Методичні рекомендації. Відповідаючи на перше питання семінару, слід зазначити, що після остаточної ліквідації у 1783 р

Відповідаючи на перше питання семінару, слід зазначити, що після остаточної ліквідації у 1783 р. полково-сотенного устрою як головної ознаки автономії, за Лівобережною Україною остаточно закріплено назву Малоросія. Після трьох поділів Речі Посполитої до складу Російської імперії увійшли землі Правобережної України, а внаслідок російсько-турецької війни – Південь України. На ці території було поширено російський територіально-адміністративний устрій у вигляді намісництв, згодом – губерній, що були об’єднані у т ри генерал-губернаторства. Губернії поділялися на повіти, повіти на волості.

Відповідь на друге питання слід розпочати з характеристики правового статусу різних категорій населення (дворянства, духовенства, міщан, селян, буржуазії та робітничого класу). Особливу увагу слід звернути на правове становище селянства, визначити причини й передумови відміни кріпосного права, дати загальну характеристику селянської реформи 1861 р. та розкрити особливості її проведення в Україні. При цьому, доцільно звернути увагу на: 1) умови наділення селян землею та придбання її селянами у власність; 2) статус колишніх кріпаків до укладення угоди з паном і перехід у статус «вільного сільського обивателя» та їх особисті права; 3) засади створення органів сільського та волосного самоврядування, їх компетенцію.

Підготовка до третього питання семінару передбачає вивчення системи органів:

- центральної влади – імператор, імператорська канцелярія, Сенат, Державна рада, комітет міністрів;

- місцевої влади: генерал-губернатор; губернатор та губернське правління: віце-губернатор, канцелярія, прокурор, радники; капітан-ісправник та повітове правління; становий пристав.

Курсант повинен знати повноваження імператора, склад, структуру та компетенцію вищезазначених органів влади, функції державних посадовців та засади діяльності станових органів самоврядування.

Цикл буржуазних перетворень, розпочатих селянської реформою 1861 р., передбачав зміну засад формування та діяльності органів самоврядування. Так, внаслідок земської реформи 1864 р. було запроваджено розпорядчі органи земського управління – губернські та повітові земські збори та їх виконавчі установи – земські управи. За міської реформою 1870 р. органами міського самоврядування були – міська дума, очолювана міським головою, та її виконавчий орган міська управа. Слід розглянути особливості формування та компетенцію цих самоврядних інституцій на українських землях.

У п’ятому питанні рекомендуємо зробити особливий наголос на реформі судової системи та судочинства 1864 р., що мала яскраво виражений буржуазний характер, та особливостях її реалізації в українських губерніях. Слід чітко визначити, які судові установи складали систему судів загальної юстиції та окреслити засади діяльності мирових судів. Розглядаючи структуру окружного суду, окремо слід ознайомитися з інститутом присяжних засідателів, визначити коло справ, що розглядалися за їх участі.

Курсанту слід звернути увагу й на нові принципи судочинства, утверджені реформою: незалежність суду, відокремлення його від адміністрації; створення безстанового суду; рівність усіх перед судом; запровадження прокурорського нагляду; усність, гласність, публічність судових засідань; забезпечення рівності сторін; змагальність процесу; презумпція невинуватості.

Відповідь на шосте питання передбачає огляд і коротку характеристику основних джерел права даного періоду: «Зібрання малоросійських прав» 1807 р., «Повне зібрання законів Російської імперії» 1830 р., «Звід законів Російської імперії» 1835 р., «Уложення про покарання кримінальні та виправні» 1846 р. тощо. Характеризуючи їх, слід зробити акцент на кодифікаційній діяльності відповідних комісій у першій половині XIX ст. Також слід розглянути основні інститути державного, цивільного, спадкового, шлюбно-сімейного та кримінального права.

При розглядісьомого питання слід розкрити зміст основних законодавчих актів цього періоду: Маніфесту 17 жовтня 1905 р., Положення про Державну думу (1906 р.), Положення про Державну раду (1906 р.), Основних законів Російської імперії (1906 р.). Під впливом першої російської революції у 1905 р. було здійснено реорганізацію центральних органів влади й створено вищий представницький орган – Державну думу, яка як перша інстанція мала право розглядати законопроекти. Однак Державна рада та імператор не були позбавлені законодавчої влади. Вибори до Державної думи проходили за куріальною системою.

⃰ ⃰ ⃰

Волосний сход – орган сільського самоврядування.

Гласні – виборні члени міської думи чи земства.

Куріальна виборча система - система виборів, для якої характерний поділ виборців на окремі розряди (курії) за становим, майновим чи іншим цензом, що як правило передбачає їх нерівне представництво в виборних органах влади.

Дворянські зібрання – органи станового самоврядування в губерніях і повітах, в компетенції яких знаходилися дворянські та громадські справи, зібрання обирали предводителів дворянства та справників, після реформ 1860-х років займалися переважно справами дворян.

Земства – запроваджені земською реформою 1864 р. виборні органи місцевого самоврядування (губернські та повітові земські зібрання та управи), що відали освітою, медициною, будуванням доріг, обирали мирових суддів тощо.

Маніфест – урочисте письмове звернення верховної влади, правителя до народу.

Почесні мирові судді – судді першої інстанції мирового судочинства, що не мали, на відміну від дільничних мирових суддів, визначеної дільниці, працювали безоплатно, вирішували справи у разі добровільного звернення до них сторін.

Поиск по сайту: