Класифікація хімічних і біологічних засобів антисептики, механізм дії і методи застосування

У залежності від методів виділяють механічну, фізичну, хімічну, біологічну антисептику.

Класифікація антисептиків (М.Д. Машковский, 1988): Галоїди (1-5% р-ну йоду, 1% р-р йодинола, йодонат, йодопирон, повидон-йодин, р-н Люголя, хлоргексидин, хлорамін, і т.д.); Окислювачі (р-н калію перманганат, 3%, 6% р-н перекису водню); Кислоти і луги (2% р-н борної кис-ти, саліцилова кислота, нашатирний спирт); Альдегіди (37% р-н формальдегіду, лізол, глутаровий альдегід); Спирти (етиловий спирт);Солі важких металів (сулема 1:1000, оксицианид ртуті 1:10000, 1:50000, 0,!-2% нітрат срібла, протаргол, колларгол, оксид цинку); Феноли (карболова кислота); Барвники (1-2% метиленовий синій спиртовий, 1-2% діамантовий зелений); Детергенти; Дьогті, смоли, продукти переробки нафти, мінеральні олії, синтетичні олії, препарати з умістом сірки; Фітонцидні антибактеріальні препарати природного походження;

Більш детальну класифікацію приводить А.П. Красильников (1995):

І. За походженням: неорганічні речовини; біоорганічні речовини і їхні синтетичні аналоги; органічні сполуки синтетичної природи;

ІІ. За хімічною будовою: галогени і їх органічні похідні; неорганічні й органічні кислоти і їх похідні; перекис водню і калію перманганат; альдегіди; спирти; важкі метали і їх органічні і неорганічні солі; барвники; фенол і його похідні; 8-оксихіноліни; 4-хіноліни, хинок, саліни, нафтиридини; нітрофуранові антисептики; сульфаніламідні антисептики; імадазольні антисептики; четвертично-амониєві сполучення і їхні аналоги; похідній арил – і алкилсульфонієві і їхні аналоги; вищі жирні кислоти; антисептики рослинного і тваринного походження; антибіотики синтетичного призначення; імобілізовані антисептики.

III. За характером дії: протибактеріальні; противірусні; противогрибкові; противопаразитарні.

IV. За механізмом дії: деструктивні; окисні; мембраноатакуючі; антиметаболічні й антиферментні.

V. За спектром противомікробної дії: універсальні; широкого спектру; помірного спектру; вузького спектру.

VI. За кінцевим ефектом -бактерицидні; бактеріостатичні;

VII.За складом – монопрепарати, комплексні, багатокомпонентні лікарські препарати.

VIII. За цільовим призначенням виділяють профілактичні, терапевтичні, профілактично-терапевтичні, бінарно-антисептичного і хіміотерапевтичного призначення; бінарно-антисептичного і дезинфекційного призначення, багатоцільові.

IX. За місцем аплікації – ранові (хірургічні), шкірні, пероральні, офтальмологічні, отоларингологічні, урологічні, генітальні, стоматологічні, інгаляційні, лімфо- і гемотропні.

Фізична антисептика

Застосування фізичних методів, що створюють у рані несприятливі умови для розвитку бактерій і токсинів, зменшують усмоктування і продуктів розпаду тканин, складає фізичну антисептику. Основне її завдання – забезпечення виходу вмісту рани в пов'язку, досягається головним чином застосуванням гігроскопічної марлі, фізичні властивості і капілярність якої були вивчені й описані в 1894р. М.Я. Преображенським.

Тампони з марлі, дренажі з гуми, скла, пластмаси забезпечують відтік ранового вмісту і сприяють видаленню мікробів, токсинів і продуктів розпаду тканин, тобто очищенню ран від інфікованого вмісту, Гігроскопічні властивості марлі підсилюються при змочуванні її гіпертонічними розчинами (5-10% розчин хлориду натрію й ін.). Застосовується відкритий метод лікування ран – без накладання пов'язки, що веде до висушування рани і створенню тим самим несприятливих умов для розвитку мікробів. До фізичної антисептики відноситься також використання ультрафіолетових променів, променів лазера і ряду інших фізичних факторів.

Ультразвук являє собою нечутні людським вухом пружні хвилі, частота яких перевищує 20 Кгц. Бактерицидна дія ультразвуку виявляється в рідинному середовищі і обумовлена фізичним і хімічним ефектами. Фізичний ефект полягає в явищі кавітації. На мікроорганізми діють ударні хвилі – імпульси тиску зі швидкістю, що перевищує швидкість звуку. Тиск у пухирцях рідини досягає 300 атм., температура підвищується до 700⁰ С. Хімічний ефект складається в звільненні з молекул води Н+ і ОН-, що припиняють окислювально-відновні реакції в мікробних клітках. Варто пам'ятати, що ультразвук низької частоти «вимиває» і руйнує тромби, тому після «озвучування» порожнин необхідний ретельний гемостаз.

Лазер (оптичний квантовий генератор) – абревіатура слів англійської фрази Light amplification by stimulated of radiation – джерело оптичного когерентного випромінювання, що характеризується високою спрямованістю і великою щільністю енергії. У медицині застосовується два види променів лазера – високої і низької енергії. Промінь лазера високої енергії викликає наступні ефекти:

1)температура в тканинах досягає кількох сотень градусів. Виникаючі в тканинах зміни нагадують термічний опік;

2) виникнення в тканинах «ударної хвилі» – «вибухового ефекту» внаслідок миттєвого переходу твердих і рідких речовин у газоподібний стан, внаслідок цього різко підвищується внутрішньоклітинний тиск;

3) висока енергія променів лазера сприяє появі в тканинах електричного поля, що приводить до електрохімічного ефекту у виді змін електричних параметрів, питомої маси, діелектричної проникливості, на поверхні тканин утвориться власне кажучи стерильна коагуляційна плівка, що перешкоджає усмоктуванню токсинів і поширенню інфекції.

Промені лазера низької енергії направлено змінюють хімічні реакції в тканинах. Лазер малої потужності відіграє роль оптичного каталізатора хімічних реакцій, чуттєвих до червоного або інфрачервоного випромінювання. Монохроматичне червоне світло має протизапальний ефект, поліпшує обмінні процеси, сприяє розширенню судин, підсилює процес розмноження молодих клітин кісткового мозку і селезінки, ріст кровоносних судин.

В даний час впроваджені в промислове виробництво лазерні хірургічні установки на базі вуглекислотних лазерів з довжиною хвилі випромінювання 10,6 мкм і лазерів на алюмоиттриевом гранаті з довжиною хвилі випромінювання 1,06 мкм, а також установки на базі аргонових лазерів довжиною хвилі випромінювання 0,458 і 0,514 мкм.

З других фізичних факторів широке застосування знаходять діадінамічні струми (струми Бернара) і електрофорез різних антисептичних засобів.

Механічна антисептика. Велике значення для профілактики розвитку бактерій у ранах мають механічні прийоми: видалення з рани некротизованих і нежиттєздатних тканин, що є живильним основним середовищем для мікроорганізмів, а також наявність мікробів і сторонніх тіл, що потрапили до рани. Для цього роблять туалет рани, а також виконують операцію, що одержала назву – активна первинна хірургічна обробка рани.

Вперше первинну хірургічну обробку ран при вогнепальних пошкодженнях застосовував вітчизняний хірург К.К. Рейер (1846-1890). Ґрунтуючись на результатах численних експериментів на тваринах П.Л. Фрідріх у 1898р. запропонував хірургічне висічення країв, стінки і дна рани в межах здорових тканин. Анатомічне співвідношення після висічення тканин відновлюють накладанням швів.

Хімічна антисептика. Застосування різних хімічних речовин, що мають бактерицидну або бактеріостатичну дію, складає хімічну антисептику. Однак, крім впливу на мікрофлору, ці речовини часто мають біологічну дію на тканини в області застосування (у рані) і на організм в цілому (при всмоктуванні з рани або при загальному їх застосуванні). Прикладом можуть служити сульфаніламідні препарати. Загальна і місцева дії хімічних антисептиків повинна бути досить безпечною для макроорганізму і його кліток та згубною для мікробів.

Варто пам'ятати, що хімічна антисептика, як і всякий лікувальний захід, повинна бути суворо дозованою.

Біологічна антисептика. Цей вид антисептики поєднує велику групу препаратів, що діють безпосередньо на мікробну клітину або її токсини, і групу речовин, що діють безпосередньо через макроорганізм. Так, до речовин першої групи відносяться:

1) антибіотики – речовини з вираженими бактеріостатичними або бактерицидними властивостями;

2) бактеріофаги;

3) антитоксини, що вводяться, як правило, у вигляді сироваток (протиправцева, протидифтерійна тощо).

Через макроорганізм, підвищуючи його імунітет і тим самим, підсилюючи специфічні і неспецифічні властивості, діють анатоксини, що вводяться в організм у вигляді вакцини, а також кров і плазма, імуноглобуліни, препарати метилтиоурацила й ін.

Спеціально варто згадати про протеолитичні ферменти, які застосовуються при лікуванні ран. Ці ферменти не є антисептиками, але, лизирують нежиттєздатні тканини, сприяють швидкому очищенню ран і позбавляють мікробні клітинии живильних речовин. Змінюючи середовище перебування мікробів і діючи на їхню оболонку, протеолітичні ферменти можуть робити мікробну клітку більш чуттєвою до антибіотиків. Поряд з цим протеолітичні ферменти завдяки наявності в здорових тканинах ферментних інгібіторів не ушкоджують клітинні структури.

Для успішного застосування біологічної антисептики необхідно знати не тільки властивості мікробних клітин (антибіотикорезистентність, серологічна специфічність й ін.), але і стан макроорганізму, а також оптимальні схеми специфічної і неспецифічної імунізації.

Змішана антисептика. Вплив перерахованих видів антисептиків на мікробну клітину і макроорганізм неможливо звести до єдиного механізму. Їхня дія в більшості випадків комплексна.

Хірурги у своїй роботі прагнуть одержати максимальний антисептичний ефект і, як правило, використовують кілька видів антисептики, а іноді весь їхній арсенал.

Класичним прикладом практичного використання змішаної антисептики є тактика лікування ран. Первинна хірургічна обробка ран (механічна і хімічна антисептика), як правило, доповнюється біологічною антисептикою, призначенням фізіотерапевтичних процедур, використанням гіпертонічних розчинів, марлевих пов'язок й ін., тобто фізичною антисептикою. Це комплексне застосування різних засобів антисептики проводиться за суворими показниками з врахуванням багатьох факторів (характер рани і її забруднення, час з моменту виникнення рани, стан організму хворого й ін.).

У залежності від методу застосування антисептичних засобів виділяють антисептику поверхневу і глибоку. При поверхневій антисептиці препарат використовують поверхневу у вигляді присипок, мазей, аплікацій, промивань рани і порожнин, при глибокій – препарат вводять у тканини області рани або запального вогнища (обколювання, блокади).

Розрізняють також антисептики місцеві, коли препарат діє в місці введення, і загальні – введена речовина доставляється до місця контакту з інфекційним збудником струмом крові або лімфи. Як перехід від місцевої антисептики до загальної варто розглядати регіонарну перфузію антисептичних препаратів у кровоносні судини, що забезпечують кров’ю уражений інфекцією орган або відділ кінцівки. Це створює високу концентрацію лікарської речовини в місці розвитку інфекції при низькій (нешкідливій) кількості. в організмі завдяки великому розведенню препарату в рідких середовищах організму після відмивання вогнища поразки. Виділяють специфічну і неспецифічну антисептику.

Застосовуючи той або інший вид антисептики, варто враховувати побічні дії різних засобів, що у ряді випадків можуть викликати інтоксикацію (хімічна антисептика), ушкодження життєво важливих анатомічних утворень (механічна антисептика), фотодерматити (фізична антисептика), алергійний шок, дисбактеріоз, кандидамікози й ін. (біологічна антисептика).

Поиск по сайту: