Сучасні моложіжні організації і рухи в Україні

Після проголошення Україною в 1991 році незалежності молодіжний рух набуває нових ознак. Не дивлячись на те, що деякі політичні лідери, державні структури починають ініціювати створення в країні єдиної молодіжної організації, яка в деякій мірі нагадувала б комсомольську структуру, в березні 1992 року ряд молодіжних організацій утворили "Коаліцію недержавних незалежницьких молодіжниіх організацій" і виступили проти політики одержавлення молодіжних організацій.

Разом з тим пошук шляхів до зближення молодіжних організацій привів до створення в липні 1992 року Українського Національного Комітету Молодіжних Організацій (УНКМО). Головним завданням, яке ставила перед собою ця молодіжна асоціативна організація було сприяти залученню молоді до розбудови української держави, створення Центру інформації, таборів для молоді, проведення семінарів, випуск бюлетенів для молодіжних об´єднань тощо.

На час створення УНКМО в Україні вже діяло 26 молодіжних та дитячих об´єднань, які мали статус всеукраїнських організацій та претендували на цей статус біля 200 регіональних, обласних об´єднань молоді. Найбільша їх кількість була зосереджена в містах Києві, Львові, Харкові та в Криму. На середину 90-х років кількість молодіжних організацій в Україні значно збільшилась. Тільки зареєстрованих в Мінюсті України на кінець 1996 року молодіжних об´єднань, які набули статусу всеукраїнських було 41 і кілька сотень регіональних структур.

Кількісні показники щодо молодіжних об´єднань, які існували в Україні ніяк не задовольняли молодь, проблеми якої з кожним роком ставали все відчутними. До цього слід додати, що значна кількість молоді проявляла пасивність щодо її участі в громадській роботі. Про це засвідчили і соціологічні дослідження Інституту проблем молоді, які були проведені у жовтні 1995 року. Лише 5,3% опитаних юнаків та дівчат заявили про свою участь у роботі тих чи інших молодіжних об´єднань. З майже 10 мільйонів молодих людей віком від 16 до 29 років в молодіжних об´єднаннях перебувало приблизно 150 тисяч юнаків та дівчат. Найбільшою серед молодіжних об´єднань була Морська молодіжна ліга, яка об´єднувала майже 60 тисяч чоловік, Українське дитячо-юнацьке товариство "Січ" ~ 15 тисяч членів, Українська Студентська Спілка - 11 тисяч, українське молодіжне аерокосмічне об´єднання "Сузір´я" - 10 тисяч. Інші всеукраїнські організації мали по 2 - 3 тисячі членів. 5

Чи можемо ми сьогодні говорити про те, що за п’ятнадцять років нашої незалежності молодіжний рух в Україні, як важливий чинник діяльності молоді в управлінні суспільними справами, мав тенденцію до розвитку, якісних змін, які б позитивно вплинули не тільки на життя молодих людей, але й представників інших прошарків населення? На превеликий жаль - ні. Навпаки прагнення молоді до участі в управлінні суспільними справами в кінці 90-х років в порівнянні з першою половиною цього десятиріччя, мамо тенденцію до зниження. Чому так трапилося, де шукати причини інертності молодого покоління?

На наш погляд їх декілька. По-перше, в Україні ще до проголошення її незалежності була відсутня справжня практика участі різних категорій населення, в тому числі і молоді, в управлінні державними і суспільними справами. "Правила гри", які були запропоновані Комуністичною партією щодо дієвості народних мас в управлінні країною через діяльність громадських об´єднань розвіялись, як тільки криза в політичному житті суспільства набрала свого апогею. Без історичної практики, традицій неможливо було швидко підвищити соціальну активність молоді, залучити її до управління суспільними процесами. По-друге, перехід країни в якісно новий стан розвитку вимагав від молоді напруження духовних і фізичних сил, бажання в першу чергу влаштувати своє власне життя. Тому значна частина молоді не проявляла інтересу до політичних процесів, які відбувалися в суспільстві, не бажала приймати участь в діяльності партії, організацій, які росли, як гриби в цей період в Україні. По-третє, державні чиновники ще не забули жовтневих подій 1990 року в Києві на майдані Незалежності, коли юнаки і дівчата через голодування прагнули добитися своїх вимог. Тому певна частина чиновників робила все можливе для того, щоб не дати можливості молоді, ініціативним юнакам і дівчатам організувати своїх ровесників, проявити себе в управлінні суспільними справами.

Таким чином, бачення автором проблеми розвитку молодіжного руху в Україні дозволяє зробити деякі узагальнення. Молодіжний рух, як важливий чинник громадської активності молодих людей, участі їх в управлінні суспільними справами в 80-х - 90-х роках мав тенденцію до розвитку коливного характеру - від прояву активності молоді в кінці 80-х на початку 90-х років, кількісного збільшення молодіжних об´єднань в середині 90-х років до певного його затухання на кінець останнього десятиріччя XX століття. Враховуючи складності в економіці країни і як наслідок від цього погіршення життєвого рівня, значної частини населення, політичну боротьбу між різними гілками влади на вищому рівні, можна зпрогнозувати підвищення активності громадян, в тому числі і молоді, основна робота якої може бути зосереджена через діяльність молодіжних організацій.

Поиск по сайту: