 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Утримання багатоквартирних будинків
|
Читайте также: |
Перша з особливостей утримання багатоквартирних будинків полягає в тому, що власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов’язані брати участь у загальних витратах, пов’язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку.
Наступною особливістю утримання багатоквартирних будинків є те, що для забезпечення ефективного використання приватизованих квартир та управління ними власники квартир (будинків) можуть створювати товариства або об’єднання індивідуальних власників квартир і будинків. Якщо у багатоквартирному будинку не всі квартири приватизовані, між товариством (об’єднанням) індивідуальних власників квартир і власниками неприватизованих квартир укладається угода про спільне володіння будинком та дольову участь у витратах на його утримання.
Порядок створення об’єднань індивідуальних власників квартир багатоквартирних будинків регулюється Положенням про порядок організації та діяльності об’єднань, що створюються власниками для управління, утримання і використання майна жилих будинків, яке перебуває у загальному користуванні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №588 від 31 липня 1995 р.
Відповідно до пункту першого цього Положення, для управління, утримання і використання майна житлових будинків, яке перебуває у загальному користуванні (допоміжні приміщення будинку, технічне обладнання, елементи зовнішнього благоустрою прибудинкової території тощо), у процесі виникнення різних форм власності повинні створюється об’єднання власників.
Одним з основних завдань об’єднань власників є організація ремонту, технічного обслуговування, робіт щодо усунення пошкоджень або запобігання руйнуванню майна, яке перебуває у загальному користуванні. З цією метою власники багатоквартирних житлових будинків або уповноважені ними органи укладають договори на виконання робіт по обслуговуванню та ремонту будинку (будинків) з державними комунальними, приватними, колективними, сімейними підприємствами або окремими особами.
Предметом договору є передача замовником виконавцю функцій щодо утримання жилих будинків і прибудинкових територій, надання житлово-комунальних послуг та проведення розрахунків з квартиронаймачами і власниками жилих приміщень. Метою договору є забезпечення кваліфікованого, якісного, гарантованого обслуговування та ремонту житлового фонду, його технічного обладнання, надання житлово-комунальних послуг, підтримання відповідного санітарного стану прибудинкових територій для створення мешканцям будинків належних умов проживання.
Майно, яке перебуває у загальному користуванні членів об’єднання (земельна ділянка; зовнішні стіни та несучі стіни, фундаменти, колони, балки та інші будівельні опори; дахи, труби, фронтони, водостічні труби, блискавковідводи, антени та повітряні кабелі; підвали, погреби, комори; холи, коридори, вітальні, сходи тощо), між ними не розподіляється, а вартість частки, що належить кожному власнику, включається у вартість майна. Частка майна, яке перебуває у загальному користуванні, не може бути відокремлена або відчужена.
Кожен власник квартири зобов’язаний використовувати майно, яке перебуває у загальному користуванні, або будь-яку його частину відповідно до призначення і таким чином, щоб не перешкоджати іншим власникам у користуванні ним.
Власники квартир не мають права проводити будівельні або інші роботи, а також чинити будь-які дії, що можуть завдати шкоди майну, яке перебуває у загальному користуванні, або обмежити користування ним чи зручності інших власників (наприклад, право вільного проходу). Власники не мають права споруджувати будь-які додаткові об’єкти, підвали або погреби без згоди на те правління об’єднання.
Недотримання будь-яким власником або особою, яка орендує або використовує його приміщення, статуту об’єднання власників є підставою для того, щоб власник або об’єднання власників, права яких порушено, подали позов до суду про відшкодування завданих їм збитків, а також про застосування передбачених статутом санкцій проти такого власника або особи, що орендує або використовує його приміщення.
Власники квартир несуть спільні витрати по утриманню жилих будинків. Частка спільних витрат кожного власника визначається пропорційно його частці у майні, яке перебуває у загальному користуванні, і визначається в порядку, передбаченому статутом об’єднання.
Правління об’єднання надсилає кожному власнику протягом 10-и робочих днів після прийняття та затвердження кошторису об’єднання письмове повідомлення про його частку у спільних витратах та терміни внесення платежів. До прийняття нового кошторису або отримання власником повідомлення про його частку у спільних витратах зберігається частка в розмірі, затвердженому в попередньому фінансовому році.
Відмова власника від користування майном, яке перебуває у загальному користуванні, не звільняє його від сплати частки у спільних витратах. Об’єднання власників має право звернутися до суду з позовом про несплату власником квартири (будинку) його частки у спільних витратах, а також будь-яких штрафів, пені та відсотків, нарахованих на цю суму.
Розділ 11. Юридична відповідальність у галузі житлового права.
11.1. Поняття та види юридичної відповідальності в галузі житлового права.
Побудова правової держави в українському суспільстві передбачає необхідність чіткого дотримання всіма юридичними та фізичними особами норм національного та міжнародного законодавства.
Суворе та неухильне дотримання житлового законодавства, що регламентує порядок взяття на квартирний облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, справедливий розподіл збудованих і прийнятих в експлуатацію або вивільнених жилих приміщень, реальне забезпечення гарантованих законом прав та обов’язків наймачів і власників жилих приміщень усувають виникнення конфліктних ситуацій та житлових спорів у даній галузі правовідносин.
Важливим складовим елементом правового забезпечення суворого та неухильного дотримання житлового законодавства є інститут юридичної відповідальності в житловому праві.
Оскільки житлове право є комплексною галуззю права, то і юридична відповідальність у житловому праві об’єднує сукупність правових норм багатьох галузей права, які виконують ті чи інші регулятивні функції в системі житлових правовідносин і спрямовані на забезпечення добровільного або примусового виконання всіма юридичними та фізичними особами передбачених законом норм і правил.
Юридична відповідальність у житловому праві – це передбачений законом особливий стан суспільних правовідносин, які складаються в процесі будівництва, розподілу, користування та експлуатації жилих приміщень, при якому правовими засобами забезпечується виконання відповідними суб’єктами вимог житлового законодавства шляхом застосування до винних осіб заходів державно-правового примусу, внаслідок якого винна у вчиненні правопорушення особа зазнає позбавлення благ особистого, організаційного та майнового характеру.
Метою юридичної відповідальності в галузі житлового права є:
H припинення порушень законодавства в галузі житлового права;
H покарання винних осіб;
H запобігання новим правопорушенням у галузі житлових правовідносин;
H поновлення порушених прав суб’єктів житлових правовідносин;
H збереження, відновлення та використання житлового фонду за цільовим призначенням.
Функціями юридичної відповідальності в галузі житлових правовідносин є:
H превентивна (юридична відповідальність виступає засобом стримування суб’єктів житлових правовідносин від неправомірної поведінки);
H компенсаційна (за допомогою юридичної відповідальності на осіб, які в установленому порядку визнані винними у вчиненні житлового правопорушення, покладається обов’язок здійснити дії, спрямовані на відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів інших суб’єктів житлових правовідносин);
H каральна (за допомогою юридичної відповідальності до правопорушників застосовуються певні несприятливі заходи державно-правового примусу).
Житловий кодекс лише в загальному вигляді передбачає відповідальність за порушення житлового законодавства. Перелік таких порушень, за вчинення яких настає кримінальна, адміністративна або інша відповідальність, наведено у статті 189 Житлового кодексу:
1) порушення порядку взяття на облік громадян, потребуючих поліпшення житлових умов, зняття з обліку та надання громадянам жилих приміщень;
2) недодержання встановлених строків заселення жилих будинків і жилих приміщень;
3) порушення правил користування жилими приміщеннями, санітарного утримання місць загального користування, сходів, ліфтів, під’їздів, прибудинкових територій;
4) самовільне переобладнання та перепланування жилих будинків і жилих приміщень та використання їх не за призначенням;
5) порушення правил експлуатації жилих будинків, жилих приміщень та інженерного обладнання, безгосподарне їх утримання;
6) псування жилих будинків, жилих приміщень, їх обладнання та об’єктів благоустрою.
Наведений перелік не є вичерпним. Законодавством може бути встановлена відповідальність і за інші правопорушення в галузі житлових правовідносин.
Отже, відповідно до статті 189 Житлового кодексу, особи, винні у порушенні житлового законодавства, можуть бути притягнуті до адміністративної, цивільно-правової (майнової), дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Цей факт ще раз свідчить на користь твердження про те, що юридична відповідальність за порушення житлового законодавства є міжгалузевим інститутом, оскільки вона реалізується через застосування усіх видів відповідальності. Особливість даної відповідальності полягає в тому, що вона настає з моменту посягання на житлові правовідносини.
Неодмінною умовою притягнення винної особи до юридичної відповідальності є наявність у законі прямої вказівки про застосування відповідних заходів впливу на правопорушника, тобто правовою підставою відповідальності є правові норми, які закріплюють у галузі житлового права санкції за недотримання або невиконання тих чи інших обов’язків.
В основі класифікації юридичної відповідальності за порушення житлового законодавства лежить характер відповідної санкції, яка застосовується за вчинення конкретного правопорушення. Відповідно до цього критерію вона поділяється на кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну.
Найбільш поширеним видом юридичної відповідальності у галузі житлового права є адміністративна відповідальність, суть якої полягає у застосуванні уповноваженими органами і посадовими особами адміністративних стягнень до суб’єктів, винних у вчиненні адміністративного проступку у сфері обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, розподілу житла, утримання житлового фонду тощо.
Таким чином, адміністративна відповідальність у галузі житлового права – це різновид суспільних відносин, у яких застосовуються заходи адміністративного впливу (стягнення) за винні та протиправні діяння, що порушують встановлений порядок обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, розподілу житла, утримання та експлуатації житлового фонду.
Особливість адміністративної відповідальності полягає в тому, що вона:
H по-перше, є оперативним засобом впливу на правопорушників, оскільки застосовується в адміністративному (іноді – у судовому) і для її застосування не вимагається підрахунку збитків;
H по-друге, дана відповідальність покладається на винних осіб лише за ті проступки, які не є суспільно небезпечними і передбачені діючим законодавством.
Глава 11 Кодексу про адміністративні правопорушення України встановлює основні види адміністративних проступків у галузі житлових правовідносин. Зокрема, адміністративна відповідальність передбачається за:
1) порушення порядку взяття на облік та строків заселення жилих будинків і жилих приміщень (стаття 149);
2) порушення правил користування жилими будинками і жилими приміщеннями (стаття 150);
3) самоправне зайняття жилого приміщення (стаття 151);
4) порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів (стаття 152);
5) знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об’єктів озеленення населених пунктів (стаття 153);
6) порушення правил тримання собак і котів (стаття 154).
За суб’єктним складом житлові правопорушення, за вчинення яких настає адміністративна відповідальність, поділяються на три групи:
1) вчинені посадовими особами (статті 149, 152, 153 КУпАП);
2) вчинені посадовими особами та громадянами (стаття 150 КУпАП);
3) вчинені лише громадянами (статті 151, 154 КУпАП).
Основними адміністративно-правовими стягненнями, які передбачені чинним законодавством за порушення житлового законодавства є:
H штраф (наприклад, ст.ст. 149-151 КУпАП);
H попередження (наприклад, ст.ст. 152, ч. 1. ст. 154 КУпАП);
H конфіскація (наприклад, ч. 2 ст. 154 КУпАП).
Найбільш розповсюдженим адміністративним стягненням за правопорушення у галузі житлових правовідносин є штраф. Особа, до якої було застосовано штраф, зазнає несприятливих наслідків у вигляді грошових стягнень. Правовою основою притягнення до адміністративної відповідальності є норми житлового і спеціального законодавства.
Попередження як вид адміністративного стягнення виноситься у письмовій формі. При накладенні на винну у порушенні особу такого адміністративного стягнення вона хоча і не зазнає істотних негативних наслідків, але є ставиться до відома про те, що у випадку повторного вчинення правопорушення вона буде піддана більш суворому покаранню. Отже, попередження за своєю значимістю виступає запобіжним заходом щодо повторності правопорушення.
Крім КУпАП, у законодавстві, що регулює ті чи інші житлові правовідносини, можуть передбачатись додаткові види адміністративних проступків, встановлюватись процедура притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності.
Так, наприклад, відповідно до Правил користування електричною енергією, проступками, за які може наступати адміністративна відповідальність є:
H пошкодження розрахункових приладів обліку електроенергії (зірвана пломба, розбите скло тощо);
H зміна схеми підєднання приладів обліку;
H зупинка чи зміщення керуючих електричних годинників у схемах багатотарифного обліку;
H улаштування прихованої електропроводки (в обхід електролічильника);
H встановлення пристрою, що занижує показання електролічильника;
H порушення умов монтажу.
При виявленні зазначених випадків розкрадання електроенергії електропостачальна організація повинна здійснити перерахунок за використану споживачем електроенергією за час з дня останньої перевірки, але такий, що не перебільшує терміну позовної давності.
При виявленні представником електропостачальної організації порушень, допущених споживачем при користуванні електроенергією, на місці оформлюється двосторонній протокол порушень у 2-х примірниках, один з яких передається споживачеві.
Протокол порушень вважається дійсним також у разі необґрунтованої відмови споживача його підписувати. При цьому складається акт про відмову підпису протоколу. На підставі протоколу порушень представник електропостачальної організації визначає кількість недорахованої електроенергії та виписує споживачу додатковий платіжний документ для сплати відповідно до чинного законодавства.
При несплаті додаткового платіжного документа у визначений термін електропостачальна організація безпосередньо або через електропередавальну організацію відключає споживача і подає до суду позов про стягнення зі споживача у примусовому порядку пред’явленої суми. У випадку необхідності електропостачальна організація передає матеріали до органів прокуратури.
Наступним видом юридичної відповідальності, яка настає за вчинення житлових правопорушень, є цивільно-правова (майнова) відповідальність.
Цивільно-правова (майнова) відповідальність – це різновид юридичної відповідальності, який передбачає виконання фізичними та юридичними особами обов’язку щодо компенсації шкоди, заподіяної суб’єктам житлових правовідносин порушенням житлового законодавства або порушенням житлових та інших прав громадян.
Стаття 440 Цивільного кодексу вказує на загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди, згідно з якими шкода підлягає відшкодуванню особою, яка її заподіяла, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Суть цивільно-правової відповідальності за порушення житлового законодавства полягає у покладенні на особу, винну у вчиненні житлового правопорушення, несприятливих майнових наслідків (санкцій). Основна функція майнових санкцій, які застосовуються у галузі житлового права, на сучасному етапі змінюється. В умовах переходу до ринкових відносин підвищується роль компенсаційної функції цих санкцій.
Крім загальних умов юридичної відповідальності необхідною умовою настання цивільно-правової відповідальності у галузі житлових правовідносин є неправомірність дії громадянина або юридичної особи, наслідком яких є майнова шкода здоров’ю людей, житловому фонду, житлово-комунальному господарству тощо. При відсутності такої шкоди питання про цивільно-правову відповідальність не виникає. Відшкодування ж збитків, завданих правомірними діями, не слід класифікувати як відповідальність. У даному випадку мова може йти про гарантії відповідних суб’єктів.
Цивільним законодавством передбачено можливість відшкодування не лише майнової, але й моральної шкоди. Моральна шкода – це фізичні або моральні страждання, завдані громадянам неправомірними діями. Отже не виключається відповідальність за нанесення моральної шкоди і в галузі житлового права.
Як було вказано вище, за вчинення порушень у сфері житлових правовідносин можлива кримінальна відповідальність – сукупність суспільних відносин, в яких реалізуються засоби кримінально-правового покарання осіб, винних у здійсненні житлових правопорушень з високим рівнем суспільної небезпеки.
Кримінальна відповідальність застосовується лише судами за вчинення суспільно небезпечних житлових правопорушень, тобто злочинів.
Основним злочином у галузі житлових правовідносин є порушення недоторканності житла громадян (стаття 130 Кримінального кодексу України). Конституція України гарантує недоторканість житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за мотивованим рішенням суду.
До дій, якими порушується недоторканість житла громадян Кримінальний кодекс відносить:
H незаконний обшук;
H незаконне виселення;
H інші дії (під останніми необхідно розуміти незаконний огляд житла, вселення в житло інших громадян без згоди тих, хто проживає в ньому).
Суб’єктом злочину, передбаченого статтею 130 КК України, може бути лише посадова особа, яка використала своє посадове становище для вчинення вказаних незаконних дій. Приватні особи, які порушили недоторканість житла, залежно від мотивів та мети вчинення таких дій, можуть, за наявності для того підстав, відповідати за самоуправство (наприклад, незаконне виселення власником квартири наймача кімнати), або хуліганство (наприклад, вторгнення з особливою зухвалістю у чужу квартиру).
Необхідно мати на увазі, що порушення недоторканості житла громадян у випадках, що не терплять зволікання (для запобігання злочину, що готується, для затримання злочинця, в разі стихійного лиха тощо) не є злочином. Такі дії охоплюються поняттям “крайня необхідність“ (стаття 16 КК України).
У тих випадках, коли за житлові правопорушення не настає ні кримінальна, ні адміністративна відповідальність, можливе застосування дисциплінарної відповідальності. Вона застосовується на основі загальних норм трудового законодавства за дисциплінарні проступки у галузі житлового права.
Дисциплінарна відповідальність у галузі житлового права – це різновид юридичної відповідальності, яка застосовується до винних осіб, за протиправні дії (невиконання функціональних обов’язків та інших вимог дисципліни праці), що порушують житлові права та законні інтереси фізичних і юридичних осіб.
Суб’єктами цієї відповідальності, в першу чергу, є працівники підприємств, установ і організацій, а також посадові особи, які виконують ті чи інші управлінсько-розпорядчі функції у сфері обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, розподілу житла, управління житлово-комунальним господарством. На працівників у відповідності з Кодексом законів про працю України за певні порушення житлово-правового характеру можуть бути накладені дисциплінарні стягнення: догана або звільнення з роботи.
Накладення будь-якого з названих стягнень здійснюється власником або уповноваженим ним органом шляхом видання відповідного наказу.
Характерною рисою дисциплінарної відповідальності у галузі житлового права є те, що настає вона за невиконання чи неналежне виконання відповідними посадовими особами чи працівниками трудових обов’язків, внаслідок чого порушуються житлові права та законні інтереси інших суб’єктів.
11.2. Поняття та види житлових правопорушень.
Підставою застосування юридичної відповідальності у сфері житлового права є порушення житлового законодавства або, іншими словами, вчинення житлового правопорушення.
Житлове правопорушення – це винне протиправне діяння, яке порушує встановлений державою порядок надання жилих приміщень у користування, придбання їх у власність, управління та експлуатації житлових фондів, а також житлові та пов’язані з ними права фізичних і юридичних осіб.
Таким чином, змістом житлового правопорушення є дії або бездіяльність відповідних суб’єктів, що суперечать вимогам норм житлового законодавства.
Відомо, що будь-яке правопорушення характеризується наявністю чотирьох ознак: суспільною небезпекою, протиправністю, винністю та караністю.
Суть суспільної небезпеки цієї категорії правопорушень полягає не лише у ймовірності, можливості порушення житлових інтересів громадян, але й у підвищеній небезпеці для існуючих у суспільстві житлових правовідносин.
Протиправність діяння означає його невідповідність вимогам норм житлового права, а саме у повному або частковому невиконанні, ігноруванні вимог та правил, що закріплені у нормах житлового законодавства. При цьому варто зауважити, що протиправність такого діяння означає не лише невиконання житлово-правових норм, але й нормативних актів інших галузей права (цивільного, кримінального, адміністративного тощо).
Порушення вимог нормативних актів, що регулюють житлові правовідносини, можуть виражатися як у формі активних дій (наприклад, самовільне зайняття жилого приміщення, використання жилих приміщень не за призначенням тощо), так і у формі бездіяльності (невнесення в обумовлені терміни плати за надані комунальні послуги, недодержання встановлених термінів заселення жилих приміщень).
До складу житлового правопорушення належать: об’єкт, суб’єкт, об’єктивна та суб’єктивна сторони.
У ряді випадків обов’язковою ознакою наявності житлового правопорушення є нанесення збитків, які, як правило, мають грошову оцінку, наприклад, псування жилих будинків, жилих приміщень або їх інженерного обладнання. Таким чином, наявність об’єкту протиправного посягання є одним із основних елементів складу житлового правопорушення.
Об’єкт житлового правопорушення – це сукупність суспільних відносин, які регулюються нормами житлового права та пов’язані з реалізацією права громадян на житло, а також виникають з приводу надання, використання, одержання у власність та забезпечення схоронності житла. Іншими словами, об’єктом житлового правопорушення є житлові відносини.
За теорією права серед об’єктів житлових правопорушень виділяють загальні, родові та безпосередні.
До загальних об’єктів житлових правопорушень необхідно відносити:
H суспільні відносини, які складаються в процесі реалізації державної житлової політики;
H визначений і закріплений законом правопорядок у галузі житлових правовідносин.
Загальний об’єкт житлових правопорушень у свою чергу диференціюється на родові об’єкти, що зумовлено комплексним характером житлового права. В якості родових об’єктів житлових правопорушень можна виділити:
H встановлений порядок обліку, розподілу та надання жилих приміщень громадянам, які потребують поліпшення житлових умов;
H встановлений порядок користування жилими приміщеннями (жилими будинками) незалежно від житлових фондів, до яких вони належать;
H встановлений порядок оплати за користування жилими приміщеннями та за комунальні послуги – водопостачання, газ, електрична енергія, теплова енергія, водовідведення, утримання та експлуатація житла і прибудинкових територій, сміттєзбирання, ліфтове господарство;
H порядок набуття громадянами жилих приміщень у власність;
H суспільні відносини, які виникають у процесі забезпечення схоронності та експлуатації житлових фондів.
Безпосередній об’єкт – це частина родового об’єкту, тобто це суспільне відношення, якому завдано шкоди конкретним правопорушенням. Іншими словами – це об’єкт окремого конкретного правопорушення, відповідальність за яке передбачена у нормах матеріального права.
Важливим елементом складу житлового правопорушення є його суб’єкт. Ним може бути громадянин, посадова особа, а також підприємство, установа, організація, тобто юридичні особи (наприклад, органи управління у галузі житлових правовідносин, проектні організації, які розробляють проекти розташування певних об’єктів, будівництва, містобудівну документацію тощо).
Громадянин як суб’єкт житлового правопорушення повинен досягти, за загальним правилом, 16-річного віку та на момент вчинення неправомірних дій бути дієздатним.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони житлових правопорушень є причинний зв’язок між протиправним діянням (дією або бездіяльністю) і наслідками, що настали (наприклад, завданими збитками або реальною загрозою їх заподіяння). При відсутності такого зв’язку сам факт заподіяння збитків житловим правовідносинам у цілому або окремим їхнім компонентам не можна визнати правопорушенням, здійсненим конкретною особою.
Із суб’єктивного боку житлове правопорушення характеризується наявністю вини, яку обов’язково необхідно встановити. Вина виражає психічне ставлення суб’єкта правопорушення до здійснених протиправних дій або бездіяльності та наслідків, які настали. Залежно від цього розрізняється вина у двох формах: намір (прямий, непрямий) і необережність (недбалість, самовпевненість).
Окремі житлові правопорушення можуть здійснюватись лише умисно (наприклад, самовільне переобладнання та перепланування жилих будинків; самоправне зайняття жилого приміщення тощо). Деякі ж правопорушення у галузі житлового права можуть бути здійснені як умисно, так і неумисно (наприклад, порушення правил користування жилими приміщеннями, санітарного утримання місць загального користування, сходів, ліфтів, під’їздів, прибудинкових територій; порушення порядку взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов тощо).
Необхідною ознакою житлового правопорушення в ряді випадків є наявність шкоди або реальна загроза її нанесення (наприклад, псування жилих будинків або жилих приміщень, недодержання правил пожежної безпеки). Під вказаною шкодою необхідно розуміти негативні наслідки діяння, яких можна було б уникнути за умови правомірної поведінки відповідних суб’єктів. Шкода заподіюється, насамперед, майновим правам та інтересам суб’єкта житлового права (власника, користувача або наймача жилого приміщення (будинку), тобто носить майновий характер. Але в ряді випадків вона може мати також і немайновий характер, тобто полягати у порушенні існуючих у суспільстві житлових правовідносин.
За своїм складом правопорушення у галузі житлового права є неоднорідними і можуть бути класифіковані.
Види житлових правопорушень – визначені чинним житловим законодавством категорії незаконних дій (бездіяльності), за які, в залежності від характеру і ступня суспільної небезпеки, об’єкта й предмета посягання та інших ознак, можуть застосовуватись заходи державно-правового примусу.
Класифікація їх можлива за різними ознаками. Якщо в основу класифікації житлових правопорушень взяти вид відповідальності та характер передбачених санкцій, їх можна поділити на:
H житлові злочини;
H житлові проступки;
H дисциплінарні та цивільно-правові житлові правопорушення.
Якщо ж за основу класифікації прийняти види суб’єктів, які вчиняють житлові правопорушення, то можна виділити:
H житлові правопорушення, які вчиняються громадянами (власниками або наймачами жилих приміщень);
H житлові правопорушення, що вчиняються посадовими особами, які наділені повноваженнями в галузі регулювання житлових правовідносин.
H Класифікувати житлові правопорушення можна також і залежно від об’єктів посягання, диференціація яких була наведена вище.
11.3. Порядок вирішення житлових спорів.
Звичайно, що у житлових правовідносинах, як і в будь-якій іншій сфері суспільних відносин, можливі ситуації, коли суб’єкти цих правовідносин не можуть дійти згоди з тих чи інших житлово-правових питань і потребують з цього приводу допомоги від органів, уповноважених вирішувати ці питання.
Таким чином можна зробити висновок, що житловий спір – це конфліктна ситуація, за якої має місце непорозуміння між суб’єктами житлових правовідносин щодо реалізації суб’єктивних житлових і пов’язаних з ними прав та законних інтересів стосовно володіння, користування та розпорядження жилими приміщеннями.
Житлові спори можна диференціювати на такі окремі види:
I. Спори, пов’язані з договором найму жилого приміщення (стаття 24 Цивільного процесуального кодексу України):
H про надання наймачеві звільненого жилого приміщення у квартирі, де мешкає 2 чи більше наймачів, в якій він проживає, якщо йому відмовлено в наданні цього приміщення або на це приміщення видано ордер іншій особі чи воно передано іншому наймачеві, який проживає в цій же квартирі;
H про відмову у видачі охоронного свідоцтва;
H про примусовий обмін займаного жилого приміщення;
H про відмову підприємства, установи чи організації у згоді на обмін або виконкому – у видачі обмінного ордера;
H про переселення на час капітального ремонту жилого будинку;
H про відмову в наданні жилого приміщення, що збереглося після капітального ремонту;
H про визнання або втрату права на жиле приміщення;
H про видачу ордера на жиле приміщення, що надається згідно зі статтями 52, 53 ЖК у будинку відомчого житлового фонду за спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету або в будинку громадського житлового фонду за спільним рішенням органу громадської організації та профспілкового комітету з наступним повідомленням виконкому місцевої ради про надання жилого приміщення для заселення у випадку відмови виконкому у видачі ордера;
H про надання жилого приміщення за вимогами громадян, які мають право на позачергове одержання жилих приміщень, у тому числі у випадках порушення встановленого законодавством строку надання житла тощо.
ІІ. Спори, пов’язані із самовільним будівництвом будинків (Постанова Пленуму ВСУ “Про практику застосування судами України статті 105 Цивільного кодексу України від 19 вересня 1975 р.).
ІІІ. Спори, пов’язані з правом приватної власності громадян на жилі будинки (Постанова Пленуму Верховного суду України “Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок від 4 жовтня 1991 р.). Зокрема, до такої категорії належать спори:
H про визнання права власності на будинок або його частину (частку), витребування цього майна з чужого незаконного володіння, усунення будь-яких порушень зазначеного права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння і відшкодуванням заподіяних цим збитків;
H про виділ частки з будинку (поділ будинку), що є спільною власністю (частковою чи сумісною);
H про надбудову, прибудову або перебудову будинку та підсобних будівель, якщо є дозвіл виконкому місцевої ради, але проти цього заперечують інші учасники спільної часткової власності;
H про визначення порядку користування жилим будинком;
H про зміну розміру часток будинку, що знаходиться у спільній частковій власності;
H про право привілеєвої купівлі частки у спільній частковій власності на будинок;
H про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, міни, дарування будинку тощо;
H про компенсацію, пов’язану зі зниженням цінності будинку, викликану діяльністю підприємств, організацій.
ІV. Спори, пов’язані із застосуванням законодавства про житлово-будівельні кооперативи (Постанова Пленум Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи від 18 вересня 1987 р.):
1) спори за позовами кооперативів:
H про стягнення з членів ЖБК заборгованості по платежах у погашення банківського кредиту, платежах у рахунок покриття витрат на експлуатацію та капітальний ремонт жилого будинку та утримання прибудинкової території, по сплаті комунальних послуг, коли втрачено можливість стягнення її за виконавчим написом, а також по внесках у спеціальні фонди;
H про стягнення з членів кооперативу додаткових сум пайових внесків у зв’язку зі збільшенням загальними зборами членів ЖБК їх розміру при збільшенні будівельної вартості квартири;
H про переселення членів кооперативу та членів їх сімей в інше жиле приміщення на час капітального ремонту жилого будинку;
H про виселення члена кооперативу та членів його сім’ї з жилого приміщення у будинку ЖБК, наданого на час капітального ремонту жилого будинку (п. 44 Примірного статуту ЖБК); із займаного приміщення при одержанні на всю сім’ю у порядку поліпшення житлових умов жилого приміщення, що звільнилось у будинку ЖБК (підпункт 8 п. 46 Примірного статуту ЖБК); у випадках, передбачених ст. 148 ЖК пунктами 48, 52, 59 Примірного статуту ЖБК, якщо член ЖБК не є власником квартири; осіб, які самовільно зайняли жиле приміщення (ст. 150 ЦК);
H про стягнення з члена ЖБК, який вибув до повної сплати пайового внеску, сум на проведення поточного ремонту для приведення квартири у належний стан.
2) спори за позовами членів ЖБК:
H про надання у користування визначеної відповідно до п. 4 Примірного статуту ЖБК квартири (і в разі скасування рішення про це); про відмову виконкому місцевої Ради видати ордер на цю квартиру;
H про відмову у наданні звільненої у будинку ЖБК квартири членові цього кооперативу, який потребує поліпшення житлових умов і користується переважним правом на її одержання відповідно до ст. 142 ЖК;
H про відмову у переважному праві на надання членові кооперативу кімнати, що звільнилася у квартирі, в якій він проживає (ст. 142 ЖК, пункти 33, 35 Примірного статуту ЖБК);
H про виключення з ЖБК (ст. 147 ЖК, п. 50 Примірного статуту ЖБК);
H про відмову (при неповній сплаті пайового внеску) правління ЖБК у згоді на здачу жилого приміщення в найом; загальних зборів членів ЖБК – у передачі паю членові сім’ї, в обміні жилими приміщеннями між членами того самого ЖБК; виконкому місцевої Ради – у видачі ордерів на обмін жилих приміщень, а також про примусовий обмін жилого приміщення, якщо між членом кооперативу, який не повністю сплатив пайовий внесок, і членами його сім’ї не досягнуто згоди про обмін (статті 143, 144 ЖК, пункти 31, 36, 38, 39, 41 Примірного статуту ЖБК);
H про стягнення з кооперативу вартості проведеного ремонту у випадках, передбачених підпунктом 4 п. 30 Примірного статуту ЖБК; стягнення сум, що виплачені зайво у рахунок паєнагромадження; оспорювання виконавчого напису нотаріального органу за простроченими платежами (ч. 5 ст. 285 ЦПК України;
H про виділ членові кооперативу, який повністю сплатив пайовий внесок (членові його сім’ї, за яким визнано право на частину паєнагромадження), частки із спільної власності у вигляді ізольованих приміщень.
H за позовами до кооперативу про відмову у прийомі до ЖБК особам, які користуються згідно з чинним законодавством переважним правом на вступ до кооперативу (ст. 145 ЖК, пункти 31, 37, 43, 51, 56 Примірного статуту ЖБК), а також особі, якій член кооперативу провів відчуження квартири в ЖБК;
H спори між членами кооперативу і членами їх сімей (в тому числі колишніми) про порядок користування жилими приміщеннями;
H спори між кількома спадкоємцями, що проживають в одній квартирі, з питань про право на членство у кооперативі і право на жиле приміщення, яким користувався померлий.
Основними органами, які здійснюють вирішення житлових спорів, відповідно до статті 191 Житлового кодексу, є:
1) суд;
2) арбітражний суд;
3) третейський суд
4) товариський суд;
5) інші уповноважені органи (наприклад, адміністративні комісії, відповідні посадові особи).
Необхідно зазначити, що більшість житлових спорів мають цивільно-правовий або адміністративно-правовий характер і вирішуються судами загальної юрисдикції та адміністративними комісіями, правоохоронна діяльність яких виступає гарантією реального здійснення конституційного права громадян на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і схоронності.
Конституцією України кожній людині гарантовано право звернутись до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод. Оскільки Конституція України, як зазначено у ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції та в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке їй не суперечить.
З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі у прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Статтею 55 Конституції кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі у прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.
Як вже було зазначено, глава 11 Кодексу про адміністративні правопорушення встановлює види проступків, за які настає адміністративна відповідальність.
Відповідно до статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються:
H адміністративними комісіями при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад;
H виконавчими комітетами селищних, сільських рад;
H районними (міськими) судами (суддями);
H органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами).
Аналіз адміністративного та житлового законодавства дозволяє зробити висновок, що справи про адміністративні правопорушення у галузі житлового права, як правило, розглядаються:
H адміністративними комісіями при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад (за правопорушення, передбачені ст. ст. 149-152 КУпАП);
H виконавчими комітетами селищних, сільських рад (за правопорушення, передбачене ст. 152 КУпАП).
Щоб бути підставою адміністративної відповідальності житлове правопорушення повинно бути належним чином виявлено і зафіксовано. Дану функцію здійснюють уповноважені органи та посадові особи. Відповідно до статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації (відповідно до статті 258 КУпАП протокол не складається лише у випадку вчинення правопорушення, передбаченого статтею 153 КУпАП). Так, відповідно до п. 1 ст. 255 протокол про правопорушення, передбачене статтею 154 КУпАП, складається уповноваженими посадовими особами органів внутрішніх справ; за правопорушення, передбачені статтями 149-154 – посадовими особами Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України (п. 21 ст. 255 КУпАП).
Поиск по сайту: