Способи засвоєння та функції елементів змісту освіти 11 страница

Технологія виготовлення кодопосібників (транспарантів):[59]

1-й спосіб. Набраний на комп’ютері зміст (текст, схеми, інші графічні зображення) роздруковуються за допомогою принтера не на звичайному папері, а на спеціальних плівках формату А4, призначених для принтерів та копіювальних машин.

2 спосіб. За допомогою спеціальних маркерів вручну виконуються зображення (текст, схема, малюнок) на будь-яких придатних плівках, призначених для проекторів, для видавничої діяльності, для виконання технічних креслень тощо. Якість виконання зображення при цьому залежить від оптимального вибору товщини риски маркеру.

3 спосіб. Зображення виконуються на папері вручну, за допомогою комп’ютера або поєднуючи різні підходи, після чого робиться копія на спеціальну плівку для принтерів і копіювальних машин.

Використання технічних засобів навчання

Технічні засоби навчання (ТЗН) – взаємопов’язана сукупність технічних пристроїв та відповідних до них навчально-інформаційних матеріалів, що забезпечують виконання опосередковане виконання окремих педагогічних функцій у навчанні.

У процесі використання ТЗН необхідно враховувати існуючі загально дидактичні ідеї, положення, що лежать в основі їх використання, і які впливають на структуру, методи та форми організації процесу навчання:

1) ТЗН є допоміжними знаряддями в руках викладача, покликані розширити його можливості та підвищенню педагогічної майстерності;

2) використання ТЗН має бути психологічно та дидактично обґрунтоване, не ставати самоціллю;

3) у кожному конкретному випадку мають бути визначенні цілі і завдання, функції використання ТЗН через відповіді на запитання.

Наприклад: ТЗН має стати самостійним джерелом інформації чи наочно-ілюстративним матеріалом? Де і коли воно буде використовуватись? Які форми та методи навчання повинні відповідати ТЗН, що використовуються? Яким буде характер можливої роботи тих, хто навчається з ТЗН? Як забезпечити оптимальне поєднання ТЗН з іншими засобами навчання? Чи напрацьована чітка система використання ТЗН (нечасте і несистемне використання ТЗН дезорганізують процес і не досягають поставлених цілей)?

Деякі аспекти використання аудіальних (звукових) засобів навчання [60]:

1. Використовуються для передачі звукової інформації, джерелами якої є мова та музика: мова – основний носій інформації, для підсилення впливу на слухача поєднується з шумом або музикою, що надає їй своєрідної окраси, природності, емоційності; музика – особливий вид мистецтва, що відображає дійсність у звукових художніх образах, активно впливає на психіку людини і сприяє передачі конкретного емоційного стану;

2. Звуковими посібниками є звукозаписи.

3. Готуючись до заняття, необхідно: оцінити зміст інформації, визначити тривалість звучання посібника в цілому та відібраних фрагментів, зафіксувати початкову і кінцеву фрази, щоб швидко знайти текст для повторного прослуховування.

4. Під час заняття важливо: попередити слухачів про те, що будуть використані звукозаписи, щоб це не стало несподіванкою і не привело до того, що увага буде прикута не до змісту, а до факту наявності фонограми; не розкривати зміст до прослуховування, щоб зберегти ефект новизни інформації, інтерес та увагу тих, хто навчається.

Деякі аспекти застосування візуальних засобів навчання [61].

Діапроектори та епідіаскопи:

· використовуються для отримання статичних зображень на великому екрані зі слайдів та друкованих засобів (журналів, книг, аркушів),

· потребують повного затемнення аудиторії,

· часто потребують використання альтернативних засобів навчання (дошки, проектора тощо).

Кодоскопи:

· використовуються для проектування на екран записів на спеціальних плівках різні назви – кодопосібник, кодограма, транспарант, фолія),

· заміняють плакати, є більш ефективними з точки зору виготовлення (див. питання 3 теми), зручності використання та змісту, який передають,

· зміст може включати основні теоретичні положення, схеми, статистичний матеріал (таблиці, графіки, діаграми) тощо.

Комп’ютерні презентації MS Power Point:

· використовуватися для візуалізації навчального матеріалу як статично у так і динаміці;

· залучають всі фактори активізації уваги тих, хто навчається: світло, рух, зображення ситуації, кольори, різні форми передавання змісту;

· дають можливість перегляду слайдів у будь-якій послідовності, відповідної адаптації змісту зі зміною тенденцій чи статичних показників;

· зберігаються на дискетах чи CD, що не потребує багато місця;

· головна умова використання – наявність комп’ютера та мультимедіа-проектора у навчальній аудиторії.

Слово як засіб навчання

Навчання є комунікативним процесом, у ході якого відбувається обмін інформацією між його учасниками у ході лекцій, бесід, дискусій, доповідей, повідомлень тощо. Мова як засіб навчання є багатоаспектною, оскільки сприяє сприйняттю, забезпечує пізнання та спілкування, управляє, впливає, відображає настрій, відношення до інформації та слухачів, дає можливість оцінити розумові здібності того, хто говорить.

Основними функціями мови викладача як засобу навчання є забезпечення:

1) повноцінної презентації знань, в ході якої також має формуватися емоційно-ціннісне відношення до цих знань, потреба застосовувати їх у діяльності та поведінці;

2) ефективної навчальної діяльності: уважного слухання, осмислення, запам’ятовування, слідкування за логікою викладу тощо;

3) продуктивних взаємовідносин між тими, хто навчає і хто навчається. Тут мова викладача (учителя) виступає як регулятор цих взаємовідносин та та засобом формування взаєморозуміння.

Особливістю усної мови того, хто навчає є те, що її зміст сприймається по двох каналах – звуковому (через слово, інтонацію) та візуальному (через невербальні засоби спілкування).

Невербальні засоби (міміка, жести, рухи тіла, поза викладача, який говорить, підсилюють смислову ємність, виразність, емоційну змістовність його мови, певною мірою є наочним виявленням відношення його до того, про що говорить, дає учням про робоче самопочуття, бажання чи небажання спілкуватися з тими, хто навчається, про повагу або неповагу до них. Тому викладач має 1) слідкувати за їх проявами, 2) інтерпретувати реакцію на них тих, хто навчається, 3) працювати над їх удосконаленням.

У процесі викладання важливо застосовувати низку мовних засобів, що забезпечать найкращу дію на аудиторію через виконання вимог до мовлення викладача. Розглянемо лише деякі з них.

До засобів досягнення простоти та живості побудови фраз, використання розмовної лексики та фразеології [62] належать серед інших такі:

- застосування апелятивів (звернень) для створення ефекту співучасті: «Давайте разом подумаємо», «Уявіть собі», «Давайте пофантазуємо», «Ви, звичайно згадали, що» тощо.

- діалогізація – імітація створення невимушеної обстановки діалогу

з можливим переходом до реального переходу.

Наприклад: «Певний час деякі вчені вважали, що меланхоліки є соціально неповноцінними. Чи можна з цим погодитись? З одного боку вони швидко втомлюються, мають високий рівень тривожності, але з іншого боку вони схильні до творчої, наукової роботи, сприйнятливі до зовнішнього середовища, більш чуйно реагують на нього. Я вважаю, звичайно, верхолазами та льотчиками вони бути не можуть, але є стільки різних інших професій!... Як ви думаєте, вид праці або професії можуть бути підходящі для людей з меланхолічним темпераментом?...»

- пряме звернення до тих, хто навчається, з метою активізації уваги:

Наприклад, при розгляді поняття «темперамент» у психології до тих, хто навчається можна звернутися так:: «Запам’ятайте! Поганих і хороших темпераментів не буває. Вони є лише підґрунтям для набуття тих чи інших рис характеру, що залежать від умов виховання…»

- емоційний вигук – привернення уваги до якоїсь ідеї чи думки, викладення власного відношення до неї, заклик аудиторії розділити цю думку, спонукання слухачів до дії.

Наприклад, зачитуючи на занятті правдивий опис картин природи або вдалу думку автора, що є важливою в даній ситуації, викладач з насолодою вигукує: «Як вірно! Як влучно!»

- риторичне питання, що передбачає ствердження або заперечення, вираження емоційного відношення, іноді обурення.

Наприклад, «Праця, професійна діяльність – дар, потреба, необхідність. Як допомогти людині зробити вибір професії? Як досягти успіхів у трудовій діяльності? На ці та інші запитання ми дамо відповіді на сьогоднішньому занятті…».

Важливою вимогою до мови того, хто навчає є лаконічність. Ще Цицерон стверджував, що «найбільша з переваг оратора – не тільки сказати те, що потрібно, але й не сказати того, що непотрібно». Можливість у лаконічній і яскравій формі подати великий та глибокий зміст дає застосування афоризмів (афористичних виразів) та народної мудрості зокрема прислів’їв.

Наприклад, назвемо деякі достатньо ємні афоризми та народні мудрості стосовно навчальної діяльності:

«Навчаючи, ми навчаємося самі» (Сенека);

«Поганий учитель підносить істину, хороший навчає її знаходити» (А. Дистервег)»;

«Жалюгідний той учень, не перевершує свого учителя» (Леонардо да Вінчі);

«Три шляхи ведуть до знання: шлях роздумів – це шлях найблагородніший, шлях наслідування – це шлях найлегший та шлях досвіду - це шлях найгіркіший» (Конфуцій);

«За ученого трьох неучених дають» (О.Суворов);

«Тільки поважаючи учителя, можеш стати сам учителем» (в’єтнамське прислів’я).

Дієвим засобом звернення уваги є застосування близьких та зрозумілих фактів та цифр. Він є одним із способів поєднання раціонального з емоційним під час пояснення матеріалу.

Наприклад, поясняючи тему «Темперамент», надаючи характеристику представникам кожного з темпераментів, викладач говорить про те, що належність до того чи іншого темпераменту суттєво не впливає на соціальну значущість особистості. Для підтвердження доводяться факти про наявність усіх типів темпераменту у великих людей: Крилов та Кутузов були флегматиками, Петро І, Пушкін, Суворов та Павлов – холериками, Герцен, Лермонтов, та Наполеон – сангвініками, Гоголь та Чайковський – меланхоліками.

Ефективним є також застосування розповіді – живого, образного, емоційного, недовгого викладу будь-якого питання, що містить переважно фактичний матеріал. Щоб забезпечити постійну увагу до розповіді, вона має тривати не більше 15 хв. для молодших класів і 25-35 хвилин – у старших. Виділяють розповіді: художні, науково-популярні, описові.

Існує також низка засобів надання емоційного зафарблення матеріалу через емоційно-образну дію на аудиторію:

- гіпербола– прийом навмисного перебільшення з метою загострити увагу на предметі думки:

- метафора – перенос назви з одного предмета на інший, заміна прямої назви іншим словом, що використовується у образному значенні. Це по суті приховане порівняння.

Наприклад, Т.Г. Гончарова[63], акцентуючи увагу необхідності звертатися до історії, як засобу пізнання дійсності та формування особистості, цитує думку В.Бєлова та вірш О.С.Пушкіна, які містять метафори: «Відомий письменник В.Бєлов справедливо зазначив: Без памяті, без традиції і культури немає особистості. Пам'ять формує духовну фортецю людини». Ця думка співзвучна з пушкінською:

- вдало підібрана алегорія – зображення поняття по іншому, за допомогою конкретного життєвого образу.

Наприклад, розглядаючи тему «Мотивація» і відповідаючи на запитання, чому люди працюють (досліджуючи мотиви праці), часто застосовують таку притчу: Одного разу мудрець запитав першого зустрічного будівельника: «Що ти робиш?». Той відповів: «Вожу каміння». «А ти?», - запитав мудрець іншого. «Заробляю собі і дітям на хліб!». А третій будівельник: «Будую храм». Висновок такий, що виконуючи одну справу, люди вкладали в неї різний смисл[64].

Одним із засобів підсилення емоційності та невимушеності викладання та надання можливості зняти напругу під час заняття є жарт. «Шутка - минутка, а заряжает на час», - говорить російське прислів’я.

Засобом підвищення значущості та достовірності того, що викладається є застосування цитати.

Мета видання ІММ - стимулювання самостійної діяльності тих, хто навчається, задоволенням їх потреб в інформаційних джерелах та приписах для засвоєння знань та надбання умінь і навичок з дисципліни.

Вони дають створюють зовнішні умови для:

- забезпечення тих, хто навчається:

1) інформацією про мету та завдання курсу, необхідність вивчення дисципліни (мотивація навчання), оцінку досягнення мети (вид підсумкового контролю), час, відведений на аудиторну (класну) та самостійну роботу тих, хто навчається, джерела, необхідні для досягнення мети навчання, програму навчання; 2) нормативною документацією щодо вивчення дисципліни; 3) інформаційними та навчальними матеріалами; 4) методичними матеріалами з технології виконання різних видів завдань та вимог щодо їх оформлення;

- значної економії часу того, хто навчає, на організацію та контроль самостійної роботи;

- підвищення ефективності та результативності навчальної в т.ч. самостійної роботи тих, хто навчається;

- підвищення мотивованості пізнавальної діяльності тих, хто навчається;

- підвищення самостійності та відповідальності тих, хто навчається.

Основними друкованими засобами, що розкривають зміст навчання, єпідручники та навчальні посібники, допоміжними засобами – довідники, книги для додаткового читання, атласи, карти, дидактичні тексти тощо.

Підручник повинен відповідати таким вимогам (завданням):

відповідати усім вимогам до змісту освіти, бути цікавим для учнів, по можливості коротким, доступним, цілеспрямованим, естетично оформленим, бути одночасно стабільним (повинен мати чітку основу) і мобільним.

Мобільність підручника означає забезпечення:

- можливості швидкого введення нових знань, без порушення основної конструкції (для цього використовують блочну конструкцію)

- свідомої та активної участі у процесі навчання самих учнів, повне засвоєння матеріалу.

У зв’язку з цим підручник виконує такі дидактичні функції:

- мотиваційна - заключається у створенні таких стимулів для учня, які б сприяли вивченню даного предмета, підвищували інтерес до нього.

- інформаційна - дозволяє учням розширити обсяг знань усіма доступними способами викладання інформації

- контрольно-коректуюча (тренувальна) - передбачає можливість перевірки, самооцінки та корекції хода та результатів навчання, а також виконання тренувальних вправ для формування необхідних умінь та навичок

Важливим засобом організації та передачі навчальної інформації є дидактичні тексти [66].

Під текстом взагалі розуміється знаковий ряд, що складається з елементів, зв’язаних один з одним певним смислом, і несе інформацію, що має властивості запам’ятовуватися й осмислюватися. Тексти бувають художні, релігійні, наукові, навчальні тощо. Вони відрізняються цілями, особливостями мови, емоційності чи її відсутності, сприймаються по різному[67].

Дидактичний (навчально-науковий текст) виконує дві функції: 1) передача наукової інформації в стислому і систематизованому вигляді, доказ її професійної корисності і практичної цінності для тих, кого навчають; 2) активізація їхнього логічного мислення.

Властивостями і вимогами до наукового та навчального тексту є:

1) конкретна, зрозуміла, лаконічна назва теми тексту, що відображає зміст навчання та викликає зацікавленість для подальшого знайомства з текстом. Вибору назви навчальної теми здійснюється різними прийомами: зазначення очікуваного результату навчання ("Формулювання навчальних цілей"); зазначення ступеня досягнення очікуваного результату (“Елементи цілепокладання"); формулювання теми навчання у вигляді запитання ("Як правильно формулювати навчальні цілі? ") і т.д.

2) відповідність назви тексту меті його засвоєння (запам’ятовування і осмислення основних положень теми, набуття елементарних вмінь використання набутої інформації).

3) ієрархічність структури тексту:

- описова структура, тобто відповідний опис фактів, явищ, понять, властивостей, дій тощо;

- інформаційна структура, тобто текст має давати певну інформацію;

- логічна структура – всі частини інформації, що подається у тексті зв’язані між собою єдиною логікою – ланцюжок логічних суджень, умовиводів, висновків.

4) підкріплення цих структур у тексті ілюстративністю як вербальною (описом, характеристикою тощо), так і графічною (малюнки, схеми, графіки).

5) відсутність підтексту (прихованого вторинного змісту тексту) для запобігання різночитання;

6) оптимальна кількість питань, що розглядаються в межах одного дидактичного тексту (4-5), які відповідати визначеним навчальним цілям, а їх послідовність - внутрішній логіці теми;

6) кожне питання розглядається як одиниця інформаційного повідомлення і описується набором повідомляючих тверджень (найважливіше питання повинне містити не більше 10-16 пунктів, які розвивають і доводять основну тезу);

7) для якісного розуміння кожна інформаційна одиниця тексту має включати чотири аспекти:

- опис (вказування зовнішніх властивостей предмету, явища, процесу);

- пояснення (розкриття внутрішнього змісту, характерних властивостей, особливостей);

- доказ (аргументація, переконання),

- ілюстрація (розповідь, наведення конкретного прикладу, повідомлення фактичних даних).

8) інформація про структуру тексту передається поліграфічними засобами: абзаци, інтервали, шрифти. Ці елементарні знання формують навички швидкого реструктурування тексту до потрібних в конкретній ситуації параметрів обсягу, а також потребують і навичок імпровізації, заснованої на лінгвістичних закономірностях.

Для викладу інформації в текстових матеріалах використовуються такі способи:

1. Ступінчастий виклад – іде по висхідній лінії, від однієї ідеї до іншої, причому кожна з них, будучи обґрунтована самостійно, служить вихідним пунктом для роз’яснення наступної; головна ідея, що є метою викладу, розкривається лише наприкінці.

2. Концентричний (лат. соncentrum - центр) спосіб – інформація спочатку виражається в приблизній і загальній формі, надалі провідна ідея всебічно обґрунтовується, збагачується новими характеристиками, виявляючи свої різноманітні сторони і грані, і наприкінці основна ідея формулюється ще раз, допомагаючи осмислити її у всій сукупності зв’язків. Цей спосіб особливо важливий для урахування вікових особливостей тих, хто навчається, хоча потребує більше часу.

3. Історико-хронологічний – різновид ступінчастого способу – застосовується для повідомлення про історичні події, біографії відомих людей, пояснення характеру протікання процесів.

4. Системно-логічний спосіб викладу (лінійний)- матеріал подається послідовно, у відповідності до логічної пов’язаності його елементів:

- від конкретних фактів до їхнього узагальнення (індуктивний хід викладу),

- формулювання загальних положень, що підтверджуються фактами та прикладами - від загального до окремого (дедуктивний хід викладу).

Сьогодні при складені книг все більше використовують змішану структуру, що є комбінацією різних структур побудови.

Поєднання різних засобів навчання у процесі викладання

У процесі навчання застосовуються три канали передачі інформації, сприймання якої за їх допомогою відбувається по-різному: слуховий канал (через слово викладача, доповіді, бесіди, обговорення тощо) забезпечує отримання 7% інформації; зоровий – через схеми, діаграми, плакати, тексти тощо – 35%; моторний – розв’язання задач, виконання конкретних дій – 75–90 %[68]. Тому з метою більш глибокого розуміння та засвоєння матеріалу важливо використовувати ці канали комплексно, поєднуючи відповідні засоби навчання. Наприклад, при поєднанні словесного викладення із наочністю засоби наочності допомагають виділити головне, а слово доводить до слухачів вторинна інформацію. Занков Л.В. виділив чотири форми поєднання слова та засобів наочності (табл.4.5).

Таблиця 4.5

Форми поєднання слова та засобів наочності

Допускається також одночасне синхронне застосування різних технічних засобів навчання. Проте завжди потрібно враховувати, що таке застосування потребує більш детальної підготовки, вибору матеріалів та уміння користуватися ТЗН, а надмірність дидактичних матеріалів створює ефект метушливості і свідчить про відсутність або невміння донести основну ідею заняття.

4.4. Умови навчання

Умови навчання та їх класифікація

У попередніх розділах багато говорилося про те, як правильно спланувати та організувати навчання, зробити його більш технологічним, зацікавити тих, хто навчається. Однак ефект навчальної діяльності буде мінімальним, якщо при цьому не враховувати наявні умови. Умовами навчання можна вважати комплекс характерних особливостей навчального середовища (місце навчання, навчальна група, організаційні умови, психологічні умови тощо).

Умови навчання впливають на отриманий результат не прямо, а опосередковано.

Наприклад, умови проживання студента прямо не визначають успішність його навчання: люди, що проживають в однакових умовах можуть вчитись по-різному. Однак у цілому, сприятливі житлові умови, налагоджений побут позитивно впливає на реалізацію навчальної діяльності (людина може витратити більше часу на навчання).

Ефективний менеджер завжди враховує специфічні умови реалізації діяльності і намагається забезпечити наявність таких умов, які б максимально сприяли отриманню позитивного результату. Те ж стосується і навчання. Врахування специфічних умов навчальної діяльності припускає їх вивчення, аналіз, адекватний вибір форм і методів організації навчання, а також управління умовами навчання через їх гармонізацію та оптимізацію, тобто створення сприятливих умов навчання.

Дослідники виділяють різні види умов навчання.

По відношенню до суб’єктів навчання умови можна поділити на зовнішні і внутрішні. Зовнішні умови навчаннявключають різноманітні особливості оточуючого навчального середовища: матеріально-технічне забезпечення навчання, соціальне оточення, вплив викладача та навчальної інформації, яку він пропонує, розмір стипендії чи плати за навчання, суспільне навантаження та багато іншого. Внутрішні умови навчання складають індивідуальні особливості того, хто навчається: природні схильності і потяги, рівень розвитку пізнавальних здібностей, а також всю сукупність психічних проявів людини, що виникають під впливом зовнішніх факторів.

Важливим завданням управління навчанням стає забезпечення взаємозв’язку зовнішніх і внутрішніх умов навчання. Зовнішні умови не повинні суперечити внутрішнім, а мають бути побудованими з урахуванням потреб учнів, їх індивідуальних і групових особливостей. У той же час зовнішні умови мають сприяти утворенню необхідних внутрішніх умов навчання: формуванню готовності учнів до навчання, належного ставлення до навчання і пізнавальних здібностей.

За відповідністю певним змістовним аспектам навчальної діяльності умови навчання також розподіляють на організаційні, матеріальні і соціально-психологічні. До організаційних умов включають часові межі і режим навчання, організаційну структуру навчального процесу, його просторову організацію (розташування учасників в просторі навчальної аудиторії і т.д.). Матеріальні умови пов’язані із забезпеченням навчального процесу засобами навчання: технічна оснащеність навчального процесу, наявність наочних засобів, наочно-методичних матеріалів викладача, посібників і розробок для організації самостійної роботи тих, хто навчається. Соціально-психологічні умови складають певні аспекти взаємодії учасників навчального процесу, їх неповторний склад та індивідуально-психологічні особливості. Соціально-психологічні умови навчання щільно пов’язані з комунікативним забезпеченням навчального процесу і визначаються здатністю викладача управляти спілкуванням, а також організовувати комунікативну взаємодію і стосунки в групі, що забезпечують сприятливий психологічний клімат у процесі навчання (про це буде детальніше розповідатись у темі 7).

У наукових дослідженнях з педагогіки також часто зустрічається словосполучення психолого-педагогічні умови. Більшість авторів розуміє під цим терміном комплекс організаційних та матеріальних умов навчання, побудованих з урахуванням індивідуально-психологічних та соціально-психологічних особливостей учнів. При конкретнішому розкритті умов навчання у цій темі ми також будемо намагатись продемонструвати взаємозв’язок між психологічними факторами та педагогічними умовами навчання.

Поиск по сайту: