Сестра

Я не вірю в безхмарне небо

І в чернече розп’яття рук –

На землі по-земному треба

Жить, зазнавши і щастя, й мук!

Закохатися до божевілля,

Щастям впитися, як уві сні!

І зіграти гучне весілля

Або просто почути: „Ні!”.

Ремедіос. Я не хочу залишатися на землі, бо я тут ніби проклята. Адже приношу лише біди та нещастя! Я хочу відлетіти на небеса.

Сестра. Ремедіос! Я розумію, чому ти не хочеш залишитися і Боже Провидіння підносить тебе у небо. Але ж ти не знала нестатку! Кожна жінка віддала б душу, щоб володіти всіма чарами, якими так щедро нагородила тебе природа! Можливо, для того, щоб зняти твоє закляття, потрібно лише кохання? Не обожнення, не тваринна пристрасть, а кохання, яке звеличувало б, або кохання, від якого у гріху народжувалися б діти?! Чи може бути щось солодшим від гріха? Хіба у небі ти це зазнаєш?

Ремедіос. Ти говориш, що кожна жінка віддала б душу, щоб володіти чарами, якими так щедро обдарувала мене природа? Але вона обділила мене щастям кохати і бути коханою. Можливо, коли я полину за небокрай, то знайду там усе те, чого не мала на землі...

Прощавайте!

(Наталія Мосіюк, Олена Талатинник.)

***

Фернанда. Де моє простирадло? Хто забрав моє простирадло? Урсуло, ти не бачила моє простирадло?

Урсула. Ось воно!.. Летить! Летить з Ремедіос!

Фернанда та Урсула. Ремедіос, ти куди?

Фернанда. Що про нас подумають люди?

Ремедіос. А чому я повинна думати про людей, які найменше хвилюють мене у цьому житті, адже я самотня?

Урсула. Чому ж ти самотня, якщо у тебе є ми – твої рідні?

Фернанда. І якщо ти самотня на землі, то що тоді говорити про небо?

Ремедіос. Можливо, саме на небі мене не засуджуватимуть за мою поведінку, яка так не подобалась вам!

Урсула. Але ж, Ремедіос, твоя поведінка була не зовсім зрозумілою для нас!

Ремедіос. Можливо, для вас вона була незвичайною, а для мене – цілком природною.

Фернанда. Ремедіос, лишайся, адже життя прекрасне! А скільки навколо чоловіків, зачарованих тобою!

Урсула. Не кидай нас! Ніхто тебе більше не засуджуватиме за твої вчинки, житимеш і надалі серед нас так, як тобі хочеться!

Ремедіос. Я не можу бути з людьми, що живуть на землі, – мені тут не місце!

Урсула. І що, ми не зможемо тебе переконати залишитися?

Ремедіос. Ні, я вже все вирішила.

(Тетяна Козун, Ольга Момот, Ольга Дубина.)

***

Ремедіос. От скажи, Ауреліано, у тебе ніколи не з’являлося божевільного бажання покинути все: дім, родину, і піти за покликом неба? Жити, не відчуваючи тиску цих дурних обмежень, про які Фернанда так часто мені нагадує: „не роби те”, „так не чинять”?.. Набридло, більше не хочу так жити!

Ауреліано. Ремедіос, мені здається, ти занадто скептично ставишся до життя, помічаючи тільки дрібні негаразди. Подивися на мене! Перед тобою людина, для якої усі цінності справжнього життя – кохання, гроші, веселі розваги, пиятика – звичайна повсякденна справа. А хіба я нещасливий? Та я впевнений, що чи не всі жителі Макондо заздрять мені, тому що я маю все, чого прагне кожна людина!

Ремедіос. Ти помиляєшся, Ауреліано, – далеко не кожна!.. Принаймні – не я! Знаєш, чого я прагну? Чистоти, тепла, світла, жити в благочесті... Але хіба це можливо на землі?!

Ауреліано. Ну, гаразд, „воля думки”, „чистота серця” – чи як ти там говорила? – це непогано. Але хіба це дасть насолоду для твоєї земної плоті? Хіба принесе більше задоволення, ніж дорогі й рідкісні напої, різні вишукані страви, шикарне вбрання?

Ремедіос. Досить, досить дешевих переконань! Ти не помітив і сам, як тебе ув’язнили грішні земні спокуси! Міцно закували у кайдани забуття! Ти забув, для чого ми живемо, а, можливо, ніколи і не знав цього! Зрозумій, твоє серце спустошене, занадто рано відцвіла троянда його спокою. Тому самотність і не покидає тебе.

Ауреліано. Самотність? Це я – самотній? У мене є все, що необхідно людині для життя! Все!

Ремедіос. Самотня душа... Мені шкода, що я нічого не владна зробити, що мені несила допомогти. Лише одна думка зігріває моє серце – я не повинна залишатись у світі приречених ілюзій, де все таке штучне, фальшиве. І я не лишуся!..

(Віра Криворука, Віталій Фурманюк.)

Поиск по сайту: