Функціональні показники діяльності серцево-судинної й дихальної систем

Здійснюється вимір параметрів і характеристик діяльності двох основних функціональних систем організму в стані відносного спокою й після виконання якого-небудь навантаження. Якщо при цьому дається стандартне навантаження, то величина й характер зміни параметрів рівняється зі стандартизованими нормами й робляться висновки про ступінь тренованості даної системи й організму в цілому. Крім того, зіставлення їх з попередніми результатами дозволяє зробити висновки про ефективність фізкультурно-оздоровчих заходів:

А) пульс - винятково важливий показник, що відбиває діяльність серцево-судинної системи. Частота пульсу в здорового, але не тренованого чоловіка дорівнює 70-75 ударам у хвилину, у жінок - 75-80 ударам. У тренованих людей частота пульсу в спокої рідше за рахунок підвищення сили й коефіцієнта корисної діяльності серцевого м'яза й становить близько 50 ударів в одну хвилину. Під час фізичного навантаження частота пульсу збільшується:

при малих навантаженнях до 140 уд/хв.,

при середніх -"-і до 160-180 уд/хв.,

при більших -"- понад 180 уд/хв.

Здоровій людині не слід перевищувати навантаження, при якій частота пульсу більше тієї, котра розраховується по формулі: 220 мінус вік людини. Оптимальним навантаженням є та, при якій частота пульсу становить 65-90% від максимально припустимої для даної вікової групи.

Б) Проба з 20 присіданнями. Проба є стандартизованим навантаженням, вона проста й показова для визначення ступеня тренованості. Перед її виконанням підраховується частота пульсу в спокої. Виробляються 20 глибоких присідань протягом 30 секунд (ноги на ширині плечей, руки витягнуті вперед). Визначається частота пульсу відразу після виконання навантаження, через одну, дві й три хвилини після присідань. Оцінюють пробу по відсотку частішання пульсу стосовно вихідного й по тривалості відновлення частоти пульсу до вихідної величини. При частішанні пульсу на 25% стан серцево-судинної системи оцінюється як гарний; на 50-75% - задовільний; більш ніж на 75% - незадовільний. Відновлення частоти пульсу до вихідної величини відбувається в нормі за 1-3 хвилини.

В) Артеріальний тиск (АТ) – це тиск крові на стінки артерій. У повсякденній практиці найпоширеніший аускультативний метод, запропонований Н. С. Коротковим в 1905 р., що дозволяє виміряти й систолічний, і діастоличний артеріальний тиск. Вимір проводиться за допомогою сфігмоманометра.

Сфігмоманометр складається із ртутного або пружинного манометра, з'єднаного гумовими трубками з манжетою й гумовим балоном нагнітання повітря. У балоні в місці відходження трубки є спеціальний вентиль, що дозволяє регулювати надходження повітря в манометр і манжету й утримувати тиск повітря в них на бажаному рівні.

Звичайний тиск виміряється в плечовій артерії. Для цього на оголене плече обстежуваного накладають і закріплюють манжету, що повинна прилягати настільки щільно, щоб між нею й шкірою проходив усього один палець. Край манжети, де вправлена гумова трубка, повинен бути звернений донизу й розташовуватися на 2-3 см вище ліктьової ямки. Після накладення манжети обстежуваний зручно укладає руку долонею нагору; м'язи повинні бути розслаблені. У ліктьовому згині знаходять по пульсації плечову артерію, прикладають до неї фонендоскоп, закривають вентиль сфігмометра й накачують повітря в манжету й манометр. Висота тиску повітря в манжеті, що здавлює артерію, відповідає рівню ртуті на приладу. Повітря нагнітають у манжету доти, поки тиск у ній не перевищить приблизно на 30 мм той рівень, при якому перестає визначатися пульсація плечової або променевої артерії. Після цього вентиль поступово відкривають і повільно випускають повітря з манжети. Одночасно фонендоскопом вислухують плечову артерію й стежать за показанням шкали тонометра. Коли тиск у манжеті стане трохи нижчий систолічного, плечовою артерією починають вислухуватися тони, синхронні з діяльністю серця. Показання манометра в момент першої появи тонів відзначають як величину систолічного тиску, а останній тон, що вислуховується – відповідає рівню діастолічного тиску.

У здорових людей 17-40 років в умовах спокою АТ звичайно нижче 140\90 міліметрів ртутного стовпа (мм рт.ст.), в осіб у віці від 41 до 60 років - нижче 150\90 мм рт.ст., у людей старше 60 років - нижче 160\90 мм рт.ст.

Г) Проба із затримкою дихання. Спочатку підраховується число вдихів за 30 сек і множиться на 2. У нормі в стані спокою частота дихання в дорослої людини від 9 до 12-16 вдихів в одну хвилину. При підрахунку необхідно намагатися дихати в природному ритмі. Потім проводиться проба, що дає уявлення про стан серцево-судинної й дихальної систем: необхідно глибоко вдихнути, затримати подих і помітити час максимально можливої затримки дихання в сек. Після невеликого відпочинку провести т же саме, зробивши видих. Результати проби оцінюються по трьохбальній шкалі.

На вдиху: 39 сек. - незадовільно, 40-49 сек. - задовільно, понад 50 сек. - добре.

На видиху: 34 сек. - незадовільно, 35-39 сек. - задовільно; понад 40 сек. - добре.

Бажано вести щоденник самоконтролю, у який періодично вносяться всі або деякі показники. Подібний щоденник значно полегшує визначення динаміки показників у процесі занять фізкультурно-оздоровчою діяльністю, підвищує зацікавленість у заняттях.

Д) Визначення життєвої ємності легень (ЖЕЛ)

Визначається приладом спірометром. У нормі у чоловіків - 3,5 - 4,5 л, у жінок = 2,5 - 3,5 л. Більш точно індивідуальну норму ЖЕЛ з урахуванням віку, статі, росту можна визначити по формулі належної ЖЕЛ (ИА.Касирский, 1970):

для чоловіків - ДЖЕЛ = (27,63 - 0,112 х вік у літах) х ріст (см);

для жінок ДЖЕЛ = (21,78 - 0,101 х вік у літах) х ріст (см);

або за допомогою більше простої формули, де враховується тільки ріст людини ДЖЕЛ (Л) = (ріст у см - 100)/ 20.

Поиск по сайту: