Управління ресурсами банку

Банки, надаючи позики, створюють тим самим гроші на депозитних рахунках, тобто здійснюють безготівкову емісію. Безконтрольна кредитна емісія може викликати інфляцію. Звідси виникає необхідність управління пасивними операціями комерційного банку.

Управління ресурсами банку являє собою діяльність, пов'язану із залученням грошових коштів вкладників і інших кредиторів, визначенням величини і відповідної структури джерел грошових коштів в тісному зв’язку з їх розміщенням. Управління ресурсами комерційних банків здійснюється на двох рівнях: макро- і мікроекономічному.

На макрорівні управління ресурсами відбувається через Національний банк України, який впливає на величину кредитних ресурсів за допомогою прямих (надання кредитів комерційним банкам) і непрямих методів (використання різних інструментів грошово-кредитного регулювання).

Засобом регулювання кредитної емісії є норма резервування. Вона встановлюється в процентах до суми залучених коштів комерційного банку і є інструментом, що формує обов'язкові резерви (частина коштів комерційного банку, що зберігаються на коррахунку в НБУ на його вимогу). Ці резерви не тільки обмежують можливості кредитування, але також виконують функцію страхування депозитів.

Іншим інструментом, який використовує Національний банк України, є операції на відкритому ринку. Це операції НБУ по купівлі-продажу державних цінних паперів, які збільшують або знижують величину пасивів комерційних банків. Продаючи цінні папери комерційним банкам, НБУ зменшує вільні резерви банків і тим самим скорочує їх емісійні можливості. Купуючи цінні папери, Національний банк збільшує вільні резерви банків, а отже, і їх можливості створення нових грошей на пасивних рахунках.

Така ж картина спостерігається і на валютному ринку. НБУ продає валюту банкам, проводячи політику кредитної рестрикції (зменшення пасивів) або купує валюту, проводячи політику кредитної експансії (збільшення пасивів).

Третім інструментом грошово-кредитного регулювання є облікова ставка, оскільки вона виступає чинником регулювання попиту і пропозиції на кредит. Збільшуючи облікову ставку, НБУ зменшує попит на кредитні ресурси і тим самим зменшує розмір вільного резерву комерційних банків і їх потенційну можливість створювати нові пасиви. Знижуючи облікову ставку, НБУ збільшує попит, а, отже, і розмір вільного резерву комерційних банків, що приводить до зростання грошових коштів на пасивних рахунках банків.

Встановлення економічних показників регулювання діяльності банків безпосередньо позначається на величині їх ресурсів. Співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою активів, зважених з урахуванням ступеню ризику, встановлює відносну межу розгортання активних операцій комерційного банку, характеризує його платоспроможність.

У регулюванні ресурсів важливе місце відводиться показникам ліквідності банку. Дотримання вказаних показників вимагає підтримки відповідності між термінами, на які притягуються і розміщуються кошти.

В управлінні ресурсами беруть участь і самі комерційні банки. Для залучення тимчасово вільних грошових коштів вони повинні вести роботу, спрямовану на стимулювання залучення внесків і забезпечення їх збереження. Важливе значення при цьому має якість обслуговування, яке пов'язане не тільки з кваліфікацією працівників, але і з їх доброзичливим відношенням до клієнта.

Важливу роль в стимулюванні залучення коштів грає процент по депозитних внесках. Він повинен бути встановлений на досить високому рівні і в залежності від виду і терміну внеску, порядку виплати процентів. Однак необхідно пам'ятати, що рівень процентної ставки має об'єктивні межі, що залежать від дії закону попиту і пропозиції на ринку кредитних ресурсів. Крім процентної ставки, існують і інші засоби залучення ресурсів у внески. Це передусім відноситься до заощаджень населення. Використовуються такі форми стимулювання заощаджень, як надання вкладникам премій, додаткових послуг, виграшних внесків.

Одним з напрямів роботи банків в галузі залучення ресурсів є використання різних видів цінних паперів, зокрема сертифікатів, якi мають певнi переваги в порівнянні зі строковими внесками.

Самим простим з них є метод загального фонду грошових коштів, який передбачає мобілізацію коштів з подальшим розподілом їх на потреби, які виникають в даний момент. При цьому відсутня ув'язка розміщення ресурсів в залежності від терміну і джерела їх утворення, ступеню ризику і прибутковості активів. А це негативно позначається на стані ліквідності банку і його платоспроможності.

Більш ефективним є метод розподілу активів, або конверсії, який передбачає розміщення грошових коштів в той або інший актив в залежності від джерела цих коштів. Метод розподілу активів сприяє підвищенню ліквідності і платоспроможності банку. Однак цьому методу властиві недоліки. По-перше, він не дає можливості оперативного маневрування ресурсами в залежності від ситуації, що складається, яка може привести до втрати можливості отримання додаткового прибутку.

Деякі банки віддають перевагу методу наукового управління, в основу якого встановлені економіко-математичні методи і моделі. Це дозволяє оптимізувати мету банку в зв'язку з вимогами, що встановлюються клієнтами банку і Національним банком України. Цей метод найбільш ефективний, але і найбільш дорогий. Банку в процесі управління ресурсами доцільно поєднувати різні методи їх розміщення.

Велику частку в структурі капіталу банку складають депозитні залучені кошти (приблизно 25%). Тому управління депозитними операціями придбаває особливо важливе значення.

Депозитна політика в Україні передбачає для оцінки стабільності внесків населення спеціальні розрахунки, що дозволяють використати показники:

1.Середній термінзберігання грошових коштів (Т) оцiнює можливiсть використання ресурсiв короткострокового кредитування i розраховується за формулою:

Т = З / В * Д,

де З – середнi залишки внескiв в періоді;

Д – кiлькiсть днів в перiодi;

В – оборот внесків, який рівний сумі залишків внесків на початок періоду i надходженням внескiв за звiтний перiод.

2. Рівень осідання коштів(Кос), що поступили у внески, показує, який вiдсоток внесків осiдає на рахунках вкладникiв та розраховуєтсья як:

,

де Зк - залишок внесків на кінець року;

З_Н - залишок внесків на початок року;

Н - надходження у внески.

3. Частка коштів від планової виручки, що осідає на поточному рахунку, яка без збитку для підприємства може бути розміщена на строковий депозитний рахунок (Д) розраховується за формулою:

,

де Нпл – очікувані надходження на поточний рахунок;

ЗК - середній залишок коштів на поточному рахунку за вiдповiдний перiод минулого року;

Нфакт – фактичні надходження на поточний рахунок підприємства (фактична реалізация).

Контрольні питання:

1. Що таке ресурси комерційного банку?

2. З яких елементів складається капітал банку?

3. Що входить до складу основного та додаткового капіталів банку?

4. Дайте характеристику поняття “залучені ресурси” банку.

5. За допомогою яких інструментів банк формує свої залучені ресурси?

6. Яку роль відіграють депозитні операції у формуванні ресурсної бази сучасного банку?

7. Що мається на увазі під терміном “управління ресурсами комерційного банку”?

8. Які інструменти застосовуються для управління ресурсами банку?

Розділ 5

Поиск по сайту: