Галицько-Волинське князівство: політичний і соціально економічний розвиток

Економіка Галицько-Волинського князівства була переважно натуральною. В її основі лежало сільське господарство. С\г культурами були переважно овес і жито, менше пшениця і ячмінь. Було розвинуте тваринництво, бортництво, мисливство і рибалка. Серед ремесел ковальство, гончарство, обробка шкіри, зброярництво, ювелірна справа і ливарництво. Галицько-Волинське князівство, поряд з Кримом, було єдиним регіоном, який постачав сіль. Торгівля у Галицько-Волинських землях не була розвинута належним чином. Більшість виготовленої продукції йшла на внутрішнє споживання. Відсутність виходу до моря і великих річок, заважали веденню широкої міжнародної торгівлі. Галицько-Волинське князівство експортувало переважно сіль, хутро, віск, зброю, а інколи збіжжя. Товарами імпорту були київські художньо-ювелірні вироби, литовські хутра, західноєвропейська вовна, сукно, зброя, скло, мармур, золото та срібло, а також візантійські і східні вина, шовк та спеції. Державна скарбниця поповнювалася за рахунок збору данини, податків, мит з населення, війни.

Суспільство Галицько-Волинського князівства складалося з станів, приналежність до яких визначалась як родоводом так і родом занять. Соціальну верхівку утворювали князі, бояри, духовенство. Князь вважався сакральною особою, «володарем, Богом даним» та головою війська. Мав право надавати підлеглим угіддя за службу, а також позбавляти їх земель та привілеїв за непослух. У державних справах князь покладався на бояр, місцеву аристократію. Великі старші бояри складали управлінську верхівку і «старшу дружину» князя. Вони володіли «батьківщинами». Їхні сини «отроки», або молодші бояри, складали «молодшу дружину» князя і служили при його дворі. Керівництво духовенства було представлено шістьма єпископіями. Ці єпископії володіли великими угіддями поблизу цих міст. Окремо від князів і бояр існувала група міських адміністраторів, які контролювали життя міста. Поряд з ними у місті жили «прості люди», так звані «горожани» або «містичи». Вони були зобов'язані сплачувати податки на користь князів і бояр. Найчисельнішою групою населення у Галицько-Волинському князівстві були «прості» селяни — «смерди».

(Політичний) Галицько-Волинське князівство стало одним із найпомітніших державних утворень на землях роздробленої Русі, що успадкувало її державно-правові традиції. Саме західно-руські землі продовжували залишатися носіями основних рис суспільного ладу та державного устрою, що донедавна були притаманні відносно єдиній Руській державі. Водночас політичний розвиток Галицько-Волинського князівства відзначався своєрідністю та неповторністю, що вирізняв його з-поміж інших князівств, створених після розпаду Русі. До таких особливостей можна віднести:

- значну роль галицького боярства в управлінні князівством. В окремі періоди історії Галицько-Волинської держави князь потрапляв в політичну залежність від бояр. Від їхньої волі нерідко залежала доля князівського столу (запрошення чи зміщення князів), переміщення князів із Галича до Володимира чи навпаки, як це сталося із Романом Мстиславовичем, недопущення до спадкоємної влади його дружини та двох синів. Основою економічної могутності бояр було зосередження в їхніх руках великої земельної власності, яка приносила значні прибутки. Другим джерелом збагачення служили вищі адміністративні посади, що були пов’язані з неконтрольованою системою кормління;

- могутність боярства відобразилась на ролі постійного інституту державної влади — Боярської ради, відомої в Галицько-Волинській землі з першої половини XIV ст. Вона скликалася князем за згодою боярської верхівки. Не будучи вищим органом центральної влади, Боярська рада відігравала велику роль у політичному житті цієї землі. Так, з першої половини XIV ст. стало діяти правило, за яким закон вступав у силу лише після ухвалення його Боярською Радою і підписання князем;

- в організації місцевого управління боярству також належала виняткова роль. Воно привласнило собі право роздавати міста і волості, наділяти земельними ділянками. Навіть Данилу Романовичу не вдалося припинити цю практику;

- вплив Золотої Орди на Галицько-Волинське князівство був значно меншим, ніж на інші руські князівства. Якщо для північно-руських земель (Володимира, Суздаля, Рязані) “татарське ярмо” тривало до 1480 року, то Галичина, Волинь і більша частина українських земель позбулася його значно раніше;

- Галицько-Волинське князівство не поділялось на уділи. В період після 1245 року формою правління на цій території став своєрідний дуумвірат (спільне правління двох великих князів). Під рукою Данила перебувала Галичина, Дорогочинська, Белзька та Холмська земля на Волині, а під впливом Василька знаходився Володимир разом з більшою частиною Волині;

- відомий єдиний випадок, коли князівським столом заволодів боярин нединастично-князівського походження. У 1210 році князем Галицьким став боярин Владислав, який, правда, незабаром був страчений;

- значний вплив на формування суспільно-політичних відносин у Галицько-Волинському князівстві здійснювало західноєвропейське право. Достатньо сказати, що така суспільна верства як лицарство, формувалося за правилами, що складається в країнах Західної Європи. Саме з Угорщиною, Литвою, Ватиканом, насамперед, підтримували найтісніші контакти галицько-волинські правителі;

- існування віче, яке, на відміну від Новгородської землі, не мало істотічоння. Спроби князя Данила скликати його у 1231, 1235 роках і знайти в нього підтримку для боротьби з боярством виявилися марними;

Галицько-руські землі були рано відірвані від торгового шляху “із варяг і греки”. Однак цей фактор ніяк не відбився на господарській системі князівства. Навпаки, це стало поштовхом до розвитку міст і зростання чисельності міського населення.

Галицько-Волинська держава має велике значення для історії українського народу. Вона не тільки продовжила державницьку традицію Руської держави, а й досягла значного політичного, економічного, культурного розвитку, вийшовши на передові позиції серед країн Східної Європи.

Поиск по сайту: