|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Свобода самоутвердження особи
Свобода — це категорія духовності, що актуалізує і робить дійсним самовияв особистості в повноті її людських можливостей. Самопізнання та самоутвердження можливі лише в свободі на тій підставі, що суб´єкт визначається до самоутвердження собою, а не зовнішнім примусом. Тому набуває морального значення питання самоусвідомлення особи. Чи бачить вона цінності моралі? Що саме видається їй морально цінним і чи усвідомлює вона особисту потребу діяти згідно з законами морального добра? Останнє пов´язане зі свідомим ставленням до себе як розумної істоти, як до представника роду людського. Початки такого відношення наявні в етиці Сократа. Сократ пов´язує моральність не стільки з виконанням певних моральних вимог, скільки з пізнанням їх необхідності. Джерело Моральної поведінки філософ бачить у свідомості людини. Згодом відмінне між дотриманням прийнятих вимог морально необхідного обґрунтує Кант у поняттях "гіпотетичного" та "категоричного" імперативів. Особа, поведінка якої базується не на Логіці приписів, не на силі авторитету, а на особистому виборі, є суб´єктом моральності. Вона воліє морально доброго і утверджує його в діяльності. Геґель розкриває діалектику сходження особи до самовизначення в статусі суб´єкта свободи. Це процес руху від індивідуального (і випадкового) до всезагального, де метою є істинно людське в діяльності та стосунках. Важливий шлях самопізнання — свобідна творча діяльність відповідно до покликання людини. Методологію творчого ставлення до себе як до суб´єкта моральності містить етика Сковороди. Філософ не лише виходить з відомого вислову Сократа: "Пізнай себе самого". Він конкретизує поняття самопізнання на основі пошуку "сродної праці". "Сродна праця", тобто те, до чого людина схильна за її природою, дає змогу органічно утвердитися її людському призначенню. Особисто бажане, тобто чуттєва спонука, поєднується з розумно обраними засобами втілення. Сковорода вважає, що кожна людина має нахил до "сродної" для себе діяльності. Цю здатність він розглядає як ознаку "іскри Божої" в людині. Моральність у діяльності, до якої людина має схильність, забезпечується узгодженістю природного нахилу зі змістом та характером діяльності. У такий спосіб, тобто через особливе (природний нахил, здатність) в опредметненні їх, людина підноситься до всезагального. Проявлення себе в творчості — один із способів вільного волевияву. В ньому особистість розкривається здібністю моральної взаємодії не лише зі зовнішнім світом, але і світом у собі. Формування досконалої предметності, досконалих художніх образів — явище, моральнісне за своєю природою. Митець надає образам уяви реального життя шляхом формування досконалих художніх образів. У такий спосіб він допомагає дійсності побачити власну перспективу з тим, щоб наближатися до неї. У творчості особа виходить за межі емпіричного, виокремленого буття і підноситься до всезагального. Вона здобуває свободу над своєю вітальною природою, віднаходячи сутнісні засади буття в духовному світі. Вона утверджує в ньому свою творчу природу. Микола Бердяев говорить про моральнісну природу творчості на тій підставі, що вона виводить особистість на новий, якісно вищий рівень буття. "Демонічне зло людської природи згорає в творчому екстазі, перетворюється в інше буття. Адже усяке зло є прикутістю до цього світу, до його пристрастей та його тягара" [1, с 386]. Найбільш адекватним способом вияву моральної здібності до свобідної взаємодії зі світом є безпосереднє спілкування людини з іншою. За змістом та способом розгортання воно є обміном людськими сутнісними силами. Суспільна сутність людини розгортається в моральному спілкуванні. Тут вона засвідчує про себе найбільш прямо і безпосередньо. О. Фсртова характеризує цей процес як специфічну діяльність взаємовідношення, "в якому кожний, ставлячись до іншого як до людини, утверджується як людина" [12, с 102]. Предметом спілкування є духовні світи його суб´єктів. Спосіб спілкування передбачає розгортання світу одної людини у взаємодії зі світом іншої, взаємопроникнення їх і збагачення. Однак названий спосіб обміну людськими сутнісними силами не досягається емпіричним індивідом, тобто "частковою" людиною. Свобода самоутвердження в моральнісному відношенні передбачає, що суб´єкт відношення є творчою особистістю, моральний світ якої є індивідуалізованим виявом всезагального — сутності людини. Об´єктивні передумови становлення названого типу відношення розкриті в етиці М. Бубера через поняття "Я" і "Ти". Відношення Я і Ти (на відміну від відношення Я—Воно) — основа і джерело будь-якої творчості. Я і Ти — це відношення, що нічим зовнішнім їх сутності не опосередковане. В ньому людина стає метою, "центром світу", вона "заповнює увесь піднебесний простір". Пояснюючи думку, М. Бубер пише: "Це не означає, що крім нього (тобто "Ти" — В. М.), нічого іншого не існує: але все інше живе в його світі" [2, с 19]. Зустріч двох людських світів дає ту повноту духовного зв´язку, при якій інша організує собою наш духовний світ на тій підставі, що постійно присутня в ньому. Вона надихає наш розум і почуття, робить їх дійсними. Це не означає, що ми розчиняємося в світі іншої людини і перестаємо бути собою. Навпаки, "стаючи Ти, людина стає Я", тобто, встановлюючи духовні зв´язки з іншими, людина рухається не від себе, а до себе. Вона вчиться духовної взаємодії з собою самою — зі своїм внутрішнім світом. Вона робить світ власного Я предметом рефлексії і переживання, і лише так робить його дійсним для себе. Рух від світу іншого до власного духовного та душевного світу є Шляхом руху особистості до свободи. В свідомій духовній взаємодії з собою людина вчиться пізнавати і розуміти сама себе, звільняється від примхливої, емпіричної людини в собі для розумного волевияву. Розвиток моральності в суб´єкті зумовлений свідомим вибором у собі людини, тобто всезагального. Геґель розкриває процес творчого самостановлення особистості як діалектику моральнісного ставлення людини до світу та до себе самої. "Людина, розумна в собі, має виробити, витворити саму себе з допомогою виходу за свої межі, але разом із тим також і з допомогою заглиблення всередину себе, щоб стати розумною також для себе" [4, с 41]. Процес творчого самоутвердження характеризується зростанням рівнів свобідного волевияву. Перший етап — це етап усвідомлення необхідності у формі небайдужості, відчуття потреби особистої співучасті в події тощо. Другий пов´язаний з пізнанням явища, виявом його змісту та зв´язків у контексті життя, отже, і пошук шляхів та засобів реалізації необхідного. Третій можна характеризувати як етап становлення свобідної необхідності: перетворення об´єктивно необхідного в особисто необхідне, тобто в бажане. Воно бачиться власною справою і особистим покликанням. Останнє є виявом творчої сутності моралі. Це явище розгортання духовного потенціалу особи в світ на творення поля моральнісних взаємодій. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |