 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
ТЕМА № 5. СВІТ ВАЛЕОЛОГІЇ
1. Валеологія вивчає теоретичні проблеми формування, зберігання (підтримання) та закріплення здоров’я людини з використанням медичних, нетрадиційних (або парамедичних) технологій.
2. Предметом наукового пізнання валеології є:
Здоров’я людини
3.Здоров’я – це:
…максимальна потужність органів і систем при збереженні якісних фізіологічних меж їх функцій;
…стан цілісного та гармонійного розвитку при адаптації кожного з органів один до одного. При цьому кожен орган більш ефективно працює на користь цілого (організму), ніж на власну користь;
… стан повного фізичного, душевного, сексуального та соціального благополуччя і здатність пристосовуватись до умов зовнішнього і внутрішнього середовища та природного процесу старіння, а також відсутність хвороби й фізичних дефектів;
… процес збереження та розвитку її психічних та функціональних якостей, оптимальної працездатності та соціальної активності при максимальній тривалості життя.
(Усі відповіді вірні)
Здоров’я емпіричне – індивідуальне уявлення про здоров’я (відчуття адаптованості до умов існування).
Здоров’я індивідуальне – здатність діяти, враховуючи особисті бажання, зумовлені культурним середовищем.
Здоров’я функціональне – соціальне поняття, яке полягає у здатності виконувати соціальні ролі та обов’язки, що диктуються даним суспільством.
4. Діагностика – розділ медицини, що вивчає методи та принципи встановлення діагнозу (діагноз – розпізнання).
5. Основні завдання валеології:
7. Розробка й реалізація уявлень про здоров’я, побудова діагностичних моделей і методів його оцінки та прогнозування.
8. Кількісна оцінка рівня здоров’я практично здорової людини, його прогнозування, характеристика образу та якості її життя, розробка на цій основі систем скринінгу і моніторингу за станом здоров’я індивіда, формування індивідуальних оздоровчих програм.
9. Формування «психології» здоров’я, мотивації до корекції образу життя індивідом із метою закріплення здоров’я.
10. Реалізація індивідуальних оздоровчих програм, первинної та вторинної профілактики захворювань, оцінка ефективності оздоровчих заходів.
6. Валеологічний аспект психічного здоров’я – це управління станом психіки (мисленням, почуттям, емоціями) з елементами самопізнання та психічного здоров’я.
7. Агресивність – хвороблива властивість особи, яка проявляється у заподіянні шкоди, болю, нападів на будь-кого.
8. Апатія – емоційна байдужість, стан притупленості емоцій.
9. Фактори формування та збереження репродуктивного здоров’я:
1. Благополуччя у статевому житті.
2. Статевої культури.
3. Рівня загальної культури в суспільстві.
4. Турботи про материнство й дитинство.
5. Соціальних умов тощо
10. До венеричних захворювань відносяться ( вірні відповіді ):
A; D;
ТЕМА 6. ГІГІЄНІЧНІ ОСНОВИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ
1. А)
2. Головні завдання гігієнічної науки:
1. вивчення природних і антропогенних чинників навколишнього середовища і соціальних умов, що впливають на здоров’я людини;
2. вивчення закономірностей впливу чинників і умов навколишнього середовища на організм людини або популяцію;
3. наукове обґрунтування і розробка гігієнічних нормативів, заходів і правил з максимального використання чинників позитивного впливу навколишнього середовища на організм людини;
4. впровадження в практику охорони здоров’я і народне господарство розроблених гігієнічних рекомендацій, нормативів і правил;
5. прогнозування санітарної ситуації на майбутнє з урахуванням планів розвитку народного господарства.
3.Головні завдання гігієни фізичної культури та спорту у ВНЗ:
1. Вивчити вплив факторів навколишнього середовища й соціальних умов на стан здоров’я та працездатність студентів.
2. Науково обґрунтувати та розробити гігієнічні заходи щодо створення оптимальних умов під час занять з фізичного виховання й спортивного тренування.
3. Науково обґрунтувати та розробити заходи з використання гігієнічних засобів та природних чинників для зміцнення здоров’я, підвищення працездатності та поліпшення соціальної адаптації студентів.
4. Особиста гігієна – це:
А) Один із розділів загальної гігієни, що вивчає питання стосовно догляду за тілом, створення необхідних умов для сну та виховання гігієнічних навичок серед населення.
Б) Сукупність гігієнічних правил поведінки людини, які сприяють збереженню і подовженню строку активного життя.
В) Виконання вимог якої має велике значення для збереження здоров’я як особистого, так і оточуючих, відвертаючи можливість розповсюдження інфекційних та інших захворювань.
(Усі відповіді вірні)
5. Догляд за тілом охоплює гігієнічні заходи з:
1. Догляд за шкірою.
2. Порожниною рота.
3. Руками.
4. Ногами.
5. Волоссям тощо
6. Безсоння – це:
b) розлади сну
Безсоння – різні за патогенезом і клінічною характеристикою розлади сну. Безсоння проявляється скороченням тривалості нічного сну, пізнім засинанням, раннім пробудженням, багаторазовим перериванням сну протягом ночі. Сон при безсонні порушується якісно: стає більш поверхневим; скорочується тривалість глибокого сну, порушується співвідношення між стадіями сну, які супроводжуються сновидіннями. При порушенні сну спостерігаються: 1) відсутність імпульсів із лобних долей головного мозку, що призводить до безсоння; 2) виникнення розладів рефлексів, які забезпечують послідовність сну; 3) емоційне напруження, яке перешкоджає блокаді синхронізуючих таламічних імпульсів; 4) зміни м’язового тонусу; 5) розлади функції гіпоталамічного центру сну.
7. Загартовування – це:
А) Обов’язковий елемент фізичного виховання, який має велике значення для зміцнення здоров,я, підвищення опірності інфекціям і збільшення працездатності.
Б) Система гігієнічних заходів, спрямованих на підвищення стійкості організму до несприятливої дії різних метеорологічних чинників (холоду, тепла, сонячної радіації, зміни атмосферного тиску).
В) Здатність організму зберігати незмінною температуру тіла та деякі показники фізіологічних функцій навіть за умови різких метеорологічних змін.
(Усі відповіді вірні)
8. Головним завданням загартовування є:
1. Зробити організм стійким до високих і низьких температур, до швидких змін погоди, а також зміцнити імунітет.
2. Підвищення стійкості організму до впливу певних метеорологічних чинників.
(Усі відповіді вірні)
9. Основні принципи загартовування:
· Систематичність;
· поступовість і послідовність;
· врахування індивідуальних особливостей;
· урізноманітнення засобів і форм;
· активний режим;
· узгодженість загальних і місцевих процедур;
· самоконтроль.
10. Косметика – цекомплекс процедур та засобів, призначених для гігієнічного догляду за тілом, маскування косметичних дефектів та покращання зовнішності.
ТЕМА №7. ГІГІЄНІЧНІ ОСНОВИ ОБРАНИХ СИСТЕМ
ФІЗИЧНИХ ВПРАВ
1. Акліматизація – це пристосування організму до нових умов існування.
2. Алергія - підвищена чутливість організму до різних речовин, яка пов’язана із зміною його реактивності.
3. Гімнастика – система спеціально підібраних фізичних вправ, що застосовують для зміцнення здоров’я та гармонійного фізичного розвитку.
4. Гімнастика коригуюча – система спеціальних гімнастичних вправ, що застосовуються переважно для дітей та підлітків з метою виправлення дефектів постави і викривлень хребта (вид лікувальної гімнастики).
5. Гіподинамія – це зменшення м’язових зусиль, що витрачаються на утримання пози, переміщення тіла у просторі, а також на фізичну працю.
6. Гіпокінезія – 1) рухові розлади, що проявляються зниженням рухової активності та швидкості руху при деяких ураженнях екстра пірамідної системи; 2) обмеження рухомої діяльності.
12. Залежно від завдань розрізняють такі види масажу:
1. Гігієнічний (косметичний).
2. Лікувальний.
3. Спортивний.
4. Самомасаж.
13.
2) 4.
Головними прийомами масажу є погладжування, розтирання, розминання, вібрація.
14. б) вихідне положення.
ТЕМА № 8, 10. СУЧАСНІ УЯЛЕННЯ ПРО РОЗУМОВУ І ФІЗИЧНУ ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ СТУДЕНТІВ ТА ЧИННИКИ,
ЯКІ СПРИЯЮТЬ ЇЇ РОЗВИТКУ.
ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУ ПІДВИЩЕННЯ РОЗУМОВОЇ ТА ФІЗИЧНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ СТУДЕНТІВ ВНЗ
1. Інтелект – здатність до мислення, особливо до його вищих теоретичних рівнів.
2. Фізичне навантаження – це певна міра впливу фізичних вправ на організм студентів. Фізичні навантаження характеризуються певним обсягом та інтенсивністю (1).
3. 1.
4. 1.
5. 2.
6. 3.
7. 2.
8. Дозоване фізичне навантаження вимірюється:
В. Велоергометром.
9. Велоергометрія – метод функціонального дослідження із застосуванням дозованого фізичного навантаження для виявлення латентної коронарної недостатності, для визначення показників функції зовнішнього дихання тощо. Ґрунтується на крутіні ногами бо руками педалей велоергометра.
10. Відпочинок – стан спокою або діяльність, яка знімає втому і сприяє відновленню працездатності.
11. Акупунктура – голкоуколювання – один із методів рефлекторної терапії, що полягає в дії на функції організму з лікувальною метою різних за силою, характером і тривалістю подразнень, що викликаються в певних точкових зонах, які розміщені в шкірі і прилеглих тканинах голови, обличчя, тулуба і кінцівок. Загальна кількість точок, розміщених по всій поверхні шкіри, сягає 693.
ТЕМА 9. ОСОБЛИВОСТІ ФІЗИЧНОГО СТАНУ СТУДЕНТІВ
ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
1. Фізичний розвиток – це:
А) Процес зміни форм і функцій (морфо-функціональних властивостей) організму людини протягом її індивідуального життя.
Б) Частина фізичного виховання, процес зміни форм і функцій організму, а також результат цієї зміни (ріст, вага і т.п.).
В) Сукупність ознак, що характеризують зовнішні показники фізичного стану організму на тому чи іншому етапі його фізичного розвитку (ріст, вага, окружності тіла, спірометрія, динамометрія тощо).
А) Б) В)
2. Третім етапом розвитку людини протягом життя є етап вікової інволюції (зворотного напрямку), коли певні морфо-функціональні властивості поступово регресують.
3. Фізичний стан – здатність людини виконувати фізичну роботу (розрізняють окремі рівні роботи – максимальну, субмаксимальну, великої потужності і помірної потужності).
4. Показниками фізичного розвитку є:
· зріст,
· маса тіла,
· окружність окремих частин тіла,
· спірометрія,
· динамометрія,
· станометрія та ін.
5. Оцінка виявляє фізичні, інтелектуальні, вольові можливості спортсменів та ставлення тренера до їх діяльності, успіхів, невдач, поведінки.
6. Оцінка рівня розвитку фізичних якостей здійснюється на початку року, перед початком кожної серії занять і в кінці року за допомогою виконання тестових завдань.
7. 3.
8. 4.
9. 1.
ТЕМА 11. ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА І ОСНОВИ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ СТУДЕНТА
1. Г) в Китаї.
2.
А) Платон. В) Аристотель.
3.
Б) П.Ф.Лесгафта
4.Лікувальна фізкультура – 1) розділ клінічної медицини, що вивчає дію фізичних вправ та інших засобів фізичної культури на організм та розробляє методи їх застосування з лікувально-профілактичною і реабілітаційною метою; 2) використання комплексу засобів фізичної культури з профілактичною, лікувальною та реабілітаційною метою.
5.
а) фізичні вправи.
6.Атлетизм – прояв високого фізичного розвитку та фізичної підготовленості.
10. Теренкур – це:
а) дозована ходьба за спеціальними маршрутами.
11. Утома – зменшення або повне зниження працездатності м’язів. При цьому знижується збудливість м’язів, їх лабільність, що зменшує їхню силу, амплітуду скорочення.
12. Перевтома – стан організму, який характеризується функціональними порушеннями, зумовленими надмірною одноразовою втомою або прогресуючим накопиченням її за ряд послідовних періодів роботи.
13. Чинники, що позитивно впливають на здоров’я (С.І. Присяжнюк, 2008)
1. Мета в житті.
2. Формування менталітету здоров’я.
3. Рівень загальної, моральної, духовної, фізичної культури, виховання культури здоров’я.
4. Формування здорового способу життя.
5. Найвище (перше) місце здоров’я в ієрархії потреби людини.
6. Орієнтація на збереження, відновлення та зміцнення здоров’я.
7. Упровадження моди на здоров’я.
8. Пріоритет здоров’я як головне завдання науки та практики у здійсненні прямого шляху до здоров’я.
9. Орієнтація медицини на збільшення резервів здоров’я, а не тільки на лікування хвороб.
10. Розвиток інтелекту.
11. Переключення свідомості на «позитивний канал».
12. Настанова суспільства, окремої людини на пріоритетне значення здоров’я.
13. Настрій на тривале життя – універсальні внутрішні ліки.
14. Усвідомлення здоровою людиною свого здоров’я.
15. Генетика людини, відсутність спадкових хвороб.
16. Уміння переборювати лінощі стосовно зміцнення свого здоров’я.
17. Соціально корисна активна діяльність, високий рівень професіоналізму.
18. Екологічно сприятливі умови, умови життя та праці (екологія людини)
19. Визначення та використання суттєвих характеристик здоров’я – незахворюваність.
20. Оздоровча активність – активне самозбереження, саморозвиток та самовдосконалення.
21. Самозабезпечення здоров’я.
22. Фізична активність, оптимальні тренувальні навантаження та обсяг рухової активності.
23. Якісне та збалансоване харчування.
24. Емоційне здоров’я.
25. Визначення часу відпочинку та сну.
26. Застосування відновлювальних засобів.
27. Перспективна роль фармакології.
28. Здорові звички щодо збереження та зміцнення здоров’я.
29. Приклад батьків, викладачів та медичних працівників стосовно здорового способу життя.
30. Шлюбні, родинні відносини, народження та виховання дітей – настанова на здоров’я.
31. Приємне коло спілкування, здорова компанія.
32. Соціальна та індивідуальна оцінка діяльності, творчості та підприємницької діяльності.
33. Задоволення життя (щастя, добробут).
34. Творчість як основа здорового способу життя.
35. Соціально-економічні та політичні умови життя.
36. Достатні матеріальні ресурси на соціальному та індивідуальному рівнях.
37. Акцентована оздоровча позиція засобів масової інформації.
38. Приведення до рівноваги енергетичне поле людини.
39. Наявність достатніх адаптаційних можливостей організму.
40. Основні положення акмелогії як комплексної науки про досягнення найвищого рівня розвитку людини і становлення професіоналізму.
41. Навчання збереженню, зміцненню та вдосконаленню здоров’я всіх категорій населення, валеологічна освіта.
42. Розробка та використання інтегрального засобу оцінки стану організму для прийняття рішення щодо профілактики захворюваності.
43. Інструментальні засоби оцінки стану здоров’я згідно із сучасними інформаційно-технологічними засобами діагностики різних органів та систем.
44. Масова донозологічна діагностика та розподіл обстежених на групи за станом здоров’я.
45. Методика розподілу людей на здорових та хворих і тих, які перебувають в проміжному стані, прийняття управлінських рішень.
46. Володіння знаннями та умінням визначення свого біологічного віку.
47. Відповідність показникам оптимального і нормального здоров’я.
48. Ефективна служба охорони здоров’я.
49. Роль валеології як науки про здоров’я здорової людини.
50. Новий науковий напрямок – валеотехнологія – як прогресивний шлях до вивчення складного явища «здоров’я» на основі інтелектуальної комп’ютерної технології та інформаційного підходу.
51. Підготовка фахівців до здійснення служби здоров’я на основі настанов валеології у науково-практичному аспекті.
11.Чинники, що негативно впливають на здоров’я (С.І.Присяжнюк, 2008).
1. Відсутність або незрозумілість мети у житті.
2. Відсутність або недооцінювання менталітету свого здоров’я.
3. Низький рівень загальної, моральної, духовної та фізичної культури.
4. Порушення або відсутність здорового способу життя.
5. Недооцінка здоров’я в ієрархії власних потреб та потреб членів своєї родини.
6. Відсутність моди на здоров’я на соціальному та індивідуальному рівнях.
7. Низька мотивація збереження, відновлення, зміцнення і вдосконалення здоров’я на соціальному та індивідуальному рівнях.
8. Переважна орієнтація медицини на лікування хвороб, на хвору людину; слабкість профілактичної медицини.
9. Зосередження уваги суспільної думки, оточуючих до хворих людей, байдужість або скепсис стосовно тих, хто активно зміцнює своє здоров’я.
10. Пріоритетне значення у житті матеріальних благ, речей, кар’єри, нерідко на шкоду власному здоров’ю.
11. Незнання людей про можливості зміцнення здоров’я або відповідні знання стосовно тих, хто активно зміцнює своє здоров’я.
12. Відсутність усвідомлення здоровою людиною свого здоров’я та негативні наслідки цього.
13. Повільність і довга неочевидність зворотних зв’язків позитивних оздоровчих впливів і згубних наслідків алкоголю, нікотину та інших негативних чинників для здоров’я (І.І.Брехман).
14. Ведення нездорового способу життя, відсутність культури здоров’я.
15. Шкідливі для здоров’я емоції (злість, заздрість, агресивність).
16. Шкідливість «п’яного зачаття».
17. Порушення норм поведінки у побуті, в родині.
18. Негативний вплив на студентів батьків, викладачів, які не дотримуються вимог здорового способу життя.
19. Пасивність стосовно самозбереження, саморозвитку, самовдосконалення організму та самозабезпечення здоров’я
20. Тривала фіксація свідомості на невдачах, помилках, стресових ситуаціях.
21. Незадоволення життям, роботою, становищем у родині.
22. Самотність, недостатнє спілкування, відсутність компанії однодумців.
23. Слабкі адаптаційні можливості організму.
24. Відсутність соціально значущої стабільної діяльності.
25. Екологічно несприятливі умови (праці, відпочинку, житла).
26. Відсутність сформованої фізичної активності, усвідомленої потреби у регулярному фізичному тренуванні.
27. Гіпокінезія – обмеження рухового навантаження.
28. Гіподинамія – зменшення м’язових зусиль.
29. Притаманний людині і тваринам «могутній рефлекс лінощів» (М.М.Амосов).
30. Неякісне та незбалансоване харчування.
31. Зайва маса тіла.
32. Зловживання алкоголем.
33. Вживання наркотичних речовин.
34. Тютюнопаління.
35. Не раціональний режим праці та відпочинку.
36. Небезпечна поведінка у побуті, в сексуальних стосунках.
37. Стресові ситуації на роботі та у побуті.
38. Порушення режиму сну та відпочинку, перевантаження.
39. Необґрунтоване самолікування, «нормалізація маси тіла» без погодження з лікарем.
40. Фізіологічні стани, що впливають на життєдіяльність людини (період статевого дозрівання, клімакс, старість).
41. Порушення балансу сенсорного (через органи чуття), вербального (усне і письмове слово) і структурного (компоненти їжі та повітря) потоків інформації, що впливають на людину (І.І.Брехман).
42. Соціальна ізоляція, відсутність соціальної підтримки.
43. Порушення рівноваги енергетичного поля людини.
44. Слабка масова інформація щодо активного пропагування здоров’я та здорового способу життя.
45. Відсутність інтегрального засобу оцінки стану організму, що ускладнює роботу з профілактики захворюваності.
46. Незадовільна до нозологічна діагностика або відсутність діагностики дітей, молоді, дорослих.
47. Відсутність налагодженої служби валеологічної діагностики дітей, молоді, дорослих.
48. Недостатня оснащеність служби валеологічної діагностики сучасними інструментальними засобами оцінки тану здоров’я.
49. Невідповідність показникам оптимального і нормального здоров’я.
50. Незадовільна робота (або її відсутність) з валеологічної освіти населення, з навчання його дотримання здорового способу життя.
51. Незадовільна робота щодо використання малих форм активного відпочинку під час навчального процесу, у період екзаменаційної сесії.
52. Незадовільна робота з валеологічної освіти медичних працівників.
53. Невміння розробляти особистий режим рухової активності.
ТЕМА №13. ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ХАРЧУВАННЯ ПРИ РІЗНОМАНІТНИХ ВИДАХ І УМОВАХ ПРАЦІ ТА ОСОБЛИВОСТЯХ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ
1. 1.; 2.
2. Харчування лікувальне – система організації харчування і диференційованого застосування з лікувальною метою харчових продуктів та їх сполучень.
3. Харчування повноцінне – харчування, яке характеризується наявністю в їжі у достатній кількості усіх необхідних для нормальної життєдіяльності компонентів.
Харчування неповноцінне – харчування, яке характеризується недостатністю або відсутністю будь-якого компонента (компонентів) їжі, необхідного для нормальної життєдіяльності організму.
4. Авітаміноз – різновид вітамінної недостатності, для якої характерна практично повна відсутність надходження вітамінів в організм.
5. Азотистий баланс – різниця між кількістю азоту, що потрапляє в організм з їжею, і кількістю азоту, що виводиться із організму.
6. Вегетаріанство – система харчування, яка виключає або обмежує вживання продуктів тваринного походження.
ТЕМА 14. ОЛІМПІЙСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ. УЧАСТЬ СПОРТСМЕНІВ УКРАЇНИ В ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГРАХ.
1. б) 1894
2. в) 1896
3. в) Афіни
4. б) Д. Вікелас
5. г) 1951
6. б) Хельсінкі – 1952 р.
7. Б) Атланта (США) – 1996 р.,
8. Б) Ліллехаммер (Норвегія) – 1994 р.
9. А) Баюл Оксана
10. В) Клочкова Яна
11. Б) 1930
12. Б) Харків
13. Б) 1931
14. Б) 1972
15. Г) 1996
16. А) Борзов В.
17. Г) 1980
ТЕМА №15. КОНТРОЛЬ І САМОКОНТРОЛЬ У ПРОЦЕСІ ФІЗИЧНОГО УДОСКОНАЛЕННЯ
1. 3.
2. 1.
3. 2.
4. 1.
5. До об’єктивних показників відносять ті, які можна оцінити і визначити кількісно, що дуже важливо для спостереження за динамікою: антропометричні дані, показники фізичного розвитку, підготовленості, функціонального стану.
6. До суб’єктивних показників слід віднести оцінку самопочуття, настрій, сон, апетит, больові відчуття, які раніше не були помічені. Їх стислі характеристики знаходяться в межах: погано, задовільно, добре та оцінюються за п’ятибальною шкалою.
7. Функціональний стан – комплекс наявних характеристик тих функцій та якостей людини, які прямо або опосередковано зумовлюють виконання трудової (навчальної діяльності).
8. Функціональна проба – це:
2.Метод оцінки діяльності органу або системи органів, що ґрунтується на застосуванні функціонального навантаження.
9. Артеріальний пульс – періодичні поштовхоподібні коливання стінки артерії, що виникають внаслідок викиду крові із серця при його скороченні.
Артеріальний тиск – тиск, який спричиняється кров’ю в артеріальних судинах організму.
10. Дихальний об’єм – об’єм повітря, що вдихається або видихається при одному дихальному циклі.
11. Друге дихання – стан, що настає після гострої втоми, яка появилася на початковому періоді інтенсивної м’язової роботи, і характеризується поліпшенням самопочуття і підвищенням працездатності.
12. Екологічні фактори – елементи середовища, що здійснюють той або інший вплив на певні організми.
Л І Т Е Р А Т У Р А
Поиск по сайту: