Основні вимоги до учнівського твору

1. Глибока змістовність.

2. Самостійність аналізу, критичність підходу до змісту і форми літературного твору.

3. Повне розкриття теми.

4. Емоційність.

5. Стислість.

6. Оригінальність структури.

7. Образність вислову.

8. Стилістична довершеність, мовне багатство.

9. Орфографічна та пунктуаційна грамотність.

10. Доречна ілюстративність.

11. Логічні висновки.

12. Охайність.

(Я додав би ще до цього списку й „естетичну цінність”, про яку лише в аспекті наявності у творі „елементів художнього мовлення” згадує тільки В. Г. Маранцман.) Відповідь, на наш погляд, є очевидною.

У зв’язку з таким підходом до написання творчих робіт фактично відпадає проблема щодо складання плану до них. Точніше, потреба у плані як такому може бути реалізованою у вигляді тричленної структури твору, а саме: вступ, виклад і висновок. Більш того, така тричленна форма плану, якщо між усіма його частинами існує тісний взаємозв’язок, за твердженням Є. А. Пасічника, має своє наукове обґрунтування. Адже для того, щоб глибоко та достеменно висвітлити будь-яке питання, необхідно передусім визначити предмет аналізу, за допомогою певних аргументів довести тезу, яку сформульовано у вступі, і на основі цього зробити відповідні висновки та вдатися до узагальнень, які випливають з усього змісту твору.

Отже, за умов використання тричленного типу плану ми підводимо логічну основу під творчу роботу, але, не деталізуючи цей план, залишаємо простір для творчого осмислення та розкриття теми твору, не обмежуючись хоч би і найдосконалішими його (плану) пунктами. Принаймні наведені вище приклади учнівських творів цілком наочно та переконливо заперечують необхідність складання плану за традиційною моделлю.

Якщо для загального змісту учнівського твору надзвичайно важливе значення має структура роботи і тема, яку у цій роботі пропонується розкрити, то для мовного оформлення тексту твору, крім лексичного та синтаксичного оздоблення образного світу, що створюється учнем у його роботі, неабияке значення мають цитати.

Найефективнішим засобом використання цитат є той, який передбачає, що цитований матеріал стає частиною власної фрази учня. Ще краще, коли учнівська фраза включає в себе певний алюзивний ряд, хоч і непрямого, так би мовити, прихованого, але очевидного цитування. Переваги такого способу перед тим, який зазвичай має місце у шкільній практиці, коли до цитацій вдаються заради самих цитацій або коли цитації використовуються для метакоментарів, у яких, крім повторення своїми словами того, про що йшлося в автентичному тексті, більше нічого цікавого немає і бути не може, – переваги пропонованого мною способу виявляються у двох аспектах.

По-перше, учнівський текст набуває того рівня, який дозволяє говорити про певну естетичну цінність подібної творчості. А по-друге, у такий опосередкований спосіб текст учнівського твору пов’язується з художнім твором, що на його основі пишеться робота, і це, своєю чергою, сприяє створенню додаткових умов для ефектного та ефективного розкриття теми твору, яку пропонує учитель або яка, до речі, може бути сформульованою та запропонованою самими учнями, що є також досить дієвим засобом додаткового зацікавленням учнів щодо виконання ними творчих робіт.

У контексті розвитку писемного мовлення, а також у зв’язку із відносно невеликою кількістю годин, що відводиться навчальним планом на вивчення зарубіжної літератури, не втрачають своєї актуальності і так звані домашні твори. Але це вимагає певної організації щодо ознайомлення з учнівським доробком та аналітичною роботою щодо зробленого учнями, оскільки за інших умов годі навіть сподіватися на те, що написання творів у домашніх умовах вже само по собі гарантує позитивний ефект.

Зрозуміло, що учитель, хоч як би він цього не хотів, навряд чи може реально перевірити все те, що пишеться учнями під час виконання подібних домашніх завдань. Тим більше виникає сумнів і щодо можливостей письмового рецензування, у тому числі й учнями, такого типу завдань, оскільки це вимагає досить широкого осмислення та коментаря. Зокрема, рецензія передбачає, за В. Г. Маранцманом, відповіді на такі питання:

1. Чи відповідає епіграф темі та змісту твору?

2. Чи пов’язані між собою вступ, основна частина та висновки і чи дотримано вимоги щодо відповідності змісту цих частин обсягу твору?

3. Як використано у роботі текст художнього твору?

4. Чи достатньо аргументовано викладено основну думку в учнівському творі?

5. Чи є учнівський твір роздумом про літературні події, чи це лише їхнє викладення або переказ?

6. Яка міра самостійності характеризує думки, що викладено у творі? Чи це лише компіляція з підручника та/або інших джерел?

7. Як виявилася у творі особистість автора? Чи можна дізнатися з твору про смаки автора, його характер, симпатії та антипатії тощо?

8. Що можна сказати про образність стилю? Чи є у творі елементи художнього мовлення?

9. Що можна порадити учню для усунення наявних у творі недоліків?

А тому найбільш оптимальним, на мій погляд, варіантом організації перевірки та рецензування домашніх учнівських творів, – якщо це, звісно, не контрольна робота, – є читання і усне рецензування цих завдань у класі, під час уроку.

У такий спосіб досягається декілька методичних цілей:

1. Довільна вибірковість заслуховування творів сприяє тому, що завдання виконують усі.

2. Публічне читання своїх власних текстів змушує сумлінно ставитися до виконання завдання, аби не опинитися у незручному становищі.

3. Читання вголос сприяє вдосконаленню навичок публічних виступів та виразного читання.

4. Читання у класі створює можливості для рецензування домашніх творів не тільки учителем, а й самими учнями.

5. Необхідність рецензування твору змушує весь клас уважно слухати свого однокласника, а також сприяє вдосконаленню навичок не лише рецензування, а й усного мовлення взагалі та дотримання етикету спілкування зокрема.

6. Найкращі з прочитаних творів сприяють підвищенню якості підготовки усього класу, спонукають до написання власних творів такого ж рівня, становлять певні взірці, на які можна і корисно орієнтуватися іншим учням і які, проте, не можна списати.

7. Така форма роботи дозволяє поєднувати (а отже, і водночас вдосконалювати) розвиток усного та писемного мовлення учнів.

І остання проблема, яка виникає у зв’язку з писемним мовленням, – це проблема оцінювання творчих робіт учнів. У відповідності до „Критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти”, розробленого Міністерством освіти і науки України, рівень навчальних компетенцій учнів оцінюється за 12-бальною шкалою і поділяється на чотири рівні: початковий, середній, достатній та високий. Кожен з них оцінюється трьома балами – відповідно: початковий – від 1 до 3, середній – від 4 до 6, достатній – від 7 до 9 і високий – від 10 до 12 балів.

Наведена шкала, безумовно, має перевагу перед колишньою 5-тибальною (а фактично, 3-хбальною шкалою) хоча б тому, що дозволяє більш точно визначити рівень навчальних компетенцій учня, а найголовніше тому, що, на відміну від системи, яка загрожувала учневі „двійкою”, 12-бальна шкала позбавлена подібної агресивної загрози. Що ж до навичок застосування даної системи оцінювання, то треба ствердити, що тільки з практичним досвідом учитель отримує можливість набути необхідних компетенцій в оцінюванні виконання як усних, так і письмових завдань.

Таким чином, система роботи з розвитку усного та писемного мовлення займає важливе місце у викладанні зарубіжної літератури, оскільки водночас становить і предмет оволодіння певними мовленнєвими уміннями та навичками, і дієвий засіб, за допомогою якого забезпечується відповідний рівень літературної освіти.

Поиск по сайту: