Принципи, функції та система житлового права

Сутність та соціальне призначення житлового права розкривається у принципах, на яких воно побудоване та у функціях, яке воно здійснює.

Принципи житлового права – це сукупність вихідних засад, які становлять основу виникнення та розвитку житлового права, та загальнообов’язкових вимог, які пред’являються до учасників житлових правовідносин.

Отже, призначення принципів полягає у тому, що вони становлять основу житлового права, відображають його сутність, зміст, найсуттєвіші риси, місце в сучасній правовій системі.

Житловому праву притаманні наступні принципи:

1. Принцип законності – полягає у тому, що учасники житлових правовідносин повинні точно та неухильно дотримуватись вимог, які містяться у законах, підзаконних нормативних актах та актах міжнародного законодавства, згоду на обов’язковість яких було надано Верховною Радою України.

Таким чином, керуючись принципом законності, суб’єкти житлового права повинні дотримуватись законів України, постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України, постанов й розпоряджень Кабінету Міністрів України, нормативних актів органів місцевого самоврядування, актів нормотворчості органів спеціальної компетенції в галузі житлових правовідносин, міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких було надано Верховною Радою України.

Принцип законності можна також розглядати з точки зору невідворотності відповідальності фізичних та юридичних осіб за вчинення житлових правопорушень.

2. Принцип недоторканості власності. Відповідно до статті 13 Закону України “Про власність” до об’єктів права приватної власності можуть належати жилі будинки, квартири, дачі, садові будинки тощо. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, оскільки право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі та у порядку, встановлених законом, і за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

3. Принцип демократичного ставлення до громадян-наймачів та власників жилих приміщень. Необхідність появи цього принципу зумовлена початком побудови в нашому суспільстві демократичної держави, закріпленням в Конституції України основних прав та свобод громадян, проголошенням основних напрямів державної житлової політики.

Проявляється цей принцип передусім у тому, що в сучасному законодавстві зняті всілякі заборони та обмеження щодо будівництва, набуття у власність жилих приміщень, користування ними тощо.

Так, наприклад, відповідно до Цивільного кодексу УРСР (в редакції до грудня 1992 року) встановлювались наступні обмеження щодо реалізації громадянами свого права на житло:

H по-перше, відповідно до статті 101 ЦК УРСР в особистій власності громадянина міг бути лише один жилий будинок (одна квартира в багатоквартирному будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників). Згідно зі статтею 103 ЦК УРСР якщо в особистій власності громадянина або у подружжя, яке проживає спільно було більше одного жилого будинку (однієї квартири), власник зобов’язаний був протягом одного року продати, подарувати або відчужити іншим способом один із належних йому будинків (квартир);

H по-друге, відповідно до частини 1 статті 102 ЦК УРСР граничний розмір жилого будинку або його частини (частин), що належав громадянам, не повинен був перевищувати 80м² жилої площі;

H по-третє, існував ряд обмежень правомочностей власника жилого будинку (квартири). Зокрема, відповідно до статті 106 ЦК УРСР якщо жилий будинок, або належна громадянинові частина будинку (дачі) систематично використовувались власником для одержання нетрудових доходів, відповідно цей будинок або частина будинку підлягали безоплатному вилученню в судовому порядку за позовом виконавчого комітету місцевої ради.

Зазначені порушення прав власників жилих будинків (квартир) були усунуті Законом України “Про власність”, відповідно до норм якого:

H по-перше, власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Власник може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам (ч. 1 ст. 4). Громадянин, який став власником квартири (жилого будинку), має право розпоряджатися ними на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом (ст. 15);

H по-друге, склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом (ч. 3 ст. 13).

4. Принцип недоторканості житла. Зазначений принцип закріплено статтею 30 Конституції України, згідно з якою кожному гарантується недоторканість житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за мотивованим рішенням суду. Лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Однією з гарантій виконання зазначеної норми Конституції є встановлена статтею 130 Кримінального кодексу України карна відповідальність за порушення недоторканості житла. Зокрема, відповідно до змісту зазначеної статті, порушення недоторканості житла – це протиправне, таємне або відкрите вторгнення службової особи в будинок, квартиру, кімнату, або інше приміщення, у якому проживає громадянин.

До дій, якими порушується недоторканість житла громадян необхідно відносити:

H незаконний обшук;

H незаконне виселення;

H інші дії (незаконний огляд житла, незаконна виїмка речей, які знаходяться в жилому приміщенні, вселення в житло інших громадян без згоди тих, хто в ньому проживає тощо).

Принцип недоторканості житла забезпечується також і тим, що кваліфікуючою ознакою, яка призводить до посилення кримінальної відповідальності за вчинення деяких злочинів проти приватної власності громадян (ст. ст. 140, 141, 142 ККУ) є проникнення у житло. Проникнення у житло – це вторгнення у житло з метою вчинення крадіжки, грабежу чи розбою. Воно може здійснюватись як таємно, так і відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, а також за допомогою різних засобів, які дозволяють винній особі викрадати майно із житла без входу до нього.

5. Принцип стабільності житлових правовідносин. Цей принцип проявляється в тому, що:

H по-перше, жилі будинки та жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян (стаття 6 Житлового кодексу);

H по-друге, відповідно до житлового законодавства незаконне виселення із займаних жилих приміщень не допускається. Так, наприклад, відповідно до статті 108 Житлового кодексу договір найму жилого приміщення в будинках державного та громадського житлового фонду, може бути розірвано на вимогу наймодавця а наймач може бути виселеним лише з підстав, установлених законом. Питання про наявність підстав, необхідних для виселення із займаного жилого приміщення відповідно до статті 47 Конституції України може бути вирішено лише судом. Тому необхідно вважати такими, що втратили чинність норми житлового законодавства, які передбачають інший спосіб позбавлення громадян займаного житла. Так, наприклад, необхідно вважати такими, що застаріли норми житлового законодавства, які передбачають можливість адміністративного виселення з санкції прокурора осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення. Відповідно до вказівки Генеральної Прокуратури України “Про розгляд звернень відносно виселення громадян” від 23 жовтня 1996 р., зазначені положення відносно адміністративного виселення втратили силу як такі, що прийняті до набуття чинності Конституцією України.

Як вже було зазначено, сутність житлового права розкривається не лише у його принципах, які служать основними орієнтирами у правотворчості та правозастосуванні житлових правових норм, але й у функціях, які воно здійснює.

Поиск по сайту: