Оголошення фізичної особи померлою

10. Оголошення фізичної особи померлою (смерть in absentia) -судове визнання померлою фізичної особи, про яку за місцем постійного проживання відсутні будь-які відомості про місце її перебування протягом встановленого строку. При оголошенні особи померлою суд виходить з презумпції смерті особи, тобто припущення, що на момент розгляду справи особи немає в живих,

¹ Про внесення змін до Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні: Наказ Міністерства юстиції України від 22 листопада 2007 р.№ 1154/5 // Офіційний вісник України. - 2007. - № 90. - Ст. 3320.

однак встановити це достеменно неможливо. Тому оголошення особи померлою здійснюється судом на підставі непрямих доказів або у зв'язку з тривалою безвісною відсутністю особи.

Звертаючись до суду із заявою про оголошення особи померлою, заявник повинен довести свою юридичну зацікавленість у вирішенні цієї справи. її інтерес може полягати, зокрема, в отриманні спадщини.

11. Слід мати на увазі, що безвісна відсутність та оголошення померлою є юридичними станами особи, які не пов'язані між собою, тому закон не вимагає для оголошення особи померлою спочатку обов'язково визнати її безвісно відсутньою. Однак на практиці при вирішенні питання про оголошення особи померлою суди дослі­джують питання, чи визнавали її до цього безвісно відсутньою. Так, рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 19 бе­резня 2001 р. А. визнано безвісно відсутнім в с Руська Поляна Черкаського району Черкаської області, цей же суд рішенням від 12 січня 2007 р. оголосив його померлим¹.

12. ЦК визначає дві підстави оголошення фізичної особи по­мерлою:

12.1. Тривала безвісна відсутність - у місці її постійного про­живання немає відомостей про місце перебування фізичної особи протягом трьох років;

12.2. Особа зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного не­щасного випадку; в такому разі цей термін скорочується до шести місяців. Такими обставинами можуть бути визнані природні ката-клізми (землетруси, повені², гірські обвали, зсуви тощо) та інші дії військового або політичного характеру. Наприклад, однією з таких обставин визнається знаходження громадянина в Ленінграді в пе­ріод блокади міста³.

¹ Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 12 січня 2007 р. Спра­ва № 2 О-6/07 // Єдиний державний реєстр судових рішень України: http://www. reyestr.court.gov.ua.

Наприклад, під час повені на території Прикарпаття влітку 2008 р. загинули та зникли безвісти 38 осіб.

Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ // Застосу­вання судами цивільного і цивільного процесуального законодавства / За заг. ред. П. І. Шевчука. - К., 2002. - С 220.

152 ^g^^

Певні особливості мають випадки, коли особа пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями. В такому випадку вона може бути оголо­шена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. Суду надано право оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

За цих обставин оголошення осіб померлими пов'язувалося з подіями Великої Вітчизняної війни 1941-45 pp. Незважаючи на тривалий час, що минув після закінчення війни, такі справи ще про­довжують зустрічатися у практиці. Так, К. звернулася до суду із заявою про оголошення померлим її брата, який, будучи призваним до Радянської армії у 1944 p., з фронту не повернувся. У 1946 р. його родина отримала повідомлення, що у списках загиблих, по­мерлих від ран, та тих, що пропали безвісти, він відсутній, подальші розшуки виявилися безрезультатними. Оголошення брата померлим необхідно для того, щоб вирішити питання про його частку у спад­щині після смерті матері, яке залишилося відкритим. Суд заяву за­довольнив, оголосивши особу померлою.

В сучасних умовах актуальною є проблема щодо визначення юри­дичного стану осіб, які пропали безвісти у зонах локальних військо­вих конфліктів на території колишнього СРСР (Абхазія, Чечня, Південна Осетія, Придністров'я, Нагірний Карабах та ін.) та світу (Югославія). Військові конфлікти в цих регіонах не завжди офіційно визнаються воєнними діями, не мають чітко визначених часових меж, що ускладнює вирішення справ про оголошення померлими осіб, які зникли під час цих конфліктів. Хоча кількість зниклих безвісти під час цих подій є досить великою. Так, за даними Міжнародного комітету Червоного Хреста, за період югославського конфлікту без­вісти зниклими вважаються 34 тис. 278 осіб. У РФ безвісти зникли­ми вважаються 600 тис. осіб, під час війни в Чечні за офіційними даними безвісти зникли майже 5 тис. осіб. Хоча з часу закінчення війни в Афганістані минуло більше десяти років, невідомою залиша­ється доля більш ніж 300 військовослужбовців колишнього СРСР.

При вирішенні питання про кваліфікацію тих чи інших обставин як воєнних дій суд може виходити з положень відповідних міжнарод­но-правових актів, зокрема керуватись Женевськими конвенціями від 12 серпня 1949 p., що стосуються захисту жертв міжнародних

збройних конфліктів, та додатковими протоколами до них, які під­писані та набули чинності для України.

13. Однією з умов оголошення особи померлою є відсутність в органах реєстрації цивільного стану даних про її смерть. Тому суд робить із цього приводу запити до органів РАЦС щодо наявності актового запису про реєстрацію смерті особи. За наявності акто­вого запису про смерть заява про оголошення особи померлою судовому розгляду не підлягає.

14. При оголошенні особи померлою важливе значення має термін вірогідної смерті особи. За загальним правилом, фізич­на особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду. Однак якщо особа пропала безвісти за об­ставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припус­тити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, вона може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті, про що має бути зазначено у рішенні суду.

Ж. звернувся до суду з вимогою оголосити померлим його сина. Заявник вказав, що 25 червня 1990 р. його син відправився до Алтайського краю (РФ) у складі туристичної групи. 7 липня, пря­муючи з групою, його син підвернув ногу, і інструктор повернув його на базу одного. Група продовжила прямувати маршрутом, однак при поверненні на базу було встановлено, що син Ж. не по­вертався. Пошуки результатів не дали. Рішенням суду від 11 берез­ня 1991 р. його оголошено померлим, при цьому суд визнав днем смерті дату набуття рішенням законної сили. Це рішення було змінено виходячи з того, що є підстави вважати загибель особи від нещасного випадку: не маючи навичок пересування в горах і тай­зі, син Ж. міг заблукати під час переходу через гірські річки та джерела, міг зірватися у провалля і загинути, його водою могло віднести до одного з водопадів. До того ж, у той час у даному ра­йоні пройшли істотні опади, рівень води у гірських водоймищах піднявся більш ніж на 1 метр. З огляду на викладене, днем його смерті слід вважати день його вірогідної смерті, а не дату набуття судовим рішенням законної сили.

1S4 Є^#^-

15. ЦК визначає, що при оголошенні судом фізичної особи по­мерлою настають такі правові наслідки, як і при смерті особи. Оголошення судом фізичної особи померлою не скасовує необ­хідності реєстрації її смерті в органах РАЦС. Тому відповідно до ст. 249 ЦПК після набрання рішенням законної сили воно над­силається до відповідного органу РАЦС для реєстрації смерті та державній нотаріальній конторі для вжиття заходів з охорони спадкового майна.

Увага, нотаріусе!

15.1. Внаслідок оголошення особи померлою відкрива­ється спадщина (ч. 1 ст. 1220 ЦК), при цьому певну спе­цифіку має час відкриття спадщини. Оскільки днем смер­ті особи визнається день набрання законної сили рішенням суду, цей же день вважається часом відкриття спадщини. Однак якщо суд відповідно до ч. З ст. 46 ЦК визначив у рішенні іншу дату вірогідної смерті особи і на момент набуття рішенням законної сили строки прийняття спадщини та інші строки вже спливли, то, з метою охо­рони інтересів спадкоємців, часом відкриття спадщини все одно слід визнавати день набрання рішенням суду законної сили.

15.2. Шлюб з особою, оголошеною померлою, припиняється
(ч. 1 ст. 104 СК). Однак нотаріусам слід мати на увазі, що шлюб
припиняється не автоматично, зокрема якщо смерть особи, оголо­
шеної судом померлою, не була зареєстрована в органах реєстрації
актів цивільного стану, то шлюб не вважається припиненим (п. 22
підрозд. 4 розд. III Правил реєстрації актів цивільного стану);

15.3. Припиняється представництво за довіреностями, виданими фізичною особою або на її ім'я (п. п. 6, 7 ч. 1 ст. 248 ЦК), припиня­ються зобов'язання, нерозривно пов'язані з особою відповідної сторони (ст. 608 ЦК), а також інші правовідносини особистого характеру, правонаступництво в яких не допускається, наприклад, договори доручення (ч. 1 ст. 1008 ЦК), комісії (ст. 1027 ЦК), управ­ління майном (ст. 1044 ЦК);

15.4. З оголошенням особи померлою законодавство пов'язує настання тих самих правових наслідків, що і при судовому посвід­ченні безвісної відсутності (пп. 7.3.-7.9. п. 7 коментарю).

Увага, нотаріусе!

16. Оформлення спадщин після осіб, оголошених помер­лими, має певні особливості, пов'язані з обмеженням спад­коємців у праві відчужувати успадковане нерухоме майно. У зв'язку з цим нотаріусу при видачі свідоцтва про право на спадщину слід перевіряти, чи не був спадкодавець оголошений померлим. У свідоцтві про смерть така інформація не зазначається, однак актовий запис про смерть буде містити ці дані, оскільки гра­фа 11 («Документ, що підтверджує факт смерті») актового запису заповнюється відповідно до документа лікувального закладу або рішення суду про встановлення факту смерті чи оголошення гро­мадянина померлим (п. 5 Правил заповнення бланків актових за­писів цивільного стану та свідоцтв, що видаються на підставі вчи­нених актових записів, у державних органах реєстрації актів цивільного стану в Україні¹). Тому нотаріус має право зробити запит до органів РАЦС. Пересвідчившись, що спадкодавця було оголо­шено померлим, нотаріус за місцезнаходженням нерухомого майна при видачі свідоцтва про право на спадщину накладає заборону його відчуження строком на п'ять років (п. п. 5 п. 250 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій), про що робить відповід­ний напис на свідоцтві. П'ятирічний строк відраховується з дня видачі свідоцтва про право на спадщину.

17. Оскільки в основі оголошення особи померлою лежить пре­зумпція смерті цієї особи, ЦК визначив підстави і наслідки її спрос­тування (ст. 48 ЦК). Підставами є поява самої особи або одержан­ня відомостей про місце її перебування.

Правові наслідки появи фізичної особи, оголошеної померлою:

17.1. Рішення суду про оголошення особи померлою скасовуєть­ся, копія рішення суду надсилається до відповідного органу РАЦС для анулювання актового запису про смерть (ч. 2 ст. 250 ЦПК), на підставі рішення суду актовий запис анулюється;

17.2. Якщо смерть особи, оголошеної судом померлою, була зареєстрована в органах РАЦС, а другий з подружжя не взяв новий

¹ Правила заповнення бланків актових записів цивільного стану та свідоцтв, що вида­ються на підставі вчинених актових записів, у державних органах реєстрації актів цивільного стану в Україні: Наказ Міністерства юстиції України від 1 грудня 2003 р. № 148/5 // Офіційний вісник України. - 2003. - № 49. - Ст. 2S83.

шлюб, то шлюб вважатиметься поновленим тільки після анулю­вання актового запису про смерть на підставі рішення суд (ч. 1 ст. 118 СК, п. 22 підрозд. 4 розд. III Правил реєстрації актів ци­вільного стану);

17.3. Нотаріусом знімається заборона відчуження нерухомого майна, накладена при видачі свідоцтва про право на спадщину (п. 253 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій);

17.4. Особа набуває права вимагати повернення її майна, яке перейшло до інших осіб (ст. 48 ЦК). Однак скасування рішення про оголошення особи померлою не тягне за собою автоматичного і повного повернення у первісний стан учасників усіх правочинів та інших правовідносин, що виникли у зв'язку з оголошенням її по­мерлою. При цьому слід мати на увазі наступні особливості засто­сування правил ст. 48 ЦК:

а) юридична конструкція ст. 48 ЦК передбачає лише вимогу про
повернення майна, а про визнання недійсним правочину чи за­
стосування наслідків недійсності правочину, тому правила ст. 16
ЦК застосуванню не підлягають;

б) майно, набуте безоплатно, зокрема, на підставі договорів дару­
вання, в порядку спадкування тощо, за вимогою особи підлягає
поверненню їй в натурі, правила ч. З ст. 48 ЦК про відшкоду­
вання вартості майна в цьому випадку не застосовуються. Тоб­
то, якщо майно, яке перейшло безоплатно, в натурі не збереглося,
вимоги про відшкодування його вартості задоволенню не під­
лягають;

г) положення ч. 2 ст. 48 ЦК про те, що вимагати повернення майна
особа, яка була оголошена померлою, може незалежно від часу
появи, слід розуміти таким чином, що на ці вимоги відповідно до
ч. 2 ст. 268 ЦК позовна давність не поширюється. Причому це
правило застосовується лише у випадках безоплатного переходу
майна. На вимоги про повернення майна, яке перейшло за від-
платними договорами, позовна давність застосовується на за­
гальних підставах;

д) обов'язок повернути грошові суми, отримані від реалізації май­
на, покладається лише на державу, Автономну Республіку Крим
або територіальну громаду. На набувачів майна з числа інших

учасників цивільних правовідносин цей обов'язок не поширю­ється. Право особи вимагати від суб'єктів, перелічениху ч. 4 ст. 48 ЦК, сплати суми, одержаної від реалізації майна, застосовується незалежно від підстав, за яких воно перейшло до них, наприклад як безхазяйне (ст. 335 ЦК), яквідумерла спадщина (ст. 1277 ЦК) чи на інших підставах.

18. Оголошення фізичної особи померлою слід відрізняти від встановлення факту смерті у певний час (п. 8 ч. 1 ст. 256 ЦПК) та встановлення факту реєстрації смерті. На необхідність чіткого розмежування вказаних категорій справ звертається увага у По­станові Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про вста­новлення фактів, що мають юридичне значення»¹. Всі вказані спра­ви хоча і розглядаються судом в порядку окремого провадження, тобто є процесуально схожими, однак різняться за предметом до­казування². Якщо при встановленні факту смерті час і місце смер­ті особи достовірно відомі, однак реєстрація смерті у відповідних органах не здійснена, а документи, які підтверджують цю подію, втрачені - органи РАЦС здійснити державну реєстрацію факту смерті не можуть. Встановлення в судовому порядку факту смерті особи можливе за умови подання документів про відмову органів реєстрації актів цивільного стану в реєстрації події смерті. При цьому заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин (п. 13 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»). Крім того, доведенню підлягають обставини, що смерть не була зареєстрована і не може бути зареєстрована у зв'язку з від­сутністю відповідних документів. Реєстрація факту смерті, вста­новленого в судовому порядку, якщо з часу настання смерті не минуло одного року, провадиться у книгах актових записів про смерть як первинна, а якщо минуло більше року, - у книгах понов-

¹ Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення:
Постанова Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 р. № S // Цивільний кодекс. Цивільний
процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних
справах / Відп. ред. П.І. Шевчук. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - С 425 - 433.

² Чудиновская Н. А. Установление юридических фактов в гражданском и арбитражном
процессе. - М., 2008. - С. 115.

лених актових записів (п. 9 підрозд. 2 розд. Ill Правил реєстрації актів цивільного стану).

При встановленні факту реєстрації смерті метою судового роз­гляду є з'ясування обставини, чи була смерть фізичної особи заре­єстрована у відповідних державних органах. Сама по собі смерть особи може в таких випадках слугувати лише одним з доказів факту її реєстрації¹.

Істотно відрізняється коло обставин, які підлягають встановлен­ню при оголошенні особи померлою. При розгляді справ даної категорії суд виходить не з факту смерті, а лише з його припущення. Відповідно до предмета доказування входить не факт смерті фізич­ної особи, а обставини, вичерпно визначені у ст. 46 ЦК - відсутність відомостей про місце перебування особи протягом встановленого часу тощо.

Елисейкин П. Ф. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение. - М., 1973. -С. 114.

^&»^?&IS9

Поиск по сайту: