Методичні рекомендації. В даній темі розглядаються суспільно-політичні процеси у Західній та Закарпатській Україні у міжвоєнний період

В даній темі розглядаються суспільно-політичні процеси у Західній та Закарпатській Україні у міжвоєнний період, коли Волинь та Галичина перебували у складі Польщі. Закарпаття у складі Чехословаччини, Північна Буковина та Бессарабія у складі Румунії. Курсанту слід пригадати, коли й якими міжнародними актами була затверджена передача цих територій.

У державах, до складу яких входили українські землі, незважаючи на формування парламентарних інституцій, у кінці 20 – х років встановилися переважно авторитарні режими, домінували шовіністичні та радикально-націоналістичні ідеї, що мали безпосередній вплив на суспільно-політичний статус етнічних українських земель.

При підготовці першого питання доцільно розглянути адміністративний поділ українських земель у складі II Речі Посполитої, органи влади, що здійснювали місцеве управління, та самоврядування, проаналізувати закон «Про воєводське самоврядування» 1922 р., закон «Про заборону української мови у всіх державних і муніципальних установах» 1924 р. Детальніше слід зупинитися на правовій системі Східної Галичини та Волині, уніфікація якої відбулася, як і у всій Польщі, у кінці 20–х на початку 30–х років. Результатом роботи кодифікаційної комісії стало ухвалення Кримінального процесуального кодексу 1928 р., Кримінального кодексу 1932 р., Кодексу зобов’язань 1933 р., Цивільного процесуального кодексу 1933 р.

Суспільно-політичне становище Північної Буковини та Бессарабії у складі Румунії змінювалося залежно від загальнодержавної політики. Румунську окупацію можна поділити на такі періоди: 1918–1928 рр. – воєнний стан; 1928–1938 рр. – період лібералізації окупаційного режиму; 1938–1940 рр. – період реакції й авторитарного правління. Особливу увагу слід звернути на основні положення закону «Про адміністративну уніфікацію» 1925 р. Згідно з яким, уся країна була поділена на повіти (жудєци), волості та комуни (общини). Очолювали повіти префекти, волості – претори, сільські та міські громади – примарі.

У перші роки окупації на етнічних українських землях зберігалася попередня імперська система права: у Північній Буковині – австрійська, у Бессарабії – російська, на Мараморощині – угорська. Загальна уніфікація системи права іноетнічних територій відбулася на підставі Закону «Про поширення законодавства Старого Королівства» 1938 р. Результатом діяльності по реформуванню кримінальної юстиції стало прийняття у 1936 р. нових кримінального та кримінально-процесуального кодексів (набули чинності з 1 січня 1937 р.). Кримінальний кодекс, основою якого були принципи класичної школи кримінального права, передбачав диференціацію правопорушень на політичні та загальні злочини, прогресивну систему виконання покарання, умовне звільнення, реабілітацію тощо. В подальшому в кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство були внесені зміни, що відображали авторитарні тенденції в сфері державно-правової політики Румунії.

Формування на уламках Австро-Угорської імперії незалежних держав відкрило перспективи національного самовизначення і для карпатоукраїнців, що сотні років перебували під владою Угорського Королівства. Важливу роль у вирішенні питання про державну належність та статус Закарпаття відіграла карпаторуська діаспора у США, з ініціативи якої було закладено основи входження Закарпаття до складу Чехословаччини.

Правовий статус органів державного управління на території краю та його офіційну назву визначив «Генеральний статут про організацію адміністрації Підкарпатської Русі, приєднаної Паризькою конференцією до Чехословацької республіки» (7 листопада 1919 р.) та Конституція Чехословаччини 1920 р. Однак автономні права Підкарпатської Русі ігнорувалися владою і залишилися декларативними. Скориставшись міжнародною ситуацією (в результаті Мюнхенської угоди 1938 р. Чехословаччина втратила частину територій) та кризою влади, карпатоукраїнці виступили з вимогами надати їм автономний статус.

Питання про статус Карпатської України пропонується розглянути в таких хронологічних рамках: з 11 жовтня 1938 р., коли Закарпаття отримало права автономії від Чехословаччини і там було сформовано перший автономний уряд, до 17–19 березня 1939 р. – повної окупації Карпатської України Угорщиною. В межах даного періоду слід проаналізувати діяльність першого автономного уряду А. Бродія, що призвела до повної політичної поразки в міжнародних відносинах та втрати Південно-Західної частини Підкарпатської Русі, умови та наслідки Віденського арбітражу, політику уряду А. Волошина в рамках автономії в майбутній федеративній Чесько-Словацько-Карпатоукраїнській державі, умови підготовки до виборів та скликання сойму. Дати оцінку акту проголошення незалежності Карпатської України 15 березня 1939 р. та назвати причини її окупації Угорськими військами.

⃰ ⃰ ⃰

Ґміна (пол. gmina) – найменша адміністративно-територіальна одиниця в Другій Речі Посполитій, до складу якої входило місто (міська ґміна) або декілька містечок і сіл; у ґміні не було представників державної влади, лише органи самоврядування.

Осадники – етнічні поляки з західних та центральних регіонів Польщі, яким влада на пільгових умовах надавала земельні наділи на території східних воєводств.

Пацифікація (від лат. pacificatio – умиротворення, замирення) – урядова політика Польщі у 30–х роках, спрямована на умиротворення насильницькими методами українського населення.

Плебісцит (лат. plebiscitum – рішення народу) – всенародне голосування з питання державної приналежності певної території або політичної долі держави.

Сигуранца (рум. Siguranţă – охорона) – таємна політична поліція Королівства Румунії, що діяла впродовж 1921–1944 рр., основне завдання - попередження та боротьбиа з проявами антидержавної політики, у тому числі демократичними національними рухами на території Буковини і Бессарабії.

Поиск по сайту: