ПЕРЕДМОВА. Видання здійснене в межах проекту "Словники України "

С. І. ГОЛОВАЩУК

СЛОВНИК-ДОВІДНИК

З УКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРНОГО СЛОВОВЖИВАННЯ

КИЇВ НАУКОВА ДУМКА 2004

ББК 81.2УКР 4

Г61

Видання здійснене в межах проекту "Словники України "

відповідно до Указу Президента України від 7 серпня 1999 року № 967

"Про розвиток національної словникової бази ".

Редакція філології, художньої літератури та словників

Редактори Г.С. Балабан, Л.И Марченко

Головащук С.І.

Г 61 Словник-довідник з українського літературного слововживання. – К.: Наук, думка, 2004. – 448 с. – (Словники України).

ISBN 966-00-0350-1

У довіднику розглядаються складні випадки українського літературного слововживання. Подано стислі поради, які саме слова чи словосполучення найдоцільніше вживати для передачі потрібного змісту, зроблено певні застереження щодо неправильного або небажаного, невдалого використання слів у тих або інших значеннях.

У додатку вміщено список власних імен людей.

Розраховано на всіх, хто у своїй громадській та виробничій діяльності послуговується українською мовою: державних службовців, студентів і учнів, учителів і педагогів, перекладачів, літературних працівників редакцій і видавництв, радіо- і телекоментаторів, широкий загал користувачів, котрі прагнуть всебічно її вивчити і знати.

ББК81.2УКР-4

ISBN-966-00-0350-1

© С.І. Головащук, 2004

© Ідея та назва серії "Словники України" Т.П. Гуменюк, В.А. Широков, 1994, 2004

ПЕРЕДМОВА

Поряд з такими важливими питаннями культури мови, як оволодіння правилами граматики, правопису, вимови й наголошення, величезне значення має також вивчення й правильне використання мовних засобів вираження думки залежно від мети і змісту висловлювання.

Правильність мови – це насамперед дотримання тих літературних норм, які є усталеним зразком, еталоном для носіїв цієї мови. Відомо, що літературна норма утворюється як наслідок суспільно-історичного добору мовних елементів з-поміж наявних або тих, що створюються заново чи залучаються з пасивного запасу минулого й уявляються як правильні, придатні для загального вживання.

Культура мови якнайщільніше пов’язана з дотриманням літературних норм слововживання – з семантично точним і стилістично доречним вибором слова, з граматично й стилістично правильною сполучністю слів. До порушення норм слововживання може призвести змішування при використанні близьких за сферою вжитку, але не цілком семантично тотожних слів, які звичайно розрізняються своїми синтаксичними зв’язками (синонімів), близьких за формою і сферою вживання, проте різних за творенням і змістом слів (паронімів), уживання в певній мовній ситуації слів чи словосполучень іншого функціонального стилю, нерозуміння буквального значення рідковживаних чи застарілих слів, неправильне вживання запозичень, порушення норм сполучності тощо.

Саме цій проблемі – висвітленню літературних норм слововживання – і присвячено довідник. Однак, зважаючи на те, що лексика як один з основних виражальних засобів мови становить собою безмежне море для вивчення й нормалізації в різних аспектах, тут наводяться лише ті слова і лише в тих сполученнях, використовуючи які, студенти, викладачі вищих навчальних закладів і вчителі шкіл, перекладачі, літературні працівники редакцій і видавництв, радіо- і телекоментатори, працівники різних організацій і установ тощо, тобто всі, для кого мова є безпосереднім знаряддям праці, зазнають найбільших труднощів.

У цьому довіднику вміщено слова сучасної української літературної мови. Оскільки в наш час дедалі більшу роль у суспільному житті відіграє термінологія, вона тут подана дещо ширше, ніж в інших українських загальних словниках (зокрема, належну увагу приділено термінам, що ввійшли в повсякденний ужиток – правничим, економічним, фінансовим, торговельним тощо). Застаріла й діалектна лексика, як правило, не подається. Іноді також фіксуються застарілі й діалектні лексичні значення – переважно для застереження, що в якомусь значенні те або інше слово в сучасній літературній мові невживане чи вживається зрідка.

Словник-довідник, присвячений труднощам українського літературного слововживання, не слід вважати мовностилістичним кодексом, зібранням мовних законів, дотримання яких є обов’язковим для всіх авторів і літературних працівників, що мають справу з різними жанрами літератури та інформації, зокрема з мовою художньої літератури. На підставі вивчення словників та посібників, а також аналізу матеріалів лексичної картотеки Інституту української мови НАН України, збірників з культури мови тощо тут подано стислі поради, які саме слова чи словосполучення найдоцільніше вживати для передачі потрібного змісту, зроблено певні застереження про неправильне або небажане, невдале використання тих або інших слів у певних значеннях, у тому чи іншому контексті.

У цьому словнику вміщено такі категорії лексики:

1. Синоніми. Оскільки представити більш-менш повно багату синоніміку української мови й дати їй вичерпну семантичну та стилістичну характеристику в словнику чи посібнику невеликого обсягу неможливо, автор обмежився описом тих синонімів, уживання яких пов’язане із значними труднощами. Зокрема, це:

а) близькозначні синоніми, розрізнити нюанси значень яких без словника надзвичайно важко, внаслідок чого часто порушуються стилістичні норми вживання таких слів, наприклад: жаргон – арго, здатний – здібний, особа – особистість, таємний – таємничий – секретний, цвісти – квітнути – квітувати;

б) слова, замість яких часто помилково використовують інші лексеми, наприклад: винятковий – виключний, завдяки – дякуючи;

в) спільнокореневі слова-синоніми з різними значеннями, які у зв’язку з їхньою подібністю часто сплутують, наприклад: будівник – будівельник – будівничий, пам’ятка – пам’ятник.

Не подаються в словнику, як правило, синоніми, що не відрізняються один від одного ні змістом (лексичні паралелізми, або дублети), ні вживаністю, ні сполучністю з іншими словами, наприклад: жираф – жирафа, пливти – плисти, дерти – драти, розтягнений – розтягнутий.

2. Пароніми. Під паронімами розуміють слова (пари, рідше групи слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі фонетичним складом), але розрізняються за значеннями. Звичайно це спільнокореневі слова, споріднені між собою, що переважно належать до однієї частини мови, мають однакові граматичні ознаки. Оскільки структурна подібність паронімів пов’язана з певною предметною і стилістичною співвіднесеністю таких слів, яка в мові не є незмінною (колишні пароніми внаслідок змішування в процесі мовлення через їхню структурну і змістову близькість іноді стають синонімами), вони часто-густо є джерелом значних труднощів. На відміну від синонімів – слів, що позначають близькі поняття і тому можуть заміняти одне одного, для паронімів така взаємозамінність виключена. Тому при зіставленні паронімів основна увага приділена саме їхній змістовій відмінності. Приклади вміщених паронімів: адресат – адресант, буксувати – буксирувати, досвід – дослід, ефектний – ефективний, телефонувати – телефонізувати.

Примітка. Якщо один з паронімів загальновідомий, зрозумілий і до того ж багатозначний, він може й не наводитися; подається тільки слово, у вживанні, розумінні чи написанні якого спостерігаються ті або інші труднощі, наприклад: англіканський (про церкву) наводиться – англійський не подано, ліктор (стародавнє) вміщено – лектор не подано, саджа (птах) є – сажа немає.

3. Слова, які в сучасній українській літературній мові з різними лексемами поєднуються по-різному – з одними сполучаються, з іншими ні, наприклад: слово участь зі словом брати утворює усталене словосполучення брати участь, а зі словом приймати не вживається.

4. Слова, при визначенні семантичних зв’язків яких з іншими словами виникають певні утруднення, насамперед лексеми, котрі залежно від змістових зв’язків потребують уживання підпорядкованих (керованих) слів з різними відмінками, наприклад: боротися (з ким; з ким-чим, проти кого-чого; з чим і рідше проти чого; за що); позичати (що, кого в кого; що, кого, кого кому).

5. Словотворчі елементи складних слів (передусім іншомовного походження), особливо ті, варіанти яких відрізняються один від одного семантикою або вживаністю, а також префікси, зміст чи написання котрих потребує певних пояснень, наприклад: анти... – проти..., гіпер... – гіпо..., дво... – двох..., ...іада – ...іана, квазі..., напів... – пів... – полу...

Примітка. Пояснення до таких елементів наводяться скорочено: замість "з наступною частиною пишеться разом (або через дефіс)" дано тільки "пишеться разом", "пишеться через дефіс". Префікси й кінцеві частини складних слів такими уточненнями не супроводжуються, бо вони завжди пишуться разом.

6. Граматичні варіанти слів, що вживаються залежно від того, в яких значеннях слово вжите в тому чи іншому контексті, наприклад: вступ – уступ, вкладати – укладати, вправа – управа.

7. Окремі антоніми (переважно іншомовного походження), наприклад: апогей – перигей, екзогенний – ендогенний, нечисленний – незчисленний, мажор – мінор, циклон – антициклон.

8. Деякі так звані міжмовні омоніми: зимний – холодний (рос. зимний – зимовий); красний – гарний (рос. красный – червоний); наглий – раптовий (рос. наглий – нахабний); піл – нари (рос. пол – підлога; стать).

9. Словосполучення, аналогами яких у певному контексті виступають складні слова, наприклад: а вже ж – авжеж, не абиякий – неабиякий, тяжко поранений – тяжкопоранений.

10. Деякі прийменники в найтиповіших синтаксичних зв’язках.

До реєстру словника введено кілька загальних статей, в яких коротко викладено спостереження автора, що стосуються проблем слововживання, з якими найчастіше стикаються мовці (про синтетичні й аналітичні форми ступенів порівняння прикметників, про значення слів, дещо про дієприкметники, дієприслівники і т. ін.).

Автор вважав за потрібне звернути увагу й на деякі прості випадки неправильного слововживання, що пов’язано з їх неабияким поширенням в усному мовленні. Наприклад, кажуть: заключати, заключити угоду замість укладати, укласти угоду; заключення замість висновок; рахувати замість вважати та ін.

У довіднику зіставляються не всі слова того або іншого словотвірного гнізда (синонімічного ряду), а лише ті (переважно спільнокореневі) слова одного граматичного класу (іменники, прикметники, дієслова, прислівники, числівники, прийменники, частки), значення яких у процесі мовлення часто сплутують, які мають відмінні норми сполучності тощо.

Зіставлювані слова подаються в одній словниковій статті як заголовні. Словникові статті розташовано за абеткою першого заголовного слова. На перше місце виноситься не обов’язково найчастіше вживане слово, а переважно те, що становить найбільший інтерес для зіставлення з іншими словами.

До кожного із заголовних слів у відокремлених (поданих з абзацу) розділах словникової статті здебільшого дається максимально стисле семантичне тлумачення, а при потребі (коли труднощі пов’язані із стилістичною чи лексико-граматичною сполучністю, варіантністю словотвірних форм) і стилістична чи граматична характеристика. Залежно від труднощів у вживанні заголовних слів можуть також даватися додаткові різноманітні описи, пояснення, уточнення, рекомендації, застереження тощо.

Значення полісемічних слів (вони для скорочення часто поєднуються в одному розділі словникової статті) беруться до уваги не всі, а лише ті, котрі є спільними, близькими або помилково уявляються як спільні для зіставлюваних синонімів чи паронімів, тобто такі, з якими пов’язані утруднення в їхньому вживанні, які визначають особливості слів, що стали підставою для включення їх до реєстру довідника, а значення, не потрібні для зіставної характеристики слів, звичайно не розкриваються. Наприклад, при характеристиці дієслів відігравати і грати в останньому враховано тільки значення, помилково приписуване йому за значенням слова відігравати. Не наводяться також усі значення при показі відмінностей у керуванні тощо. Зокрема, якщо пояснення в словниковій статті починається словами "крім того", "вживається у значенні", то це свідчить, що з багатьох значень реєстрового слова взято лише це.

Після тлумачень у кожному розділі словникової статті подано ілюстративний матеріал – перелік слів, з якими в зіставлюваному значенні переважно вживається заголовне слово, або найтиповіші словосполучення, де це слово є компонентом, цитати з творів українських письменників, а також зрідка похідні утворення й складні слова, частинами яких є реєстрові слова. Наявність (іноді багатьох) прикладів різного плану чи відсутність або незначна кількість їх в окремих словникових статтях пояснюється, з одного боку, потребою в ілюструванні, з другого – представленістю їх у лексикографічних джерелах. Тобто в довіднику використано, як правило, тільки приклади, засвідчені лексичною картотекою, словниками, граматиками чи мовознавчими посібниками, а до створення словосполучень чи калькування їх з інших мов автор вдавався лише в тих поодиноких випадках, коли без них не можна було обійтися. Якщо вживання слова чи його значень бажано було проілюструвати якнайвичерпніше, замість словосполучень і цитат наводилися слова, з якими переважно сполучається реєстрове слово, – в основному за абеткою (в порядку: чоловічий, жіночий, середній рід, множина), рідше – за описуваними значеннями.

Примітка 1. Пропуски слів у цитатах позначаються двома крапками (..).

Примітка 2. Пояснювальні слова в цитатах від автора довідника, а також назви дійових осіб у прикладах з драматичних творів подано в квадратних дужках.

Примітка 3. Треба мати на увазі, що використаний у словнику цитатний матеріал не завжди стилістично довершений. Це пов’язано з тим, що в розпорядженні автора інших ілюстративних прикладів не було.

Слід підкреслити, що в піднесенні культури мови надзвичайно велику роль відіграють словники різних типів і призначення. Насамперед це тлумачні словники, в яких подано розгорнуту семантичну, стилістичну й граматичну характеристики вміщеної лексики й фразеології, наведено численні приклади (ілюстрації) слововживання й словосполучення тощо. Перекладні (або двомовні) словники (передусім іншомовно-українські), крім іншого, цінні тим, що вони великою мірою допомагають при доборі синонімів, фразеології чи усталених словосполучень рідної мови. Неабияку допомогу можуть надати фразеологічні та синонімічні словники, термінологічні й енциклопедичні, орфографічні та орфоепічні тощо.

Основою для цього видання був довідник автора "Українське літературне слововживання" (К.: Вища школа, 1995).

Поиск по сайту: