Ознайомлення дітей з предметами домашнього вжитку та національним одягом

Знайомство дітей з предметами домашнього вжитку, хатнім інтер'єром, посудом, національним одягом повинно носити регіональний характер.

Кожний регіон України має свою історію, різні назви предметів домашнього вжитку, різноманітні забарвлення, форму, свій національний одяг. Для цього педагогам дошкільних закладів потрібно познайомитися з довідковим Історичним матеріалом свого рідного краю, зібрати, описати його; розглянути й обговорити на педраді, обладнати відповідно «Музей українського села».

Знайомлячи дітей з архітектурою українського села, посудом, речами домашнього вжитку, слід виготовити відповідні макети, дібрати потрібні речі, слайди, ілюстрації, скласти тематичний тлумачний словничок. Добре, якщо в цій місцевості є краєзнавчий музей, його потрібно відвідати з дітьми кілька разів.

Тематика занять залежить від віку дітей. Це можуть бути, наприклад, у молодшій групі такі заняття, як «Мамина (чи бабусина) світлиця», «Бабусин мисник», «Садок вишневий коло хати», «Ой на плоті, на кілочку», «Вареники білі, вареники в сирі», «З бабусиної скрині»; у середній групі: «Криниця-студениця», «Що в бабусі в печі», «Виставка посуду», «Виставка українського одягу». «Чорнобривців насіяла мати» і т. ін.

З дітьми старшого дошкільного віку тематика занять ускладнюється, їх знайомлять у доступній формі з історією українського села, будівлями, оселями, подвір'ями, речами домашнього вжитку, посудом, одягом (традиційним, буденним, святковим), національними стравами (борщ, крученики, галушки, вареники, узвар). Орієнтовні теми занять: «Село в нашій Україні, неначе писанка село», «Подорож до прадіда та прабабусі», «Хата діда Власа», «Ходить дрімота коло плота», «Лелечине гніздо», «Про що нам скриня розповість?», «Звідкіля приїхали гості?», «Мандрівка у Карпати (до Києва, Львова, Черкас тощо)», «Чим багаті, тим і раді», «Гостинність українського дому», «Святкові вечорниці» і т. ін.

Кожна місцевість України має свої специфічні будівлі, зафарбування хат, стін, свої специфічні назви. Наприклад, глечик - чупор, горщик - силко, тин - пліт, паркан, гражди і т. ін. Тому обов'язково слід скласти тематичний тлумачний словник, куди ввійдуть як традиційні українські назви, так і регіональні. Наприклад, словничок до теми «Українська оселя»: хата, оселя, світлиця, вітальня, передпокій, подвір'я, тин, пліт, паркан, піч, лава, ослін, скриня, хідники, ліжник, рушники, рядно, мисник, криниця-журавель, хлів, стріха, комин, покут, долівка, живоплот, соняшник, мальва, чорнобривці, вишні, налавники, витинанки, кахлі. домівка, лелека.

Своєрідний в Україні й національний одяг, жіночий та чоловічий. Спочатку дітей знайомлять із традиційним українським одягом, поступово - з національним одягом різних регіонів України.

До традиційного жіночого українського одягу належать: сорочка-вишиванка, спідниця, плахта, запаска, фартух, намисто, вінок, чобітки, хустка, очіпок, кептарик (жилетка» камізелька), свитина, сукня, личаки.

Чоловічий одяг: сорочка-вишиванка, штани, шаровари, пояс (крайка, пасок), кептарик (камізелька), крисато, бриль, шапка, свитка, жупан, сердак, кожух, чоботи, постоли, капелюх (крисань).

Регіональний одяг досить своєрідний, наприклад на Закарпатті: сердак, кептар, сорочка, піджак, гаті, штани, петик, силянка (пояс), плат, фартух, лейбан, платина (хустка), парто (коронка), бочкори. Тому регіональні назви одягу доступні тільки дітям - мешканцям відповідного регіону.

Поиск по сайту: