 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Право громадян України на житло
У відповідності до Всесвітньої Декларації прав людини кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одежу, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, який необхідний для підтримання здоров’я та благоустрою його самого, а також його сім’ї (ст. 25).
У Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права також вказується, що беручи участь у даному Пакті держави визнають право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло, та на неухильне поліпшення умов життя” (ст. 11).
Відповідно до Конституції України держава повинна проводити курс на послідовне забезпечення права громадян на житло. Зокрема, в ст. 47 Конституції зазначено: “Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.”
Отже, право громадян на житло - це гарантована Конституцією України можливість громадянина задовольнити потребу на житло одним із шляхів, що визначає закон.
Таким чином, кожен громадянин України має право на житло. Він може побудувати будинок і обслуговуючі його споруди, придбати їх у власність на основі цивільно-правових угод або взяти в оренду. Громадяни України мають право на одержання у встановленому порядку житлового приміщення (квартири) у будинках державного житлового фонду та у будинках громадського житлового фонду. Надання житла в будинках державного та громадського фонду проводиться в першу чергу громадянам, які потребують соціального захисту (інваліди, ветерани війни і праці, учасники бойових дій), як правило безоплатно, або за доступну для них плату відповідно до закону.
Жилі будинки, побудовані громадянами України або придбані ними на основі цивільно-правових угод, є їх власністю. Власним будинком громадянин на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається. Він може вчиняти щодо своєї власності будь-які дії, що не суперечать закону, може його безоплатно або за плату передавати у володіння або користування іншим особам, а також його відчужувати.
Конституційне право на житло, насамперед, означає, що громадяни забезпечуються реальною та гарантованою можливістю користуватися житлом для задоволення своїх потреб і розпоряджатися ним у певних межах, а також, у міру необхідності, покращувати свої житлові умови.
Як було визначено в Концепції державної житлової політики, схваленій постановою Верховної Ради України 30 червня 1995 року, право громадян на житло гарантується шляхом:
1) розширення житлового будівництва за рахунок різних джерел фінансування. Сприяння залученню позабюджетних джерел фінансування, зокрема коштів населення, підприємств, установ, організацій, фондів, кредитів банків тощо;
2) удосконалення системи інвестування житлового будівництва, у тому числі шляхом залучення приватизаційних паперів громадян у житлове будівництво, створення умов для надання громадянам пільгових кредитів на будівництво або купівлю житла;
3) забезпечення соціального захисту населення у зв’язку з переходом до самоокупної системи експлуатації житла і наданням житлово-комунальних послуг за їх собівартістю;
4) безумовного забезпечення земельними ділянками під індивідуальну забудову громадян, які потребують поліпшення житлових умов; надання згідно з чинним законодавством земельних ділянок для будівництва житла іншим фізичним і юридичним особам;
5) розширення мережі спеціалізованих будинків для тимчасового проживання громадян (гуртожитків, будинків-інтернатів, готелів-притулків);
6) створення ринку будівельних послуг, будівельних матеріалів, виробів, технологій, проектної документації, а також першочергове спрямування недержавних інвестицій на будівництво і реконструкцію житла та інших об’єктів соціальної сфери;
7) продовження приватизації державного житлового фонду, створення ринку житла та ринкових структур у житловому господарстві;
8) підвищення відповідальності власників і користувачів квартир (будинків) за їх належну експлуатацію та утримання, недопущення використання житла не за призначенням;
9) обов’язкового об’єднання власників квартир багатоквартирних будинків в товариства (об’єднання) з метою забезпечення належного утримання будинків та прибудинкових територій;
10) запровадження державної підтримки молоді щодо забезпечення житлом.
Право на житло носить багатоаспектний характер і може бути зведене до декількох юридичних можливостей та гарантій, які випливають зі змісту статті 47 Конституції України.
По-перше, кожному гарантується можливість стабільного користування жилими приміщеннями в будинках державного, громадського та інших житлових фондів. Стабільність користування жилими приміщеннями означає, що:
H ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону та за рішенням суду (частина 3 статті 47 Конституції України);
H ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина 3 статті 9 Житлового кодексу).
По-друге, громадянам надається можливість поліпшення своїх житлових умов або отримання іншого жилого приміщення різними способами:
H малозабезпеченими особами та іншими вказаними в законі громадянами, які потребують житла – шляхом отримання житла безоплатно або за доступну плату;
H іншими особами – шляхом будівництва або придбання жилих приміщень за рахунок власних грошових коштів із залученням грошових субсидій держави та кредитів банків.
По-третє, з конституційних норм випливає можливість використання жилого приміщення не лише для проживання громадянина-власника цього приміщення та членів його сім’ї, але й використання його шляхом передачі для проживання іншим громадянам на підставі договору найму.
Важливе значення для забезпечення стабільного використання жилих приміщень мають положення статті 33 Конституції, яка гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та свободу вільного вибору місця проживання. При цьому Конституція має на увазі дві форми проживання: постійне проживання і переважне проживання. В обох випадках громадянин вправі мати своє житло, тому точне визначення місця проживання громадянина має важливе значення для охорони його прав та забезпечення виконання ним своїх обов’язків.
Необхідно відзначити, що відповідно до статті 64 Конституції України право громадянина на житло в будь-яких випадках не може обмежуватись.
З конституційним правом громадян на житло тісно пов’язані їхні права та обов’язки, передбачені житловим законодавством. Зокрема, стаття 9 Житлового кодексу України до основних житлових прав громадян відносить:
1) право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів;
2) право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законодавством України.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
До житлових обов’язків громадян законодавство відносить обов’язки щодо:
1) дбайливого ставлення до будинку, в якому вони проживають;
2) використання жилого приміщення відповідно до його призначення;
3) додержання правил користування жилими приміщеннями;
4) економного витрачання води, газу, електричної і теплової енергії;
5) не допущення використання жилих будинків і приміщень на шкоду інтересам суспільства.
Таким чином, закріплене в Конституції України право громадян на житло відображає той факт, що право мати житло є реальним правом, хоча у житловій сфері є ще багато проблем. Так, наприклад, середня забезпеченість житлом в Україні становить 19,7м2 загальної площі в розрахунку на одну особу, що нижче рівня забезпеченості в розвинутих країнах у 2,5-3 рази. При цьому 5,66 млн. сімей і самотніх людей, або близько 17 млн. чол. (1/3 населення України), проживають у незадовільних умовах – гуртожитках, комунальних квартирах, старих будинках, в орендованих квартирах чи в приміщеннях із забезпеченістю менше 9м2 жилої площі на одну особу.
Поряд із вказаними проблемами необхідно враховувати той факт, що потреби громадян у галузі забезпечення житлом постійно зростають, якісно змінюється характер бачення громадянами питання про благоустрій житла тощо. Тому, на наш погляд, у міру здійснення соціальних та житлових програм буде розширятися зміст права на житло, воно буде збагачуватись новими моментами, охоронятися новими матеріальними та юридичними гарантіями.
Розділ 2. Управління у сфері житлового права.
2.1. Державна політика України у сфері житлових правовідносин.
Житлова проблема є однією з найгостріших соціально-економічних проблем в Україні. Обсяги будівництва житла за останні роки зменшилися більш як у 2,5 рази і становили у 1998 році 5,85 млн. кв. метрів, з них лише 3,5% будувалося за рахунок централізованих капіталовкладень. Значно скоротилося спорудження житла підприємствами та організаціями, а також кооперативне житлове будівництво (у 10-12 разів).
Залишається невирішеною проблема забезпечення житлом громадян, які потребують соціального захисту. Лише для пільгових, згідно з чинним законодавством, категорій громадян необхідно побудувати близько 70 млн. кв. метрів житла. Повільними темпами здійснюється реконструкція житлових будинків перших масових серій.
Значною мірою ускладнює вирішення житлової проблеми необхідність переселення людей із районів, забруднених внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, повернення окремих груп корінного населення України з інших регіонів колишнього СРСР. Значна частина існуючого житлового фонду потребує капітального ремонту.
Таким чином, досвід розвитку житлово-комунального господарства в Україні свідчить, що проблем, які стосуються реалізації громадянами права на житло, дуже багато. До того ж потребують докорінної зміни чинні законодавчі та інші нормативні акти, що регулюють відносини у житловій сфері.
Вирішення цих та інших проблем неможливе без постійної та цілеспрямованої діяльності держави, спрямованої на реалізацію конституційних положень щодо забезпечення громадян житлом, визначення основних завдань і функцій державних та громадських органів у житлово-комунальній сфері. Іншими словами, одним із пріоритетних завдань нашої держави є здійснення цілеспрямованої політики у сфері житлових правовідносин. Як було зазначено в Основних напрямах соціальної політики на 1997-2000 роки, стратегічними цілями соціальної політики на державному рівні є досягнення відчутного поліпшення матеріального добробуту і умов життя людей та гарантування конституційних прав громадян на житло.
Житлова політика держави – сукупність правових норм та інших юридично значимих засобів, які забезпечують реалізацію конституційних положень щодо забезпечення громадян України житлом та здійснення внутрішньої соціально спрямованої діяльності держави.
Фундаментом побудови житлової політики нашої держави є Конституція, яка:
H по-перше, встановлює компетенцію вищого законодавчого органу щодо визначення основних напрямів житлової політики, правових форм її об’єктивізації та повноважень органів управління по її реалізації;
H по-друге, передбачає повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо забезпечення реалізації житлової політики;
H по-третє, закріплює компетенцію органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації житлової політики.
Формами правової об’єктивізації державної житлової політики України крім Конституції України є також інші юридично значимі документи, в яких визначаються основні напрями житлової політики: Концепція державної житлової політики, прийнята постановою Верховної Ради України 30 червня 1995 р., Концепція розвитку житлово-комунального господарства в Україні, затверджена постановою Верховної Ради України 27 лютого 1995 р., Основні напрями забезпечення житлом населення України на 1999-2005 роки, схвалені Указом Президента України від 15 липня 1999 року №856/99, Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року, схвалені Указом Президента України від 24 травня 2000 року №717/2000.
Як було зазначено в Концепції державної житлової політики, основними напрямами державної житлової політики в Україні є:
H створення умов, за яких кожний громадянин вільно, на вибір, відповідно до своїх потреб і можливостей зміг би спорудити житло, придбати його у власність, взяти в оренду;
H забезпечення житлом за рахунок держави у межах встановленої норми соціально незахищених громадян, які потребують поліпшення житлових умов, зокрема малозабезпечених, інвалідів, ветеранів війни, військовослужбовців, осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, та деяких інших категорій громадян, які визначаються Житловим кодексом України та іншими актами законодавства;
H надання житла з державного житлового фонду або субсидій, пільгових кредитів для придбання чи спорудження житла сім’ям, які тривалий час перебувають на квартирному обліку, з урахуванням строку перебування їх на черзі та матеріального стану. Сприяння молодим сім’ям у спорудженні або придбанні житла;
H стимулювання державою будівництва, реконструкції та утримання житла через систему економічних і фінансових важелів;
H зміна стратегії містобудування в напрямі розширення обсягів спорудження більш комфортного житла, малоповерхових будинків садибного типу, розвитку малих і середніх населених пунктів;
H ліквідація ветхого і аварійного державного житлового фонду, розширення реконструкції і модернізації житлового фонду старої забудови, розселення квартир, в яких мешкають двоє або більше наймачів;
H сприяння збільшенню обсягів будівництва, поліпшенню якості та підвищенню рівня благоустрою житла в сільських населених пунктах,
H подальший, у міру реформування заробітної плати, перехід на самоокупну систему плати за користування житлом і за комунальні послуги та до адресних субсидій цих витрат малозабезпеченим та соціально незахищеним сім’ям;
H поступовий, у міру проведення економічних реформ, перерозподіл функцій між органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями у сфері будівництва, реконструкції та утримання житла з метою їх децентралізації.
У зв’язку з цим основними завданнями в житловій сфері, які повинні бути вирішені на державному рівні є:
H збільшення обсягів житлового будівництва (до 2005 в Україні планується здати в експлуатацію до 55 млн. кв. метрів житла, для чого необхідно залучити 45 млрд. гривень, у тому числі завершити спорудження близько 10 млн. кв. метрів тимчасово припиненого будівництвом житла);
H вдосконалення нормативно-правових актів щодо фінансування та кредитування будівництва житла з метою нарощування обсягів будівництва;
H сприяння збільшенню інвестицій у житлове будівництво, удосконалення фінансово-кредитного механізму реалізації житлової реформи з активним залученням у будівництво та на утримання житлового фонду поряд з державними коштів населення та інших інвесторів, у тому числі іноземних;
H надання за рахунок державного житлового фонду на умовах оренди соціального житла громадянам, які потребують соціального захисту з боку держави;
H створення відповідних умов для придбання і спорудження житла для молодих сімей, одиноких молодих громадян, сільських жителів, військовослужбовців.
Одним із шляхів реалізації державної житлової політики є розширення житлового будівництва за рахунок різних джерел фінансування із залученням позабюджетних джерел фінансування, зокрема коштів населення, підприємств, установ, організацій, фондів, кредитів банків тощо. Необхідно взяти до уваги той факт, що в останній час відбулися істотні зміни у структурі введеного в експлуатацію житла та джерелах фінансування його будівництва. Так, наприклад, частка житлового будівництва за рахунок коштів населення досягла майже 57 відсотків його загального обсягу. Тому на державному рівні необхідно і в подальшому здійснювати політику, яка б створювала сприятливі умови для індивідуального будівництва житла.
Фінансово-кредитними механізмами житлового будівництва на сучасному етапі можуть стати:
H кредитування будівництва та придбання житла під заставу цього житла (іпотечне кредитування);
H фінансування житлового будівництва за рахунок будівельних заощаджень громадян та спеціалізованих недержавних фондів;
H надання цільових житлових позик.
Розвиток іпотечного кредитування потребує створення умов для надання громадянам довгострокових (до 30-и років) кредитів під заставу власних квартир, будинків, дач, іншого нерухомого майна; створення ефективних механізмів захисту прав кредиторів та позичальників через систему державної реєстрації прав на землю та іншу нерухомість.
Створення будівельних заощаджень громадян та спеціалізованих недержавних фондів для інвестування будівництва житла (далі – фонди) потребує:
H запровадження порядку формування фондів, кошти яких складатимуться із внесків вкладників, нарахованих на них відсотків, платежів у рахунок погашення наданих кредитів цільового призначення, інших джерел, не заборонених чинним законодавством;
H встановлення пільг з оподаткування для вкладників будівельних заощаджень громадян;
H запровадження обов’язкового страхування коштів будівельних заощаджень громадян та фондів;
H забезпечення низької відсоткової ставки на кредит та її стабільності протягом усього строку кредитування.
Створення механізму надання цільових житлових позик потребує:
H запровадження цільових житлових позик шляхом випуску облігацій або проведення цільової кредитної емісії;
H використання коштів цільових житлових позик виключно для кредитування робіт, пов’язаних із завершенням недобудованих житлових будинків.
Крім цього реалізація державної житлової політики неможлива без:
H забезпечення соціального захисту населення у зв’язку з переходом до самоокупної системи експлуатації житла і наданням житлово-комунальних послуг за їх собівартістю;
H безумовного забезпечення земельними ділянками під індивідуальну забудову громадян, які потребують поліпшення житлових умов;
H розширення мережі спеціалізованих будинків для тимчасового проживання громадян (гуртожитків, будинків-інтернатів, готелів-притулків);
H переорієнтування будівельних організацій та підприємств будівельних матеріалів на нові методи спорудження житла, випуск сучасних екологічно безпечних та енергозберігаючих конструкцій;
H підвищення відповідальності власників і користувачів квартир (будинків) за їх належну експлуатацію та утримання, недопущення використання житла не за призначенням тощо.
Таким чином, становлення України як незалежної, суверенної держави не можливе без вироблення стратегії соціального захисту населення, важливою складовою якої є створення необхідних умов для забезпечення громадян житлом, системного та комплексного державного регулювання житлово-комунального сектора економіки, з урахуванням його органічного поєднання з ринковими саморегуляторами та досвідом подолання житлової кризи розвинутими країнами.
Поиск по сайту: