Як досягти високої культури мовлення, виразності й багатства індивідуальної мови?

Поради:

- Виробіть стійкі навички мовленнєвого самоконтролю і самоаналізу.

- Не говоріть квапливо – без пауз, “ковтаючи” слова.

- Частіше “заглядайте у словник” (М.Рильський), правопис, посібники зі стилістики тощо.

- Постійно збагачуйте свій інтелект. Удосконалюйте мислення, бо немає думки – немає мови.

- Постійно збагачуйте свій словниковий запас новими мовними засобами зі сфери професійного мовлення.

- Вивчайте мовлення майстрів слова.

- Читайте хоч би періодично українську класичну і сучасну літературу та публіцистику, пресу для того, щоб мати “на слуху” рівень розвитку сучасної української літературної мови.

- Постійно будьте уважними до свого мовлення і мовлення найближчих осіб, колег.

- Оволодівайте жанрами, видами писемного мовлення, зокрема ділового.

- Привчайте себе до системного запису власних думок.

- Виробіть звичку читання “з олівцем в руках”.

Питання 3. Культура мовлення під час дискусії.

Часто під час обговорення виникають різні позиції щодо вирішення тих чи інших проблем. Будь-яке зіткнення несумісних думок, під час якого кожна сторона відстоює свою позицію, називають суперечкою (спором). Традиційно виділяють такі види суперечок:

- полеміка – публічна суперечка, якій властиві гострі зіткнення, протистояння, конфронтація, протиборство ідей, думок, поглядів;

- диспут – публічна суперечка щодо наукових, суспільно важливих проблем;

- дебати – обмін думками щодо певних теоретичних положень, думок;

- дискусія – публічне обговорення певного спірного питання.

У діловому спілкуванні найчастіше вдаються до дискусії як виду суперечки. Темами дискусійних обговорень можуть бути виробничі, економічні чи соціальні проблеми, наприклад, перспективи розвитку організації, пошук шляхів підвищення ефективності праці на виробництві тощо.

Суб’єктами дискусії є опоненти й аудиторія. Опоненти – це особи, які дотримуються різних, інколи полярних, поглядів на проблему. Видимою їх метою є завоювання уваги аудиторії і переконання її у правильності власної позиції, а прихованою – навіювання їй певного бачення проблеми опонентом. Аудиторія не є пасивним спостерігачем дискусії. Ставлення слухачів до опонентів (схвалення чи несхвалення висловлених думок) впливає на поведінку аудиторії і на результати розмови.

Особливість дискусії полягає в тому, що вона поєднує дух взаємної зацікавленості, співробітництва з духом суперництва. Протиборство сторін під час дискусії розвивається від однієї тези до іншої, від людини до людини. Опоненти прагнуть обґрунтувати власні тези, знайти істину в суперечці, психологічно вплинути один на одного, часто апелюючи до підсвідомості іншого, переконуючи його у правоті власної позиції.

Дискусія може бути запланованою і спонтанною. Проведення запланованих дискусій дає змогу ініціатору підготуватися до неї, обґрунтувати свою позицію, продумати систему доказів і порядок їх оприлюднення тощо. Однак не слід недооцінювати і спонтанні дискусії, які нерідко виникають як наслідок назрілих, але не помічених керівництвом організації, проблем.

Логічний механізм обґрунтування певної позиції ініціатором дискусії складається з чотирьох взаємопов’язаних елементів:

Теза і тема дискусії -----à Аргументи -----à Доведення до слухачів -----à Висновки

Теза – думка або положення, істинність якого потрібно довести. Висловлюють її у формі судження ( думки, яка щось стверджує чи заперечує). Іноді теза може бути сформульована у вигляді запитання, вона повинна бути істинною і логічною. Темою дискусії може бути одна або кілька тез. Якщо їх висувається кілька (система тез), потрібно визначити провідну й допоміжну (наслідкову).

Переконати когось у своїй правоті означає створити у нього впевненість в істинності тези. Порушення цього правила веде до логічної помилки – втрати або підміни тези. Це може статися внаслідок відходу від головної лінії міркувань, переключення на другорядне питання або переходу до загальних роздумів.

Зміст тези повинні зрозуміти всі учасники дискусії. Для того, щоб усвідомити її, учаснику дискусії необхідно здійснити такі операції:

- З’ясувати, чи всі слова тези загалом зрозумілі.

- Уточнити, про що йдеться – про одиничне явище або об’єкт чи про клас об’єктів (явищ), чи взагалі про всі явища (об’єкти) без винятку.

- Визначити, яким судженням слід вважати тезу: абсолютно істинним, достовірно істинним, помилковим або ймовірним до певної міри, можливим, дуже ймовірним, просто ймовірним тощо.

Докази (аргументи) – думки або положення, істинність яких уже перевірена, і які можуть підтвердити правдивість тези.

Не можна наводити аргументів, яких інший учасник дискусії не визнає правильними, оскільки доведеться або доводити істинність аргументу, а потім на нього спиратися для доведення тези, або підшуковувати більш вдалий. Наприклад, керівник закликає співробітників працювати ефективніше, переконуючи, що це підвищить доходи організації. Якщо працівники не беруть участі в розподілі таких доходів, аргумент буде непереконливим.

Необхідно заздалегідь підготувати достатню кількість аргументів, які повинні бути добре вивіреними, оскільки під час дискусії саме їі міць випробовують опоненти, і якщо хоч один із них видаватиметься сумнівним, то непереконливою буде вся система доказів, а значить і сама теза.

Учасники дискусії нерідко припускаються однотипної помилки, яка полягає у втраті логічного зв’язку між тезою і аргументами, оскільки вони вважають, що теза зумовлена аргументами, є їх наслідком. Однак теза дискусії має самодостатнє значення, вона не випливає з аргументів. Дібрані докази повинні тільки підтверджувати її істинність.

Залежно від форми логічного зв’язку між доказами і тезою обирають спосіб доведення:

- пряме доведення – безпосередньо (прямо) обґрунтовує істинність тези;

- побічне доведення – істинність обґрунтовується шляхом доведення помилковості протилежного положення.

У дискусії важливе значення має послідовність наведення аргументів. Якщо аудиторія добре ознайомлена з темою дискусії, то аргументація повинна відбуватися за зростаючою послідовністю. Якщо ж слухачі не виявляють інтересу або недостатньо орієнтуються в темі дискусії, обґрунтування тези слід починати з найсильнішого аргументу.

Під час дискусії можна використовувати:

- однобічну аргументацію – аргументацію, висловлену одним із учасників дискусії, як правило, її ініціатором;

- двобічну аргументацію – аргументацію обох сторін дискусії (означає боротьбу суджень, фактів, контрастне представлення позицій, на фоні якого істина подається чітко, ясно, наочно);

- контраргументація – зіткнення аргументів (ґрунтується на глибокому вивченні поглядів опонента, аналізі його аргументів, наданні більшої вагомості власним).

Завершенням дискусії є висновки, їх може зробити координатор дискусії, або той опонент, хто, на думку аудиторії, переміг.

Основні правила дискусії:

1. Відкрито висловлюють свої думки.

2. Всі точки зору повинні поважатися.

3. Слухайте інших не перебиваючи.

4. Не говоріть занадто довго та занадто часто.

5. Водночас говорить лише одна особа.

6. Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків.

7. Не критикуйте себе та інших.

8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути спрямовані на конкретну особу.

9. Не переходьте на силові методи ведення дискусії (сила голосу – це ще не вирішення проблеми, це не наближення до найкращого розв’язання суперечки).

10. Не можна у жодному разі під час дискусій використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони один одного, не маючи конкретних доказів чи відносячи до суперечки речі, які не мають логічного відношення до питань, що розглядаються.

11. Не припускайтесь двозначного трактування своїх висловлювань і позицій.

Форми організації дискусії:

1. "Дерево рішень" (метод усіх можливих варіантів, фіксація недоліків і переваг – запис колонками).
2. Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу (група з 3-5 осіб веде дискусію на обрану тему в присутності аудиторії, глядачі вступають в обговорення пізніше: вони висловлюють свою думку або задають питання учасникам бесіди).
3. “Мозковий штурм” (ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення, в якому здійснюються шляхом вільного висловлювання думки всіх учасників).

Контрольні запитання:

1. Яка різниця між мовою і мовленням?

2. Яка структура націоналної мови?

3. Які основні ознаки літературної мови?

4. Які є види мовних норм?

5. Яке соціальне значення мовних норм?

6. Що таке культура мовлення? Які її основні ознаки?

7. Чому такий високий рівень мовного безкультур’я серед українських громадян?