Історичні типи виробництва

Людству відомі два типи виробництва — натуральне та товарне.

Натуральне виробництво — це самодостатнє виробництво життєвих благ, що ви­готовляються задля задоволення власних потреб виробника або певної замкнутої гос­подарської одиниці (первісної общини, феодального маєтку, натурального селянського господарства). Основні риси натурального господарства:

ü нерозвиненість поділу і кооперації праці;

ü переважно ручна праця;

ü універсальність праці;

Натуральне господарство існувало сотні тисяч років як панівна форма економічних відносин, і лише кілька сот років тому з'явилося товарне господарство.

Товарне господарство — тип організації виробництва, за якого продукт виробляється окремими, уособленими виробниками для його обміну на інші продукти або продажу на ринку. Кожен з них спеціалізується на виготовленні якогось одного продукту, тому для задоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж товарів на ринку, їхній товарно-грошовий обмін.

Товарне виробництво з'являється за наявності двох умов:

та інших ресурсів і зростання обсягу сукупного продукту. Історія свідчить про наявність трьох великих суспільних поділів праці:

ü відокремлення скотарства від землеробства (10—12 тис. років тому);

ü відокремлення ремесла від сільського господарства (6—8 тис. років тому);

ü виділення торгівлі (4 тис. років тому).

2) Економічна уособленість (самостійність) виробників як різних власників.

Економічна уособленість можлива тільки за існування приватної форми власності.
Риси товарного виробництва:

ü суспільний поділ праці;

ü економічна відокремленість виробників;

ü приватна власність на засоби виробництва і готовий продукт;

ü обмін продуктами між товаровиробниками;

ü рівнозначність обміну;

ü економічна конкуренція виробників.

Товарне господарство у своєму розвитку пройшло такі стадії:

1) Просте (нерозвинуте) товарне виробництво, яке характеризується такими рисами: суспільний поділ праці, приватна власність на засоби виробництва та продукти, особиста праця власника, купівля та продаж товарів на ринку. Основними виробниками є селяни та ремісники.

2) Розвинуте товарне виробництво, за якого товарами стає не лише кінцева продукція, а й усі фактори виробництва, в тому числі і робоча сила. Це пов'язано з епохою зародження капіталістичних відносин, коли основний капітал зосереджується в руках порівняно невеликої частки суспільства, а більша частина людей позбавляється засобів виробництва і не має інших способів заробити собі на життя, крім продажу єдиного, що їм належить, ресурсу — трудового.

За часів товарного господарства з'являється товар як продукт праці, який створюється не задля власного споживання, а для обміну чи продажу на ринку. Звісно, товари існували і за умов натурального виробництва, але тоді в обміні брали участь лише надлишки продукту, створеного для власного споживання. Товарний обмін був радше випадковістю, ніж закономірністю. З появою розвинутого товарного господарства розпочалося масове створення продуктів для ринку.

Будь-який товар має вартість — його грошову оцінку. На вартість товару впливають такі дві його властивості:

1) Корисність — здатність задовольняти певні людські потреби. Корисність товару ви­значається його різноманітними характеристиками — якістю, властивостями, на­дійністю, зовнішнім виглядом та іншими параметрами, що свідчать про можливості продукту задовольнити потребу. Тобто будь-якийтовар має споживну вартість – його здатність задовольняти певні людські потреби.

2) Мінова вартість – це його здатність обмінюватися на інші товари, як однакові затрати праці. Це вартісна сторона продукту, яка визначається витратами виробництва. Саме витрати дають змогу порівняти цілком різні продукти і визначити пропорції, у яких товари обмінюються один на інший. З цього погляду мінова вартість — пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.

Поиск по сайту: