АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ОБ'ЄКТ І ПРЕДМЕТ ПОЛІТОЛОГІЇ 12 страница

Детально аналізуючи джерела формування української
національної ідеї в її етнічному, соціальному й геополітич-
ному вимірах, В. Старосольський робить висновок про те,
що ця ідея завжди була пов'язана з синтезом національного
та соціального визволення. Широкі маси народу, які брали
участь у боротьбі за національне визволення, пов'язували з
ним і своє соціальне визволення. Поразки в національно-
визвольній боротьбі траплялися саме тому, що сили, які
очолювали цю боротьбу, у вирішальний момент ігнорували
котрусь із складових української національної ідеї заради
здобуття власних вигод і привілеїв. У результаті вони
втрачали довіру й підтримку всього народу, і чергова
визвольна війна ставала «кінцем великого титанічного
розмаху і початком нової руїни». Через втрату народної
підтримки українські правлячі верстви ставали зденаціона-
лізованими й починали служити загарбникові.

Проте В. Старосольський не абсолютизував значення
класового чинника в суспільному розвиткові, як це робили
марксисти. Він виокремлював три шляхи побудови держави:
на основі економічних інтересів, політичних інтересів і
національної єдності. У першому випадку утворення держа-
ви відбувається шляхом економічного відокремлення її від
метрополії (США). Утворення держави на основі політичних
інтересів передбачає захоплення політичної влади партією,
яка виступає від імені одного суспільного класу (СРСР).
Найкращим і єдино прийнятним для України шляхом
утвердження державності є утворення її на основі національ-
ної єдності (наприклад, як у Чехії на початку XX ст.).

Ідея В. Старосольського про необхідність урахування
соціально-класового чинника, інтересів усіх суспільних
класів і верств у розбудові державності є особливо актуальною
Для сучасної України. Ігнорування цього чинника є однією з
основних причин незначного впливу в Україні політичних
організацій націонал-демократичного і особливо націонал-
Радикального спрямування.
«•««««„^^^ 143


Становлення та розвиток політичних ідей

Відомим представником націонал-демократичного на-
пряму української політичної думки був соціолог і політолог
Ольгерд Бочковський (1885—1939). У своїх працях «Боротьба
народів за національне визволення» (1932), «Народження
нації» (1939), «Життя нації» (1939) та інших він приділяє
багато уваги розробці національно-державницької концепції
стосовно національного самовизначення українського народу.
Як і В. Старосольський, О. Бочковський розуміє націю
як духовну спільність, що грунтується на національній свідо-
мості та прагненні до волі. Національна свідомість форму-
ється з попередніх підсвідомих національних почувань.
Вольовий момент у своєму житті нація найповніше виявляє
у прагненні до утворення власної державності, поширеному
серед найбільшої частини ЇЇ представників. Підсвідомі
почуття і прагнення до волі та створення держави характери-
зують націю як органічну спільність, що сформувалася на
грунті природних сил і потреб, на відміну від спілки як
статутне організованого об'єднання на основі розуму.

О. Бочковський з'ясовує роль органічних і механічних |
чинників у процесі формування нації. На його думку, каста,
церква, клас, партія, держава є механічними формами
суспільного об'єднання людства порівняно з нацією. Нації є }
найбільш пізніми та органічними формами об'єднання
людей. Це — продукт природного розвитку суспільства.
Можливе створення націй і механічним шляхом — за
допомогою держави. Так відбувається тоді, коли спочатку
виникає держава, а вже потім у її межах формується нація
(як це було, наприклад, в Англії, Франції чи Іспанії).

Процеси формування нації у народів державних і недер-
жавних, або історичних і неісторичних, за О. Бочковським,
визначаються трьома чинниками: хронологічним, географіч-
ним і суспільним. Дія хронологічного чинника виявляється
в тому, що процеси творення недержавних народів є значно
пізнішими і припадають на кінець XVIII — середину XIX ст.
Історичні процеси творення недержавних народів неодна-
ково відбувалися і стосовно їхнього географічного поло-
ження: у Середній Європі вони проходили швидше, ніж на
Сході. Суспільний чинник пов'язаний із розвитком капіта-
лізму й демократії. Завдяки демократії, вважає О. Боч-
ковський, нижчі верстви суспільства стають повноправними
членами національної спільноти. Неісторичні, недержавні


Зародження і розвиток української політичної думки

народи починають формуватися в сучасні демократичні

нації.

У процесах утворення націй в історичних і неісторичних
народів О. Бочковський розрізняє пробудження, відродження
й самовизначення народів. Відроджуватися може лише те,
що вже історично існувало, але занепало. Відроджувалися
напівісторичні народи — чехи, провансальці, каталонці,
фламандці та ін. А пробуджується те, що раніше не
витворило своїх історичних форм, як це сталося, наприклад,
у фінів, латишів чи естонців. Самовизначення йде слідом за
пробудженням і відродженням і передбачає утворення
національної державності. Сучасна нація, доводив О. Боч-
ковський, не може існувати без політичної самостійності у
формі власної держави. Наявність держави є запорукою
повного і всебічного розвитку нації.

Український народ О. Бочковський вважав напівісторич-
ним. Перед самовизначенням він має пройти дві попередні
стадії національного розвитку — пробудження та відрод-
ження. На думку вченого, український народ у своїй
національно-визвольній боротьбі нерідко діяв навмання,
мало використовував досвід інших народів. Тому одним із
основних завдань своєї національно-державницької концепції
автор вважав всебічний аналіз такого досвіду з метою
застосування його в Україні. У зв'язку з цим він детально
аналізує національно-визвольну боротьбу інших народів.

Націонал-демократичний напрям української політичної
думки, таким чином, уникає крайнощів марксистського
соціалізму з його абсолютизацією класового чинника
суспільного розвитку й націоналізму, який абсолютизує
чинник національний, розуміючи націю лише як етнічну
спільність. У сучасній Україні носіями націонал-демокра-
тичних ідей тією чи іншою мірою виступають правоцент-
ристські партії — Українська республіканська партія,
Народний рух України, Український народний рух, Демо-
кратична партія України, Християнсько-демократична
партія України та деякі ін.

Викладаючи тут історію української політичної думки, ми
розглянули тільки основні її етапи та ключові постаті.
Насправді політична думка України значно багатоманіт-
ніша як за своїми ідеями й концепціями, так і за їхніми
творцями.


 

2-1330

 


 

Становлення та розвиток політичних ідей


Зародження і розвиток української політичної думки


 


ю*

Бочковський О. І.

Наука про націю та її життя. Львів, 1939.

Вивід прав України: Збірник. Львів, 1991.

Винниченко В. К.

Відродження нації: У 3 т. К., 1991. Т. 1—3.

Винниченко В. К.

Заповіт борцям за визволення. К., 1991.

Воронкова В. Г., Ясир Н. Д.

Зарождение й зволюция либерализма в Украине в XIX — начале
XX в. Донецк, 1993.

Гелей С. Д.

Консервативна течія в політичній думці України XIX ст. Львів,
1996.

Гелей С. Д.

Українська консервативна політологічна думка першої половини
XX ст. Львів, 1998.

Грушевський М. С.

На порозі Нової України: Гадки і мрії. К., 1991.
Грушевский М. С.

Очерк истории украинского народа. К., 1990.
Грушевський М. С.

Початки громадянства. Генетична соціологія. Прага, 1921.
Грушевський М. С.

Хто такі українці і чого вони хочуть? К., 1991.
Дністрянський С.

Погляд на теорії права та держави. Львів, 1925.
Донцов Д. І.

Дух нашої давнини. Дрогобич, 1991.
Донцов Д. І.

Історія розвитку української державної ідеї. К., 1993.
Донцов Д. І.

Націоналізм. Дрогобич, 1992.
Донцов Д. І.

Підстави нашої політики. Відень, 1921.
Драгоманов М. П.

Чудацькі думки про українську національну справу // Літературно-
публіцистичні праці: У 2 т. К., 1970. Т. 2.


Замалеев А. Ф., Зоц В. А.
Мьіслители Киевской Руси. К., 1987.

Замалеев А. Ф., Зоц. В. А.

Отечественньїе мнслители позднего средневековья: конец XIV —

первая треть XVII в. К., 1990.

Історія філософії України: Хрестоматія / Кер. авт. кол. М. Ф. Тара-
сенко, М. Ю. Русин. К., 1993.

Костомаров М. І.

«Закон Божий» (Книги буття українського народу). К., 1991.

Кухта Б. Л.

З історії української політичної думки: Тексти лекцій. К., 1994.

Кучабський В.

Україна і Польща. Львів, 1993.

Липинський В. К.

Листи до братів-хліборобів // Твори: У 6 т. К.; Філадельфія, 1995. Т. 6.

Міхновський М. І.

Самостійна Україна. Київ; Львів, 1991.

Огородник І. В., Русин М. Ю.

Українська філософія в іменах: Навчальний посібник / За ред.

М. Ф. Тарасенка. К., 1997.

Оріховський С.

Напучення польському королю Сигизмунду Августу // Українські

гуманісти епохи Відродження: Антологія: К., 1995.

Орлик П.

Вивід прав України // Апанович О. М. Гетьмани України і кошові

отамани Запорозької Січі. К., 1993.

Основи політичної науки: Курс лекцій. Ч. 1. З історії політичної
думки: від стародавності до наших днів / За ред. Б. Кухти. Львів, 1996.

Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького

// Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія української конституції.

К., 1993.

Повість врем'яних літ: Літопис. К., 1990.

Політологічний енциклопедичний словник / Відп. ред. Ю. С. Шем-

шученко, В. Д. Бабкін. К., 1997.

Політологія. Кінець XIX — перша половина XX ст.: Хрестоматія /

За ред. О. І. Семківа. Львів, 1996.

Потульницький В. А.

Історія української політології (Концепція державності в українській

зарубіжній істерико-політичній науці). К., 1992.


 

Становлення та розвиток політичних ідей


 


Потульницький В. А.

Нариси з української політології (1819—1991). К., 1994.

Потульницький В. А.

Теорія української політології: Курс лекцій. К., 1993.

Ситник О. І.

Консерватизм: генеза ідей. Луцьк, 2000.

Скакун О. Ф.

Политическая й правовая мьісль на Украине (1861 — 1917). Харьков,
1987.

Скакун О. Ф.

Прогресивна політико-правова думка на Україні (IX ст. — 1917 р.).
К., 1990.

Скиба В. Й., Горбатенко В. П., Туренко В. В.

Вступ до політології: Екскурс в історію правничо-політичної думки

/ За заг. ред. В. Й. Скиби. К., 1998.

Слово о полку Ігоревім. К., 1989.

Старосольський В. Й.

Теорія нації. Відень, 1922.

Сціборський М.

Націократія. Прага, 1942.

Томашівський С. Т.

Під колесами історії. Берлін, 1922.

Томашівський С. Т.

Про ідеї, героїв і політику. Львів, 1929.

Українська державність у XX сторіччі: Історико-політологічний
аналіз / Кер. авт. кол. О. П. Дергачов. К., 1996.

Українська політологія: витоки та еволюція / За ред. Ф. М. Кири-
люка. К., 1995.

Українська суспільно-політична думка у XX ст.: документи і
матеріали / Упоряд. Т. Гунчак, Р, Солганик. К., 1994.
Филалет X.

Апокрисис // Памятники полемической литературьі в Западной
Руси. СПб., 1992.

Франка І. Я.

Філософські праці //Зібр. творів: У 50 т. К., 1986. Т. 45.

Хто є хто в європейській та американській політичній науці: Малий

політологічний словник/ За ред. Б. Кухти. Львів, 1997.

Шевчук В. П., Тараненко М. Г.

Історія української державності: Курс лекцій. К., 1999.

Яворський С.

Філософські твори. У 3 т. К., 1992. Т. 1—3.


Природа політики

 


 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.01 сек.)