Особливості проведення найпростіших реанімаційних заходів у дітей

Фундаментальне значення трьох найважливіших прийомів серцево-легенево-мозкової реанімації (СЛМР) в їхній логічній послідовності сформульовано у вигляді “Правил АВС” (міжнародний стандарт):

А – забезпечення прохідності дихальних шляхів.

В – проведення штучного дихання.

С – відновлення кровообігу.

Кожний медичний працівник повинен володіти методикою проведеннянайпростіших реанімаційнихзаходів у дитини.

Зупинка серцевої діяльності і дихання. Клінічна картина термінального стану (клінічної смерті) характеризується повною зупинкою дихання і кровообігу, або припиненням однієї з функцій, або різким пригнобленням їх. Основні ознаки клінічної смерті:

- зміна кольору шкіри і слизових оболонок (різко блідий, сіро-зелений, ціанотичний).

- відсутність або зміна характеру дихання (одиничні судорожні вдихи з участю допоміжної мускулатури).

- відсутність пульсації на крупних артеріях.

- розширення зіниць (цей симптом з'являється через 30-60 секунд після раптової зупинки серця).

При підозрі на клінічну смерть необхідно негайно приступити до реанімаційних заходів, які складаються з штучної вентиляції легенів і непрямого масажу серця. Серцево-легенево-мозкову реанімацію можна умовно поділити на три етапи.

Перший етап (долікарський) ставить за мету елементарну підтримку життя і включає:

1) Відновлення прохідності дихальних шляхів.

2) Штучну вентиляцію легенів.

3) Непрямий масаж серця.

Перед проведення реанімаційних заходів треба покласти дитину на спину на тверду поверхню (при невиконанні цієї умови непрямий масаж серця буде неефективним).

Етап А – відновлення і підтримка прохідності дихальних шляхів.

Причинами, що утруднюють надходження повітря в легені можуть бути: западання кореня язика, травматичне пошкодження гортані й трахеї, ларинго-, бронхоспазм, зменшення або повне перекриття просвіту верхніх дихальних шляхів зсередини – стороннє тіло, рідина, виділення трахеобронхіального дерева (гній, слиз, кров) та ін.

Найпоширенішою причиною порушення прохідності дихальних шляхів під час клінічної смерті є западання кореня язика. Це відбувається внаслідок розслаблення м’язів, що утримують корінь язика над задньою стінкою глотки. Тому, для кращої прохідності дихальних шляхів треба:

- голову дитини помірно захилити (відкинути) назад (окціпітальне розгинання). Це дозволяє дещо збільшити вхід в гортань, закритий коренем язику. При підозрі на перелом шийного відділу хребта ця маніпуляція не виконується.

- відкрити рота і, в разі необхідності, очистити порожнину рота і глотки будь-якими підручними речами (рушник, хустка, бинт) від слизу, мокроти, сторонніх тіл і т.д.;

- висунути вперед нижню щелепу. Це дозволяє ще більше відвести і підтримувати корінь язика, збільшивши вхід в гортань.

Після цього необхідно приступити до етапу В - штучної вентиляції легенів (ШВЛ).

Метою ШВЛ є екстрена оксигенація. На першій стадії її можна досягти тільки за допомогою експіраторної ШВЛ, тобто – повітрям, яке видихає реаніматор. Кількість кисню, яке міститься у видихуваному повітрі (14-16%) на початку СЛМР може вистачити для оксигенації крові пацієнта, тим паче, що гемоглобін має здатність добре насичуватись киснем при малих його концентраціях.

На дошпитальному етапі ШВЛ можна проводити методом «з рота в рот» (мал. 10. (а) або «з рота в ніс». У дітей до 8-місячного віку застосовується одночасне вдмухування в рот і ніс (мал. 10. (б). При обох способах вдмухувати через рот і ніс треба через хустку або марлю. Якщо ШВЛ здійснюється методом «з рота в рот» то слід одночасно зажати дитині ніс вказівним і великим пальцями.

При проведенні ШВЛ реаніматор робить вдих, після чого, щільно охопивши рота (або рот і ніс) дитини своїми губами, – видих. Після закінчення видиху реаніматор відстороняється від дитини, і повітря пасивно виходить з її легень.

б

а

Частота вдмухувань дорівнює нижній межі вікової норми частоти дихання дитини за одну хвилину:

новонароджені - 40

6 міс. – 34-35 1 рік – 30

5 років – 25 14 років – 20

доросліше 14 років і дорослі - 16-18

При проведенні ШВЛ треба враховувати дихальний об’єм, залежно від віку дитини. У дітей молодшого шкільного віку використовують приблизно половину дихального об’єму дорослого; у новонароджених і грудних - приблизно об’єм повітря, який дорослий може затримати за щоками. Правильність проведення ШВЛ перевіряють за екскурсією грудної клітки і наявністю еластичного опору вдиху. При оцінці екскурсій грудної клітини звертають увагу як підйом грудини на вдиху, так і на опускання її на видиху. Відсутність опускання на видиху може спостерігатися при попаданні повітря в шлунок. Це, як правило, супроводжується характерним звуком, що нагадує приглушене булькання. При цьому шлунок піднімає край реберної дуги, створюючи помилкове враження екскурсії грудної клітини.

В умовах стаціонару для підтримці штучного дихання використовують дихальний мішок з маскою (мішок Амбу). Його обладнано клапаном, котрий при натисканні автоматично закривається, і все повітря через маску потрапляє хворому. Маска повинна щільно охоплювати ніс і рот дитини. Штучна вентиляція легень здійснюється ритмічним надавлюванням на мішок з інтервалом близько 2 с для пасивного видиху. Проведення штучної вентиляції легень ефективно, якщо у хворого з’явився гучний видих, з’явилися ознаки самостійного дихання, зменшення блідості або синюшності шкіри.

Етап С – „підтримка кровообігу”

При зупинці кровообігу введення будь-яких медикаментозних засобів неефективно. Одним із засобів, що забезпечує штучний адекватний кровообіг, є непрямий масаж серця. показаннями до проведення закритого масажу серця: відсутність пульсу на сонній артерії, ЧСС менше 60 і не підвищується більш 80 за 1 хв. при проведенні ефективної ШВЛ.

Техніка проведення непрямого масажу серця (мал. 10.)

1. Дитина повинна лежати на твердій поверхні.

Мал. 10.. Техніка проведення непрямого масажу серця

подпись

2. Точка компресії - нижня третина грудини, по подовжній осі грудини на рівні міжсоскової лінії.

У дітей старшого віку долонну поверхню грона однієї руки кладуть на грудину, іншою рукою для посилення тиску прикладають на тильну поверхню першої.

У дітей грудного віку та новонароджених тиск на область серця здійснюється долонною поверхнею першої фаланги першого пальця або двома першими пальцями одночасно (грудну клітину при цьому обхоплюють руками і підтримують спину), або вказівним і середнім пальцями.

Компресію слід проводити ритмічно з частотою:

новонароджені і діти раннього віку – 90-100 за 1 хв.

діти старшого віку – 80-70 за 1 хв.

Глибина компресії (зсув грудини до хребта): у дітей до 1 року складає 1,5-2,5 см, 5 років - до 2,5 см, 10 років - до 3,5 см, 14 років - до 4 см.

Якщо в реанімаційних заходах беруть участь два рятівники, тоді один проводить штучну вентиляцію легенів, другий – непрямий масаж серця. При цьому на одне вдмухування повинно доводитися 5 компресій. При проведенні реанімації однією людиною на 2 вдмухування повинно доводитися 15 компресій. Ефективність проведення непрямого масажу серця оцінюється за наступними ознаками:

– поява пульсації на крупних артеріях під час компресій;

– зменшення блідості або синюшності шкіри;

– звуження зіниць і адекватна відповідь на світле, рухи очних яблук;

– поява серцевих скорочень і дихання.

Після відновлення дихання і серцевої діяльності подальше надання медичної допомоги дитині визначає лікар.

Протипоказанням до проведення непрямого масажу серця є перелом декількох ребер, двобічний пневмоторакс.

СРМР вважатиметься успішною в разі відновлення самостійного кровообігу. Якщо при цьому не відновлюється самостійне дихання, ШВЛ продовжують без масажу серця.

Контрольні питання

1. Організація харчування дітей першого року життя та дітей раннього віку.

2. Особиста гігієна дітей залежно від статі та віку в стаціонарі дитячої лікарні. Особливості гігієни дівчаток.

3. Гігієнічні та лікувальні ванни. Профілактика та лікування пролежнів у дітей різного віку. Догляд за дітьми з лихоманкою, переміна натільної та постільної білизни, забезпечення фізіологічних випорожнень у дітей.

4. Підготовка хворих та необхідного обладнання для взяття калу на яйця гельмінтів, приховану кров, копрограму.

5. Правила взяття аналізу сечі для дослідження за методиками Зимницького, Нечипоренка, Аддіса-Каковського, їх діагностичне значення.

6. Основні види клізм, що застосовуються в педіатричній практиці, методика та правила к застосування у дітей різного віку.

7. Правила користування кишеньковим та стаціонарним інгаляторами.

8. Методика і техніка подавання зволоженого кисню та користування кисневою подушкою.

9. Особливості проведення найпростіших реанімаційних заходів у дітей.

ЛІТЕРАТУРА

1. Веденко Б. Г. Старшая медицинская сестра. – К. «Здоров’я», 1986. – 120 с.

2. Гребенев А. Л., Шептуло А. А. Основы общего ухода за больными. – М. «Медицина», 1991. – 256 с.

3. Дронов А. Ф., Лелюшкин А. И., Кондратьева Л. М. Общий уход за детьми с хирургическими заболеваниями. – М. «Медицина», 1987. – 224 с.

4. Дуденко Г. И., Цыганенко А. Я., Лупырь В. М. и др. Общий уход за хирургическими больными. – Харьков, изд. ХГУ, 1989. – 140 с.

5. Загальний догляд за дітьми: навч. посібник. Л.С.Калиновська, В.Й. Гроховський, А.Х. Жагліна та ін. – К.: Вища школа, 1993. – 117 с.

6. Збірник важливих офіційних матеріалів з санітарних і протиепідемічних питань //Головне санітарно-епідеміологічне управління Міністерства охорони здоров’я України, Том II, Часть 2. – К., 1996.

7. Капітан Т.В.. Пропедевтика дитячих хвороб з доглядом за дітьми. – Навч. вид.: Поділля, 2004. – С. 5-24.

8. Лупальцов В. И., Цыганенко А. Я. Элементы общего ухода за больными в хирургическом стационаре: Учебное пособие для студентов медицинских вузов. – Харьков: ХГМУ, 1999. – 232 с.

9. Мазурин А.В., Запруднов А.М., Григорьев К.И.. Общий уход за детьми: Учебное пособие. 3 изд., перераб. и доп. – М.: Медицина, 1998. – 296 с.

10. Майданник В.Г., Бурлай В.Г.. Ваша дитина (догляд та виховання). – Київ. – 2004. – 298с.

11. Майданник В.Г., Дука К.Д., Бурлай В.Г. Практикум з пропедевтичної педіатрії з доглядом за дітьми. – Київ, Знання України. 2002.

12. Методические указания по эпидемиологическому надзору за внутрибольничными инфекциями // Затверджено МОЗ СРСР за № 28-6/34 від 2.09.1987 р.

13. Методичні вказівки «Структура та функції дитячих лікувально-профілактичних закладів».

14. Милич М. В., Лапченко С. Н., Поздняков В. И. Учебное пособие по специальному уходу за больными. М. «Медицина», 1974. – 240 с.

15. Мурашко В.В. и др. Общий уход за больными. – М.: Медицина, 1988. – 252 с.

16. Нетяженко В.З., Сьоміна А.Г., Присяженюк М.С. Загальний та спеціальний догляд за хворими. – К.: Здоров’я, 1993. – 304 с.

17. Сестринська справа (за ред. М.Г.Шевчука) – К.: Здоров’я, 1994. – 496 с.

18. Справочник медицинской сестры по уходу. Под. ред. Н. Р. Палеева. – М. «Медицина», 1989. – 527 с.

19. Тарасюк В.С., Сметаніна Ж.Ж., Назаренко Н.І. Медична сестра в інфекційному контролі лікарні (санітарно-протиепідемічний режим у діючих наказах): Навчальний посібник. 1-ше видання. – Вінниця: Нова книга, 2002. – 160 с

20. Тимофеев Н. С., Ханина А. П., Тимофеев Н. Н. Руководство для младшего медицинского персонала операционно-перевязочного блока. –Л. «Медицина», 1983. – 140 с.

21. Угрожающие состояния у детей. Экстренная врачебная помощь: Справочник. – 3-е изд., испр. и доп. – СПб.: СпецЛит, 2003. – 222 с.

22. Хирургические манипуляции (под ред. Б. О. Милькова, В. И. Круцяка). – К. «Вища школа», 1985. – 207 с.

23. Хірургія. Т.І: Підручник з загальної хірургії. За редакцією Я. С. Березницького, М. П. Захараша, В. Г. Мішалова, В. О. Шідловського. – Дніпропетровськ: РвА „ Дніпро VAL”, 2006. – 443 с.

24. Шабад А. Л. Учебное пособие по урологии с уходом за больными. – М. «Медицина», 1983. – 237 с.

25. Шевчук М. Г., Хохоля В. П. Хирургические манипуляции (пособие для фельдшеров и медсестер). – К. «Здоров’я», 1987. – 132 с.

26. Щуліпенко І.М. Загальний та спеціальний догляд за хворими з основами валеології. – К.: Здоров’я, 1998.– 384 с.

27. Элементы общего ухода за больными в хирургическом стационаре: Учебное пособие для студентов медицинских вузов/ В. И. Лупальцов, А. Я. Цыганенко, А. В. – Харьков: ХГМУ, 1999. – 232 с.

Додаток 1

Поиск по сайту: