Прогнози та очікування

"Очікування учасників фінансового сектора пов'язані зараз з тими реформами, проведення яких дозволить якісно посилити правила гри як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Великі очікування пов'язані зокрема з рухом до зони вільної торгівлі з ЄС, з виходом аграрних холдингів на закордонні біржі, зі скасуванням мораторію на продаж землі та іншими законодавчими ініціативами", - відзначає голова правління VAВ Банку Петро Барон.

Економіка України і сама Україна входять у стадію застою, упевнений Олександр Охріменко. "Швидше за все в найближчі десять-двадцять років, економіка України буде тупцювати на місці. Будуть невеликі успіхи у торгівлі та бізнесі, але це все буде дрібно і примітивно на тлі світового розвитку", - упевнений він. На думку Охріменка, Україна, швидше за все, буде знаходиться на задвірках Європи і вирішувати нескінченні проблеми з корупцією, дефіцитом зовнішньої торгівлі, високим фіскальним тиском, низьким рівнем життя. А ось коли Україна святкуватиме своє 50-річчя, тоді це буде зовсім інша країна, упевнений він - із середнім класом і розвиненою економікою. "Але перед цим, після епохи застою, доведеться пережити епоху бурхливих революційних подій", - додає аналітик.

Микола Івченко з Forex Club в Україні покладає великі надії на пенсійну реформу, яка в середньостроковій перспективі зможе знизити навантаження на Пенсійний фонд і державний бюджет. Підписання угоди про зону вільної торгівлі з ЄС, ймовірно, підстьобне конкуренцію в країні, впевнений Івченко.

Володимир Олексюк з X-Trade Brokers Ukraine зазначає, що, крім земельної реформи, змінити ситуацію в Україні може проведення адміністративно-територіальної реформи, а також трансформація ринку енергоресурсів. Підписання угоди з ЄС про асоціацію та вільну торгівлю (орієнтовно до 2015 року) відкриє українським підприємствам доступ до передових технологій та інвестиційних ресурсів, впевнений аналітик.

Концепція зовнішньополітичної діяльності України

Основні засади зовнішньої політики Української держави були закладені ще Декларацією про державний суверенітет України (липень 1990 р.), у якій визначено демократичний і миролюбний зовнішньополітичний курс. Декларовані принципи набули більш реального змісту після проголошення незалежності та розпаду СРСР. Починається якісно новий етап зовнішньополітичної діяльності України. Перед нею на міжнародній арені відкривається потенційна можливість перетворитись із об'єкта геополітики на повноцінного суб'єкта, що самостійно вирішує власну долю.

Відправним моментом у процесі переходу зовнішньополітичної діяльності республіки на засади самостійності та рівноправності в міжнародних відносинах стало визнання України державами світового співтовариства. Для обґрунтування власної лінії на міжнародній арені 2 липня 1993 р. Верховна Рада України схвалила «Основні напрями зовнішньої політики України». Цей документ визначив національні інтереси України і завдання її зовнішньої політики, засади, на яких реалізовувалася зовнішньополітична діяльність.

Зовнішня політика України спрямовувалася на утвердження і розвиток її як незалежної демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканості її кордонів; входження національного господарства до світової економічної системи для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України; створення іміджу України як надійного і передбачуваного партнера.

У цьому документі вказувалося, що Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав. Республіка не висуває жодних територіальних претензій до своїх сусідів, як і не визнає територіальних претензій до себе. Пріоритетними сферами зовнішньополітичної діяльності визначено розширення участі в європейському регіональному співробітництві, а також в межах СНД, активна участь у діяльності ООН; дієва співпраця з державами Європейської співдружності та НАТО.

В основу моделі зовнішньої політики 1991—1994 pp. було покладено принцип «балансу інтересів», що зумовлено геополітичним становищем України, її залежністю від партнерів по СНД, суперечливими внутрішніми політичними процесами, уповільненим темпом економічних реформ тощо.

Після президентських виборів 1994 р. розвиток зовнішньої політики України пішов шляхом модифікації, розстановки нових акцентів у пріоритетах. Базовими принципами модифікації було проголошено виваженість, прагматизм, раціональність, професіоналізм.

Зміна базових принципів серйозно вплинула на трансформацію моделі зовнішньої політики України в цілому. Наша держава має свої інтереси і на Заході, і на Сході, її географічне розташування та структура економіки визначили для неї не роль «санітарного кордону», а мосту для взаємного проникнення і збагачення східної і західної культур. Щоб мати змогу впливати на цей процес, Україна має бути представлена як у європейських структурах, так і в СНД.

Визнання особливого значення відносин України з Росією в новій зовнішньополітичній моделі не означає дис-танціювання від Заходу. Навпаки, лише забезпечення співробітництва із західними країнами, не менш масштабного, ніж з Росією, дасть змогу утвердити самостійність української держави.

Зовнішня політика України стала спробою не тільки максимально прагматично підійти до задоволення потреб та інтересів нашої держави, а й намаганням врахувати специфічні риси менталітету, традиції та зовнішньополітичні орієнтації населення. Протягом століть територія України була поділена між кількома державами, і тому населення Східної й Північної України більше тяжіє до тісних контактів з Росією, а жителі Західної України — до зв'язків із країнами Центральної і Західної Європи. Реалізувати і гармонійно поєднати ці орієнтації можна, проводячи активну зовнішню політику як у східному, так і в західному напрямах.

Важливим аспектом у процесі формування концепції зовнішньополітичного курсу стало прийняття нової Конституції України, яка юридично закріпила принципи зовнішньополітичної діяльності, спрямовані на забезпечення національних інтересів і безпеки нашої держави.

У своїй інавгураційній промові ЗО листопада 1999 р. Л. Кучма в черговий раз підтвердив стратегію багатовек-торної політики нашої держави. Серед магістральних напрямів значилися США, СС, та Росія, які, на думку українського керівництва, не заперечують, а доповнюють один одного: підтримання добрих відносин зі Сходом є надійною запорукою успішного просування України на євроінтеграційному шляху, а її європейський вибір, у свою чергу, служить орієнтиром демократичного розвитку для інших держав СНД, а отже — гарантією стабільності на східних кордонах.

На початку 2001 р. Україна підтримувала дипломатичні відносини із 153 країнами світу. На цей час за кордоном діяло 55 українських посольств, 8 постійних представництв при міжнародних організаціях, 10 генеральних консульств.

Протягом 1991—2000 pp. активно відбувалися вироблення та апробація концепції зовнішньополітичного курсу незалежної України. На першому етапі (1991—1994) в його основу було покладено принцип «балансу інтересів», але перевага надавалася швидкій інтеграції в європейські структури. З 1994 р. у зовнішньополітичному курсі провідними принципами було проголошено виваженість, прагматизм, раціональність, професіоналізм. В основу зовнішньополітичної моделі України покладено концепцію «мосту між Заходом і Сходом».

Поиск по сайту: