Підстави набуття громадянами жилих приміщень у власність

Одним із шляхів поліпшення громадянами своїх житлових умов є можливість набуття ними жилих приміщень (жилих будинків) у власність.

Серед нормативних актів, що регламентують право приватної власності громадян, в тому числі й на житлові приміщення (житлові будинки), важливе місце займає Закон України “Про власність”. Значення цього Закону полягає в тому, що ним:

H встановлені основні положення про право приватної власності громадян на жилий будинок;

H гарантоване право громадянина, якому належить право приватної власності на жилий будинок (частину будинку), розпоряджатись цим майном на свій розсуд: заповідати, продавати, обмінювати, здавати в оренду, передавати його в тимчасове користування іншим громадянам, юридичним особам та державі (статті 4, 15, 19);

H встановлено, що при здійсненні своїх прав і виконанні обов’язків власник зобов’язаний не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави; додержувати моральних засад суспільства (ст. 4);

H закріплено, що склад, кількість і вартість майна, яке може бути у власності громадян, а також діяльність власника може бути відповідно обмежено чи припинено лише у випадках і порядку, встановлених законом (статті 4, 13, 55).

Перебудова відносин власності приводить до того, що стрижневим завданням нової економічної політики України стає утвердження ринкової багатоукладної (змішаної) економіки, що базується на принципах демократизації власності, створення рівноправних умов для всіх її форм.

Насьогодні близько 70% наявного житлового фонду перебуває у власності громадян, з них 44% державного житлового фонду передано безоплатно або з частковою доплатою у власність наймачам жилих приміщень.

Отже, законодавством України передбачено право громадян покращувати свої житлові умови шляхом набуття у власність жилих приміщень (жилих будинків). У відповідності до національного законодавства громадяни мають право на набуття житла у власність без обмеження його кількості, розмірів і вартості шляхом:

1) приватизації у встановленому порядку займаних жилих приміщень в будинках державного та громадського житлових фондів;

2) житлового будівництва;

3) участі у житлово-будівельних кооперативах;

4) купівлі-продажу житла (в тому числі через біржі, аукціони, прилюдні торги);

5) обміну жилих приміщень;

6) дарування жилих приміщень;

7) набуття в порядку спадкування або за договором довічного утримання та з інших законних підстав.

Відповідно до статті 150 Житлового Кодексу громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

У статті 131 проекту Житлового кодексу вказано, що житло є товаром. Власники, які володіють житлом, реалізують своє право стосовно продажу, купівлі, застави, дарування тощо згідно із законодавством.

Таким чином, громадяни-власники жилих приміщень мають право не лише користуватись своїми жилими приміщеннями, але і володіти та розпоряджатися ними.

Наявність різноманітних способів (підстав) виникнення права власності громадян на жилі будинки (жилі приміщення) викликає необхідність зупинитись на аналізі хоча б деяких найважливіших способів, які є найбільш поширеними на практиці.

8.2. Приватизація житла.

Необхідність приділення особливої уваги питанням приватизації житла пов’язана з тим, що це процес терміновий. Правові засади приватизації державного житлового фонду, а також його утримання та подальшого використання врегульовані Законом України від 19 червня 1992 р. “Про приватизацію державного житлового фонду” та Положенням “Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян”, затвердженим наказом Державного Комітету України по житлово-комунальному господарству 15 вересня 1992 р. №56.

Приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачі, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду на користь громадян України.

Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі; залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла; формування ринкових відносин.

Відповідно до статті 2 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” до об’єктів приватизації належать:

H квартири багатоквартирних будинків;

H одноквартирні будинки;

H кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачі.

Не підлягають приватизації:

H квартири-музеї;

H квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників;

H кімнати в гуртожитках;

H квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей);

H квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових;

H квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов’язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Приватизація здійснюється шляхом:

1) безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21м² загальної площі на наймача і кожного члена його сім’ї та додатково 10м² на сім’ю;

2) продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Незалежно від розміру загальної площі безоплатно передаються у власність громадян займані ними:

1) однокімнатні квартири;

2) квартири (будинки), одержані у разі знесення або відселення всіх сімей з будинків (частин будинків), які належали їм на праві власності, якщо колишні власники не одержали за ці будинки (частини будинків) грошової компенсації;

3) квартири (будинки), в яких мешкають громадяни, котрим встановлена ця пільга Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

4) квартири (будинки), в яких мешкають громадяни, удостоєні звання Героя Радянського Союзу, Героя Соціалістичної Праці, нагороджені орденом Слави трьох ступенів;

5) квартири (будинки), в яких мешкають ветерани Великої Вітчизняної війни;

6) квартири (будинки), в яких мешкають воїни-інтернаціоналісти;

7) квартири (будинки), в яких мешкають інваліди I-ї та II-ї груп, інваліди з дитинства;

8) квартири (будинки), в яких мешкають ветерани праці, що пропрацювали: не менше 25-и років – жінки, 30-и років – чоловіки;

9) квартири (будинки), в яких мешкають ветерани Збройних Сил;

10) квартири (будинки), в яких мешкають репресовані особи, реабілітовані згідно Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні";

11) квартири (будинки), в яких мешкають сім’ї загиблих при виконанні державних і громадських обов’язків та на виробництві;

12) квартири (будинки), в яких мешкають військовослужбовці, котрим встановлена пільга Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";

13) квартири (будинки), в яких мешкають багатодітні сім’ї (сім’ї, що мають трьох і більше неповнолітніх дітей).

За громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування житлом на умовах найму.

До приватизації займаних квартир громадяни мають право переселитись у квартири меншої площі, про що вони повинні подати відповідну заяву (див. додаток №15). При цьому їм виплачується грошова компенсація за різницю між загальною площею займаної квартири і квартири, що надається, в розмірі та порядку, які визначаються Кабінетом Міністрів України. Органи місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування, державні підприємства, організації, установи, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд, повинні сприяти громадянам, котрі бажають замінити квартири (будинки) більшої площі на квартири (будинки) меншої площі.

Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім’ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

При наявності у наймача або членів його сім’ї пільги на безоплатне одержання займаного житла незалежно від розміру загальної площі, до заяви додається відповідний документ (копія посвідчення, довідка та інше), що підтверджує право на пільгові умови приватизації.

Згода тимчасово відсутніх членів сім’ї наймача на приватизацію квартири (будинку) підтверджується письмово і додається до заяви.

При оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім’ї та займані приміщення. У довідці вказуються члени сім’ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. Крім цього, у довідці вказуються новонароджені і на них враховується норма площі, що передається безкоштовно, незалежно від строку їх народження та введення в дію Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданими до неї довідкою про склад сім’ї та займані приміщення, а також документом, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої ради, чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються.

Якщо наймач або хтось із членів сім’ї вже раніше брали участь у приватизації, вони повинні долучити до заяви про приватизацію посвідчену керівником підприємства, яке здійснює експлуатацію жилого будинку, заяву про це. Звичайно, що повторно у приватизації вони участь не беруть, навіть якщо приватизаційний житловий сертифікат використали не в повному обсязі, оскільки у вказаному вище Законі зазначено, що кожен громадянин бере участь у приватизації лише один раз.

Зареєстрована заява передається підприємству по оформленню документів. Орган приватизації, в разі потреби, уточнює необхідні для розрахунків дані залежно від складу сім’ї та розміру загальної площі квартири (будинку), оформляє розрахунки та видає розпорядження.

На підставі оформленого розпорядження орган приватизації готує паспорт на квартиру, а на одноквартирний будинок – паспорт на домоволодіння, свідоцтво про право власності на житло (див. додаток №16) та реєструє його у спеціальній реєстровій книзі.

Відомості про реєстрацію права власності на житло, копії свідоцтв про право власності на житло та паспорт на квартиру (домоволодіння) передаються один раз в квартал органом приватизації до бюро технічної інвентаризації.

Свідоцтво на право власності на квартиру (будинок) підлягає обов’язковій реєстрації в органах технічної інвентаризації.

Строк оформлення документів від дати реєстрації заяви громадянина до видачі йому зареєстрованого свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) не повинен перевищувати одного місяця.

Передача займаних квартир (будинків) здійснюється у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Передача квартир (будинків) у власність громадян оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації та не потребує нотаріального посвідчення.

Оплата вартості приватизованого житла може провадитись громадянами в розстрочку на 10 років за умови внесення первинного внеску в розмірі не менше 10 відсотків суми, що підлягає виплаті. При цьому громадянин дає органу приватизації письмове зобов’язання про погашення суми вартості, що залишається несплаченою.

Органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, коли об’єкти не підлягають приватизації відповідно до законодавства.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно або з частковою доплатою лише один раз. Таким чином, кожний громадянин, який приватизував займане ним житло безоплатно, з компенсацією чи з доплатою, вважається таким, що використав право на безоплатне одержання житла від держави. При видачі власнику квартири (будинку) свідоцтва про право власності на житло у паспортах усіх повнолітніх членів сім’ї власника і у свідоцтвах про народження неповнолітніх осіб робиться така помітка: "Право на безоплатну приватизацію житла використано в обсязі ___м² при нормі ___м² загальної площі". Одержання нового житла у держави може здійснюватися лише на платній основі.

Поиск по сайту: