Колоніальна політика російського царизму щодо України і ліквідація автономного устрою України

Взаємодія зовнішніх і внутрішніх чинників у період руїни спричинила процес ліквідації української державності. Російський царизм намагався перетворити Україну на звичайну провінцію єдиної Російської держави. Цьому сприяло поширення в Європі XVIII ст. принципу та політичної практики абсолютизму, теоретиком і реалізатором якої в Росії був Петро І.

Петро І після "зради Мазепи" твердо вирішив прибрати Україну до рук, щоб назавжди уникнути небезпеки її сепаратизму. Цар скасовує порядок виборності полковників і старшини й сам призначає Їх переважно з росіян. Живе тіло української людності знесилюється відрядженням тисяч козаків на будівництво каналів навколо Ладозького озера, між Волгою і Доном, військових укріплень на Каспії, на Кавказі, до місць військових кампаній Росії.

Значного утиску й розорення за часів Петра І зазнала українська торгівля - з одного боку, через занепад господарств, на яких не було кому працювати, з другого, - через усілякі обмеження торговельних шляхів і митних правил. Практично припинився вивіз товарів у Західну Європу, обмежувався Імпорт товарів в Україну. Царизм прагнув зруйнувати український економічний організм і перетворити його на колоніальний придаток імперії.

Відчутним ударом для українства були утиски в галузі культурного життя. Ще раніше Київську митрополію підпоряд-кували Московському патріархату, а десятки кращих духовних осіб української церкви примусово чи добровільно переїхали до Москви.

Політику Петра І щодо України продовжували наступні самодержавні імператори Росії з більшою чи меншою жорстокістю і фанатичною впертістю. Остаточно автономні права України ліквідовано за часів Катерини II.

Колонізаторській політиці російського уряду була на перешкоді активна діяльність Кирила Розумовського - останнього гетьмана Лівобережної України (1750-1764 рр.). Йому вдалося провести судову реформу, обмежити вплив царської адміністрації, взяти під свою руку Київ та Запорізьку Січ І розпочати модернізацію козацького війська. Однак його намагання зробити гетьманську владу спадковою та повернути старшині втрачені вольності не мали успіху. 10 листопада 1764 р. Катерина II остаточно ліквідувала інститут гетьманщини.

Управління Україною Катерина передала Малоросійській Колегії під проводом генерал-губернатора Румянцева. Як послідовна прибічниця абсолютизму, цариця твердо виступала проти будь-якої автономії - української, фінської, лівонської. Генерал-губернатор Румянцев почав свої реформи статистичним описом України, що був основою для нової системи оподаткування: замість данини в натурі він впровадив податок грішми, спершу від двору, пізніше від душі. Щодо селянства, то указом Катерини II з 1783 р. заведено загальне кріпацтво - заборону переходу селян.

Внаслідок нової російсько-турецької війни українські землі, І насамперед Запорізька Січ, опинилися в російському оточенні. У 1775 р. Січ було знищено. Було скасовано автономні установи. У 1781 р. Гетьманщину поділено на три намісництва (губернії): Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське, що разом утворили Малоросійське генерал-губернаторство. У губерніях заведено загальноросІйські адміністрацій™ і судові установи. У 1783 р. скасовано старий військовий устрій, а козацькі полки були переформовані на 10 регулярних карабінерних полків російської армії з 6-річним строком служби. У 1785 р. опубліковано "грамоту про вольність дворянства", яка давала українській шляхті самоврядування - губернські і повітові дворянські зібрання з правом петиції до царя. З давнього устрою Гетьманщини залишилися тільки старі закони - Литовський Статут і Магдебурзьке право.

Таким чином, ліквідацією Запорізької Січі як останнього осередку української державності та наступними актами^ царського уряду Україна остаточно була інкорпорована Росією. Водночас насильницька ліквідація форм і ознак автономії України не могла знищити головного - традицій та ідей незалежної Української держави. Вони завжди відроджувалися в літературі, мистецтві, народних переказах і піснях, різних формах суспільно-політичного руху.

30.Козацтво і його роль у розвитку національної самосвідомості народу Україниї

Поиск по сайту: