|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Етика раннього християнства
Етичні ідеї раннього християнства починають формуватися у другій половині І ст. н. е. в Римській імперії періоду становлення християнства як релігії нового типу. Як пише П. Кро-поткін, "головна відмінність християнства! буддизму від попередніх релігій була у тому, що замість жорстоких, мстивих богів, повелінням яких мали підкорятися люди, ці дві релігії висунули — за приклад людям, а не для залякування — ідеальну боголюдину, причому в християнстві любов божественного вчителя до людей — до всіх людей без різниці племені та станів, а особливо до нижчих, — досягла найвищого подвигу, смерті на хресті, заради врятування людства від влади Зла" [6, с 105]. У І—ІІІ ст. зміст етичних ідей розроблявся в межах апологетики. Донікійське (до Нікейського собору 325 р.) християнство ще не виробило догматики та моральних вимог. Його етичні принципи виростали на ґрунті протистояння античній культурі та соціальним умовам тогочасного життя. Апологети утверджують людину як вищу цінність світу, оскільки Бог приносить себе у жертву заради її врятування. Усі люди рівні незалежно від походження чи соціального становища і підлеглі лише Богу. Любов до людини проголошується основним принципом стосунків. Апологети правильно бачать пануючі соціальні відносини. Так, Тітіан говорить, що світ влаштований добре, але у ньому поганий політичний устрій. У ньому панують і цінуються аморальні люди, тоді як доброчесні страждають і потерпають. Велика увага приділяється утвердженню моральної доброчесності, хоча вона не має зовні красивих шат. Про це, зокрема, говорить Юстин у своїй другій "Апології", посилаючись на розповідь Ксенофонта про доброчесність і порок, яких зустрів Геракл в образі двох жінок. Алегорія пороку явлена у розкішній одежі, прекрасна і спокуслива. Доброчесність же — у грубій одежі, з простим обличчям. Але вона говорила: "Якщо підеш за мною, неприкрашеною, то прикрасися не скороминущою і тлінною красою, а прикрасами вічними і прекрасними". Останні вабили християн ще й тому, що обіцяли винагороду: вічне життя у потойбічному світі. Вони вірили і закликали інших вірити у душу і вічне блаженство усіх бідних та принижених тут, на землі. Вірили також, що на всіх, хто знущається та принижує інших, чекає справедлива небесна кара. Апологети не заперечують цінності земного життя, сенс якого бачать не у тілесних насолодах, а в моральній доброчесності. Ставлення їх до людського тіла двоїсте. Вони не заперечують його цінності, оскільки тіло розглядається як вмістилище душі. Тілесне начало у цей період цінується на тій підставі, що Бог втілився у людську плоть і в такій, людській подобі, приніс себе у жертву людству. Воскресіння розглядалося як гарант наступного воскресіння людей також у плоті. Разом із тим, тілесність сприймалася як двоїста за своєю природою. Плоть бачилася уособленням гріховного начала та джерелом усякого гріха. Тому необхідно прагнути до стриманості, помірності та аскетизму. Однак у ранньому християнстві ще немає вимог крайнього аскетизму (монашество, пустельництво). Йшлося про "очищення" та "просвітлення" душі — "преображения" людини. Климент Александрійський (помер до 215 р.) наголошує, що мова йде про моральне очищення. Лише така, морально красива, людина відповідає задуму божественного творення. Він виловлює думку щодо свободи волі людини, вбачаючи в ній "образ бога в людині". Образами Логоса він бачить також розум і совість. Навпаки, гріх знищує "образ", принижує його. Шлях до уподібнення Богові Климент пов´язує з морально-релігійним удосконаленням ("правила гностичного уподібнення"). Головними тут бачаться такі чесноти: покірність, людинолюбність, стриманість, благочестя, розсудливість, постійне самоспостереження. УIV ст. складається патристика, що виростала на апологетиці. Вона спромоглася виробити основоположні догми, за межі яких ні мислення людини, ні її вчинки не мали права виходити. Розрізняють патристику східну і західну. Уже в IV ст. церква суттєво змінює свої погляди на людину та навколишню дійсність. Це зумовлено зміною її суспільного статусу: християнство стає панівною релігією, а отже церква прагне узгодити своє вчення з існуючим суспільним ладом. Вчення попередників, зокрема заповіді апологетів любити ближнього, були забуті. Отці церкви — Василь Великий (бл. 330—379 pp.), Григорій Богослов (бл. 329—390 pp.) і особливо Григорій Ниський (бл. 335—394 pp.) на Сході та Августин (354—430 pp.) — на Заході — працюють над цілісною систематизацією догми, що оперта на філософські спекуляції. Зокрема, патристика розв´язувала питання джерел існування зла у світі, виходячи з принципу протиставлення Бога та людини, земного та небесного, тілесного та духовного. Осереддям і джерелом гріха проголошувалося людське тіло, а тому применшення зла гріховності пов´язується з постами і молитвами. У цей період відбувається повернення до ідей Філона Александрійського (бл. 25 р. до н. є. — 50 р. н. є.) — іудео-еллінського філософа, погляди якого справили великий вплив на християнське віроучення. Філона вважають батьком християнства. Він стверджував, що людина від природи гріховна і повинна шукати порятунку шляхом аскези (обмеження потреб). Виходячи з уявлення про суперечність духа і плоті, він учив, що необхідно всіляко обмежувати плоть. (Тут відчутний вплив ідей стоїцизму). Філон уважав тіло в´язницею душі. Спираючись на ідеї Філона, отці церкви повчали, що царство небесне досяжне покаянням, упокоренням, непротивленням злу. Євангелія містили твердження: "Любіть ворогів своїх", "і коли ударить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу" (Матв. 5, 44, 39). У книгах євангелістів містяться проповіді відходу від земного життя. "Не любіть світу, ані того, що в світі" (І Іоан. 2, 15). Етичне вчення отців церкви виходило з визнання рабства нормою життя. Блаженний Августин говорить зокрема: "Раби, підкоряйтеся своїм панам". Він навіть твердив, що рабство виникло з санкції Бога як кара людям за гріхи, а толу виступи проти рабства рівнозначні спротиву волі Бога. Особливий вплив на становлення етики християнства справило вчення Августина про Божу благодать, проповідь аскетизму та презирства до світу. В праці "Сповідь" велика увага приділена моральній проблематиці, що осягає широке коло питань добра, щастя, сенсу життя, причин та джерел існування зла в світі тощо. Августин часом ставить питання надзвичайно гостро, навіть піддаючи сумніву всеблагість та всемогутність Бога. "Правдивий Бог, що створив не лише наші душі, але й наші тіла, і не тільки наші душі й тіла, а й усіх і вся, та все-таки питання про причину зла не було в моїх очах ані з´ясоване, ані розв´язане як слід" [1, с 106]. З´ясовуючи питання щодо джерел існування зла, він доходить висновку, що зло не може бути субстанційним, що джерело його — у волі, яка "відвертається від досконалої субстанції" [1, с 120]. Повертаючись до проблеми джерел зла, Августин знову ставить питання щодо всесильності Бога. Якщо виходити з того, що причина гріха — людські бажання, то що робить їх такими внутрішньо нагальними? Адже, коли вони виникають, здається, ніби хтось злий водить волею людини. А коли гріх уже скоєний, то кара Бога справедлива. Але ж хто керує волею людини? Якщо винуватець сатана, то "звідки взявся сам сатана?" — запитує Августин. Якщо "внаслідок підступності і своєї волі ангел перетворився на сатану", то "звідки вродилася в ньому ця зла воля"? [1,с. 107]. Поставивши гранично гострі питання, Августин знімає їх декларуванням ідеї Бога як "найвищого Добра": "Те, чого хоче Бог, — це добро, тому що Він Сам — це саме Добро". Щодо людини, то її призначення — "смирення", а її чеснота — "покірність". Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |