Розділ 4. Нормативність і правильність фахового мовлення

4.1 Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови. Орфографічні та орфоепічні словники.

· Правопис складних іменників, прикметників та прислівників.

· Правопис відмінкових закінчень іменників чоловічого роду ІІ відміни у родовому відмінку.

· Правопис прізвищ, імен, по батькові в українській мові.

· Орфоепічні норми.

· Орфогрфічні та орфоепічні словники.

4.2 Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм.

· Стилістичне використання іменників, займенників, дієслів.

· Написання цифрових даних у професійних текстах.

· Зв’язок числівників з іменниками.

· Прийменникові конструкції російської мови та їхні українські відповідники.

4.3 Синтаксичні норми сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні.

· Правила побудови речень у діловому мовленні.

· Складні випадки керування у професійному мовленні.

· Просте і складне речення.

Розділ 5. Складання професійних текстів

5.1 Загальні вимоги до складання документів. Текст документа. Основні реквізити. Види документів.

· Документ – носій інформації.

· Класифікація документів.

· Загальні принципи оформлення документів.

· Стандартні і нестандартні документи.

5.2 Укладання документів щодо особового складу.

· Документація щодо особового складу (заява, автобіографія, характеристика, резюме).

5.3 Текстове оформлення довідково-інформаційних документів.

· Ділове листування.

· Оформлення довідково-інформаційних документів (службові записки, запрошення, оголошення, виробничі протоколи).

5.4 Особливості складання розпорядчих та організаційних документів.

· Управлінська документація.

· Розпорядчі документи.

· Організаційні документи.

5.5 Укладання фахових документів.

• Обліково-фінансові документи.
• Різновиди реклами.
• Мова реклами.

Список використаної літератури

Розділ 1. Культура фахового мовлення.

Тема 1.1 Вступ. Державотворча роль мови. Функції мови. Стилі, типи і форми мовлення.

1. Предмет і структура курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)».
2. Державотворча роль мови.
3. Природа і функції мови у суспільстві.
4. Стилістичний поділ мови.
5. Лексико-синтаксичні особливості офіційно-ділового стилю.

Література: 3, 24, 25, 26, 37, 49, 50.

Питання 1. Предмет і структура курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)».

Предметом вивчення дисципліни “Українська мова (за професійним спрямуванням)” є мова фахового спілкування спеціалістів різних галузей знань.

Даний курс акцентує увагу на такі розділи мовних знань:

- культура фахового мовлення;

- етика ділового мовлення;

- лексичний аспект сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні;

- нормативність і правильність фахового мовлення;

- складання професійних документів.

Мета курсу:

- сформувати національно-мовну особистість;

- ознайомити студентів з нормами сучасної української мови в професійному спілкуванні, з основними вимогами до складання та оформлення професійних документів;

- навчити професійного мовлення, збагатити словник термінологічною, фаховою лексикою;

- підвищити загальномовний рівень майбутніх фахівців, формувати практичні навички ділового усного і писемного спілкування в колективі, розвивати комунікативні здібності.

Завдання курсу:

- активізація засвоєних у школі знань;

- вивчення теоретичних засад нормативності сучасної української літературної мови;

- вироблення навичок правильного використання різних мовних засобів з врахуванням сфери і мети висловлювання;

- складання фахової документації;

- робота з професійними текстами.

Після вивчення курсу студент повинен знати:

- значимість вивчення курсу "Українська мова (за професійним спрямуванням)";

- особливості стилів та жанрів сучасної української літературної мови;

- поняття "літературна мова", "мовна норма", функції мови;

- основні умови ефективного мовленнєвого спілкування, композицію публічного виступу;

- прийоми мислення, вимоги до мовлення і мислення, як правильно читати й осмислювати прочитане;

- сутність, види, завдання етики ділового спілкування, етичні норми та нормативи;

- основні функції, рівні ділового спілкування, міжособові стосунки;

- мову професії, термінологію свого фаху, джерела поповнення лексики сучасної української літературної мови;

- особливості використання багатозначних слів, паронімів та омонімів у професійному мовленні, правила написання складноскорочених слів, абревіатур, географічних скорочень;

- основні правила українського правопису;

- синтаксичні аспекти професійного мовлення, основні форми викладу матеріалу, структуру речень і словосполучень, труднощі узгодження підмета з присудком;

- призначення, класифікацію документів, вимоги до складання та оформлення різних видів документів та правила їх оформлення.

Студент повинен вміти:

- здійснювати регламентування спілкування, застосовувати орфоепічні та акцентологічні норми української літературної мови в усному спілкуванні, доречно використовувати моделі звертання, привітання, ввічливості;

- володіти різними видами усного спілкування; готуватися до публічного виступу.

- знаходити в тексті й доречно використовувати в мовленні власне українську та іншомовну лексику, термінологічну лексику та виробничо-професійні, науково-технічні професіоналізми; користуватися словником іншомовних слів, термінологічними словниками та довідковою літературою;

- знаходити в тексті і доречно використовувати у професійному мовленні синоніми, пароніми, омоніми; користуватися різними видами словників;

- перекладати тексти українською мовою, використовуючи термінологічні двомовні словники, електронні словники;

- правильно записувати числівники та цифрову інформацію у професійних текстах; узгоджувати числівники з іменниками;

- правильно використовувати найпоширеніші дієслівні форми у професійному спілкуванні;

- правильно вживати прийменникові конструкції у професійних текстах, перекладати прийменникові конструкції українською мовою;

- використовувати синтаксичні норми у професійному спілкуванні;

- правильно використовувати синтаксичні конструкції при складанні документів.

Питання 2. Державотворча роль мови.

Усім відомо, що найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова. Вона існує не сама по собі, а в людському суспільстві, у свідомості членів суспільства, реалізується в процесах мовлення (усного чи писемного). Тому доля мови певною мірою залежить від кожного з мовців.

Мова — одна з найважливіших складових частин державотво­рення. Саме вона відіграє найважливішу роль у консолідації суспільства. Як переконує світовий досвід, насамперед мова завжди лежала й тепер лежить в основі духовного єднання людей у певну спільноту

“Мова народу – це його дух, і дух народу – це його мова”(В. фон Гумбольдт). У мові акумулюється духовна енергія народу; вона є головною ознакою і символом нації.

Cеред майже 6 тисяч мов, які налічуються в сучасному світі, більшість не мають своєї писемності й державного статусу, ними послуговується незначна кількість мовців. Українська мова належить до давньописемних мов. Наукою доведено, що її основні елементи були започатковані ще в часи, співвідносні з виникненням латини, а сучасно окреслених рис вона набула у 7-8 ст.

Сенсаційні версії щодо виникнення української мови:

· 12 століття до н.е. – у період становлення слов’янських племен (за „Велесевою книгою”)

· Михайло Красуський – польський і російський сходознавець – на основі зіставлення індоєвропейських мов стверджував, що найстарішою мовою у Європі є українська, коріння якої сягають до 4-3 ст. до н.е.

· Російський мовознавець Ф.Буслаєв, дослідивши лексику і фразеологію „Слова о полку Ігоревім”, інші писемні пам’ятки давньоруської доби, пам’ятки чеської літератури, дійшов висновку, що українська мова древніша від мови російської.

· Професор Київського лінгвістичного університету І.Ющук, зіставивши українську мову з латинською, стверджує, що наша мова є архаїчною (початок її формування 3 тис. рр. до н.е.).

Традиційні версії щодо виникнення української мови:

· Походження трьох східнослов’янських мов як окремих утворень (13 століття і далі) за схемою: індоєвропейська – праслов’янська – східнослов’янська (давньоруська) – українська.

· І.Огієнко (митрополит Іларіон) стверджував: „Три східнослов’янські мови зростали незалежно одна від одної, як мови самостійні, і так званої „праруської” спільної мови ніколи не було”. Коріння української мови вчений бачить у слов’янській прабатьківщині. Становлення ж нашого етносу і говорів української мови, на його думку, - період вельми тривалий (9-11 ст.).

· Український мовознавець Г.Півторак стверджує, що у пам’ятках другої половини 11 століття фіксуються виразні українізми, тому рубіж 11-12 ст. можна вважати початком самостійної історії нашої мови. А в діалектах ці явища виникли значно раніше – 6-9 століття.

· Професор С.Бевзенко вказує у своїх працях, що формування „фонетичної природи ”української мови можна віднести до 12 століття, а початки – до 7-8 ст., коли стався розрив між слов’янськими племенами.

· А.Гриценко у „Вступі” до „Сучасної української мови” підкреслює, що існує дві основні концепції зародження української мови як окремої слов’янської:

1. Представники першої концепції стверджують, що українська мова виникла після розпаду давньоруської у 14 столітті.

2. Представники другої концепції вважають, що безпосереднім джерелом розвитку української, як і інших слов’янських мов, виступає праслов’янська мова, розпад якої орієнтовно розпочинається у 7 столітті.

· Відомий у науковому світі український мовознавець Ю.Шевельов у становленні української мови виділяє такі періоди:

I. Протоукраїнська мова (7-11 ст.)

II. Староукраїнська мова (11 (поява перших писемних пам’яток) - кінець 14 ст.)

III. Середньоукраїнська (кінець 14 – початок 20 ст.)

IV. Нова українська мова

Українська мова належить до слов’янської групи мов, яка разом з романською, германською, балтійською, грецькою та іншими групами входить до складу індоєвропейської сім’ї.

Слов’янська група у свою чергу поділяється на три підгрупи:

- східнослов’янська (українська, російська, білоруська);

- західнослов’янська (польська, чеська, словацька, кашубська, верхньо- та нижньолужицька (Німеччина);

- південнослов’янська (болгарська, сербська, хорватська, словенська, македонська, старослов’янська).

Кожна зі слов’янських мов має свої специфічні ознаки.

Самобутні риси української мови:

- чергування о, е з і (шість – шести, віл – воли);

- сполуки ри, ли (блищати);

- своєрідність звука г;

- кличний відмінок (Любомире, Олено);

- власне українська лексика (глузд, нащадок, берегиня, стеля, ластовиння, дошкуляти, бентежити, збагнути, баритися, ласувати, плекати, кволий, вщерть…);

- самобутність прізвищ (Завада, Пустовіт, Закусило, Панібудьласка).

Сьогодні все частіше серед мовознавців побутує думка, що українська і російська мови (незважаючи на єдине східнослов’янське походження) мають окремі історії. Ці мови не вичленовуються з одного «давньоруського» тіла, наче роз’єднані сіамські близнюки, а певний час просто взаємодіють. Протягом тривалого хронологічного періоду, від часів антської прамови і приблизно до IX ст., ці дві мови взагалі виступають як найвіддаленіші в типологічному аспекті, тому при встановленні певних українських форм треба звертатися насамперед не до російської, а принаймні до білоруської, потім до польської, чеської мов.

Іноземні дослідники часто підкреслюють милозвучність і лексичне багатство української мови, найчастіше зіставляючи її з італійською. Показово, що 1934 року в Парижі було проведено своєрідний конкурс мов світу, на якому українська посіла призове місце, після французької та перської.

Навіть російські науковці, зокрема академік І.Срезневський, визнають, що українська мова є однією з найбагатших слов’янських мов, що вона навряд чи поступиться, наприклад, перед богемською (Чехію у 15 ст. називали Богемією) щодо багатства слів і виразів, перед польською щодо мальовничості, перед сербською щодо приємності, що це мова, яка може дорівнятися до мов культурних.

На підтвердження всього, що було вже сказано, можна згадати ще давню притчу.

Було це давно, ще за часів старої Австрії в далекому 1916 році. У купе вагона 1-го класу швидкого потяга «Львів - Відень» їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць та українець, відомий львівський юрист Богдан Костів. Розмови велися навколо різних проблем і тем, нарешті заговорили про мови: чия мова краща і котрій належить світова слава.

Першим заговорив англієць:

- Англія - країна завойовників, мандрівників і мореплавців. Англійська мова - це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона. Безумовно, англійській мові належить світове майбутнє.

- Ні в якому разі, - гордовито промовив німець. - Німецька мова - це мова двох великих імперій: Великонімеччини та Австрії, які зай­мають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, медицини, мова Шіллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гете, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова претендує на світове панування.

Італієць усміхнувся і тихо промовив:

- Панове, ви обидва не маєте рації. Італійська мова - це мова сонячної Італії, мова музики й кохання. Італійською мовою написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Бокаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пучині, Росині, Доніцетті. Тому іта­лійська мова має бути провідною у світі.

Українець довго думав, нарешті промовив:

- Я також міг би сказати, що моя рідна мова - це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального Тараса Шевченка. До пророчих передбачень Шевченківської поезії досі ніхто у світі так і не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу -Лесі Українки, мова нашого філософа-мислителя Франка, який вільно володів чотирнадцятьма мовами, у тому числі й названими тут. Українською мовою звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих. Я можу назвати ще багато імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство й можливості своїх мов. Ну, могли б ви своїми мовами написати невеличке оповідання, у якому б усі слова
починалися з однакової літери?

- Ні, ні, ні! Це неможливо, - відповіли в один голос англієць, німець та італієць.

- Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, - звернувся він до німця.

- Хай буде буква «п», - сказав той.

- Добре. Оповідання називається

Поиск по сайту: