Техніка внутрішньовенних ін’єкцій

Внутрішньовенна ін’єкція – це струминне введення в організм пацієнта невеликої кількості (10-20 мл) лікарських препаратів.

Внутрішньовенні ін’єкції застосовують для екстреного введення лікарських препаратів при загрозливих станах організму, а також для введення препаратів, які не можна вводити підшкірно і внутрішньом’язово.

Запам’ятайте! Виконуючи внутрішньовенну ін’єкцію, необхідно пам’ятати, що препарат попадає одразу в кров, і будь-яка помилка (порушення правил асептики, передозування, потрапляння в вену повітря або олійного розчину, помилкове введення лікарського препарату) може стати для пацієнта роковою.

Місце проведення: внутрішньовенні ін’єкції бажано проводити у маніпуляційному кабінеті з метою найбільш повного дотримання правил асептики і антисептики. Однак, якщо стан пацієнта потребує постільного режиму, ін’єкцію виконують в палаті; при наданні екстреної медичної допомоги пацієнту при невідкладних станах – в домашніх умовах; потерпілим – в машині швидкої медичної допомоги.

Попередня підготовка до виконання навику:

Ÿ одягнути поліетиленовий фартух;

Ÿ ретельно вимити двічі руки з милом під проточною водою, обробити 70˚ розчином етилового спирту, одягнути стерильні гумові рукавички;

Ÿ одягнути стерильну маску;

Ÿ звірити напис на ампулі (флаконі) з призначенням лікаря (назву, концентрацію в відсотках, кількість), звернути увагу на термін придатності, візуально оцінити придатність розчину для використання;

Ÿ звільнити одноразовий шприц та голку від упаковки або зібрати шприц багаторазового використання із стерильного маніпуляційного столу розчин, який не потребує додаткового розчинника, набрати із ампули

Ÿ сильнодіючі препарати вводяться розведеними. Для цього необхідно наповнити шприц ємністю 10, 20 мл сильнодіючою лікарською речовиною (серцеві глікозиди, гіпотензивні препарати, спазмолітини, кровоспинні засоби тощо) із ампули, а потім у цей же шприц набрати розчинник. Як правило, розчинником є ізотонічний розчин натрію хлориду, якого слід набрати в шприц в достатньо великому об’ємі, тому що струминне введення вищеперерахованих препаратів може призвести до небезпечних для життя ускладнень.

Запам’ятайте! Для рівномірного розведення сильнодіючої лікарської речовини її слід набрати у шприц першою, а потім – розчинник. При цьому турбулентні завихрення у шприці рівномірно розподіляються і розмішують лікарський засіб з розчинником.

Ÿ ретельно видалити із шприца пухирці повітря;

Ÿ покласти шприц з набраними лікарськими речовинами на стерильний лоток;

Ÿ на цей лоток покласти 3 ватні кульки, змочені у 70˚ розчині етилового спирту;

Ÿ провести психологічну підготовку пацієнта;

Ÿ при виконанні внутрішньовенної ін’єкції бажано, щоб пацієнт лежав у ліжку, бо іноді під час цієї маніпуляції пацієнт непритомніє;

Ÿ якщо пацієнт сидить, то внутрішньовенну ін’єкцію виконують на спеціальному столику;

Ÿ рука пацієнта повинна розташовуватися на столі в зручному, максимально розігнутому ліктьовому згині положенні;

Ÿ під ліктьовий суглоб підкласти тверду клейончасту подушечку;

Ÿ якщо ін’єкцію виконують у ліжку, то під руку пацієнта слід підстелити клейонку, щоб не забруднити постіль.

Основні етапи виконання навику:

1. Намітити місце ін’єкції. Найзручніше виконувати внутрішньовенну ін’єкцію в вени ліктьового згину. Це пояснюється їх великим діаметром, слабо вираженою підшкірною основою в цьому місці і доброю фіксацією вени в підшкірній основі, що не дає їй можливості зміщуватися і спадатися під час ін’єкції.

2. Для чіткого контурування венозних стовбурів створити штучний венозний стаз. З цією метою на плече вище від ліктьового згину накласти гумовий джгут; під джгут підкласти полотнянку серветку (щоб запобігти защемленню шкіри). Джгут зав’язати таким чином, щоб вільні кінці були спрямовані вгору і не заважали під час виконання ін’єкції, а також щоб його можна було легко розв’язати лівою рукою. Ступінь стискання кінцівки джгутом має бути таким, щоб спинити течію крові тільки у відповідних венах, і ні в якому разі не в артеріях. Після накладання джгута перевірити наповнення пульсу. Якщо пульс стає слабкішим або не пальпується, ступінь стискання кінцівки слід зменшити.

3. Для посилення венозного застою пацієнту запропонувати протягом деякого часу потримати руку у вертикальному положенні кистю донизу; кілька разів енергійно стиснути та розтиснути кулак. Розтерти згинальну поверхню передпліччя рукою у напрямку від кисті до ліктьового згину. При задовільному наповненні вени чітко контуруються під шкірою у вигляді еластичних тяжів.

4. Кінчиком вказівного пальця правої руки пропальпувати вени ліктьового згину і вибрати із них найбільш об’ємну і найменш рухому вену.

5. Запропонувати пацієнту стиснути кулак.

6. Двічі протерти місце ін’єкції стерильними ватними кульками, змоченими у 70˚ розчині етилового спирту.

7. Відпрацьовані ватні кульки занурити у 5% розчині хлораміну в ємності промаркірованій «Для використаних ватних кульок», на 1 годину.

8. Взяти наповнений ліками шприц правою рукою так, щоб її палець притримував муфту голки, І, ІІІ та ІV пальці невимушено – циліндр шприца, а V палець розміщувався на поршні.

9. Перед пункцією вени ще раз переконатися, що в шприці відсутнє повітря.

10. Першим пальцем лівої руки відтягнути шкіру нижче від наміченого місця ін’єкції, зафіксувати вену.

11. Голку шприца встановити під гострим кутом до поверхні шкіри по направленню току крові. Зріз голки повинен бути догори. Обережним рухом проколоти шкіру і стінку фіксованої вени. При проколюванні вени з’являється таке відчуття, ніби голка потрапила в порожнину.

12. Опустити шприц і провести голку ще на 5-10 мм по ходу вени. При правильному положенні голки у вені в шприці з рідиною з’являється темна венозна кров. У пацієнтів з низьким артеріальним тиском кров у шприц надійде після того, як поршень шприца злегка потягнути на себе. Якщо з першого разу не вдалося потрапити у вену, треба потягнути голку трохи на себе або ввести трохи глибше, але щоб вона залишилася в підшкірній основі.

13. Перед введенням розчину лівою рукою обережно зняти накладений на плече гумовий джгут, запропонувати пацієнту розтиснути кулак.

14. Ще раз відтягнути поршень на себе, щоб впевнитися, що під час зняття джгута голка не вийшла з вени. При цьому в шприц поступає кров.

15. Не змінюючи положення шприца, першим пальцем лівої руки натиснути на рукоятку поршня. Якщо невідомо, як пацієнт відреагує на введення того чи іншого лікарського препарату, спочатку потрібно ввести 1 мл розчину і почекати 1-1,5 хв. При відсутності небажаної реакції організму ввести далі повільно препарат. При повільному введенні препарат, змішуючись з кров’ю не викликає роздратування внутрішньої стінки вени, а також не причиняє небажаної реакції організму. Коли в шприці залишилася невелика кількість ліків (1-2 мл), введення припинити.

16. Після закінчення введення лікарської речовини прикласти до місця ін’єкції стерильну ватну кульку, змочену у 70˚ розчині етилового спирту, і швидким рухом витягнути голку із вени.

17. Пацієнту запропонувати зігнути руку в ліктьовому суглобі і затиснути ватну кульку з спиртом на 3-5 хв. Заборонити пацієнту різко вставати після ін’єкції.

18. Якщо пацієнт у непритомному стані, то слід самому зафіксувати місце пункції або накласти стерильну марлеву серветку і закріпити її бинтом навколо руки.

19. Провести дезінфекцію шприца і голки після використання (блок «Санітарно-протиепідемічний режим маніпуляційного кабінету», навик «Е»).

Поиск по сайту: