Ленінізм: соціально-етичні ідеї

Володимир Ілліч Ленін (Ульянов, 1870—1924) — основопо­ложник соціально-етичної теорії побудови соціалізму в одній окремо взятій країні. Ленінський етап розвитку соціально-етич­ної теорії прийнято розглядати як явище практичного утвер­дження ідей марксизму. Насправді, ленінізм в етичній, так само як і у соціально-політичній сферах, — продовження ідей народ­ництва, хоча і з опорою на ідеї Маркса. Етичну програму соціа­лізму Ленін викладає у працях: "Економічний зміст народницт­ва і критика його у книзі п. Струве", "Марксизм і революціо­нізм", "Держава і революція", "Пам´яті графа Гейдена", "Лев Толстой як дзеркало російської революції", "Л. М. Толстой і його епоха" та ін. Після жовтневої революції 1917 року — у працях: "Великий почин", "Завдання спілок молоді" та ін. Вихідним началом для побудови соціалізму Ленін бачить мо­ральність, потенційно наявну в робітничому середовищі. Роз­горнутися у повну силу настільки, щоб стати основною засадою творення нового суспільства, моральність нового класу може після перемоги пролетарської революції. Основою розвитку суспільства нового типу бачиться моральна сфера, а не еконо­мічна. На відміну від ідеї Кропоткіна про вільний, бездержав­ний механізм спілкування, Ленін пропонує оперти мораль на диктатуру передового класу — робітників.

Він відмежовує соціально-етичний ідеал пролетарської ре­волюції та соціалізму від ідей інших ліворадикальних на­прямків (революційне народництво) та ліберальних (ліберальне народництво, "етичний соціалізм"). Послідовно проведений Леніним (всупереч ідеям Маркса) принцип побудови соціаліз­му в одній окремо взятій країні, до того ж країні переважно селянській, якою була Росія, робив неминучою диктатуру од­ного класу. Соціологічний раціоналізм марксизму, радше лені­нізму, М. Бердяев назвав крайнім взірцем "соціологічного уто­пізму". Справді, теорія ленінізму виявляє свою соціально-етич­ну обмеженість у тому, що емпіричного суб´єкта розглядає як носія образу моральної досконалості за формальною підставою: приналежності до певного класу. Моральний критерій оцінки, Що покладає змістовність мети та засобів діяльності особисто­сті, тут відсутній.

Зміна соціальних обставин після перемоги революції бачи­ться вирішальною умовою піднесення емпіричного суб´єкта до рівня творчої особистості. Основною у працях Леніна проходить думка про складність побудови соціалізму зусиллями мас, що є носіями "дрібно-буржуазної свідомості". Тому, згідно з його переконанням, неможливо змінити свідомість людей до пере­моги соціалістичної революції. Лише революція може переро­бити мораль людей шляхом включення їх в активний процес побудови нового суспільства. У чесній праці ("комуністичне ставлення до праці") він бачив паростки свідомості нового ти­пу. Справа однак у тому, що ентузіазм як такий, не опертий на знання та культуру, міг давати лише взірці моральної само­відданості окремих представників класу. Але він не міг якісно змінити зміст діяльності: надати їй творчої результативності, оскільки остання покладає у собі високий рівень фахової ком­петентності. Суспільний лад не міг триматися лише ентузіаз­мом частини суспільства, що беззастережно вірила в ідеї соціа­лізму. Необхідною стала диктатура, або примус.

Визначаючи критерій комуністичної моралі, Ленін писав: "Ми говоримо: моральність це те, що служить руйнуванню ста­рого експлуататорського суспільства і об´єднанню усіх трудя­щих навколо пролетаріату, який будує нове суспільство кому­ністів... В основі комуністичної моральності лежить боротьба за зміцнення і завершення комунізму" [6, с 296, 298]. Соціалізм у формі диктатури пролетаріату мав важливе історичне значен­ня саме як експеримент, що не вдався. Ще було раз, уже наоч­но підтверджено висловлене Марксом і теоретично обґрунто­ване у його ранній праці "Економічно-філософські рукописи 1844 року" положення про можливість побудови соціально спра­ведливого суспільства лише внаслідок поступального суспіль­но-історичного процесу.

Отже, у теорії ленінізму та в практиці більшовицького варіанту соціалізму лівий радикалізм вичерпав себе. Історич­ний процес розкрився у своїх засадах як об´єктивний процес саморозвитку людства: його творчих умінь, його моральнісних якостей та його здатності пізнання дійсності та самопізнання. Однак саме лівий радикалізм з усією можливою гостротою по­ставив питання про рівність людей як суб´єктів специфічно людської життєвості, тобто на тій підставі, що вони люди. Він утверджував у суспільній свідомості думку про неминучу перспективу рівності прав людей, про свободу як умову нормальності людського життя. Зрештою, він шукав радикальні засоби прак­тичного утвердження ідей свободи, рівності, братерства.

Література

Поиск по сайту: