Право на ім'я фізичної особи

2.1. На нормативному рівні право на ім'я вперше віднайшло своє
закріплення в ст. ст. 294-296 ЦК України, де визначені основні
можливості, якими наділена фізична особа стосовно власного іме­
ні. Право на ім'я є особистим немайновим правом і як право
суб'єктивне воно за своїм змістом включає в себе:

1) повноваження на власні дії, до яких слід віднести повноваження на володіння іменем, його використання і зміну;

2) повноваження на дії інших осіб, які полягають у можливості вимагати від інших не порушувати право на ім'я фізичної особи, наприклад, вимагати звертатись до фізичної особи відповідно до її офіційного імені тощо;

3) право вимагати захисту порушеного, оспореного або невизна­ного права на ім'я, наприклад, у випадку законного використан­ня імені фізичної особи чи будь-якого іншого його порушення.

2.2. Володіння власним іменем означає передбачену законом мож­ливість фізичної особи бути носієм відповідного прізвища, імені та по батькові. При цьому повноваження на володіння іменем не по­трібно ототожнювати з правом на присвоєння імені фізичній особі. Відмінність між ними полягає, насамперед, в тому, що право на при­своєння імені є лише однією з передумов виникнення повноваження на володіння іменем, яке здійснюється шляхом надання імені людині вперше. Право на присвоєння імені здійснюється батьками (усино­вителями) чи опікунами, а в передбачених законом випадках також і органами опіки та піклування або ж судом. Так, відповідно до чинно­го законодавства батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одно­го місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану і одно­часно присвоїти їй прізвище, ім'я та по батькові (ст. 144 СК¹).

2.3. Присвоєння імені фізичній особі

При присвоєнні імені новонародженій дитині необхідно дотри­муватись наступних правил.

Ім'я дитини (особисте ім'я, онома) визначається за згодою її батьків, а у випадку, коли дитина народжена жінкою, яка не пере-

¹ Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. № 2947-Ш // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 21-22. - Ст. 135.

буває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства, визначається матір'ю дитини.

Важливим аспектом цього повноваження є те, що на відміну від інших складових імені (прізвища та по батькові), саме особисте ім'я батьки присвоюють дитині, виходячи із власних уподобань, які можуть ґрун­туватись на різних чинниках, наприклад, на асоціації з близькими людьми, літературними героями, героями кінофільмів та серіалів, по­літичними чи громадськими діячами тощо. При присвоєнні імені бать­ки можуть використовувати низку словників (довідників), які містять перелік спеціальних імен¹. Однак цей перелік не є вичерпним та не­змінним, і батьки мають право обирати своїм дітям імена, як ті, що за­значені у цих довідниках (використовуючи усі можливі похідні слово­форми, наприклад варіанти зменшувально-пестливого імені (івасик, Микитка, Натуся, Олесик тощо), так і ті, що не вказані в них.

• Попри свободу у виборі особистого імені для дитини, доцільним в такій «іменній творчості» батьків стає визначення певних, вста­новлених здоровим глуздом, обмеженнь. Так, у випадку, коли бать­ки виявляють бажання присвоїти дитині певне «екзотичне» ім'я, наприклад, Іуда, Усама Бен Ладен, Плуг, Трактор, Дазраперма (ско­рочено з рос. - «Да здравствует первое Мая!»), Ватерпежекосма (скорочено з рос. - «Валентина Терешкова - первая женщина космонавт»)², чи інше ім'я, яке є неблагозвучним або його присво­єння може зашкодити інтересам дитини, то органи опіки та піклу­вання або ж суд повинні, використовуючи принцип розумності

¹ Скрипник Л. Г., Дзятківська Н. П. Власні імена людей: Словник-довідник /
НАН України; Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні / В. М. Русанівський (ред.). -
К.: Наук, думка, 1996. - 334 с; Словник власних імен людей: Українсько-російський і
російсько-український; Основні правила правопису українських імен та прізвищ; Как
выбрать имя ребенку. - Запоріжжя: Видавець, 1996. - 144 е.; Бурячок А. А. Українсько-
російський транслітерований словник власних імен і найпоширеніших прізвищ. - К.:
Просвіта, 2001.-168 с

² І це далеко не повний перелік «радянської іменної творчості», адже були ще: Дазвсємір
(«Да здравствует всемирная революция»), Дотнара («Дочь трудового народа»),
Кукуцаполь («Кукуруза - царица полей»), Лагшмівара («Лагерь Шмидта в Арктике»),
Ленгєнмір («Ленин - гений мира»), Ленінід («Ленинские идеи»), Леундеж («Ленин
умер, но дело его живет»), Лоріерік («Ленин, Октябрьская Революция, Индустриа­
лизация, Электрификация, Радиофикация и Коммунизм»), Пофістал («Победитель
фашизма Иосиф Сталин»), Пятвчет («Пятилетку - четыре года!»), Челнальдін(а)
(«Челюскин на льдине»), Урюрвкос («Ура, Юра в космосе!») тощо (Как назвать
ребенка? Постреволюционные имена [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://
old.materinstvo.ru/mother/names/namesrev.shtml)

48 ^gBWg^

(ст. 3 ЦК України), відмовити батькам у реєстрації такого імені, керуючись при цьому інтересами дитини¹.

• 3 огляду на зазначене, доволі актуальною є проблема присво­єння подвійного імені дитині. Як відомо, попереднє законодавство не давало чіткої відповіді на питання, чи може дитині присвоюватись подвійне або навіть потрійне ім'я. Втім, присвоєння подвійного імені є властивим українським національним традиціям. Подвійні імена були відомі ще в епоху дохристиянської Русі. В ті часи дитина при досягненні певного віку, стаючи членом громади, одержувала нове ім'я, що відповідало її характеру або тим якостям, що були бажаними для її батьків. Однак, окрім справжнього імені, відомого близьким людям, дитині давалося друге - несправжнє, яке було для усіх інших². Популярними подвійні імена залишились і в період Козацької доби. Згадаймо, наприклад, видатного українського геть­мана Богдана-Зиновія Хмельницького. Широкого вжитку набуло застосування подвійних імен і серед вищого духовенства, наприклад Іван-Павло І, Андрей-Роман Шептицький, Іван-Павло II тощо. Іс­торичне пояснення такої традиції полягає в тому, що подвійне ім'я складалось ніби із двох імен: світського, яке давали батьки, та цер­ковного (хресного), яким нарікав особу священик під час таїнства хрещення. Широко відомим є той факт, що, наприклад, княгиню Ольгу було наречено ім'ям Олена, хрестителя України-Руси князя Володимира - Василем, а князя Данила Галицького - Іоаном. З огля­ду на це застосування подвійного імені в Україні не лише має гли­боке національне коріння, але й надає батькам можливість назвати дитину подвійним іменем у випадку, коли вони не можуть дійти згоди щодо визначення одного імені дитини.

Наслідком важливості подвійного імені як особистого немайно-вого блага можна вважати легітимацію в ст. 149 СК України можли­вості присвоїти дитині подвійне ім'я. Попри відносну новаційність

¹ Так, наприклад, у практиці Російської Федерації положення нормативно-правових
актів якої щодо присвоєння імені фізичній особи є близькими до українських, є
унікальний приклад, коли вже понад 6 років органи реєстрації актів цивільного стану
відмовляються зареєструвати дитину на підставі «дивакуватості» присвоєного їй імені
БОЧрВФ260602 (абрев. з рос: Биологический Объект Человек рода Ворониных и
Фроловых, 26.06.2002).

² Слепынин О. Искусство давать имена // Зеркало недели. - 2003. - № 24 (449). - 28 ию­
ня - 4 июля [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.zn.ua/3000/
3855/38925/

цього положення правом на присвоєння подвійного імені вже всти­гли скористатись деякі українські родини. Причинами такої реєстра­ції є: національна традиція (більш притаманна особам, які прожива­ють на території західної Україні), шлюб із іноземцем та пристрасть до латиноамериканських серіалів. Окремо потрібно відмітити, що у випадку, коли звичай національної меншини, до якої належить батько та/ або мати народженої дитини, допускає застосування при найменуванні дитини більше двох імен, то законодавство України надає їм право на національні прізвище, ім'я та по батькові (ч. 2 ст. 12 Закону України «Про національні меншини в Україні»).

Прізвище дитини за загальним правилом визначається за пріз­вищем батьків, а це означає, що воля батьків у цьому випадку відіграє значно меншу роль, ніж це має місце у випадку з вибором та при­своєнням особистого імені дитини. Водночас не можна стверджу­вати, що воля батьків є абсолютно юридично байдужою для визна­чення подальшого прізвища дитини. У підтвердження цього положення законодавець вводить низку винятків із загального пра­вила і надає в окремих випадках батькам можливість вибору у пріз­вищі дитини. Так, наприклад, коли мати, батько мають різні прізви­ща, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. При цьому законодавець у ст. 145 СК дозволяє їм присвоїти як прізвище одно­го із них, так і подвійне прізвище, що утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ, наприклад Карпенко-Карий, Нечуй-Левицький, Туган-Барановський, Складовська-Кюрі, Федосєєва-Шукшина тощо. Але необхідно враховувати, що інколи встановлюються і певні об­меження щодо використання такого способу створення прізвищ. Так, відповідно до ст. 35 СК у випадку одруження, складання біль­ше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає зі звичаю національної меншини, до якої належить наречений чи наречена. Окрім цього, якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої, нареченого вже є подвійним, вона чи він має право замінити одну із частин свого прізвища на прізвище другого.

«По батькові» дитини визначається за іменем батька.

• Але у випадку народження дитини жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство дитини не визнано, то «по бать­кові» визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її

батьком (ст. 147 CK). При цьому для встановлення «по батькові» дитини важливо встановити юридичного батька дитини. Адже ін­коли бувають випадки, що особа, яка є юридичним батьком, не тотожна особі, яка є біологічним (генетичним) батьком, наприклад, у випадках загибелі чи позбавлення батьківських прав біологічного (генетичного) батька та подальшого усиновлення дитини. А це означає, що особа може мати лише одного юридичного батька, і тому питання про подвійне «по батькові» закон не ставить.

• Ще одна проблема, яка може виникнути на практиці, - це реє­страція «по батькові» дитини, батько якої носить подвійне ім'я. Однак в цьому випадку органи РАЦС можуть іти на те, щоб пропо­нувати батькам реєструвати «по батькові» дитини за одним із подвоєного імені батька. За аналогічним принципом потрібно ви­рішувати питання й у випадку, коли ім'я батька зареєстроване у відповідній зменшувально-пестливій або іншій похідній формі. В цьому випадку органам РАЦСу доцільно пропонувати реєстру­вати по батькові за первинним варіантом імені з метою не продуку­вати низки незвичних для нашого вуха слів, наприклад, Івасикович, Микиточкович, Миколкович тощо. Як вже зазначалось вище, за­конодавець дозволяє особам, які слідують національним традиціям і не мають звичаю фіксувати «по батькові», записувати у паспорті дитини лише її прізвище та ім'я (ст. 12 Закону України «Про націо­нальні меншини в Україні»).

2.4. Важливим питанням, яке стосується володіння іменем, є за­кріплена законом можливість фізичної особи на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної тра­диції. Річ у тім, що жодна мова чи алфавіт не пристосовані для того, щоб передавати транскрипцію іншої мови чи алфавіту. Наразі, в Україні затверджені правила транскрибованого літерування імен лише з української на англійську мову і навпаки (див.: Правила оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання і вилучення). Що ж стосується інших мов, то в Україні таких екві­валентів не визначено, і тому таке транскрибування здійснюється на підставі адекватного звукового сприйняття. Так, наприклад, транскрибованим слід вважати запис видатної акторки Софі Лорен

-S-^зЭ si

(Sophie Loren), а не Софії Лорен, письменника Джона Ґріна (John Green), а не Джона (Івана) Зеленого, футболіста Андрія Вороб'я, а не Андрія Горобця тощо. Поширеною в останній час стає поява в Україні таких імен, як Альона (замість Олена), Анна (замість Ганна), Алексей (замість Олексій), Владімір (замість Володимир), Єкатєрі-на (замість Катерина) тощо. І такий підхід законодавця є виправда­ним, оскільки фізична особа має право вимагати від інших звертатись до неї та вимовляти її ім'я відповідно до національних традицій, так, як її нарекли та звертались до неї з дитинства батьки.

2.5. Розглядаючи питання транскрибованого імені, важливо від­мітити і те, що в окремих випадках право особи на запис такого імені може бути обмежене. Це може стосуватись запису транскри­бованого варіанта імен, які або не мають українського варіанта вимови, або ж в українському транскрибованому варіанті означають якесь неблагозвучие слово чи слово, що відноситься до ненорма­тивної лексики, наприклад, окремі з імен та прізвищ фізичних осіб східних національностей. В цьому разі достатньою правовою під­ставою такого обмеження можуть вважатись моральні засади су­спільства (ч. 4 ст. 13 ЦК).

Поиск по сайту: