Кредитна політика комерційного банка

Кредитна політика - це планування діяльності банку на найближчу перспективу. Значення кредитної політики для роботи комерційного банку дуже велике:

По-перше, вона дає орієнтир у роботі кредитного відділу;

По-друге, створює передумови для збільшення ефективності в його діяльності, оскільки враховує об'єктивну ситуацію в країні;

По-третє, знижує ймовірність помилок і прийняття неправильних рішень;

По-четверте, забезпечує однаковість у кредитній роботі банку та у всіх його філіях.

Розробляючи кредитну політику, керівництво банку повинно враховувати трикутник цілей: максимальна прибутковість, оптимальна ліквідність і мінімальний ризик. Крім того, необхідно виходити з:

- обсягу і структури кредитних ресурсів (з підвищенням частки «коротких» грошей, повинна скорочуватися частка довгострокових кредитів);

- обсягу і структури портфеля кредитів (по галузях, по термінах, по забезпеченню);

- умов надання кредитів.

Елементами кредитної політики є:

1) район діяльності або «географія кредиту». Останнім часом цей елемент стає більш масштабним в силу розвитку конкуренції і зростання потреби в кредиті в різних регіонах країни. Оскільки в Росії більшість банків є універсальними, то завдання розширення географії кредиту значно полегшується; перешкодою в цьому може стати підвищений ризик кредитування клієнтів, територіально віддалених від КУ.

2) види послуг. На асортимент послуг банку можуть вплинути ступінь ризику (високий ризик факторингу не дозволяє йому зайняти чільне місце серед послуг банку), ліквідність (якщо ступінь ліквідності невисока, то знижується частка довго- та середньострокових кредитів), заявки клієнтів (якщо немає потреби в послузі, то немає необхідності в її розробці і впровадженні), прибутковість кредиту.

3) кредитоспроможність позичальника. Існує об'єктивна (матеріальний аспект: фінансове становище позичальника, наявність рухомого та нерухомого майна) і суб'єктивна оцінка. З точки зору останньої, банк не повинен надавати кредит клієнту який не заслуговує довіри, тобто якщо є ознаки, що позичальник не буде скрупульозно дотримуватися умов кредитного договору. Так, при оцінці позичальника банк приділяє велику увагу «особливостям життєвого стилю» клієнта. Віддає перевагу мати справу з клієнтом, який володіє будинком і проживає в ньому протягом тривалого періоду, одружений і має дітей. Це є свідченням благонадійності та дає гарантію, що клієнт не припинить виплату боргу в не екстремальних умовах.

4) прийнятна форма забезпечення (рухоме майно: депозити, цінні папери, коштовності і нерухомість).

5) термін повернення кредиту. З точки зору банку важливим є встановлення науково-обгрунтованого строку повернення, оскільки в цьому випадку знижується ризик незбалансованої ліквідності, з точки зору позичальника - немає необхідності в відволіканні грошей з виробничого обороту.

6) максимальний ліміт кредитування. Банк не повинен видавати надвеликі кредити з 2 причин: занадто високий ризик неповернення і ризик порушень нормативів ЦБ (що загрожує санкціями).

7) компенсаційний залишок на рахунку - це своєрідний захист банку: Частина ресурсів клієнт бронює на рахунку (окремий депозитний рахунок, або на розрахунковому рахунку із зобов'язанням мінімального залишку). При відкритті кредитної лінії розмір компенсаційного залишку визначається «Правилом жовтня 1910»: Позичальник бронює на рахунку 10% від суми відкритої кредитної лінії у вигляді незнижуваного залишку та 10% від фактично отриманих грошей.

На зміст кредитної політики комерційного банку впливають такі фактори:

1) розмір банківського капіталу (банки, що мають солідну капітальну базу, можуть дозволити собі значно більший обсяг кредитних вкладень при помірних відсотках, на відміну від банків із незначним капіталом);

2) ступінь ризику і прибутковості позичок (якщо банк націлений на отриманні максимального прибутку, то він керується «агресивною» політикою, що передбачає підвищений ризик, якщо ж політика консервативна, банк прагне до мінімізації ризику, що, відповідно знижує прибуток);

3) стабільність ресурсної бази (чим стабільніші ресурси, тим менше резервів доводиться створювати банку, отже, збільшується обсяг кредитного портфеля);

4) стан економіки країни (якщо економіка перебуває в стані депресії, то необхідність у кредитах відпадає: виробники не можуть взяти кредит - нічим віддавати, банкіри не можуть його дати - немає надійних позичальників. При зростанні економіки кредитна діяльність значно розширюється);

5) ДКП ЦП (якщо на даному етапі проводиться політика експансії, то обсяг кредитів стрімко зростає, при рестрикційної політиці - навпаки);

6) попит і пропозиція на кредит;

7) здатність та досвід персоналу.

Необхідність регулювання кредитних операцій полягає в такому:

- забезпечення надійності портфеля кредитів (завдяки ретельному відбору потенційних позичальників);

- ряд кредитів впливає на розвиток економіки, тому з урахуванням завдань регулювання економіки, виникає необхідність стимулювання (обмеження) кредитної діяльності (наприклад, кредитування сільського господарства заохочується пільговим оподаткуванням);

- зниження можливих ризиків через обмеження кредиту на 1-го позичальника (не більше 25% від капіталу), а також в галузі забезпечення.

Поиск по сайту: