Поняття житлового права

Термін “Житлове право” в юридичній літературі вживається в широкому та вузькому значенні. У вузькому значенні житлове право традиційно розглядається як частина цивільного права, яка врегульовує правові відносини, які виникають в процесі користування жилими приміщеннями. У широкому розумінні житлове право – це комплексна галузь, в якій об’єднані норми і правові інститути цивільного, адміністративного та інших галузей права.

Більшість авторів вважає, що житлове право не є самостійною галуззю права нарівні з такими, наприклад, галузями права, як конституційне, адміністративне, цивільне, трудове тощо, обґрунтовуючи це тим, що житлове право запозичує методи правового регулювання, які застосовуються в інших “основних” галузях права. Так, наприклад, для відносин користування жилими приміщеннями характерним є цивільно-правовий метод регулювання (рівність сторін, їх майнова самостійність); для відносин розподілу (надання) житла, управління житловим фондом, інших відносин організаційного та управлінського характеру – метод адміністративно-правового регулювання (метод влади-підпорядкованості).

Разом з тим, житлове право не є механічною сукупністю різноманітних правових норм. У процесі кодифікації було досягнуто не просто систематизації правового матеріалу в житлових нормативно-правових актах, але й була здійснена переробка та збагачення змісту правових норм, усунено прогалини в праві, введено в юридичну науку особливі нормативно-правові узагальнення (наприклад поняття житлових правовідносин), що дозволило створити відносно самостійне комплексне правове утворення – “Житлове право”, яке слід розглядати як повноцінну, хоча і специфічну галузь права.

На наш погляд, появу в матеріальній сфері права такої комплексної галузі права як житлове необхідно розглядати як результат розвитку права, перетворення його в більш об’ємну та досконалу систему. Тому наявність у системі права матеріальних комплексних галузей права (податкового, банківського, митного тощо) є ознакою достатньо високої інтенсивності регулювання суспільних відносин.

Таким чином, житлове право – це комплексна галузь права, яка об’єднує сукупність встановлених або санкціонованих державою правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають в результаті реалізації громадянами України права на житло та складаються в процесі користування жилими приміщеннями, придбання житла у власність, управління та експлуатації житлових фондів.

Предметом житлового права є коло суспільних відносин, які виникають з приводу забезпечення конституційного права громадян України на житло і ґрунтуються на множинності шляхів його реалізації та багатоманітності форм власності на житло.

Житлові відносини, які складають предмет Житлового права, можна поділити на наступні основні групи:

1) відносини по найму жилих приміщень на підставі договору найму або користування жилими приміщеннями з інших підстав (наприклад, на підставі членства у житлово-будівельному кооперативі);

2) відносини в галузі забезпечення громадян жилими приміщеннями (суб’єктами цих відносин з одного боку виступають громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, а з другого – відповідні державні органи, органи місцевого самоуправління, підприємства, установи, організації, які мають власний житловий фонд. Житлові відносини цього виду регулюються, як правило, нормами адміністративно-правового характеру, а в деяких випадках, наприклад, при наданні жилого приміщення члену ЖБК – нормами цивільно-правового характеру);

3) житлові відносини по користуванню службовими приміщеннями, гуртожитками та іншими спеціалізованими приміщеннями (це особлива група житлових правовідносин, оскільки користування цими об’єктами не має за мету постійне проживання громадян, а спрямоване для досягнення інших цілей – проживання за місцем роботи, або поблизу нього; тимчасового проживання у зв’язку з роботою, навчанням тощо);

4) житлові відносини, які виникають у галузі управління, експлуатації, забезпечення схоронності та ремонту житлового фонду (житлові правовідносини цього виду носять, в основному, управлінський характер і тому регламентуються нормами адміністративного, податкового, земельного права. Разом з цим, частина житлових правовідносин, пов’язаних з ремонтом жилих приміщень може регулюватись нормами цивільно-правового характеру). Система відносин по управлінню жилими фондами включає:

H відносини, що виникають з приводу державного управління в галузі використання та збереження житлового фонду;

H відносини по безпосередньому управлінню окремими об’єктами житлового фонду, яке здійснюються міністерствами, відомствами, установами та організаціями, яким належать відповідні житлові фонди;

H відносини по державному обліку житлового фонду і державному контролю за його використанням та збереженістю);

H відносини, які виникають у зв’язку з будівництвом і набуттям у власність жилих будинків;

H відносини, які складаються в процесі житлово-комунального обслуговування громадян (ці відносини складаються в ході забезпечення жилих приміщень водою, опаленням, електроенергією, газом тощо. Особливість таких відносин полягає у тому, що до їх суб’єктного складу поряд з такими традиційними учасниками житлових правовідносин як наймач та наймодавець входять відповідні спеціалізовані житлово-комунальні організації).

Специфічними рисами житлових правовідносин є наступні:

H по-перше, вони виникають, існують та розвиваються з приводу особливого матеріального об’єкту – житла (житлового будинку, квартири, кімнати), спеціально призначеного для проживання громадян;

H по-друге, ґрунтуються на конституційному праві громадян України на житло;

H по-третє, носять, за загальним правилом, тривалий, стабільний характер. Так, відповідно до житлового законодавства громадянам, які потребують поліпшення житлових умов жилі приміщення у будинках державного та громадського житлових фондів надаються безстроково.

Найважливішими складовими елементами предмету житлового права є суб’єкти та об’єкти житлового права.

Суб’єкти житлового права – колективні або індивідуальні особи, які у відповідності до вимог житлового законодавства використовують свою правосуб’єктність в конкретних житлових правовідносинах, виступаючи реалізаторами житлових прав та носіями обов’язків в галузі житлового права.

Таким чином, видами суб’єктів житлового права є індивідуальні та колективні особи. До індивідуальних належать фізичні особи – власники та наймачі житла. Колективні суб’єкти житлового права мають більш широку класифікацію. Їх можна поділити на наступні види:

1) органи управління житлово-комунальним господарством;

2) органи місцевого самоврядування;

3) підприємства, установи, організації, які мають власний житловий фонд;

4) житлово-експлуатаційні організації;

5) електро-, тепло-, газо-, водопостачальні організації тощо;

6) об’єднання громадян.

З поняттям суб’єктів житлового права тісно пов’язаний об’єкт житлового права, який можна трактувати в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні об’єкт житлового права – це сукупність суспільних відносин, які виникають в процесі отримання, користування та управління житлом. У вузькому значенні – це сукупність благ, з приводу яких суб’єкти житлового права вступають у житлові правовідносини, здійснюють свої суб’єктивні права та обов’язки.

Блага, які є об’єктом житлового права, можуть носити, за загальним правилом як матеріальний, так і нематеріальний характер. До матеріальних благ необхідно відносити квартири та будинки в державному, громадському, приватному фондах жилих приміщень, фонді жилих приміщень житлово-будівельних кооперативів, службові жилі приміщення, жилі приміщення в гуртожитках, комунальні послуги.

До нематеріальних благ, які є об’єктом житлового права, можна віднести право громадян України на житло, право на недоторканість житла тощо.

Поняття предмету житлового права відповідає на питання, що вивчає дана галузь права. Відповідь на питання яким чином, або як досягаються основні завдання, що стоять перед житловим правом дає поняття методів житлового права. Таким чином, методи житлового права - передбачені правовими нормами способи і прийоми, що спрямовані на ефективне регулювання житлових правовідносин.