Стаття 26. Обсяг цивільної правоздатності фізичної особи

1. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивіль­
ні права та обов'язки.

2. Фізична особа має усі особисті немайнові права,
встановлені Конституцією України та цим Кодексом.

3. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що вста­новлені цим Кодексом, іншим законом.

4. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим за­коном, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

5. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивіль­них відносин.

Стаття 27. Запобігання обмеженню можливості фізичної особи мати цивільні права та обов'язки

* 1. Правочин, що обмежує можливість фізичної особи

мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.

2. Правовий акт Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб не може обмежувати можливість фізичної особи мати не за­боронені законом цивільні права та обов'язки, крім випадків, коли таке обмеження передбачено Конституцією України.

І. Учасниками цивільних правовідносин можуть А бути суб'єкти приватного (або цивільного) права - f фізичні та юридичні особи і суб'єкти публічного пра­ва - держава, Автономна Республіка Крим, територі­альні громади, юридичні особи публічного права. Тобто в цивільних правовідносинах беруть участь особи. Поняття особи є родовим. За видами особи бувають фізичні та юридичні.

Фізичні особи - це люди, індивіди, приватні особи, приватні власники, учасники цивільного обороту.

Раніше в ЦКУРСР 1963 р. вживався термін «громадяни», що й дотепер зберігся у деяких законах. У міжнародному законодавстві і рішеннях Європейського Суду вживаються терміни «особистість», «людина». Звідси виникає питання про те, який термін доцільно за­стосовувати в юридичній і, зокрема, в нотаріальній документації.

Термін «людина» найчастіше вживається в природно-науковому розумінні розумної істоти, яка володіє свідомістю як формою розвит­ку психіки. Тобто у цьому понятті поєднуються біологічні і соціаль-

-3^3 9

ні основи. У Преамбулі Загальної декларації прав людини говориться про те, що людина - суспільна істота, член «людської сім'ї».

Термін «особистість» властивий філософії і психології. Про особистості говорять у розумінні суб'єкта суспільних відносин, що володіє визначеним рівнем психічного, інтелектуального, духовно­го розвитку. Отже, не кожну людину можна вважати особистістю. Поняття «особистість» є вужчим у порівнянні з поняттям «люди­на». Разом з тим застосування до суб'єктів цивільного права по­няття особистості неможливе, тому що це виключило б з їхнього кола людей, які не мають якість особистості (малолітні, душевно­хворі). Проте і такі люди правоздатні, але за них здійснюють ті можливості, що надає їм право, їхні законні представники.

«Громадянин» - поняття ще вужче в порівнянні з поняттям «людина» і «особистість», оскільки як громадянин людина пере­буває у певному політико-правовому зв'язку з державою. Тому «громадянин» є поняттям юридичним, але оскільки ним виступає людина, пов'язана з певною державою, то вживання цього терміна виключає інших суб'єктів, які не мають такого зв'язку - іноземних громадян і осіб без громадянства.

«Фізична особа» - також поняття юридичне, і саме воно най­більш адекватно відбиває сутність індивіда-суб'єкта цивільних пра­вовідносин, оскільки охоплює і громадян України, і іноземних громадян, і осіб без громадянства.

З цього слідує наступне: якщо в українському законодавстві вживається термін «громадянин», це означає, що мова йде про громадян України, а якщо «фізична особа» - то про всіх людей.

2. Цілком природним є те, що кожна фізична особа має властиві тільки їй особливості. Це так і з правової точки зору. Всі фізичні особи як учасники цивільних правовідносин відрізняються, всі вони індивідуальні завдяки тим суспільним і природним ознакам і властивостям, що впливають на їхнє правове становище. Йдеться про ім'я, громадянство, вік, родинний стан, стать.

Ім'я фізичної особи - це те, що найчастіше асоціюється з її інди­відуалізацією. Про право на ім'я і про особливості імен викладено нижче.

Громадянство. Коли мова йде про громадянство, це означає офі­ційну приналежність людини до народу певної країни, внаслідок чого вона знаходиться у сфері юрисдикції даної держави і під її захистом. Відповідно до ст. 1 Закону «Про громадянство України» громадян­ство - це правовий зв'язок людини з державою, для якого характерна наявність у них взаємних прав, обов'язків і відповідальності¹.

Названий Закон визначає підстави і порядок придбання і при­пинення громадянства України, регламентує громадянство дітей і громадянство батьків, опікунів і попечителів, громадянство недіє­здатних осіб.

Правове положення іноземних громадян як учасників цивільних відносин має деякі особливості, про які мова буде йти нижче.

Вік. Третя обставина, якій закон надає важливого значення при визначенні статусу громадянина, - це вік. З віком ЦК зв'язує на­стання того або іншого обсягу дієздатності (часткова, неповна, повна), а також виникнення тих або інших елементів правоздатнос­ті (наприклад, право на заняття підприємницькою діяльністю).

Основним документом, що підтверджує вік фізичної особи, є свідоцтво про народження, а для осіб, що досягли віку 16 років, -паспорт громадянина України.

Родинний стан також характеризує й індивідуалізує фізичну осо­бу. Але не тільки. Від родинного стану особи багато в чому залежить її дієздатність, виникнення і реалізація нею своїх прав і обов'язків. Так, особа, яка бере шлюб раніше досягнення нею повноліття, стає цілком дієздатною. Від того, чи перебуває особа в шлюбі, залежить порядок укладення нею правочину, оскільки деякі з них вимагають письмової згоди другого з подружжя. Батьки повинні діяти в інте­ресах своїх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей, щоб уникнути визнання правочину недійсним (ст. 203 ЦК). Сімейний стан знаходить свій прояв й у спадкоємних правовідносинах.

Стать. Рівність чоловіка і жінки не означає відсутність індиві­дуального підходу в праві при регулюванні визначених відносин з їхньою участю. Як правило, це обумовлено фізичними (природни­ми) особливостями людей різної статі. Відрізняється вік чоловіків

¹ Про громадянство України: Закон України від 18 січня 2001 p. № 223S-III//Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

і жінок, з досягненням якого вони вважаються непрацездатними (жінки від 55 років і чоловіки від 60 років), що має важливе зна­чення при визначенні права на відшкодування шкоди, при виник­ненні права на обов'язкову частку в спадщині тощо. Це має значен­ня в житлових правовідносинах, наприклад, ст. 50 ЖК встановлює заборону на вселення в одну кімнату осіб різної статі старше 9 ро­ків, крім чоловіка і дружини, при наданні житлових приміщень за договором наймання.

Стан здоров'я також істотно впливає на обсяг прав фізичної особи. її психічне здоров'я важливе при вирішенні питання про обмеження дієздатності (ст. 36 ЦК) або про визнання особи недіє­здатною (ст. 39 ЦК), а як наслідок - про дійсність правочинів, укладених такими особами (ст. ст. 223, 226 ЦК).

Стан здоров'я є показником для численних вимог про відшкоду­вання майнової і моральної шкоди.

Для нотаріусів стан здоров'я клієнта має значення для того, щоб:

а) переконатися у тому, що вади здоров'я не впливають на усвідом­
лення ним (клієнтом) своїх дій;

б) довести до нього сутність дій, які він вчиняє (прочитати текст
правочину та пояснити його зміст);

в) отримати від особи підпис або іншим чином вирішити питання
підписання правочину.

Згідно з п. 16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноруч підписати правочин, заяву чи інший документ, за її дорученням і в її присутнос­ті та в присутності нотаріуса правочин, заяву чи інший документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, за­цікавлена у вчиненні нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Правочин не може підпису­вати особа, на користь або за участю якої її посвідчено.

Якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, неписьменна або сліпа, нотаріус, крім того, прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.

¹ Житловий кодекс Української РСР від ЗО червня 1983 р. № 5464-Х // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.rada. gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

12 €*gg^^

Якщо сліпа особа письменна, вона сама підписує документ- Після текста правочину (наприклад, довіреності) нотаріусом робиться така помітка: «У зв'язку з поганим зором Іванової текст ЦІ^£1 А^ов1~ реності зачитано їй нотаріусом вголос».

Якщо глуха, німа або глухоніма фізична особа, що зверну^{лася за} вчиненням нотаріальної дії, письменна, вона сама прочитує документ і підписує його. Якщо така особа неписьменна, то при вЧ^иненні нотаріальної дії обов'язково повинна бути присутня письменна особа, яка може порозумітися з глухою, німою або глухонімою осо­бою і посвідчити своїм підписом, що зміст правочину, заяви чи ін­шого документа відповідає волі учасника нотаріальної дії.

3. В п.13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних А^1И но­таріусами України вказується, що при вчиненні нотаріальних дій нотаріуси встановлюють особи учасників цивільних відносин, які особисто звернулися за вчиненням нотаріальних дій.

Установлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які унеможливлюють будь-які сумніви щодо особи громадянина (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, але не є громадянином України, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення водія, посвідчення інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, по­свідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, та ін.).

Посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, не можуть бути використані громадянином України для встановлення його особи під час укладення цивільно-правових правочинів.

Особа неповнолітнього, віком до 16 років, установлює^{ться за} свідоцтвом про народження за умови підтвердження батьків (одно­го з батьків) про те, що ця особа є їх дитиною.

¹ Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: Наказ Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/S // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.rada.g0^v-^ua/^cg¹~ bin/laws/main.cgi.

-*-*sfe& ¹³

У разі, якщо за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади, хво­роби або з будь-яких інших причин не може власноруч підписати правочин, заяву або інший документ, підписується інша фізична особа, нотаріус установлює особу громадянина, що бере участь у нотаріальній дії, і особу громадянина, який підписався за нього.

4. Важливими засобами індивідуалізації фізичної особи є також її підпис та ідентифікаційний код.

4.1. Ідентифікаційний код або спеціалізований цифровий код чи інший нелітеральний шифр фізичної особи є ще одним різновидом неіменної ідентифікації' фізичної особи. Присвоєння індивідуального ідентифікаційного номера передбачено Законом України «Про Дер­жавний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів», які є обов'язковими для використання всіма юридичними особами в разі: виплати доходів, з яких утримуються податки та інші обов'язкові платежі згідно з чинним законодавством України; укла­дання цивільно-правових правочинів, предметом яких є об'єкти опо­даткування та щодо яких виникають обов'язки сплати платежів; від­криття рахунків в установах банків. В п.19 Інструкції вказується на необхідність подання фізичними особами ідентифікаційного номера за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків.

4.2. Проте особам, які за віросповіданням не хочуть брати іден­тифікаційний код або відмовилися від нього в подальшому, це до­зволяється Законом «Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів» (ч. 2 ст. 5). Разом з тим постає питання про оформлення різних документів, які зазвичай потребують вказівки на ідентифікаційний номер та і взагалі вима­гають індивідуалізації особи. На думку Державного комітету Укра­їни з питань регуляторної політики та підприємництва, для грома­дян, які відмовилися за своїми релігійними переконаннями від ідентифікаційного номера, слід застосовувати ідентифікацію фізич­ної особи за її паспортом.

Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів Закон України від 22 груддя 1994 р. № 320/94-БР // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi. Про ідентифікацію фізичної особи, яка відмовилася від ідентифікаційного номера: Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 28 лютого 2005 р. № 1248 // БД «НАУ - ЕКСПЕРТ». Версія: 9.5.1.0.

14 Оф*Л^

4.3. В п. 2.2 Порядку внесення відмітки до паспорту громадяни­
на України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи-платника
податків та інших обов'язкових платежів вказується, що особа, яка
відмовляється від ідентифікаційного номера, подає до органу дер­
жавної податкової служби такі документи: свідоцтво про народжен­
ня, паспорт громадянина України, свідоцтво про шлюб (за наявнос­
ті), свідоцтво про розірвання шлюбу (за наявності), свідоцтво про
зміну імені (за наявності), копію документа про присвоєння іден­
тифікаційного номера (за наявності). У паспортах зазначених осіб
робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які
платежі без ідентифікаційного номера.

Так само слід поводитися і нотаріусам, які вимагатимуть у осіб, що звернулися за здійсненням нотаріальних дій, всіх відомостей на підтвердження їх ідентифікації.

4.4. Слід також мати на увазі подальші коливання Державної по­
даткової адміністрації України у своїх поглядах на проблему з іден­
тифікаційними кодами віруючих. Так, у Листі «Щодо неприйняття
віруючими ідентифікаційних номерів» зазначається, що прийняття
чи неприйняття індивідуальних номерів не є питанням віросповідан­
ня чи гріховним вчинком. Це справа особистого вибору, яка не має
релігійного значення. Також в Листі зазначається, що однозначно
ідентифікувати особу за прізвищем, іменем, по батькові та за серій­
ним номером паспорта неможливо тому, що використання таких
реквізитів не лише збільшить обсяги інформації, а й, враховуючи те,
що отримати кілька паспортів не є проблемою, призведе до помилок
при ідентифікації особи в інформаційних системах. Інша річ, коли
існує один цифровий особистий (ідентифікаційний) номер.

Допущення будь-якої елементарної неточності при введенні імені, прізвища, по батькові та дати народження може спричинити ідентифікацію різних осіб.

5. На практиці постають питання про ідентифікаційний номер малолітніх та неповнолітніх осіб. Для їх вирішення слід зверну-

¹ Порядок унесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного
номера фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів: Наказ
Державної податкової адміністрації України від 19 жовтня 2004 р. № 602/1226 //
Офіційний Вісник України. - 2004. - № 42. - Ст. 2805.

² Щодо неприйняття віруючими ідентифікаційних номерів: Лист Державної податкової
адміністрації України від 26 лютого 2003 р. // Урядовий кур'єр. - 2003. - № 162.

тися до відповідного нормативно-правового регулювання. Насам­перед це Закон «Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів», в якому не вказується про те, які саме фізичні особи вважаються платниками податку - чи всі, чи лише дієздатні. Згідно із цим Законом державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів призначений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов'язані сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі до бюджетів та внески до державних цільових фондів у по­рядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами України. При цьому постає питання про те, коли особи зобов'язані сплачу­вати податки. Відповідь на це питання міститься, зокрема, у ст. 5 цього Закону, в якій зазначається, що до Державного реєстру вно­сяться дані про осіб, які постійно проживають в Україні, мають об'єкти оподаткування, передбачені чинним законодавством, в тому числі суб'єкти підприємницької та іншої діяльності, особи, які отримують доходи або мають інші об'єкти оподаткування.

Згідно із Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» оподатковуванню прибутковим податком підлягають різноманітні доходи, одержані за місцем основної роботи (служби, навчання) від юридичних осіб, фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльнос­ті, з якими громадянин має трудові відносини та одержані з інших підстав, передбачених ст. 3.

Зрозуміло, що підприємницьких та трудових доходів малолітня особа не має, оскільки вона не перебуває в трудових відносинах і не є підприємцем. Неповнолітні ж особи такої можливості не по­збавлені.

Відомості для присвоєння фізичній особі ідентифікаційного коду до державних податкових інспекцій зобов'язані подавати від­повідні юридичні особи приватного права, державні установи, органи місцевого самоврядування та фізичні особи-підприємці (ч. 5 ст. 5 Закону «Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів»). До речі, нотаріуси до цих зобов'язаних осіб зазначеним Законом не віднесені.

¹ Про податок з доходів фізичних осіб: Закон України від 22 травня 2003 p. № 889-IV // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

16 Оф*^

Відтак, виходить, що за загальним правилом, з малолітніх та не­повнолітніх осіб стягуються податки в разі, якщо йдеться про укла­дання ними або від їх імені правочинів. І лише в разі праці неповно­літньої особи за трудовим договором чи здійснення нею підприємницької діяльності із набуттям статусу дієздатної в повно­му обсязі особи вони отримують ідентифікаційний код.

З поняттям суб'єкта права зв'язані поняття правоздатності і дієздатності.

6. Цивільна правоздатність як здатність мати цивільні права і
нести обов'язки (ч. 1ст. 25 ЦК) є категорією можливості. Внаслідок
цього правоздатність - це необхідна умова для правоволодіння,
передумова для виникнення в особи суб'єктивного права. Напри­
клад, будь-яка фізична особа потенційно може бути власником і
мати кілька квартир, будинків, автомобілів тощо, тому що така мож­
ливість надана їй Конституцією і ЦК. Однак у силу обставин дале­
ко не кожний може здійснити таку можливість, утілити її в реальність,
стати власником квартири або декількох квартир, будинків і т.п.

Тому правоздатність є не більш і не менш, ніж абстрактною мож­ливістю, що належить всякому і кожному.

7. У правовій літературі і законодавстві вживається й інший тер­
мін - «правосуб'єктність», у зв'язку з чим виникає питання про
співвідношення понять правоздатності і правосуб'єктності. Із цьо­
го приводу існують різні точки зору:

і) правоздатність і правосуб'єктність - рівнозначні поняття;

2) правосуб'єктність ширше правоздатності, оскільки містить у со­бі поряд з нею і дієздатність;

3) правосуб'єктність іноді пропонується розуміти як правоздатність + дієздатність + суб'єктивні права й обов'язки.

Оскільки термін «правосуб'єктність» є спірним і не вживається в ЦК, його бажано уникати при оформленні нотаріальних документів.

8. Будучи правовою платформою, правоздатність - однакова

для всіх, тому що право надає всім без винятку рівні стартові мож­ливості в придбанні конкретних суб'єктивних прав і обов'язків.

¹ Цивільний кодекс України: Офіц. видання. - К.: ВД «Ін Юре», 2003. - 664 с.

-**^3 17

Являючи собою однаковий набір усіляких прав, що за бажанням і при різних збігах обставин для людини перетворюються на дійсність, правоздатність є певним згустком таких правових можливостей. При цьому варто звернути увагу на три моменти.

8.1. По-перше, на зміст правоздатності. ЦК не розкриває навіть
приблизного переліку можливостей, що входять до змісту право­
здатності, обмежуючись лише тими вказівками, що містяться в
частинах 2, 3 і 4 ст. 26 ЦК.

• Насамперед, законодавець визначає, що фізична особа мас всі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом.

• Що стосується майнових прав, то формулювання ЦК інше: фі­зична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.

• Крім того, вказується, що фізична особа здатна мати інші ци­вільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Ко­дексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та мо­ральним засадам суспільства.

Таким чином, немайнові права - це не тільки елемент правоздат­ності як можливості, але й реально існуючі права кожної фізичної особи. Отже, для цих прав поділу на можливість і реалізацію мож­ливості не існує. Дійсно, до якого б особистого немайнового права, зафіксованого в книзі II ЦК, ми не звернулися, воно вже є в будь-якої людини - і право на життя, і право на здоров'я та ін.

• Інша справа - майнові права, що можуть виникнути в особи
тільки за наявності визначених юридичних фактів. Це права,
передбачені як ЦК, так і іншими законами.

8.2. По-друге, на коло осіб, яким властива правоздатність.
В ч. 1 ст. 25 ЦК вказується, що здатність мати цивільні права та
обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Ця
здатність не залежить від віку і психологічного стану фізичних осіб
і властива всім членам того суспільства, у якому ми живемо. Право­
здатністю наділені всі без винятку - і малолітні діти, і особи, психіч­
но нездорові, визнані через це недієздатними. Проте всі вони можуть
мати різні права й обов'язки. Інша справа, що набувають і здійснюють
їх вони не самі в силу вад психіки, волі, незрілості суджень та з інших
причин. Однак це вже інша площина - дієздатність.

8.3. По-третє, не слід змішуватирівність правоздатності всіх фізичних осіб з обмеженнями і заборонами, встановленими законом для всіх осіб. Так, зміст правоздатності вміщує в собі право особи вільно обирати місце свого проживання. Однак це не означає, що кожен може оселитися там, де йому заманеться, тому що існують території, де діє особливий режим (прикордонна смуга, розташу­вання військової частини і т.п.).

9. У той же час для забезпечення рівних можливостей для всіх закон передбачає механізми, що не дозволяють обмежити окремих осіб у правоздатності.

9.1. Прикладом цьому служить встановлення особливих правил
укладання правочинів для осіб, що не одержали ідентифікаційні
номери в силу своїх релігійних переконань. У противному разі ве­
лике число фізичних осіб не змогло б брати участь у цивільному
обороті, що обмежило б їхню правоздатність.

Слід підкреслити, що не всі розглянуті елементи, що характери­зують рівність цивільної правоздатності, можуть реалізовуватися цілком, у всьому обсязі.

У ЦК йдеться про заборону обмеження правоздатності право-чинами і підзаконними актами.

9.2. Заборона на обмеження правоздатності правочинами.
За загальним правилом, цивільна правоздатність не може бути

обмежена (ст. 27 ЦК) з волі окремих осіб, навіть якщо це воля само­го носія правоздатності. У цій статті ЦК мова йде про заборону обмеження правоздатності різними правочинами. Особа не може зобов'язуватися не здобувати в майбутньому права, відмовившись від самої можливості цього, оскільки це не в її владі. Вона вправі розпоряджатися лише своїми суб'єктивними (головним чином майновими) правами, від яких може відмовитися, розпорядитися ними, припинити їх і т.п. Всілякі правочини, що зводяться до об­меження правоздатності, недійсні.

Увага, нотаріусе! Нотаріусові необхідно при прочитанні або складанні тексту правочину звертати увагу на те, щоб у ньому не містилося і навіть не було натяку на обмежен­ня правоздатності фізичних осіб. Це можна продемон­струвати на такому прикладі.

-**4$?& 19

Порівняти витяги із двох текстів заповіту:

1 вар.: Заповідаю усе своє майно синові Андрію і не дозволяю йому одружуватися з Шиловою Оленою Юріївною так само як і з іншою жінкою віком від 35 років, та такою, яка має дітей.

2 вар.: Заповідаю все своє майно синові Андрію і не дозволяю йому йти до монастиря або навчатися в духовній семінари.

3 вар.: Заповідаю усе своє майно синові Андрію за умови, що він не буде одружений з жінкою віком від 35 років та такою, яка має дітей, не піде в монастир, а також не поступить до духовної семінарії.

1 -й і 2-й варіанти являють собою зразок обмеження правоздатнос­ті Андрія, що вправі вирішувати, чи брати йому шлюб і з ким, а також обирати життєвий шлях - світський або духовний. 3-й варіант містить умову, дотримання якої дасть Андрієві можливість успадкувати май­но батька, а її недотримання виключає для нього таку можливість. При цьому обмеження його правоздатності місця не має.

Інший приклад неправомірного обмеження правоздатності - це фіксація в договорі доручення того, що та або інша його сторона (довіритель або повірений) відмовляються від права відмовитися від договору. Ч. 2 ст. 1008 ЦК установлює, що така відмова від від­мови від договору є нікчемною. Це випливає із загального розуміння довірчих договорів, сторони яких наділені особливими можливостя­ми - у будь-який час відмовитися від договорів. Нікчемні також умови договорів про відмову сторони звертатися до суду у випадку виникнення спору, тому що право на захист свого порушеного права може захистити кожен, і, в першу чергу, в судовому порядку.

Правоздатність, так само як і дієздатність, не може відчужувати­ся і передаватися.

9.3. Заборона на обмеження правоздатності підзаконними актами
Не можуть зменшити обсяг правоздатності й правові акти Пре­
зидента України, органу державної влади, органу влади Автономної
Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадо­
вих і службових осіб. Ч. 2 ст. 27 ЦК встановлює заборону для цих
органів на обмеження можливості фізичної особи мати не заборо­
нені законом цивільні права та обов'язки, крім випадків, коли таке
обмеження передбачено Конституцією України.

9.4. Виходить: якщо правоздатність змінити ані правочинами, ані
підзаконними нормативно-правовими й іншими актами не можна, то

20 ^g&Wi^

це не заборонено закону. Разом з тим іноді говорять про обмеження цивільної правоздатності за рішенням суду. Дійсно, не чим іншим, як обмеженням правоздатності є заборона вироком суду займати визначені посади або займатися визначеною діяльністю (ст. 55 КК).

При цьому позбавлення права обіймати певні посади або займа­тися певною діяльністю може бути призначене як основне пока­рання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років. Протягом цього часу особа по­збавлена можливості займатися певною діяльністю, наприклад, у сфері зберігання матеріальних цінностей або ведення бухгалтер­ського обліку. Відтак, вона тим самим обмежується в правоздатнос­ті, оскільки не здатна до вищевказаного, а тому не може реалізувати можливості, яких вона позбавлена.

Безумовно, це відіб'ється на її здатності до укладення правочинів, бо такі можливості в неї зменшуються. Така особа не вправі укладати правочини, якщо вони спрямовані на набуття, зміну або припинення прав, що належать до сфери забороненої для цієї особи діяльності.

9.5. Про подібні обмеження правоздатності може йтися при над­звичайному стані. Згідно із Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану» допускається обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах надзвичайного стану, що впливає на правовий статус особи (ст. 22). Термін їх застосування не перевищує строку, на який вводиться надзвичайний стан.

9.6. Примусове обмеження правоздатності слід відрізняти від позбавлення фізичної особи окремих суб'єктивних прав. Так, конфіскація майна за вироком суду спричиняє позбавлення особи права власності на визначене майно, але не обмежує її правоздатність. Тобто ця особа може придбати в подальшому таке ж саме майно.

9.7. Як у теорії, так і на практиці поширена думка, що обмеженням правоздатності є заборони для деяких категорій фізичних осіб брати участь у господарських товариствах, а також деякі об­меження для учасників цих товариств.

¹ Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341-Ш // Офіційний вісник
України. - 2001. - № 21. - Ст. 920.

² Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16 березня 2000 р.
№ 1SS0-III // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 23. - Ст.176.

Так, ст. 42 КУ встановлюється обмеження законом підприєм­ницької діяльності депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Існують й обмеження щодо входження цих осіб до органів управління різних юридичних осіб. Згідно зі ст. 5 Закону «Про боротьбу з корупцією» державним службовцям заборонено входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств, організацій, союзів, об'єднань, коопера­тивів, які здійснюють підприємницьку діяльність. Подібна ж забо­рона міститься у ст. 23 Закону «Про господарські товариства».

Проте, чи свідчить це про обмеження у правоздатності зазначених у цих статтях осіб? Аж ніяк, оскільки вони мають можливість вибору: або перебувати на державній посаді, або займатися підприємницькою діяльністю. Тобто така заборона є лише умовою здійснення підпри­ємницької діяльності, а не обмеженням правоздатності.

Увага, нотаріусе! Звичайно, що при цьому постає питання про те, як нотаріус має довідатися про обмеження для таких осіб. Втім, відповідь на це питання не складна, адже слід скористатись правилом про презумпцію правомірності правочину (ст. 204 ЦК). Нотаріус, звичайно, не може вимагати від сторони правочину надання йому відомостей про відсутність обмежень правоздатності (відсутність вироків суду, яким би цій особі забороня­лося вчиняти певні правочини, здійснюючи ту чи іншу діяльність).

10. Початок правоздатності або момент її виникнення пов'язаний з народженням особи (ч. 2 ст. 25 ЦК). Це зрозуміло, бо саме з мо­менту народження дитина стає особою, здатною мати цивільні права й обов'язки. Неважливо, що вона не тільки не здатна їх здійснювати, але й усвідомлювати це, оскільки правоздатність - це категорія право­вих можливостей, що відкриваються людині з народженням, а не здатність до їхньої реалізації. Про реалізацію варто говорити в ра-

' Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної

Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141. ² Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991р.№ 1576-XII// Офіційний

сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.

rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

22 ЩлфьЬ-

курсі дієздатності, коли особа самостійна або через своїх представ­ників здобуває права й обов'язки, реалізуючи правоздатність.

10.1. Однак говорять про виникнення правоздатності і до на­
родження людини, а у деяких випадках - з досягненням особою
визначеного віку. Розглянемо ці твердження.

В другому абзаці ч. 2 ст. 25 ЦК вказується, що у випадках, уста­новлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не на­родженої дитини. Звертає на себе увагу те, що мова йде не про виникнення правоздатності ще не народженої людини, а про охо­рону законом її інтересів. Тобто людини ще в цьому світі не існує, а тому не існує ні правових можливостей, ні прав, які б їй належали. Але з народженням усе це в неї виникне і тому закон передбачає врахування інтересів зачатої, але ще не народженої людини. При­кладом цього може служити ч. 4 ст. 1200, ч. 1 ст. 1222, ч. 1 ст. 1261, ч. 2 ст. 1298 ЦК.

10.2. У ч. З ст. 25 ЦК передбачається, що у випадках, встановлених
законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може
пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.
Це правило часто сприймається невірно через ототожнення понять
правоздатності та дієздатності. Насправді ж ми маємо абсолютно
різні правові категорії.

Прикладом правоздатності, окремі елементи (можливості для особи) якої виникають із досягненням певного віку, може бути право на здійснення підприємницької діяльності. Усім зрозуміло, що немовля з моменту народження такої можливості не набуває. Підприємцем може бути лише особа, що досягла певного віку (за загальним правилом 18 років), а до цього навіть можливості такої особа не має, не говорячи про здійснення цієї можливості, що вже буде дієздатністю. Так само це стосується можливості брати шлюб, працювати, заповідати.

11. Припиняється правоздатність зі смертю людини, оскіль­ки суб'єкт права вже не існує.

Якщо особа була оголошена за рішенням суду померлою, а на­справді вона жива, це не робить її неправоздатною. Така особа поводиться звичайним чином, укладаючи правочини, дійсність яких не підлягає сумніву.

-&*%4£ 23

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 |

Поиск по сайту:

---