Порівняння ризиків

1. Ті ж самі ризики можна порівнювати відносно двох моментів часу:
• Ризик від токсину Х у повітрі на 40% менший після встановлення газопромивачів минулого жовтня.
• З нашими новими технологіями на цю дату через рік ризик буде скорочено вдвічі.
2. Ризики можна порівнювати із стандартами:

· Експозиція робітників підприємства токсином Х у повітрі набагато менша, ніж рівень, який розглядається як безпечний Адміністрацією професійної безпеки та здоров’я.

· Викиди підприємства у повітря токсину Х складають 10% від рівня, дозволеного старим стандартом Агенції з охорони довкілля і дещо нижче від нового стандарту цієї Агенції.

1. Порівняння різних оцінок одного й того ж ризику:

· Наша краща оцінка ризику є х, хоча ви повинні знати, що Агенція з охорони довкілля обчислила верхню межу або найгірший ризик як у.

· Наша краща оцінка ризику на підставі методології Альфа є х, а на підставі методології Бета – у.

· Наша краща оцінка ризику є х, хоча урядова оцінка є у, а організації Тета – z.

1. Порівняння ризику, який щось завдає з тим, що нічого не завдає:

· Якщо ми придбаємо найновіше обладнання для контролю за викидами, ризик буде х, у той час, як ми цього не зробимо, ризик буде у.

1. Порівняння альтернативних рішень тієї ж самої проблеми:

· Ризик із спалюванням наших відходів є х. Ризик з використанням полігону є у.

(Не варто оминати альтернативи з меншими ризиками, ніж у альтернативи, що пропонується).

1. Порівняння того ж самого ризику для різних місць:

· Найбільш серйозні проблеми з токсином Х у повітрі зустрічаються в регіоні АБВ; у нас проблема з токсином Х у повітрі складає лише одну п’яту від ризику в регіоні АБВ.

1. Порівняння середнього ризику з максимальним ризиком у конкретному місці або у конкретний проміжок часу:

· Ризик, обумовлений середніми за день викидами токсину Х, складає одну тисячну ризику останньої середи, коли вийшов з ладу вентиль.

· Ризик, обумовлений викидами токсину Х, у найближчому будинку на 90% менший за ризик на території виробництва, а ризик в трьох кілометрах від підприємства на 90% менший за ризик у найближчому від виробництва будинку.

· Ризик, обумовлений викидами токсину Х у повітря, для середнього мешканця громади на 90% менший за ризик для робітників підприємства.

1. Порівняння ризику від одного джерела з конкретним негативним впливом з ризиком від усіх джерел з тим же негативним впливом:

· Ризик раку легенів, обумовлений викидами токсину Х у повітря, складає приблизно три сотих відсотку від загального ризику на це захворювання.

· Ризик раку легенів, обумовлений викидами токсину Х у повітря, збільшує загальну очікувану кількість випадків захворювання на рак легенів у громаді нашого розміру у типовий рік з 500 до 500,15.

1. Порівняння ризику з коштами або одного відношення кошти/ризик до іншого:

· Зниження вдвічі ризику раку легенів, обумовленого викидами токсину Х у повітря, буде коштувати у доларів.

· Збереження одного життя шляхом регулювання викидів токсину Х у повітря буде коштувати у доларів, у той час, як збереження одного життя шляхом покращання контролю за частинками буде коштувати лише z доларів.

1. Порівняння ризику із зиском:

· Хімічний продукт, чиїм відходом є токсин Х, що викидається у повітря, використовується у лікарнях для стерилізації хірургічних приладів і таким чином сприяє спасінню багатьох життів.

1. Порівняння професійних ризиків з ризиками довкілля:

· Громада відчуває негативний вплив токсину Х у повітрі значно слабше, ніж працівники підприємства, а медичні тести на підприємстві не свідчать про негативний вплив на здоров’я.

1. Порівняння з іншими ризиками від того ж самого джерела:

· Наша проблема з токсином Х у повітрі не більш серйозна, ніж наша проблема з токсином Y (яку громада вже давно визнала прийнятною).

1. Порівняння з іншими специфічними причинами тих же самих хвороб або шкоди:

· Токсин Х у повітрі викликає менше захворювань на рак легенів, ніж опромінення від природних рівнів геологічного радону.

Усі ці типи порівнянь, що зазначені вище, мають претензії на певну релевантність та законність, причому на горі списку претензії сильніше, ніж у його нижній частині.

7.5. Управління ризиками.

Термін «інтегральний» має багато значень і існує у принципі декілька можливостей у межах проблеми оцінювання ризику для інтегрування. При цьому інтегральне оцінювання ризику трактується як науково-обґрунтований підхід, який сполучує процес оцінювання ризику для людей, біоти і природних ресурсів. Для інтегрального оцінювання ризику є дві фундаментальні причини: (1) покращання якості та ефективності оцінок шляхом обміном інформації, що стосується здоров’я людини, між експертами з оцінки ризиків довкілля і (2) забезпечення більш узгоджених вихідних даних для процесу прийняття рішень. Відносно останнього експерти зі здоров’я людини та екологічних ризиків часто приймають рішення з неузгодженими вихідними даними, що призводить до внутрішніх протиріч у природі ризиків. Подібні розбіжності і має усунути інтегрований підхід, який складається з трьох фаз оцінювання. Протягом першої фази «Формулювання проблеми» зазначаються загальні цілі, напрямки, межі та показники оцінювання. Фаза «Аналіз» складається із збирання даних і моделювання для характеризування розповсюдження і експозиції забруднень у часі і просторі і визначення їхнього впливу на людей та екосистеми. Методи, які вживаються на цьому кроці, повинні враховувати стрес-фактори і залежати від природи систем, що ідентифікуються як такі, що підпадають під ризик. Інформація про експозицію та вплив синтезується для оцінювання ризику у фазі «Характеризування ризику». У ідеальному випадку ці оцінки мають бути кількісними відносно рівню ризику, який очікується при різних сценаріях експозиції, хоча можливі і якісні оцінки ризику у деяких обставинах. Схема інтегрального оцінювання ризику розглядає співвідношення між оцінюванням ризику, управлінням ризиками, зацікавленими сторонами і діяльністю у сфері збирання даних як правило одночасно і на конкуруючій основі. Ці види діяльності повинні взаємодіяти різними шляхами залежно від регуляторного контексту і природи проблеми оцінювання. Документи, які розробляються для опису деталей схеми, цілей та діяльності кожної фази оцінювання, ідентифікують пункти інтеграції, описують відчутні переваги інтеграції, пропонують приклади, які пояснюють ключові концепції і визначають релевантну термінологію.

Існують, якнайменше, чотири проблеми оцінювання: (1) знання зв’язків між здоров’ям людини та екологічним впливом і стресовою експозицією; (2) достатнє доступне знання про впливи на людину та довкілля; (3) адекватність інформації, яка описує стрес-фактори та експозицію людей і екологічних рецепторів; (4) ступінь спільності в концептуальних моделях відносно стрес-факторів на екологічні та людські рецептори відносно часу та просторової шкали.

Формулювання проблеми є критичною фазою процесу оцінювання ризику. Тут по-перше необхідно визначити цілі менеджменту, мету і масштаб оцінювання, ресурси, необхідні для проведення оцінки. Треба вияснити, чи потрібне оцінювання ризику, хто повинен бути залученим у процес оцінювання та управління ризиком, яка потрібна інформація для підтримки процесу прийняття рішень щодо довкілля. Менеджери з ризику, експерти і інші зацікавлені сторони повинні прийняти участь у плануванні оцінювання. Ця робота може бути ініційована у передбаченні ризику, яке базується на характеристиках виявлених стрес-факторів, шляхом безпосереднього спостереження впливів на людей і довкілля, або бажанням оцінити потенційні ризики від оцінених джерел.

Характеристика експозиції є оцінкою концентрацій, доз або ступеня контакту хімічних, фізичних або біологічних стрес-факторів, на які окремі люди або загалом населення, окремі види або популяції живої природи, екосистеми мають реагувати.

Об’єктивною характеристикою експозиції є вимірювання або моделювання у термінах шляхів, інтенсивності, середовища експозиції, просторових і часових масштабах, за допомогою одиниць, які можуть характеризувати впливи. Просторовий масштаб відноситься до географічного аспекту проблеми і включає зону впливу навкруги джерела, регіон або планету. Масштаб часу має аспекти тривалості, частоти і синхронності. Характеристика експозиції вимагає оцінити:

· Повноту, якість і релевантність даних, необхідних для оцінювання ризику;

· Характеристики стрес-фактору: ідентичність і властивості хімічного, фізичного або біологічного стрес-фактору;

· Джерела і викиди: ідентифікація і кількісна оцінка усіх джерел і коректний опис промисловості та категорії використання;

· Шляхи розподілу: перетворення концептуальної моделі на кількісну модель релевантних шляхів розподілу і шляхів експозиції для кінцевих організмів і екосистем;

· Транспорт і подальша доля: кількісний опис важливого перенесення, процесів трансформації та деградації у межах шляхів перенесення;

· Зовнішня та внутрішня моделі експозиції: зовнішня експозиція оцінюється у термінах контакту між стрес-фактором та організмом, що можна зробити завдяки моделям транспорту та подальшої долі и знанням про поведінку організму, у той час як внутрішня експозиція оцінюється як доза на обрані органи і вимагає приймати до уваги токсикокінетичні процеси, такі як розуміння, транспортування та метаболізм. Невизначеність в оцінках експозиції повинна прийматися до уваги. Зв’язані підходи тут взагалі мають перевагу, починаючи з простих консервативних моделей фільтрування та дослідження більш реалістичних і складних моделей, які генерують функції щільності імовірності експозиції.

Характеристика впливу (характеристика загрози) складається з двох стадій:

1. Ідентифікація загрози: ідентифікація шкідливих впливів, які стрес-фактор має можливість заподіяти окремій людині або населенню, чи популяціям довкілля, екосистемам або природним ресурсам.

2. Аналіз реакції на експозицію: оцінка співвідношення між рівнем експозиції від стрес-фактора і обсягом та серйозністю впливу.

Характеристика впливу вимагає:

• Оцінки повноти, надійності та релевантності даних для визначення ризику;
• Оцінки природи, інтенсивності і часу впливу шкідливих ефектів від стрес-фактору.
• Ідентифікації режимів дії.
• Визначення кількісного відношення між реакцією на стрес-фактор і експозицією.
• Екстраполяції на базі експериментальних та інших даних кінцевої оцінки, включаючи атрибути людей або екосистем.
• Оцінювання посередніх впливів.

Характеристика ризику є фазою оцінювання ризику, яка (1) сполучує результати характеристик експозиції та впливів для оцінювання ризиків у кожній кінцевій точці; (2) оцінює невизначеності, пов’язані з ризиками; (3) Підсумовує результати для представлення менеджеру ризиків та зацікавленим сторонам.

Додаткові типи інтеграції при оцінюванні ризиків:

Множинні агенти (діючі чинники) – Оцінки повинні інтегрувати ризики для людей і довкілля від усіх агентів, які релевантні рішенню. Наприклад, ризик для водяної біоти від пестицидів враховується обов’язково. Але якщо метою є збереження водяної біоти в сільсько-господарських районах, оцінка ризику повинна також включати замулювання, насичення добривами та порушення структури каналів.

Множинні шляхи – Оцінки повинні інтегрувати ризики для людей і довкілля від усіх шляхів експозиції, які релевантні рішенню. Наприклад, ризики для людей від пестицидів повинні враховувати експозицію іншу, ніж харчування.

Множинні кінцеві точки – Оцінки повинні розглядати усі потенційно значущі кінцеві точки як для людських, так і для екологічних рецепторів, які релевантні рішенню.

Множинні рецептори -Оцінки повинні розглядати усі класи людських та екологічних рецепторів, релевантних рішенню. Наприклад, ризик здоров’ю необхідно оцінювати для усієї популяції, що підпала під експозицію, включаючи вікові і гендерні категорії і професійні групи, а не тільки максимально експонованого індивідуала. Точно так же екологічні ризики повинні адресувати розподіл ризиків на усю експоновану біоту, а не тільки на репрезентативні або чутливі об’єкти.

Множинні розмірності – Екстраполяції оцінки ризику можуть відбуватися для різних розмінностей, включаючи час (короткий чи довгий), місце (від одного до іншого місця), простір (локальний чи регіональний), біологічний масштаб (від малих до великих тварин), механізми (молекулярні процеси для фізіології і реакції організму).

Життєвий цикл – Оцінки необхідні для інтегрування ризиків від хімічних або інших продуктів на весь життєвий цикл. Це включає ризики від виробництва сировини, готової продукції, використання і захоронення як продуктів, так і пов’язаних з ними супродуктів, а також відходів.

Менеджмент альтернатив – Коли рішення базуються на порівнянні альтернатив, оцінки повинні розглядати ризики від релевантних альтернатив інтегрованим чином. Наприклад, оцінка ризиків від стічної води повинна враховувати як ризики від неочищених скидів, так і ризики від альтернативних технологій очищення, включаючи випадіння осадів.

Соціоекономіка і ризик – Якщо впливи на економіку і соціальні процеси релевантні рішенню як для здоров’я людини, так і для довкілля, ці впливи повинні оцінюватися інтегральним чином. Така інтеграція, нажаль, суттєво обмежена балансуванням коштів управління діями проти привілеїв. Однак, взаємодія між якістю довкілля, здоров’ям та індивідуальним і соціальним добробутом набагато складніша. Адекватна інтеграція може вимагати прийняття до уваги допомогу природі, людські цінності та переваги і інші не ринкові механізми.

Різновидом інтегрованого оцінювання ризиків є мульті-атрибутивний аналіз ризику, який забезпечує зручну схему для кількісного оцінювання ризиків шляхом надання пріоритетів ризикам. Існують різні форми мульті-атрибутивних моделей: лінійна, мультиплікативна, повноправна, адитивної оцінки. Остання забезпечує інтуїтивний механізм ранжирування кожної загрози і дозволяє менеджеру виражати результати, які включають широку множину проблем (наприклад, втрата прибутку, репутації, участі у ринку) в уніфікованих, не економічних термінах. Мульті-атрибутивний аналіз допомагає особам, що приймають рішення (ОПР), оцінювати альтернативи у конфліктних ситуаціях, коли результати не є визначеними (прозорими), інтегрувати позицію ОПР відносно ризику (пошук ризику або зневаження ризику), а також створює базис для систематичної оцінки альтернатив стратегій, що поменшують ризик. Процес усвідомлення ризику може бути структурований як мультіоб’єктна компенсаторна проблема прийняття рішень. Мультіоб’єктні рішення – це рішення, чиї наслідки можуть бути характеризовані шляхом використання множини атрибутів. Компенсаторні рішення дозволяють обирати відповідні атрибути, надаючи переваги тим, чи іншим наслідкам.

Модель адитивної оцінки базується на функції адитивної оцінки, яка має такий вигляд:

v(x₁, x₂, …,,x_n) = w_i v_i(x_i),

де ν_і(х_і) – функція одного атрибуту, яка визначена на рівнях х_і , w_i - масштабна константа, яка зважує значення функції для значення атрибуту х_і.

Розбудова функції мульті-атрибутивної адитивної оцінки передбачає наступні кроки:

· Перевірка припущення щодо адитивності (тобто чи адитивна форма є припустимою);

· Визначення одно-атрибутивних функцій v₁, v₂, …, v_n;

· Визначення вагових коефіцієнтів w₁, w₂, …, w_n;

· Обчислення значення кожної альтернативи і рангу альтернатив;

· Виконання аналізу чутливості (щоб упевнитися, наскільки чутливе ранжирування до припущень моделі).

Розглянемо приклад мульті-атрибутивного аналізу та оцінки ризику, коли приймаються такі наслідки загроз: (1) втрата продуктивності, (2) втрата прибутку, (3) втрата репутації, (4) додаткові штрафні санкції. Перевірка припущення адитивності виконується таким чином. Модель адитивної оцінки правомірна, якщо виконуються умови транзитивності, пільгової незалежності, незалежності вибору і незалежності суперечностей серед атрибутів. Хоча і неможливо довести припущення незалежності реквізитів у кожному випадку, очевидно, що навіть коли і не має повної незалежності, модель адитивної оцінки забезпечує близьку апроксимацію до «чистих» функцій адитивного оцінювання. Умови транзитивності передбачають, що якщо Р₁ має перевагу над Р₂, а Р₂ має перевагу над Р₃, то Р₁ має перевагу над Р₃ (тут Р_і – вектори результатів, наприклад, втрати прибутку). Пільгова незалежність існує, якщо ранжирування пільг з боку ОПР для одного з атрибутів не залежить від фіксованих значень інших атрибутів. Так, якщо Х₁ відповідає втраті продуктивності, Х₂ зв’язаний з втратою прибутку, а Х₃ характеризує втрату репутації, то менша втрата продуктивності має перевагу над більшою втратою продуктивності для будь-яких фіксованих комбінацій втрати прибутку або репутації. Незалежність суперечностей робить подальший крок у порівнянні з незалежністю пільг. Адитивна модель припускає, що ОПР може ранжирувати суперечності у межах атрибуту. Незалежність суперечностей вимагає, щоб ранжирування суперечностей у межах атрибуту не змінювало задані фіксовані рівні результатів інших атрибутів. Незалежність вибору вимагає, щоб вибір між двома атрибутами (за умов їхньої фіксації) не залежав від того, чи утримаються інші атрибути фіксованими. Для визначення одно-атрибутивних функцій стосовно кожного з атрибутів, які віддзеркалюють переваги результатів відповідних рангів кожного з атрибутів, можна використати наростаючу лінійну функцію

v_j(x_ij) = x_ij/x _j *,

де х_ij є і-м значенням j-го атрибуту, а x_j* є максимальним значенням для цього атрибуту. Це забезпечує, що 0 ≤ v_j(x_ij) ≤ 1, а якщо v_j(x_ij) наближається до 1, наслідки є більш суворими. Хоча цю просту лінійну функцію можна успішно застосовувати, подальші дослідження можуть зазначити, де випукла або вигнута функція краще описують преференції ОПР. Оцінювання вагових коефіцієнтів дозволяє знаходити компроміси серед атрибутів. Для цього треба розглянути гіпотетичну ситуацію, коли ОПР зустрічається з новим видом загрози. Ця загроза може викликати руйнування до найгіршого рівню кожного з атрибутів. ОПР за допомогою аналітика може покращити гіпотетичний результат шляхом зміни одного з атрибутів до найкращого рівня. Цей перший обраний атрибут розглядається як найбільш важливий для ОПР. Послідовно ОПР покращує кожний з атрибутів, поки усі атрибути не будуть ранжировані. Потім ОПР надає значення 100 найбільш важливому з атрибутів, а решта атрибутів отримують відносні (по відношенню до нього) значення. Фактичні вагові коефіцієнти визначаються шляхом поділення кожного з отриманих значень на суму усіх значень, так що результуюча сума вагових коефіцієнтів дорівнює 1. Приклад визначення вагових коефіцієнтів наведено у Табл.7.1.

Таблиця 7.1

Оцінювання вагових коефіцієнтів згідно з рангом та преференціями ОПР

Обчислення відносних рангів альтернатив означає обчислення індексу загроз (ІЗ), який використовується для ранжирування загроз. ІЗ враховує відносну важливість кожної з загроз а і може бути обчислений за допомогою наступного рівняння:

IЗ_a = f_a *( * v_j(x_aj)),

де w_j – ваговий коефіцієнт атрибуту, f_a – частота появи загрози а, х_aj – найбільш близьке значення результату атрибуту при загрозі а. В таблиці 7.2 наведено приклад ІЗ для трьох загроз (порушення процедур, крадіжка, вірус у комп’ютері).

Тут у лівих колонках, релевантних атрибутам, наведено найбільш очікувані наслідки загроз. Наприклад, менеджер очікує порушення процедур у середньому 4,38 рази на рік і у кожному випадку це призводить до втрати прибутку у розмірі $2, «легкій» втраті репутації («2» - за шкалою Лікерта) і втраті 2 годин роботи (продуктивності). У правих колонках, релевантних атрибутам, наведені нормалізовані значення з функцій оцінки атрибутів. Показники у колонці ІЗ є безрозмірними одиницями, які оцінюють відносну значимість кожної загрози.

Таблиця 7.2

Значення атрибутів результатів та частоти загроз

Метою аналізу чутливості є встановлення діапазону невизначеності ключових змінних щодо впливу на результати. Перевіряються три компоненти аналізу ризиків: (1) ваги атрибутів, (2) оцінена частота виникнення загроз, (3) значення атрибутів. Окрім найбільш можливих значень треба визначити ще верхню та нижню межі оцінок. Ці межі використовуються для побудови функцій щільності імовірності, які необхідні для генерування вхідних сигналів для моделювання.

Наведений вище підхід дозволяє своєчасно вирішувати різні конфліктні ситуації і не попадати у пастки.

Контрольні запитання для перевірки знань

1. Чим обумовлений ризик під час вибору інновацій?
2. Яка існує систематика невизначеностей?
3. Чим обумовлена невизначеність?
4. Які основні компоненти невизначеності?
5. Які важливі компоненти використовуються під час класифікації ризиків?
6. Які існують головні чинники виникнення ризиків?
7. Як поділяються ризики за характером обліку?
8. Як поділяються ризики за характером наслідків?
9. Як поділяються ризики за сферою виникнення?
10. Як класифікують ризики за наслідками?
11. Що таке усвідомлення ризику?
12. Які існують методи ідентифікації ризиків?
13. Що таке управління ризиками?
14. Що таке катастрофа? Види катастроф.
15. Які існують джерела ризиків?
16. Які компоненти ризиків утворюють будь-які джерела ризиків?
17. Що таке аналіз ризиків?
18. Які існують методи аналізу ризиків?
19. Що таке якісний аналіз ризиків?
20. Які існують методи експертних оцінок ризику?
21. Що таке порівняння ризиків?
22. Що таке інтегральне оцінювання ризиків?

Поиск по сайту: