Конституція Пилипа Орлика і її значення

Після смерті Мазепи та частина козаків, яка утекла з ним у вигнання залишилася без керівника. Іхоча кандидатура претендента на гетьманський уряд майже ні в кого не викликала заперечень, проте звиборами через несприятливу ситуацію (між старшинами і племінником Мазепи (дітей у нього не було) А.Войнаровським розпочалася боротьба за Мазепине добро) зволікали півроку. Лише 5 квітня 1710 р. уБендерах козацька рада обрала гетьманом Пилипа Орлика, який був генеральним писарем при Мазепі.П.Орлик за походженням був чех баронського роду. Навчався у Києво-Могилянському колегіумі.Став одним із найосвіченіших людей в Україні. Служив писарем в Київській митрополії. З 1700 р. обіймав вуряді посаду генерального писаря. Виконував різні дипломатичні доручення Мазепи й був утаємничений усправи його відносин із польським королем С.Лещинським і шведським королем Карлом ХІІ. Помер в Яссаху 1742 р. Його син Григорій став генералом французької армії.П.Орлик був автором документа „Пакти і Конституція прав та вільностей Війська Запорозького”(згодом цей документ стали називати „Конституцією П.Орлика”). Текст було затверджено на військовій раді10 квітня 1710 р. Саме цей документ вважається першою українською Конституцією.

Зміст Конституції П.Орлика. Документ складався із вступу й 16 статтей. Основні положеннястаттей: – проголошувалась незалежність України від Росії і Польщі;– обумовлювалися протекція шведського короля та союз із Кримським ханством;– територія України визначалася згідно із Зборівським договором 1649 р.;– при гетьманові утворювалась Генеральна рада із законодавчою владою, яка збиралася тричі на рік;– створювався Генеральний суд, до якого гетьман не мав права втручатися, який розглядав справупро кривду гетьманові та провини старшин;– державна скарбниця і майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, на утриманнягетьмана призначалися окремі землі;– встановлювалася виборність полковників, сотників із наступним їх затвердженням гетьманом;– гетьман мав захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагатикозацьким вдовам і сиротам.Це була найперша у світі демократична Конституція, яка бере початок у демократичному устроїЗапорозької Січі. Проте, зважаючи на політичні обставини того часу, вона не стала чинною в Україні, а томузалишилась в історії лише як видатна пам’ятка української правничої та суспільно-політичної думки.Усе своє подальше життя П.Орлик присвятив діяльності по створенню антиросійської коаліції івизволення України. Вже протягом року він зумів створити антиросійську коаліцію у складі свого уряду,Швеції, Кримського ханства, Туреччини, а також тих польських сил, що підтримували С.Лещинського.Союзниками був розроблений план військового походу на Правобережну Україну.31 січня 1711 р. загін запорожців на чолі з К. Гордієнком під загальним керівництвом П.Орликавиступив із Бендер. По дорозі до них приєдналися польські і татарські загони. Об’єднане військо швидкопросувалося на Правобережжі. Правобережні полки, крім Білоцерківського, визнали П. Орлика гетьманом іперейшли на його бік. Виступи проти російських гарнізонів розпочалися і на Лівобережжі. ГетьманЛівобережжя І. Скоропадський вислав до П.Орлика полки, але вони були розбиті.Одночасно за домовленістю з П.Орликом на територію України вступила 50-тисячна арміякримських татар. Майже не зустрічаючи опору, татари пройшли упродовж Дніпра й заволоділиСлобожанщиною. Однак, замість вторгнення в межі Росії, татари грабували і розоряли Українські землі,забирали у рабство тисячі людей. Дійшовши до Харкова, вони з численною здобиччю повернулися в Крим.Військо П. Орлика наприкінці березня 1711 р. взяло в облогу Білу Церкву, однак, через відсутністьнеобхідної для штурму важкої артилерії і наближення російської армії, наприкінці квітня облога була знята івійсько повернулося в Бендери.

26.Реформи Гетьмана України Д.Апостола

Обраний на гетьмана, Данило Апостол мав уже 73 роки. Не будучі близьким з Мазепою, він був його однодумцем у питанні союзу зі Швецією і користався його довір'ям. Неясними залишаються мотиви, з яких він покинув Мазепу і вернувся до Петра І. Пізніше, за Полуботка, він активно підтримував його в справі «привернення прав українців» та в справі обрання гетьмана; був заарештований і звільнений після смерті Петра І.

Серпня 1728 р. Данило Апостол у відповідь на прохання затвердити «статті» одержав т. зв. «Решительные пункты», в яких зовсім не згадується про договір України з російським урядом; вони мають форму «указу» царського уряду гетьманові. В цілому на статейні пункти Данила Апостола, витримані в дусі оборони української автономної державності, Москва відповіла цілою системою обмежень і ударом саме по цій державності. Уряд Петра II пішов далі, ніж уряд Петра І.

В деяких питаннях становище гетьмана Апостола стало гіршим навіть ніж те, яке займав Скоропадський. У військовому відношенні гетьман підлягав генерал-фельдцехмайстрові князеві М. Голіцину (раніше тільки цареві). Обрання гетьмана могло бути проведене тільки за згодою царя; Генеральний Суд перетворено на колегіальну установу, в якій засідали троє українців та троє росіян, а головним суддею став не гетьман, а цар. Тяжким ударом було призначення окремого фінансового управління – «канцелярії зборів», з двома підскарбіями, росіянином і українцем, що послаблювало фінансові прерогативи гетьмана. Полковників та генеральну старшину призначав царський уряд. За гетьманом стежили, про кожний його крок доносили урядові. Він фактично був позбавлений права вести приватну кореспонденцію з закордоном, поїхати, коли хоче, до своїх маєтків (найбільші були Хомутець та Сорочинці).

Дозвіл обрати гетьмана застав Україну в хаотичному стані. З 1724 р. не було гетьмана, вищого носія влади. Не було й генеральної старшини, яка сиділа під арештом в Петербурзі. Малоросійська Колегія не мала компетенції призначати нову старшину. Тому разом з обранням гетьмана треба було обрати й старшину. Гетьман не мав сил для боротьби з свавіллям старшини. Він пішов іншим шляхом: наполягав на виборності інших членів полкової старшини і з їх допомогою боровся з свавіллям полковників.

Данило Апостол застав на Україні безлад також у земельних справах. Виникли пекучі питання про працю посполитих, про терміни зобов’язань і т. п. На підставі «пунктів» року 1729 р. Апостол наказав перевести слідство по всіх полках. Канцеляристи об'їхали полки й зібрали від старожитців відомості – коли засновано те чи інше село, хто і на яких правах ним володіє. Полкова старшина мусила систематизувати відомості і ці книги надіслати до Глухова на остаточну перевірку. «Генеральні слідства о маєтностях», закінчені 1731 р., стали дорогоцінним джерелом історії України, її економічного та соціального становища.

Значною справою гетьмана Данила Апостола було укладення «Зводу» українських законів. Справу розпочато ще за Івана Скоропадського, коли порушено було питання про переклад українських законів на російську мову. Данило Апостол створив комісію, якій доручив перекласти їх російською мовою і скомпонувати кодекс; в основу покладено Литовський Статут та Магдебурзьке право.

Дбайливий господар, Данило Апостол особливої ваги надавав налагодженню господарства України, але, обсяги його в цій ділянці не були великі. Промисловість України опинилася вже переважно в руках росіян: вівчарні заводи, суконну мануфактуру Глушковська та Званого з 1726 р. взято в «казну»; великі полотняні підприємства – Стародубське, Шептаківське та Топальське були також в руках росіян. Так само в інших галузях промисловості – тютюновій, шовківництві тощо – виявлялася меркантильна політика Петербургу і прагнення перетворити Україну на колонію. Боротися з цією політикою Росії гетьман не мав сили.

Данило Апостол старався принаймні обмежити російських купців (солдатів та ін.), які конкурували з українським купецтвом у внутрішній торгівлі, не платили податків і мали великі привілеї, порівнюючи з українськими купцями, але в цьому не знайшов підтримки збоку російського уряду. Та ці невдачі не спиняли гетьмана: він уживав щораз нових заходів, щоб налагодити торговельні відносини України, подавав меморандуми, в яких доводив конечну потребу встановити свободу торгівлі для українських купців, дозволити їм вивозити товари за кордон. Хоч ці меморандуми не давали нічого позитивного, вони є цікавою пам'яткою про те, як розумів Данило Апостол економіку Укра­їни, як дбав за торговельні справи.

Гетьман добився, щоб Київ був підпорядкований йому, а не російському генерал-губернаторові, як то було до нього. Останні роки правління Данила Апостола позначилися низкою дуже тяжких для України подій. У 1731 р. почали будувати укріплення між Донцем і Дніпром, так звану «Українську лінію», і на цю працю вислано з України 30тис. чоловік: 20 тис. козаків та 10 тис. посполитих; 1732 р. – на зміну їм – знову вислано 30 тис. чоловік, а 1733 р. – додатково 10 тис.

В 1712 р., після невдалого Прутського походу, запорізькі козаки, які вийшли з Січі в 1709 р., оселилися під протекцією Кримського хана в Олешках. Їхнє перебування було там дуже тяжке. Відірвані від своєї економічної бази, позбавленні можливості провадити торгівлю з Україною, козаки бідували і в 1728 р. почали добиватися у російського уряду дозволу повернутися. Дозвіл їм не дано, і запорожці «самовільно» перейшли на Чортомлик. Проте, російський уряд, щоб не викликати війни з Туреччиною, категорично відмовився прийняти запорожців під свою протекцію, і вони, проживши на Чортомлику 1728 та 1729 рр., мусили повернутися під татарську протекцію. В 1733 р. обставини змінилися: Росія, побоюючись, що запорожці візьмуть участь у боротьбі Польщі за королівський престол на боці Лещинського, погодилася прийняти запорожців. Вони в квітні 1734 р. перейшли на «старі» місця і заснували Січ над р. Підпільною, допливом Дніпра.

Правління Данила Апостола тривало лише шість з половиною років, а фактично менше, бо останній рік гетьман хворів, хоч увесь цей час проводив інтенсивну боротьбу за автономію, за поновлення прав українського народу. Не зважаючи на перешкоди збоку російського уряду, за Данила Апостола в Україні встановлений був, хоч і обмежений порядок, життя стало кращим. Це відбилося на двох явищах: зменшився рух селян за Дніпро і – навпаки – збільшилося повернення втікачів на Лівобережжя, зокрема – повернення запорожців у 1734 р. вже після смерті Данила Апостола.

Данило Апостол, умираючи, хотів був передати владу генеральній старшині, до обрання нового гетьмана, але в Петербурзі вже чекали на його смерть і негайно надіслали наказ резидентові при гетьмані, генералові Наришкіну, по смерті гетьмана, перебрати владу. Російський уряд, замість обрання гетьмана, вирішив поновити центральне управління, але це рішення наказано було три­мати в таємниці від українського народу, щоб уникнути хвилювання.

Поиск по сайту: