Основні етапи банківського кредитування

Ефективність кредитної діяльності банку безпосередньо залежить від того, наскільки якісно здійснена структуризація процесу банківського кредитування, наскільки чітко ви­значені завдання основних етапів цього процесу та функції пра­цівників, що відповідають за проведення кредитних операцій. Найважливішими етапами кредитного процесу виступають:

- отримання та розгляд кредитної заявки;

- безпосередня співбесіда з потенційним позичальником;

- оцінка кредитоспроможності;

- підготовка до складання кредитного договору;

- кредитна угода;

- моніторинг і контроль якості виданих кредитів.

Кредитні відносини між банком і клієнтом розпочинаються з отримання та розгляду кредитної заявки, в якій передусім містяться відомості щодо позики, якої потребує клієнт: мета, розмір, вид і термін позики, вид забезпечення тощо. Необхідною складовою заявки є пакет супровідних документів, ретельний аналіз яких здійснюється на наступних етапах процесу кредитування. До пакета входять, як правило, такі документи:

- копія свідоцтва про державну реєстрацію підприємства;

- копії установчих документів;

- фінансова звітність, що включає баланс підприємства, звіт про фінансові результати та звіт про рух грошових коштів за останні 3 роки;

- матеріали аудиторських перевірок за попередні 3 роки;

- бізнес-план. Цей документ повинен містити відомості про цілі проекту, методи ведення операцій;

- відомості про раніше отримані кредити та наявність (відсутність) заборгованості за ними;

- документ про відсутність заборгованості перед бюджетом та державними цільовими фондами;

- документація на предмет застави, гарантії або поруки;

- належним чином оформлені договори на постачання та ре­алізацію відповідних товарів (послуг).

Кредитна заявка разом із пакетом супровідних документів над­ходить до працівника відповідного кредитного підрозділу, який здійснює її ретельний розгляд.

Після цього кредитний працівник проводить попереднє інтерв’ю з потенційним позичальником. Ця бесіда має велике значення для вирішення питання щодо надання позики: вона дозволяє не тільки з’ясувати окремі деталі кредитної заявки, але й скласти своєрідний психологічний портрет позичальника, оцінити професійну підготовленість керівництва фірми, ступінь реалістичності оцінок ним стану та перспектив розвитку підпри­ємства.

Після співбесіди кредитний працівник повинен прийняти дуже важливе рішення: продовжувати роботу з кредитною заявкою цього клієнта або вже на цьому етапі відмовити у видачі позики. Якщо пропозиції клієнта не відповідають в якихось аспектах принци­пам політики та стратегії банку в галузі кредитних операцій, то кредитна заявка має бути відхилена. При цьому необхідно пояс­нити заявнику, з яких причин позика не може бути надана. Якою ж за результатами співбесіди кредитний працівник приймає рішен­ня щодо продовження роботи з клієнтом, він заповнює відповід­ний кредитний формуляр та передає його разом із кредитною заявкою та пакетом супровідних документів до підрозділу кре­дитного аналізу для оцінкикредитоспроможності позичальника.

Кредитоспроможність — це наявність у позичальника передумов для отримання кредиту та його здатність повернути кредит і відсотки за ним у повному обсязі та в обумовлені договором строки. У світовій практиці використо­вується багато методик оцінки кредитоспроможності, в основу яких покладено аналіз фінансового стану позичальника та його на­дійності з точки зору своєчасного погашення боргу банку. Так, у практиці американських банків застосовується правило «5С» як абревіатура від перших літер базових критеріїв кредитування:

1. «Характер» позичальника (Character) — це перш за все його ділова репутація, ступінь відповідальності, спроможність погашати борги. Тут же визначається ставлення позичальника до своїх зобов’язань у минулому, чи мав він затримки у погашенні позик, який його статус у світі бізнесу. Найбільш повно характер позичальника розкривається в ході попереднього інтерв’ю.

2. «Спроможності» позичальника (Capacity) визначаються за допомогою глибокого аналізу його фінансового стану, доходів і витрат та перспектив їх динаміки у майбутньому. При цьому особлива ува­га приділяється тому, що позичальник практично має тільки три джерела для погашення кредиту: поточні грошові надходження (cash inflow); продаж активів; нові позики на грошовому ринку.

3. «Капітал» фірми (Capital), який ретельно аналізується його розмір, структура, співвідно­шення з іншими статтями активів та пасивів.

4. «Забезпечення» кредиту (Collateral) — дослідження конкретних форм і видів забезпечення, визначення його достатності, якості, а також встановлення ринкової вартості та ступеня ліквідності кредитної застави.

5. «Умови» (Conditions) — це загальні економічні умови, що визначають рин­кову ситуацію та справляють вплив на становище як банку, так і позичальника: стан економічної кон’юнктури, наявність конку­ренції, податкова політика, механізм ціноутворення тощо.

Українські комерційні банки розробляють власні внутрішні положення та методики аналізу кредитоспроможності позичальників, в основу яких, як правило, покладено методичні рекомендації Національного банку України щодо оцінки комерційними банками кредитоспроможності та фінансової стабільності позичальника.

У цілому механізм оцінки кредитоспроможності потенційних позичальників — юридичних осіб в сучасних умовах складається з двох основних етапів:

1) аналіз фінансового стану;

2) аналіз якісних показників діяльності підприємства.

Розрахунок і оцінка показників фінансової діяльності потенційного позичальника виконується на основі аналізу його фінансової звітності в розрізі таких компонентів, як прибутковість; платоспроможність; ділова активність (ефективність); фінансова стійкість.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника — юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

1. Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:

- коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ₁), що характеризує те, як швидко короткострокові зобов’язання можуть бути погашені високоліквідними активами:

Де А_В — високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції;

З_П — поточні (короткострокові) зобов’язання, що складають­ся з короткострокових кредитів і розрахунків із кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ₁— не менше ніж 0,2;

- коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ₂), що характеризує можливість погашення короткострокових зобов’язань встановлені строки:

де А_л — ліквідні активи, що складаються з високоліквідних ак­тивів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних;

З_П — поточні (короткострокові) зобов’язання, що складають­ся з короткострокових кредитів і розрахунків із кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ2 — не менше ніж 0,5;

- коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов’язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:

Де А_о — оборотні активи;

З_П — поточні (короткострокові) зобов’язання, що складають­ся з-короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КП — не менше ніж 2,0.

2. Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:

- коефіцієнт маневреності власних коштів (KM), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

де ВК — власний капітал підприємства; А_Н — необоротні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника КМ — не менше ніж 0,5;

- коефіцієнт незал ежності (КН), що характеризує ступінь фінансового ризику:

де ЗК — залучені кошти (довгострокові та поточні зобов’язання); ВК — власний капітал.

Оптимальне теоретичне значення показника КН — не більше ніж 1,0.

3. Рентабельність позичальника визначається за такими показниками:

- рентабельність активів:

де П_ч — чистий прибуток; А — активи;

- рентабельність продажу:

де П_ч — чистий прибуток,

О — обсяг реалізації продукції (без ПДВ).

Необхідним та важливим доповненням процедури визначення фінансового стану потенційного позичальника виступає аналіз якісних показників діяльності підприємства, основними елементами якого є:

1. Аналіз історії позичальника, який дозволяє дійти висновку щодо наступної тенденції розвитку на підставі вивчення характеру по­передніх взаємовідносин клієнта з банком та історії погашення кредитної заборгованості позичальника у минулому. Дуже важли­вим моментом є період існування підприємства: практика показує, що найбільш критичними є перші 3 — 5 років активної діяльності.

2. Ринкова позиція позичальника та ступінь його залежності від циклічних і структурних змін в економіці та відповідній галузі. Оцінка ринкової позиції позичальника включає ознайомлення з такими елементами:

- місцезнаходження підприємства — дозволяє з’ясувати його ефективність з точки зору відповідності виду діяльності та ха­рактеру господарських операцій (віддаленість від постачальників, наявність кваліфікованих трудових ресурсів, доступність для по­купців тощо);

- вид діяльності підприємства — надає можливість врахувати фактори, унікальні для даного сегмента ринку. При цьому беруть­ся до уваги капіталомісткість галузі, ефективний розмір підприєм­ства в галузі тощо;

- метод операцій — визначається належність підприємства до однієї з трьох основних груп: виробництво; оптова торгівля; роздрібна торгівля;

- юридична форма підприємства — показує, якою частиною майна підприємство буде відповідати перед кредиторами у разі його ліквідації та якою буде процедура ліквідації;

- наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника;

- макроекономічна ситуація в економіці та стан розвитку га­лузі позичальника — враховується пріоритетність галузі для банку, стадія зрілості галузі, чутливість галузі до змін макроекономічних умов, рівень банкрутства у галузі, середній життєвий цикл підприємств у галузі.

3. Ефективність менеджменту позичальника. Для визначення ефективності менеджменту позичальника враховується:

- наявність у менеджерів досвіду керівництва іншими підприємствами;

- рівень компетентності менеджерів у ключових сферах управління: виробництві, фінансах, збуті;

- частота зміни керівництва, її причини та наслідки;

- наявність ретельно підготовленого перспективного бізнес-плану;

- наявність позитивних аудиторських висновків.

4. Наявність забезпечення (застава, гарантія, порука).

Крім способу оцінки кредитоспроможності позичальників на основі системи фінансових коефіцієнтів, в банківській практиці можуть використовуватись й такі способи:

1. Оцінка кредитоспроможності позичальників на основі аналізу грошових потоків передбачає визначення чистого саль­до різних надходжень і видатків клієнта за певний період, тобто зіставлення припливу (прибуток, амортизація, створен­ня резервів майбутніх витрат, вивільнення коштів, зростання кредиторської заборгованості, збільшення інших пасивів, отри­мання нових позик, збільшення акціонерного капіталу) і від­пливу коштів (додаткові вкладення коштів, скорочення кредиторської заборгованості, зменшення інших пасивів, відплив акціонер­ного капіталу, фінансові витрати, погашення позик). Для аналізу грошових потоків на підприємстві-позичальникові використовують фінансові дані як мінімум за три роки. Кредито­спроможним вважається підприємство, яке має стійке пере­вищення припливу над відпливом коштів.

2. Оцінка кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику передбачає:

- виділення найвагоміших чинників ділового ризику (надійність постачальників, сезонність поставок, тривалість зберігання товарів, рівень цін на товари, ризик введення державою обмежень на вивіз і ввіз імпортних товарів тощо);

- їх формалізацію;

- оцінку в балах;

- визначення на цій основі класу кредитоспроможності того чи іншого конкрет­ного позичальника.

Аналіз ступеня ділового ризику у клієнта дозволяє банку спрогнозувати достатність джерел погашення позики.

В оцінюванні фінансового стану позичальника - фізичної особи мають враховуватися:

- загальний матеріальний стан клієнта (доходи і витрати, майно, право власності);

- соціальна стабільність клієнта, тобто наявність постійної роботи, сімейний стан;

- вік клієнта;

- інтенсивність користування банківськими кредитами у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків за ними, а також користування іншими банків­ськими послугами тощо;

- ділова репутація;

- інша інформація.

Спираючись на дані кінцевої загальної рейтингової оцінки, кредитний працівник повинен визначити, чи відповідає рівень кредитоспроможності позичальника вимогам кредитної політики банку.

У разі позитивного висновку здійснюється перехід до наступного етапу банківського кредитування складання кредитного договору. Проект кредитного договору в пакеті з усією кредитною документацією подається в Кредитний комітет банку для прийняття рішення щодо надання позики. У разі по­зитивного рішення уповноважені керівники банку та підприємства-позичальника підписують кредитний договір.

Одразу після надання грошових коштів у позику банк приступає до найважливішого та визначального етапу кредитування — кредитного моніторингу та контролю якості кредитного портфеля.

Головним завданням кредитного моніторингу є відстеження зміни кредитоспроможності позичальника та визначення кон­кретних дій, які необхідно вжити у разі виникнення проблем. В основу процесу кредитного моніторингу покладено процедуру аналізу поточного фінансового стану позичальника (згідно з пер­шим етапом механізму оцінки кредитоспроможності) та оцінки якісних показників його діяльності. Поряд із цим ретельно вивчається та аналізується інформація про здійснен­ня позичальником поточних платежів з погашення процентів та основної суми позики.

В ході кредитного моніторингу працівники відповідного банківського підрозділу повинні своєчасно розпізнавати та оперативно відстежувати тенденції негативних змін у діяльності позичальника. Найбільш поширеними факторами, що свідчать про по­гіршення кредитоспроможності позичальника, виступають:

- порушення графіка погашення заборгованості за позикою та процентів;

- негативні тенденції зміни значень фінансових показників;

- зростання обсягів позареалізаційних доходів та витрат;

- збільшення частки готівкового обороту;

- поява картотеки;

- несвоєчасне надання поточної інформації;

- відсутність аудиторських висновків щодо достовірності фінансової звітності позичальника.

У цілому якісне, професійне та послідовне виконання всіх необхідних процедур основних етапів банківського кредитування є необхідною та найважливішою умовою ефективної реалізації кредитної політики банку та забезпечення необхідного рівня до­хідності, платоспроможності й ліквідності банківської діяльності.

Поиск по сайту: