 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Слово учителя
Програма зарубіжної літератури в 11 класі передбачає вивчення літератури ХХ століття, проте, звертаючись до цієї літератури, ми відразу постаємо перед певною проблемою, а саме: коли починається, власне кажучи, оте ХХ століття, про яке російський поет Володимир Соловйов висловився з абсолютно безнадійним жалем: „Я втомився від століття двадцятого, від його закривавлених рік…”?
Звичайно, найпростіше було б орієнтуватися на календар. Але навіть календар не може, на жаль, стати нам у пригоді, якщо ми згадаємо, скільки списів було зламано у зв’язку з тим, коли мало початися ХХІ століття – чи то 2000 року, чи то 2001.
А отже, певно, прийдеться шукати якихось інших критеріїв для визначення, – хоча б відносного, – коли ж почалося оте страшне і криваве століття. Та для того, аби наші студії набули систематизованого вигляду скористаймося таблицею, що складатиметься з двох колонок, у першій з яких ми будемо фіксувати риси, що притаманні ХІХ століттю, а у другій, відповідно, – століттю ХХ.
– То що ж, на вашу думку, передусім кидається в очі, коли ми порівнюємо ці два століття?
Безумовно, найбільш очевидною відмінністю є те, що надзвичайно прискорюється перебіг подій та часу, і якби ми могли собі дозволити обмежитися тільки однією відмінною характеристикою двох, таких різних за своєю суттю епох, то могли б ствердити, що ХІХ століття, як не парадоксально, на перший погляд, це пролунає, було останнім століттям, коли людство жило ще, не поспішаючи, та й у реальності воно пересувалося у просторі здебільшого не швидше, ніж диліжанс людства, який тягла четвірка коней.
Проте цей нешвидкий поступ раптом перетворився на шалену гонитву (чи не у безодню?)!
– Чому?
Найперше, певно, тому, що суспільство через об’єктивні причини не могло жити і далі так, як воно собі не шкодувало до визначеного часу. Що ж це за причини?
Зокрема, якщо з висоти історичної перспективи оглянути ХІХ століття, яке, до речі сказати, також почалося не з 1801 року, то можна без перебільшення ствердити, що воно пройшло під знаком буржуазних революцій, яких, наприклад, тільки у Франції, будемо рахувати від Великої Французької революції, менш, ніж за століття трапилось аж чотири!
Але проблема саме і полягала у тому, що свобода, яка виборювалася так довго, важко і криваво, з одного боку, розбестила тих, хто отримав владу, і вони скористалися і владою, і свободою від відповідальності, аби за першої-ліпшої нагоди влаштувати світову бойню.
Натомість, з іншого боку, ті, хто, внаслідок здійснених революційних перетворень, отримали свободу продавати свої робочі руки тим, хто хотів ці руки придбати, – щоправда, їм ще залишили повсякчасне право вмирати за чужі інтереси, – отже, ці останні вирішили, що надійшов час і їм вхопити щось зі столу цивілізації. І низка революцій отримала своє продовження. Тільки це були вже інші революції, хоча їхні наслідки виявилися ще більш кривавими і не менш глобальними за своєю силою, глибиною та інтенсивністю ураження (йдеться про так звані пролетарські революції).
Та ось яка дивна і незрозуміла річ: здавалося б, якщо вже сталися такі страшні речі, як Перша світова війна, у якій невідомо за що загинуло близько дев’яти мільйонів людей, і не менш жахлива за своїми розмахом і наслідками Жовтнева революція у Російській імперії, то людство за всіма законами здорового глузду або, принаймні, примітивного інстинкту самозбереження повинно було б схаменутися!..
Але де там?! Навпаки, виникає враження, що, нібито відчувши смак до вбивчого божевілля, істоти, яких невідомо для чого було наділено розумом та почуттями, заходилися ще з більшим завзяттям знищувати самих себе!
– Які факти можуть свідчити про це?
Так, невдовзі за Першою світовою спалахнула Друга, ціною якої стали вже десятки мільйонів життів. І не встигла вона вщухнути, як перед людством постав реальний привид вже Третьої світової з цілком можливою перспективою знищення життя на планеті взагалі.
Разом з тим ніби і цього було замало та поки той привид маячів десь поблизу, зі смертельними жнивами ніхто і не думав поприставати: до останнього часу з різних куточків Землі ми не перестаємо чути вибухи і постріли, зойки і стогін тих, кого вбивають та калічать на війнах і катують у концтаборах.
Додамо до цього ще одну реальну небезпеку, яка загрожує людству – знову ж таки через його власну активну та „ефективну” діяльність, – екологічну, і ми отримаємо доволі повну картину, якою обдарувало нас ХХ століття, точніше, ми самі себе у цьому столітті.
А повертаючись до питання з початку нашої розмови, ствердимо, що ХХ століття своїм корінням сягає ХІХ. Зрештою, і 2000 роком воно не закінчується. І якщо вже погоджуватися з Томасом Манном, який писав про світову війну 1914 року, що „…це історична віха, яка визначає кінець одного світу і початок чогось абсолютно нового”, то треба при цьому мати на увазі, що такою віхою будь-яка дата може бути визнаною лише умовно.
Перевірка того, як учні уклали порівняльну таблицю за запропонованою схемою.
Можливий зразок такої таблиці:
| XIX ст. | XX ст. |
| Доба буржуазних революцій, які призвели до лібералізації політичної та економічної ситуацій у країнах Європи. | Пролетарські революції, які призвели до встановлення авторитарних і тоталітарних режимів. |
| Війни мають локальний характер. | Війни набувають глобального світового виміру. |
| Науково-технічний прогрес діє більше на користь, ніж шкодить. | Науково-технічний прогрес разом з користю, яку він несе, починає загрожувати існуванню людства та планети у цілому. |
| Зброя вдосконалюється, але ще залишається конвенціональною. | З’являється зброя масового ураження. |
| Політика геноциду проти підкорених народів носить обмежений характер. | Політика геноциду проти підкорених, а також власних народів набуває тотального, масового і необмеженого характеру. |
(Внаслідок порівняння за такою схемою учні доходять ще одного висновку відносно того, що головна відмінність XX ст. від попередніх полягає у тому, що до цього часу смертною була тільки людина, а тепер своє безсмертя втрачає людство загалом.)
– А що ж мистецтво, література?
Як і в усі часи, вони намагаються осмислити навколишній світ і розповісти людині про неї саму. Але зробити це набагато важче, бо життя ускладнилося і прискорилося (за 80 днів – навколо світу – це одне, а за 90 хвилин навколо земної кулі – інше). А тому зрозуміло, що зміни торкнулися і цих видів діяльності. Зверніть увагу на ілюстрації картин Карла Брюллова і Пабло Пікассо: подивіться, йдеться ніби про те ж саме – про загибель міста, про загибель людей. Але наскільки відмінними є погляди художників на те, що постає перед їх мистецьким оком!
– Як ви думаєте, чому?
Передусім тому, що у першому випадку йдеться про катастрофу природну. Натомість у другому – про катастрофу, спричинену злим генієм людини. Та аби враження було більш повним, послухаємо ще й музичні твори, створені у різні епохи. (Немає значення, який твір Шопена і яку з композицій будь-якої групи – „Pink Floyd”, „Deep Purple” тощо – зможе запропонувати для прослуховування учитель, бо висновок все одно буде тим самим: природність і спрямованість на творення у першому випадку, і неприродність, точніше, штучність, спрямована на руйнацію, – у другому випадку.)
У нас поки не має ані змоги, ані потреби ілюструвати та підтверджувати ці висновки творами літератури ХХ ст. – це стане предметом нашого вивчення протягом навчального року, – а тому обмежимося лише твердженням, відповідно до якого подібних метаморфоз не уникнула і література, у зв’язку з чим згадаймо хоча б Шарля Бодлера і його „Квіти зла”, якими, на мій погляд, ХХ ст. і було започатковано у літературі (виразне читання учителем вірша „Падло”).
Крім цього, на кшталт та зміст мистецтва взагалі та літератури зокрема, як, здається, ніколи до цього, почала впливати сила-силенна усіляких філософських, наукових, соціологічних, культурологічних та інших концепцій, які також виникли через те ж саме ускладнення життя.
Вдамося ще до одного порівняння, яке, певно, найяскравіше може засвідчити останню тезу. Отже, навіть люди, далекі від філософії або соціології, без сумніву, знають, що вже самі імена Ф. Ніцше, К. Маркса, З. Фройда, А. Берґсона, А. Шопенґауера та інших перетворилися на символи! Але ці символи є настільки далекими один від одного, що можна тільки дивуватися тому, що ті, хто уособлював дані символи, були майже сучасниками!
Проте для подиву і дійсно є підстави. Спробуємо порівняти декілька найбільш симптоматичних висловлювань, які належать згаданим мислителям і які (висловлювання) почасти відображають сутність їхніх (мислителів) концепцій.
Але для того, аби розуміти, про що, власне, йдеться, зазначимо таке: Шопенгауер стверджував своєю філософією ідею так званої „волі до життя”, Ніцше – „волю до влади”, Берґсон – „життєвий порив”, пізнання якого є можливим лише завдяки інтуїції; натомість Фройд відкрив у людській психіці „підсвідоме” і „несвідоме”, в останньому з яких криються бажання, що неможливо вдовольнити, а тому через феномен сублімації вони – ці бажання – трансформуються у деструктивні або ж у конструктивні, зокрема, творчі дії; і, нарешті, Маркс та Енгельс вважали, що головною рушійною силою розвитку людства є боротьба суспільних класів, яка, вочевидь, базується не на химерних і малозрозумілих психічних та психологічних тонкощах, а на цілком матеріальній основі, чим, власне, і є реальний оточуючий світ з його приватною власністю, право на яку теоретично нібито є в усіх, проте у дійсності більшість не може цим правом скористатися.
Отже, ознайомтеся, будь ласка, з висловлюваннями видатних філософів минулого і спробуйте сказати, що, попри абсолютну відмінність їхніх поглядів, є для них все ж таки спільним.
Поиск по сайту: