Форми мислення

- Поняття - є віддзеркалення істотних ознак і властивостей предметів і явищ. Утворення понять - результат тривалої, складної і активної розумової, комунікативної і практичної діяльності людей, процесу їх мислення. Поняття - засвоєна кінцева характеристика, навіть абстрактна або узагальнена. Засвоїти поняття - це значить усвідомити його зміст, уміти виділяти істотні ознаки, точно знати його межі (об'єм), його місце серед інших понять для того, щоб не плутати зі схожими поняттями; уміти користуватися даним поняттям в пізнавальній і практичній діяльності.

- Висновок (умовивід) - суб'єктивне виведення нової думки з вже відомих думок, що є на даний момент в суспільно-історичному досвіді людства і особистому практичному досвіді суб'єкта розумової діяльності. Висновок як форма отримання знання можливий тільки при дотриманні законів логіки. Висновки бувають індуктивні (окремі випадки формують загальне положення), дедуктивні (виведення окремого випадку із загального положення) і за аналогією.

- Думка - це форма мислення, що відображає об'єкти дійсності в їх зв'язках і відносинах. Думки можуть бути: істинними, помилковими, загальними, приватними, одиничними.

- Міркування - послідовний логічний зв'язок декількох думок, необхідний для того, щоб вирішити яку-небудь розумову задачу, зрозуміти що-небудь, знайти відповідь на питання. Міркування має практичний сенс лише тоді, коли воно приводить до певного висновку. Висновок і буде відповіддю на питання, підсумком пошуків думки

Базові розумові операції (розумова операція - це один із способів розумової діяльності, за допомогою якого людина вирішує розумові задачі):

- Аналіз - уявне розділення предметів, предметів або ситуацій для виділення складових; уявне виділення з цілого його сторін, дій, відносин.

- Синтез - зворотна аналізу операція, при якому відбувається відновлення цілого, знаходження зв'язків і закономірностей, об'єднання частин, властивостей, дій, відносин в одне ціле.

- Абстракція - це процес уявного відвернення від деяких ознак, сторін конкретного, виділення якої-небудь одиничної ознаки.

- Узагальнення або генералізація - це відкидання одиничних ознак, при збереженні загальних, з розкриттям істотних.

- Порівняння – зіставлення одного з іншим з метою встановлення спільності або різниці.

- Виділення головного – акцент на найважливішому.

- Систематизація – поєднання у визначеному порядку і зв’язку частин чого-небудь; діяти в певній послідовності

- Аргументація – наведення достовірних доказів.

- Встановлення причиново-наслідкових зв’язків

- Спростування – доведення неправильності, помилковості чиїхось тверджень, доказів, висловлювань.

- Складання алгоритму (Кожен алгоритм передбачає існування початкових (вхідних) даних та в результаті роботи призводить до отримання певного результату. Робота кожного алгоритму відбувається шляхом виконання послідовності деяких елементарних дій. Ці дії називають кроками, а процес їхнього виконання називають алгоритмічним процесом. Кожен алгоритм покликаний розв'язувати клас однотипних задач.).

- Робота за аналогією – виконання однотипних дій за заданим зразком.

- Висування гіпотези – припущення, здогад, що базується на наукових положеннях.

- Експериментування – форма пізнання об’єктивної дійсності шляхом проведення дослідів.

- Моделювання - конструювання моделі на основі попереднього вивчення об'єкта, визначення його найбільш суттєвих характеристик, експериментальний і теоретичний аналіз створеної моделі, а також необхідне коригування на підставі одержаної інформації.

Питання 3. Закони риторики.

Рито́рика — теорія красномовства; наука про ораторське мистецтво; майстерність вживання мови для передачі інформації і для інтелектуального та емоційного переконання. Засвоєння риторики ораторами вважалося необхідною підготовкою в стародавній Греції та Римі. Найвидатніші теоретики риторики були в Греції, а практики - у Римі.

Предмет ораторського мистецтва розкривається через низку законі в:

· Закон аудиторії: не існує безадресних промов. Тобто, кожна промова має свого певного, конкретного адресата, аудиторію, і чим краще оратор знає свою аудиторію, чим ретельніше він окреслить її портрет, тим ефективнішою буде його промова. Закон аудиторії формує і розвиває в ораторові вміння вивчати систему ознак аудиторії (формально-ситуативних, соціально-демографічних, соціально-психологічних) і, базуючись на них, вести прицільний пошук ідеї та шляхи подальшого її розкриття.

· Закон стратегії: розробка основних напрямків промови програми діяльності з урахуванням характеристики аудиторії. Напрямки діяльності - послідовне, поетапне визначення мети, що складається з завдання й надзавдання та тези (головної ідеї промови).

· Тактика оратора: сукупність принципів, способів і засобів (прийомів) реалізації стратегії, тобто розгортання й доведення тези. Цей закон формує і розвиває в особистості вміння оперувати фактами, вибудовувати композицію промови. Крім того, тактика — це і використовування засобів активізації мисленнєвої активності аудиторії.

· Мовний закон: положення про те, що не можна говорити однаково в різних аудиторіях. Кожна аудиторія потребує як певної лексики і певного стилю, так і дотримування мовної норми; грамотності, повної ясності, відповідності ситуації й теми спілкування. Наслідком дотримування мовного закону є вміння людини втілювати свою думку в словесну дію — інтелектуальну і чуттєву (передаючи зміст думки і своє ставлення до неї вербальним способом і підбором емоційно забарвлених слів).

· Закон ефективної комунікації (динаміки діяльності оратора): закон «виконання» вже підготовленої промови. Під час спілкування виявляється, що «словесна дія» може відбуватися зовсім не так, як її підготував промовець. Сприйняття думки аудиторією буде тим ефективнішим, чим краще оратор зможе встановити, зберегти і закріпити контакт з нею (аудиторією). Від цього залежить результат промови, реалізація мети оратора.

· Контрольно-аналітичний закон (рефлексія): оцінка оратором власного стану; результатів мовної діяльності (промови); це вміння оцінювати якість і ефективність виступу. Закон формує і розвиває в особистості вміння рефлексувати, виявляти й аналізувати власні відчуття, робити висновки з помилок — своїх і чужих, а відтак, вміти аналізувати публічні виступи і знати ймовірні практичні результати впливу проголошеної промови.

Сукупність законів ораторського мистецтва можна виразити таким чином, у наступній риторичній формулі:

А + С + Т + М + ЕК + КА,

де А — закон аудиторії, С — закон стратегії., Т — закон тактики, М — закон мовний, ЕК— закон ефективної комунікації, КА — закон контрольно-аналітичний.

Ця риторична формула становить певну цілісну систему, в якій кожний компонент зумовлює і доповнює інший, причому всі компоненти побудовані у суворій логічній послідовності. Іншими словами, закони риторики, які наведені у риторичній формулі, відбивають системність мисленнево-мовленнєвої діяльності, що головним чином визначає її результативність, від чого у певній мірі залежить успіх будь-якої конкретної діяльності людини взагалі.

Контрольні запитання:

1. У чому виявляється зв’язок між мовленням і мисленням?

2. Які основні характеристики мислення?

3. У чому специфіка видів мислення?

4. Які основні форми розумової діяльності?

5. Які є базові операції розумової діяльності?

6. У чому визначається специфіка законів риторики?

Поиск по сайту: