Три образи культури

Від часів Платона (428/7—348/7 pp. до н. е.) в культурі утвер­дився образ триєдності її складників: Істини, Добра, Краси. Вони відображають триєдність творчих здатностей людини. Це здатність розуму до пізнання світу; здатність волі бути органі­зуючим началом діяльності та здатність почуттів надихати ро­зум і волю на творення предметності згідно з законами краси. Розум відкриває об´єктивні закони дійсності, закріплюючи здо­бутки пізнання в логічних поняттях науки. Сфера пізнання за­конів людського мислення — філософія — посідає в системі наук провідне місце як світоглядно-методологічна основа пізна­вальної діяльності. В ній відображається становлення та само­розвиток духовних структур людини в їх здатності до пізнання світу та пізнання законів мисленнєвої діяльності. Налаштованість на пізнання, тобто естетичний принцип самооргані­зації розуму на адекватне відображення дійсності базується на специфічно людському відношенні до світу. Природа його моральнісна. Це здатність організовуватися якостями об´єкта, узгоджуючи процес руху мисленнєвих структур відповідно до логіки розгортання якостей в об´єкті. Лише за цієї умови яви-ща відкриваються такими, якими вони є насправді (в їх істині), а не такими, якими їх бачить наша потреба в них. Відношення до світу в єдності людської духовної потреби, волі до її задово­лення та творчих умінь опредметнити волю, розум і почуття в "практичних" наслідках — ідеях, теоріях, образах — базу­ється на феномені моральності. На ґрунті моральності потреба не набуває вузькозорієнтованого змісту, руйнівного для істи­ни. Мораль одухотворює потребу. Вона надає їй гуманістично­го спрямування завдяки поєднанню в змісті інтересу відношення до предмета як до мети і разом з тим як до засобу. Кант висуває принцип єдності мети та засобів як моральний закон, як умову людяності відношення: "Дій так, щоб ти ніколи не ставився до людства, як у твоїй особі, так і в особі будь-кого іншого, тільки як до засобу, але завжди водночас як до мети". Ця максима актуальна не лише в стосунках між людьми, але і в більш шир­шому аспекті — відношення людини до світу загалом.

Мораль є організуючим началом волі не лише в плані спону­ки на діяльність пізнання та творення. Вона надає якісно ви­значеного спрямування розуму, волі та почуттям: на задово­лення людських потреб творчими, а не руйнівними засобами. Тому будь-який вид творчості, що відповідає своєму поняттю, завжди опертий на моральність відношення до об´єкта як до своєї передумови.

Мораль, "задаючи" розуму гуманістичного спрямування, в свою чергу, спирається на розум. Основою моралі є не чуттєві спонуки, а.розумна воля. Саме розумність відношення до світу визначає моральність взаємодій людини з природним та соці­альним світом. І тою мірою вони носять моральнісний харак­тер, якою оперті на розумно виважену мету та адекватні засоби її досягнення.

Поиск по сайту: