 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Органи, уповноважені державою на встановлення опіки та піклування
В Україні передбачено встановлення опіки та піклування судом (ст. 60 ЦК, ч. З ст. 243 СК), органом опіки та піклування (ст. 61 ЦК, ч. З ст. 243 СК), а також нотаріусом (ст. 44 ЦК, п. п. 2, 3, розділи 19, 20 Інструкції).
Незалежно від того, яким органом встановлено опіку та піклування, основні функції держави в сфері опіки та піклування, а саме щодо підготовки документів для встановлення опіки/ піклування, вибору особи опікуна/ піклувальника (за винятком встановлення опіки і призначення опікуна нотаріусом), контролю за виконанням обов'язків опікунами/ піклувальниками, захисту майнових та особистих немайнових прав підопічних осіб, покладено на органи опіки та піклування.
2.1. Встановлення опіки нотаріусом та призначення опікуна відбувається у разі необхідності збереження майна фізичної особи, місце перебування якої невідоме, а також майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою (ст. 44 ЦК, п. п. 2, 3, 183, 184, 185 Інструкції).
Слід зауважити, що покладення на нотаріусів функції щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, а також майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, не відповідає завданням, покладеним на органи нотаріату Законом «Про нотаріат». Цей Закон взагалі не визначає підстав та порядку встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме. Правила щодо цього містяться в ст. 44 ЦК та розділах 19, 20 Інструкції.
1 Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини:
Постанова Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 // Офіційний
вісник України. - 2008. - № 76. - ст. 2561.
2 Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення
нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей: Постанова Кабінету Міністрів України
від 8 жовтня 2008 р. № 905 // Офіційний вісник України. -2008. - № 79. - ст. 2660.
Відносини зі встановлення опіки над майном, належним фізичній особі, яка визнана безвісно відсутньою, а також майном, належним фізичній особі, місце перебування якої невідоме, видаються найменш врегульованими у законодавстві. Законодавство у сфері встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, характеризується суперечністю, а також відсутністю норм, які б зкоординовували дії органів нотаріату, суду, органів опіки та піклування, опікунів, управителів майна щодо виконання кожним з них своїх функцій (наприклад, щодо повідомлення цими органами та особами один одного про встановлення опіки, про прийняття рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, про укладення договору про управління майном цієї особи, щодо здійснення контролю над опікунами та управителями майном, щодо вилучення майна, переданого за договором управління, з опису майна, переданого під опіку тощо).
2.2. Встановлення опіки судом та призначення опікуна від
бувається у разі визнання фізичної особи недієздатною, а також
якщо при розгляді справи встановлено, що малолітня особа позбав
лена батьківського піклування (ч. ч. 1, 3 ст. 60 ЦК).
Крім цього, встановлення опіки та піклування в судовому порядку можливе також у разі виникнення спору щодо призначення опікуна (піклувальника).
2.3. Встановлення піклування судом та призначення піклувальника відбувається у разі обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, а також якщо при розгляді справи буде встановлено, що неповнолітня особа позбавлена батьківського піклування (ч. ч. 2, 4 ст. 60 ЦК).
2.4. Встановлення опіки над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою органом опіки та піклування відбувається у всіх інших випадках, за винятком випадків, визначених ч. 1 іч. 2 ст. 60 ЦК.
2.5. Органами опіки та піклування є державні адміністрації
районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських
чи районних у містах, сільських, селищних рад (ст. 34 Закону Укра
їни «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 11 Закону України
«Про забезпечення організаційно-правових умов соціального за-
хисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», ч. 1 ст. 215 СК, п. З Постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», п. п. 1.3, 1.4 Правил опіки та піклування1). Саме на ці органи ст. 56 ЦК покладено функції зі здійснення опіки та піклування. Цією статтею також встановлено, що органи, на які покладено здійснення опіки та піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами. Дотепер не розроблено і не прийнято комплексного Закону, який би визначав правовий статус органів опіки та піклування, як це передбачено ч. 1 ст. 56 ЦК, а також не вироблено правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника, як цього вимагає ч. З ст. 54 ЦК.
На сьогодні існує два нормативно-правові акти, які визначають компетенцію щодо безпосереднього ведення справ у сфері опіки та піклування:
1. Правила опіки та піклування - безпосереднє ведення справ щодо опіки та піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад (п.1.4).
2. Постанова КМУ від 24 вересня 2008 р. № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» - безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей (п. 3).
Відповідно до Правил визначається компетенція органів опіки та піклування щодо повнолітніх фізичних осіб, відповідно до постанови КМУ - щодо дітей.
1 Правила опіки та піклування були прийняті до вступу в дію ЦК України і СК України і всупереч Прикінцевим та перехідним положенням ЦК України і Прикінцевим положенням СК України їх норми не були приведені у відповідність цим кодексам. Зважаючи на це, Правила опіки та піклування можуть застосовуватися тільки в тій частині, в якій вони збігаються з нормами ЦК України та СК України.
При органах опіки та піклування відповідно до п.1.6 Правил опіки та піклування для допомоги в роботі створюються опікунські ради, що мають дорадчі функції і до складу яких входять депутати, представники місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування і громадськості. Однак опікунські ради є дорадчими органами відповідних органів місцевої влади і не мають права приймати рішення щодо опіки та піклування.
Розподіл повноважень щодо ведення справ опіки та піклування між відділами, службами і управліннями відбувається відповідно до рішень місцевих державних адміністрацій районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад, виконавчих комітетів сільських і селищних рад. Як правило, повноваження розподіляються між відділом освіти, службою у справах дітей, службою (відділом) у справах сім'ї та молоді, відділом охорони здоров'я.
2.6. Слід зауважити, що органи опіки та піклування - не єдині органи, які уповноважені державою і територіальною громадою на захист прав дітей, що потребують встановлення опіки та піклування. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» та ст. 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей»1 утворено служби у справах неповнолітніх (сьогодні - це служби у справах дітей2) обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад. Служби у справах дітей мають права юридичної особи, власний бланк, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням та діють на підставі положень, розроблених відповідно до Типового положення про службу у справах дітей, затвердженого КМУ.
1 Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей: Закон України
від 24 січня 1995 р. № 20/95-ВР // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законо
давство України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
2 До Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для
дітей» було внесено зміни Законом № 609-V від 07.02.2007 p., відповідно до яких
служби у справах неповнолітніх перейменовано у служби у справах дітей. Про внесен
ня змін до деяких законодавчих актів України щодо органів і служб у справах неповнолітніх
та спеціальних установ для неповнолітніх: Закон України від 07 лютого 2007 р. № 609-V //
Відомості Верховної Ради України. - 2007. - № 15. - Ст.194.
Служби у справах дітей (неповнолітніх) також наділені повноваженнями у сфері опіки та піклування, якими є: забезпечення додержання вимог законодавства щодо встановлення опіки та піклування над дітьми; забезпечення влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї, передачу під опіку, піклування, на усиновлення; ведення справ з опіки та піклування над дітьми та усиновлення дітей; представлення у разі необхідності інтересів дітей в судах, у їх відносинах з підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності тощо. Рішення, прийняті службами у справах дітей, з питань, що належать до їх компетенції, є обов'язковими для виконання місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, посадовими особами та громадянами (ст. 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей»).
На виконання зазначених законів Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту своїм наказом «Про дитячу безпритульність в Україні та шляхи подолання цього явища»' зобов'язало забезпечити проведення системних змін в діяльності органів опіки та піклування шляхом передачі їх функцій з опіки та піклування над дітьми від органів управління освітою службам у справах неповнолітніх (службам у справах дітей). Про це органи опіки та піклування було повідомлено листом Мінсім'ямолодьспорту від 06.06.2005 р. № 5.1/2124. Прийнятою 24 вересня 2008 р. № 866 Постановою КМУ «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» на служби у справах дітей покладено низку повноважень у сфері здійснення опіки та піклування над дітьми.
2.7. Слід враховувати вади сучасного регулювання цих питань. Так, Положення ст. 12 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» та ст. 4 Закону України
1 Про реалізацію заходів Постанови Верховної Ради України від 6 вересня 2005 року № 2796-IV «Про дитячу безпритульність в Україні та шляхи подолання цього явища»: Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 23 листопада 2005 р. № 2863 // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/inain.cgi.
«Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» суперечать положенням ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 11 Закону Ураїни «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», які називають органами опіки та піклування державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад. Через ці та інші суперечності в законодавстві в багатьох випадках діяльність органів опіки та піклування і служб у справах дітей не узгоджена і належним чином не врегульована й на місцевому рівні.
|
Увага, нотаріусе!
При перевірці документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій, нотаріусу слід пам'ятати, що в цивільних правовідносинах за участю фізичних осіб, над якими встановлено опіку чи піклування, а також у правовідносинах за участю дітей, берутьучасть саме органи опіки та піклування (наприклад, у разі надання згоди на вчинення правочинів батькам малолітньої дитини, опікунам фізичної особи; у разі надання дозволу батькам неповнолітньої дитини, піклувальник на надання ними згоди на вчинення правочинів, у разі відмови від спадщини тощо). А тому при укладанні договорів, що підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, або при відмові від спадщини, нотаріус перевіряє наявність згоди або дозволу на це саме органу опіки та піклування (ст. 72, 71, 1273 ЦК, ст. 177 СК, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», п. 40 Інструкції, п. 67 Постанови КМУ від 24 вересня 2008 р. № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини»). Слід також зважати на те, що правовим наслідком вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування є його нікчемність. Однак на вимогу зацікавленої особи такий правочин може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування (ст. 224 ЦК).
Згода або дозвіл органу опіки та піклування на вчинення право-чинів надається у вигляді розпорядження місцевої державної адміністрації або рішення органу місцевого самоврядування (ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. ст. 1, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Не допускається оформлення дозволу (згоди) органу опіки та піклування на вчинення правочинів з майном дітей, а також осіб, які перебувають під опікою (піклуванням) за допомогою листів, розпорядчих записок, віз на вже існуючих документах, або інших, не передбачених законом, видів документів (актів).
Заяви громадян органами опіки та піклування мають розглядатися в рамках строків, установлених ст. 20 Закону Ураїни «Про звернення громадян», а саме - у строк не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржено до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду (ч. 2 ст. 79 ЦК).
3. Повноваження органів опіки та піклування
На органи опіки та піклування покладено значне коло повноважень - як спеціальних (вирішення питань про встановлення, здійснення і припинення опіки та піклування щодо осіб, які за законом мають на це право), так і загальних (захист майнових і особистих немайнових прав фізичних осіб). При цьому діяльність органів опіки та піклування і органів нотаріату є взаємопов'язаною у сфері охорони прав і законних інтересів.
3.1. Повноваження органів опіки та піклування, які певним чином стосуються вчинення нотаріусами нотаріальних дій, можна умовно поділити на два види.
1) перший вид - це повноваження, пов'язані безпосередньо з опікою та піклуванням над фізичними особами, які перебувають під опікою чи піклуванням, та над майном фізичних осіб.
2) другий - це повноваження щодо захисту майнових і особистих немайнових прав фізичних осіб (зокрема, вирішення спорів щодо місця проживання фізичної особи віком від десяти до чотирнад-
цяти років (ч. З ст. 29 ЦК); розгляд заяв неповнолітніх осіб щодо здійснення ними правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна, розпорядження грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім'я (ч. ч. 2, 3 ст. 32 ЦК); надання допомоги особі у здійсненні нею своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов'язків в обсязі та в порядку, встановлених СК та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 17 СК); захист сімейних прав та інтересів за зверненням осіб у передбачених СК випадках (ч. 1 ст. 19 СК); участь у судових засіданнях при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним (ч. 4, 5 ст. 19 СК); вирішення спорів між батьками щодо присвоєння та зміни прізвища дитини (ч. З ст. 145, ч. 5 ст. 148 СК); захист прав та інтересів дитини щодо належного батьківського виховання за її зверненням (ч. З ст. 152 СК); визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї за заявою матері, батька дитини (ч. 1 ст. 158 СК); вирішення спорів, які виникають між батьками щодо управління майном дитини (ч. 5 ст. 177 СК та ін.)
Залежно від категорії осіб різняться й повноваження органів опіки та піклування.
У зв'язку з цим захисту підлягають права:
а) осіб, визнаних недієздатними;
б) осіб, цивільна дієздатність яких обмежена;
в) дітей.
Дітей умовно можна поділити на дві категорії: перша - діти, які проживають з батьками (усиновлювачами); друга - діти, які не мають батьків, позбавлені батьківського піклування, проживають в сім'ях опікунів, піклувальників, у прийомних сім'ях, дитячих будинках сімейного типу, дитячих інтернатних закладах, що перебувають у сфері управління МОН, МОЗ, Мінпраці, притулках для неповнолітніх.
3.2. Найбільше питань виникає при відчуженні житла, власника
ми якого є діти, та в яких проживають або зареєстровані діти. За
конодавством України передбачено особливі умови відчуження
такого житла, а також інших об'єктів цивільних прав.
Право власності на житло, інше майно у дитини може виникнути в результаті приватизації, заповіту, за договором дарування, а також за договором купівлі-продажу житла (як правило, за кошти батьків, опікунів). Однак ані батьки, ані опікуни або піклувальники не мають права самостійно вирішувати питання про відчуження житла, іншого нерухомого майна, якщо правочин певним чином стосується інтересів дитини. Для вчинення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, вимагається попередній дозвіл (згода) органів опіки та піклування (наприклад, договорів, предметом яких є нерухоме майно, акції, облігації тощо). Вчинення правочину щодо відчуження житла, іншого, визначеного законом майна, без попередньої згоди батьків або осіб, які їх замінюють, та органу опіки та піклування можливе тільки тими неповнолітніми дітьми, які набули відповідно до закону повну цивільну дієздатність.
3.3. Правочини, які вчиняються з дозволу органу опіки та піклування
Регулювання цього питання Цивільним кодексом
ЦК встановлює загальні правила щодо обмеження прав опікунів та піклувальників на розпорядження нерухомим майном підопічних осіб.
Без дозволу органу опіки та піклування опікун немає права: і) відмовитися від майнових прав підопічного; 2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; 3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; 4) укладати договори щодо іншого цінного майна. Піклувальник має право дати згоду на вчинення зазначених вище правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування (ст. 71 ЦК).
Спеціальним законодавством встановлено обмеження у сфері здійснення батьками, усиновлювачами, опікунами, піклувальниками правочинів щодо житла та іншого майна, належного дитині на праві власності або іншому речовому праві, а також тих, які можуть порушити законні інтереси дітей.
Регулювання цього питання Сімейним кодексом
Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, що підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини (ч. 2 ст. 177 СК).
Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування (ч. З ст. 177 СК).
Дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло (ч. 4 ст. 177 СК).
Слід зауважити, що зазначені норми з'явилися в СК у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до ст. 177 Сімейного кодексу України і ст. 32 Цивільного кодексу України»1. Однак і до внесення цих змін при вчиненні батьками правочинів щодо відчуження нерухомого майна, яке належить їх дітям, обов'язковим було отримання дозволу органу опіки та піклування2.
Майно, одержане дитиною за договором про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з переходом права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо), може бути відчужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування (ч. 5 ст. 190 СК).
Регулювання цього питання іншими законами України Закон України «Про охорону дитинства»
Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, ви-
' Про внесення змін до статті 177 Сімейного кодексу України і статті 32 Цивільного кодексу України: Закон України від 2 червня 2005 р. № 2620-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 26. - Ст.352.
2 Щодо надання роз'яснень: Лист Міністерства юстиції України від 18 лютого 2004 р. № 19-14-73// БД «НАУ- ЕКСПЕРТ». Версія: 9.5.1.0.
давати письмові зобов'язання. Суд у разі позбавлення батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що повідомляє нотаріальну контору за місцем знаходження майна та житла (ст. 17).
Діти-члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем (ст. 18).
Поиск по сайту: