. Ці боргові зобов’язання вільно обертались і виступали еквівалентом золо­тих монет, а їх використання давало можливість накопичувати золото у зв’язку з припиненням природного зносу золотих монет в обігу. Другим джерелом прибутків цеху золотоковалів виступа­ла можливість використовувати частину отриманих «безпроцент­них вкладів» для надання процентних позик уряду та іншим на­дійним позичальникам. Для підтримання стійкого обігу своїх бор­гових зобов’язань золотоковалям було необхідно зберігати в ре­зерві тільки деяку, визначену досвідом, частину отриманих цінно­стей у вигляді золотих монет для задоволення поточних потреб утримувачів банкнот.

Власне банківські білети вперше з’явились у 1661р. в касах Стокгольмського банку, але швидко вийшли з обігу. Постійний обіг банкнот почав забезпечувати з 1694 р. Англійський банк, що увійшов в історію і як перший стійко функціонуючий банк в Європі. Англійський банк вперше використав можливість існу­вання повноцінних грошей у межах банківської системи, створив­ши пропозицію кредиту в банківських білетах, сумарна фактична вартість якого істотно перевищувала реальні грошові ресурси банку в золоті та інших дорогоцінних металах. За оцінкою визначних економістів того часу, це нововведення активно сприяло розвитку торгівлі та економіки держави. Емісійні банки і понині часто називають банками для кредитування розвитку промисловості.

У сучасних умовах банк, виступаючи найважливішою фінансовою установою в економіці, може розглядатися як джерело корпоративного кредиту, кредиту для домашніх господарств і для малих підприємств, споживчого кредиту, важливої фінансової інформації, отримання коштів для транснаціональних операцій; як посередник у здійсненні грошо­вих розрахунків.

Банк може характеризуватися набором функцій, які він виконує в економіці. Сучасні банки пропонують своїм клієнтам широкий набір по­слуг, беруть участь у найрізноманітніших фінансових операціях, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій.

З точки зору забезпечення вирішення основних цілей і завдань, покладених на банки, можна виділити такі групи функцій які представлені на рисунку 2.1.

Рис. 2.1 Функції банків

В основу платіжно-розрахункової функції покладено посередництво банків при платежах та розрахунках. Виступаючи посередниками, банки беруть на себе виконання таких операцій, як прийняття грошей від клієнтів та їх виплата, зберігання готівкових коштів, зарахування коштів за переказами на відповідні банківські рахунки, здійснення безготівкових платежів за дорученнями клієнтів, виконання платіжно-розрахункових операцій за банківськими пластиковими картками, дорожніми чеками тощо.

Функція залучення грошових коштів полягає в залученні тимча­сово вільних ресурсів суспільства, зокрема в мобілізації грошо­вих доходів і заощаджень та перетворенні їх у реально діючий капітал. Як підприємства, так і домашні господарства при одержанні грошових доходів окрему їх частину спрямовують на накопичення з метою забезпечення наступних великих витрат. Ці доходи та заощадження, якщо вони не задіяні в грошовому кругообігу, становлять так званий мертвий скарб.

Комерційні банки акумулюють грошові доходи та заощадження у вигляді різноманітних депозитів, вкладів, перетворюючи їх у позиковий капітал. Цей капітал випускається банками в обіг шляхом його надання у тимчасове користування зацікавленим господарюючим суб’єктам та домашнім господарствам на відповідних умовах.

Тісно пов’язана з попередньою кредитно-інвестиційна функція. База функціонування кредитно-інвестиційних відносин — тимчасове вивільнення грошових ресурсів та поява тимчасової потреби в них. Реалізується ця функція в наданні позик короткострокових та довгострокових, інвестуванні вільних коштів в цінні папери та довгострокові проекти. Відхилення фактичної потре­би господарюючих суб’єктів в обігових коштах від їх наявності залежать від багатьох факторів, зокрема: сезонності виробництва, характеру продукції та використовуваної сировини, співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю оберненості продукції, коливань цін на неї тощо.

Сукупність банків складає банківську систему. Згідно банківського законодавства, банківська система України має чотири рівні.

І-ІІ рівні: банківська система, що складається з центрального банку та комерційних банків.

ІІІ-ІV рівні: парабанківська система, що складається з спеціалізованих кредитно-фіанансових установ та поштово-ощадних установ.

Центральним банком України є Національний банк України.

2.2 Національний банк України

Головна мета центрального банку держави - забезпечення стабільностіінаціональної грошової одиниці.

Центральні банки виконують такі функції:

- розробка і реалізація грошово-кредитної (монетарної) політики;

- монопольна емісія банкнот;

- розрахунково-касове і кредитне обслуговування банків другого рівню (функція банку банків);

- розрахунково-касове і кредитне обслуговування держави (фірмовий банк держави);

- збереження централізованого золотовалютного резерву;

- нагляд і контроль за банківською діяльністю.

Поиск по сайту: