АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Свобода і безсмертя

Читайте также:
  1. БЕССМЕРТИЕ И СВОБОДА
  2. Глава 35. СВОБОДА СОВЕСТИ ПОД УГРОЗОЙ
  3. Государство, право и свобода личности в правовых системах различных государств. Система прав и свобод личности в современных государствах.
  4. Имя и свобода «Завтрак у Тиффани» Т. Кэпоте
  5. Конституция Республики Беларусь о правах и свободах личности.
  6. Лица, свобода которых была ограничена
  7. Ответственность и её виды. Свобода и ответственность.
  8. Правам и свободам человека и гражданина посвящена глава 2 Конституции Российской Федерации, в которую входят 47 статей.
  9. РЕИНТЕГРАЦИЯ И СВОБОДА
  10. Свобода господарського договору.
  11. Свобода договору у підприємництві.
  12. Свобода и История

 

Свобідне самоутвердження особистості ставить її у зв´язок із цілісним буттям світу, надає її буттю загальноцінного змісту. На цій підставі етична теорія пов´язує принцип свободи з без­смертям. Свобідний волевияв у вигляді об´єктивації духовного досвіду особи стає об´єктивною підставою закріплення її образу в досвіді людської спільноти, а можливо, і людства. Поняття безсмертя має моральнісний смисл, оскільки служить джере­лом для оптимізму, усуваючи відчуття плинності людського існування. Спосіб закріпити цінність досвіду — надати йому індивідуально визначених форм при всезагальності змісту.

Проблема смерті й безсмертя починає осмислюватися в пе­ріод виділення людини з соціуму завдяки індивідуалізації досвіду. Він персоніфікується в понятті душі, стаючи підставою уявлень про індивідуальне безсмертя. Раніше невизначена у собі цілісність людини як частини природного та соціального цілого зазнає диференціації. Розмежування тілесного та духовного відбувається на тій підставі, що тілесне — це тлінне і минуще (тваринне), тоді як духовне — це вічне, безсмертне (божествен­не). Тілом вона занурена у повсякденне (природно необхідне), тоді як духом споріднена з вічністю (духовно необхідне).

Змагання людини зі смертю (небуттям) — один із типових мотивів міфології. Досить згадати вавилонського героя Гільгамеша або грецьких Геракла та Орфея. Мріючи про безсмертя, людство осмислювало його умови, основною з яких міфологія бачить незвичні творчі уміння героїв. За незвичну силу та умін­ня герої отримують безсмертя. Природа їхніх творчих умінь також бачиться божественним даром. Тому вони — виняткові істоти, генетично споріднені з богами (їх народжують земні жінки, батьки їхні — боги).

Змагання зі смертю — це змагання заради збереження зв´яз­ку з життям. Поняття "життя" при цьому слід розуміти не як фізичну реальність, а як реальність зв´язків людини з іншими. У людському сенсі смерть страшна саме втратою зв´язку з ро­дом, що тотожне втраті людської сутності. Розірвати ланцюг цілісності буття єдиного суспільного "ми" значить впасти у не­визначеність. Припинити спілкування — означає перестати жити. В цій же площині знаходиться релігійна віра в безсмер­тя душі за умови дотримання моральних вимог. Віруючий бай­дужий до факту смерті, оскільки "в ньому непорушне переко­нання", "що "господь кличе його до себе", що на нього чекає винагорода за земні страждання" [9, с. 128]. Завдяки поняттю "душа", що бачиться безсмертною, людина зберігає надію постійно перебувати в роді (народі), а отже, і надію зберігати власну визначеність: представника роду людського. На цій же підставі вигнання з роду було в ранній період історії найтяж­чим покаранням: вигнана з роду людина втрачає свою іден­тичність. Вона перестає бути людиною. Отже, безсмертя є по­няттям, що відображає суспільність людини як вищу цінність. Бути в роді безмежно, тобто не втрачати зв´язку зі світом (що є світом духовного досвіду) і означає бути без смерті. Смерть Тотожна поняттю "забуття", тобто втрати зв´язку з суспільним Цілим. Герої постійно залишаються в роді, бо вони задали йому Ясиття (рід живе діяннями героїв, ідентифікує себе з ними). В тра­гедії Есхіла "Прометей закутий" людство не лише врятоване діяннями титана, що дарує людям священний вогонь. Воно в со­бі несе творчі уміння, передані героєм. Моральне ставлення ти­тана до людей опредметнене в його вчинку. Бог християнства — це Боголюдина, що здобуває підстави безсмертя не божественні­стю походження (син Бога), а досягненням заради врятування людства. Через хресну муку він "смертю смерть поправ" (подо­лав).

Філософське розв´язання проблеми пов´язане з об´єктивацією духу в світі інших людей (людства) на ґрунті суспільних зв´язків та опредметнення духу в діяльності. Дослідження проблеми безсмертя започатковане в античній філософії Сократом. Вели­ка увага приділена проблемі в працях Платона та Арістотеля, що виходять з ідеї "безсмертя душі".

У римській античності розробляється інший її аспект: усві­домлення невідворотності смерті й гідного її сприйняття (Сене­ка, Марк Аврелій).

В етиці Нового часу, зокрема в етиці Спінози, проблема смерті переходить на другий план активністю духу, що прагне самоутвердження. "Людина свобідна ні про що так мало не думає, як про смерть, і її мудрість полягає в роздумах не про смерть, а про життя" [ 11, с 548]. У "доведенні" філософ наго­лошує, що свобідна людина живе згідно з приписами розуму і тому керується не страхом смерті, а прагне до добра, до діяль­ності, до життя.

В етиці Канта поняття безсмертя ґрунтується на моральних підставах. Філософ говорить про "моральне призначення нашої природи", хоча і вважає, що досягнути моральної досконалості, яка мислиться в ідеї Бога, смертній людині неможливо. Однак у безкінечному прогресі, шляхом якого рухається людство, можна припустити повну відповідність діяльності з моральним законом. Прогрес він бачить як "цілокупний моральний про­грес". Його варто розглядати як ідею.

Отже, правомірно виділити кілька етапів руху людства до свободи, що одночасно є етапами поглиблення та удосконален­ня образу людяності. Перший — етап виділення людства з при­родного світу та усвідомлення себе духовним, а не суто природ­ним буттям. Свобода виявляє себе у формі морального регулю­вання стосунків із природним та соціальним світом. Другий - становлення свободи як регулювання стосунків у єдності су­спільних установлень та індивідуального почуття звільнення стихії природних спонук. Третій — свобода в суб´єкті, що є єдністю моральнісності мети та засобів і дієвість волі на її реа­лізацію.

Методологічною засадою моральної діяльності є принцип діалектичного зв´язку свободи і необхідності при тому, що все-загальна та індивідуальна воля співвідносяться як необхідність і свобода.

Прагнення людини до безсмертя — відображення її духовної сутності: потреби відбутися, щоб залишитися в людстві. Смерт­ною частиною єства вона належить до природи, що живе вічним оновленням. Безсмертна її частина покладена в розумності, в моральній сутності людини та опредметненні останньої доско­налим способом — у вічному становленні.

Розділ IV. ГНОСЕОЛОГІЯ МОРАЛІ  
Тема 15. КАТЕГОРІЇ ЕТИКИ  

 

15.1. Поняття "категорії етики"

 

В історії етики визначився понятійний ряд етичних цінно­стей, що здобули статус етичних категорій. Категорії (лат. kategoria) — найбільш загальні поняття етики, що розкривають суттєві сторони морального життя суспільства та закріплюють загальноцінне в ньому як необхідну міру людяності. Категорії — складні духовні утворення, що синтезують знання про реаль­ність морального життя суспільства та людства, з одного боку, і бажане та належне в ньому — з іншого. Тобто зміст категорі­ального знання в етиці утворюється діалектичною єдністю су­щого і належного в моралі: в моральній діяльності, в моральнісних відносинах, в моральній свідомості людства.

Принцип аналізу етичних цінностей знаходимо в етиці Спінози. Він виходить із необхідності розрізнення ідеї хорошого та поганого. Це умоосяжні поняття, і одночасно вони — принцип оцінки конкретних явищ дійсності, зокрема реальних людських стосунків. "Коли називають дещо хорошим, то це значить не до інше, як те, що воно узгоджується із всезагальною ідеєю, яку ми маємо про такі речі", — пише філософ [20, с 66].

В етиці Канта ідея добра характеризується як така, що зна­ходиться не десь поза людиною, а наявна в ній самій — в розум­ності її природи. Категоріальне знання в етиці покликано охоп­лювати усе багатство моралі як складного суспільного феномена. Принцип побудови такої системи запропоновано О. Дробницьким. Він говорить про необхідність враховування в категорі­альному знанні трьох основних сторін моралі, а саме: моральної діяльності, моральнісного відношення і моральної свідомості. На цій підставі до низки категорій моральної діяльності автор включає окремі структурні елементи моралі (мотив, спонука, намір, вибір, вирішення, дія, мета і засоби, наслідки); загальну лінію поведінки індивіда (звички, схильності, переконання, почуття); норми поведінки в суспільстві та моральнісний спосіб життя суспільства загалом [7, с 587]. Ця структура відображає три сторони моральної діяльності (етичну, психологічну і соці­альну). В структурі моральнісних відносин філософ виділяє такі категорії: моральна вимога, обов´язок, відповідальність, гід­ність особи, совість. Вони, за словами автора, "відображають різні форми відносин особи до суспільства". Нарешті, до кате­горій моральної свідомості віднесені: "норма, моральна якість, оцінка, моральнісний принцип, суспільні і моральнісні ідеали, добро і зло, справедливість, смисл життя, призначення і щастя людини" [7, с 587].

Недоліком цієї системи є те, що в ній сутнісні та "інструмен­тальні" сторони морального життя людства розкриваються як рядоположні. Скажімо, спонука, намір або звички, схильності, хоча і пов´язані з моральністю, але в змісті морального життя виконують "інструментальну" функцію. Досить порівняти їх із такими етичними поняттями, як гідність, совість, щоб переко­натися в цьому. До того ж у цій класифікації особа виступає не суб´єктом моральності, а, у першу чергу, виконавцем певних соціальних ролей. Скажімо, поняття обов´язок, совість харак­теризуються як такі, що відображають "ставлення особи до су­спільства". Але не згадується про те, що вони є також відобра­женням ставлення особи до себе самої як суб´єкта моральної свідомості.

Цікава структура етичного знання подається Л. Архангель­ським. Автор висуває логічний принцип аналізу етичного знан­ня, поділяючи останнє на "соціально-філософські проблеми етики; аксіологічні проблеми та етичні категорії; соціологічні проблеми етики". Моральні цінності в системі етичного знання конкретизуються в категоріях етики, до яких автор відносить благо, добро і зло, обов´язок, совість, відповідальність, честь і гідність, смисл життя і щастя. Названі категорії характеризу­ються як "сутнісні". Поряд із ними названо ряд категорій, що визначені як "структурні". Це - норма, принцип, оцінка, ідеал, звичай, вчинок тощо. Справді, в системі морального жит­тя вони відіграють роль "інструменту" творення моральності ГЗ с 157—159]. Сутнісними названі ті категорії, що виража­ють якісну визначеність моралі: творення суспільності життя. З огляду на сказане правомірно говорити про етичні категорії, маючи на увазі, в першу чергу, категорії моральної свідомості. У згорнутому вигляді вони відображають сутнісну визначеність моральної діяльності та моральнісного відношення людини до світу. Категорії моральної свідомості охоплюють увесь спектр морального життя людства, що конкретизується в моральній діяльності та в моральнісному відношенні. В етичних катего­ріях відображена не лише потреба людства усвідомити буття в його ціннісних вимірах, але і наявні спонуки на моральне са­мовдосконалення. Вони регулюються зсередини моральним сум­лінням, а ззовні - громадською думкою.

Добро, зло, обов´язок, совість, честь, гідність, смисл життя, щастя — історично вироблені форми моральної свідомості, що, разом із тим, є категоріями етики. Поняття моральної свідо­мості відображають специфіку реального процесу творення моральності. Категорії етики відображають знання про належ­не згідно з поняттям людяності. Тому категорії етики виступа­ють методологією моральної діяльності та принципом оцінки моральних цінностей. Плідним для розрізнення понять "кате­горії етики" та "моральна свідомість" є підхід Арістотеля. Він наділяє доброчесності на діаноетичні (мисленнєві), тобто пов´я­зані з усвідомленим вибором вчинків, та на доброчесності ду­шевного складу. Перші відображають ідею моральної доскона­лості стосунків на тій підставі, що людина як свідомий суб´єкт життєвості має виходити у вчинках із розумно визначеної міри моральності. На цій же підставі Бентам визначає етику як де­онтологію, тобто науку про належне в моралі. Доброчесності «душевного складу" відображають реальний процес творення моральності, в якому люди спираються не лише на розум, але і на почуття — керуються чуттєвими спонуками. Останні часто і є рушієм людських учинків.

У моральній свідомості відображено явище індивідуалізації досвіду творення моральності певними етносами, соціальними групами, народом і окремою особистістю в певний історичний час і в певних соціальних умовах. Категоріальне знання утво­рюється діалектичною єдністю об´єктивної сторони моральності суспільства та ідеєю належного у відносинах людини до люди­ни, людини до суспільства, суспільства до людства та до окре­мої особистості.

Названі вище категорії — не закрита система. В етичній теорії фіксується багатство понять, що конкретизують цінності морального життя людства. До низки етичних цінностей у різ­ний час були долучені поняття: доброчесність (Арістотель), самозбереження (Гоббс), справедливість (Локк), благо (Ляйбніц), рівноправність (Юм), сором, жалість, схиляння (Соловйов). Ці поняття трапляються уже в античній філософії. Мова іде про обґрунтування їх категоріального значення в подальшій історії розвитку етичного знання. Здебільшого це поняття, що є конкретизацією таких більш загальних, як добро, гідність, обов´язок тощо. Скажімо, доброчесність конкретизує поняття "добро", індивідуалізуючи його прояви в суб´єкті. "Благо" ха­рактеризує поняття "добро" в аспекті обладнаності людського життя, сталості моральних стосунків тощо.

В історії етики поняття "благо" визначалося і як провідне, як "те, до чого все прагне" (Платон). Однак уже Арістотель, Цитуючи наведену думку Платона, вважає за необхідне розріз­няти благо з огляду на мету, засоби, сферу вияву тощо. Він вказує, що "будь-яке пізнання, будь-який свідомий вибір спря­мовані на те або інше благо" (1095 а 15). Але зрештою, говорить Арістотель, під поняттям "благо" мається на увазі щастя, а під Добробутом — щасливе життя (1095 а 20). "Самозбереження" Конкретизує категорію "обов´язок", оскільки збереження влас­ного життя, так само, як і життя загалом — моральний обов´я­зок людини. Поняття "рівноправність" уточнює категорію "гідність", оскільки людина не може відповідати своєму поняттю сповна, якщо принижує інших або мириться з приниженням та несправедливістю щодо неї самої і щодо інших.

Змістовне наповнення етичних понять не є чимось незмін­ним, сталим. В історичному поступі вони змінюються в напрям­ку поглиблення та удосконалення уявлень людства про мораль­но цінне. Так, на ранніх етапах історії поняття "благо" пов´язу­валося з матеріальним добробутом і лише згодом почало осягати духовну сферу. Поняття "справедливість" пов´язувалося з рів­ною відплатою за провину тощо.

У категоріях етики, що визначаються у системі понять мо­ральної свідомості як найбільш суттєві, відображається всезагальне в моральному досвіді людства.

Моральні цінності: добро, совість, гідність, честь, обов´язок, сенс життя, щастя — охоплюють систему уявлень людства про цінне в собі (у своїй моральній природі) та цінне в навколиш­ньому світі для становлення і розвитку його моральної сутності.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)