МЕТОДИ ОДЕРЖАННЯ ІНФОРМАЦІЇ, НЕОБХІДНОЇ ДЛЯ УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ

Найбільш поширений та доступний метод отримання управ­лінської інформації — спостереження. Спостереження за фак­тами та явищами навколишньої дійсності є елементом життєді­яльності кожної людини. Але таке спостереження треба відріз­няти від спостереження як метода управління. Як метод отри­мання управлінської інформації спостереження — це спеціаль­но організоване сприйняття педагогічних фактів, процесів і явищ у природних умовах.

Як метод управління спостереження відрізняється від побу­тового спостереження такими особливостями:

1)наявністю чітко визначеної мети;

2)попередньою розробкою плану та програми спостереження;

3)фіксуванням отриманих результатів спостереження;

4)обов'язковою аналітичною обробкою отриманих резуль­татів;

5)спостереження є самостійним, а не додатковим методом діяльності;

6)спостереження забезпечує отримання інформації, необхід­ної для прийняття управлінського рішення.

Як метод отримання управлінської інформації спостережен­ня має відповідати таким вимогам: бути об'єктивним, різнобіч­ним, тривалим.

Перед тим, як розпочати спостереження, керівник або залу­чений до управління працівник має з'ясувати:

1. Яку управлінську інформацію треба отримати за допомогою спостереження?

2. Хто, що, коли має стати об'єктом спостереження?

3.Якою має бути кількість спостережень для забезпечення об'єктивності висновків?

4.Який вид спостереження (нестандартизоване, стандартизо­ване, зовнішнє, внутрішнє) дасть можливість реалізувати його мету?

5.Чи притаманне суб'єкту спостереження упереджене став­лення до об'єкта спостереження?

6.За допомогою яких категорій та понять можна описати можливий перебіг подій під час спостереження?

7.Які одиниці спостереження можуть бути проявом його ка­тегорій та понять?

8.Чи потрібно залучати до організації спостереження кількох незалежних спостерігачів?

9. Який вигляд повинен мати протокол спостереження?

10. Якапсихолого-педагогічна, управлінська інформація необ­хідна для здійснення спостереження?

Певних коментарів потребують види спостереження. І. Підла­сий зазначає, що нестандартизоване спостереження вирізняєть­ся насамперед широтою спостережуваної царини і відсутністю чіткого, наперед визначеного категоріального опису. До такого спостереження вдаються на початковому етапі вивчення, коли необхідно тільки зорієнтуватися у проблемній царині. На цьо­му етапі ще немає детально розроблених схем спостереження. Діставши попередні висновки, спостереження стандартизують, тобто максимально конкретизують його царину, етапи, дають категоріальний опис, формують вимоги та критерії оцінки.

Під час зовнішнього спостереження керівник реєструє явища "зовні", оскільки сам не бере в них участі, не впливає на проце­си, що відбуваються. Таким зовнішнім спостереженням є відві­дування керівником занять.

Під час внутрішнього спостереження керівник є активним учасником подій, які відбуваються. Так, керівник навчального закладу може проводити засідання педагогічної ради та здійсню­вати у цей час стандартизоване або нестандартизоване спостереження •

Зазначаючи важливість, доступність, поширеність спостере­ження як методу отримання управлінської інформації, треба вказати і на можливі його недоліки та обмеження:

1.Спостереження не розкриває внутрішньої сутності педаго­гічних об'єктів та явищ.

2.У зв'язку з тим, що керівник є членом педагогічного колек­тиву, у нього може бути сформоване упереджене ставлення до тих чи інших працівників, що ускладнює забезпечення об'єктивно­го характеру спостереження.

3.Спостереження здійснюється за допомогою сприйняття, якому притаманне емоційно-ціннісне ставлення до об'єктів та явищ дійсності, що також може впливати на об'єктивність спо­стереження.

4.Під час спостереження може набути прояву явище "авто­морфізму" — спроба пояснювати поведінку та дії інших людей крізь призму свого "Я", тобто на якість сприйняття значно впли­вають наявні знання та життєвий досвід спостерігача.

5. Час спостереження обмежений часом перебігу події.

6. Присутність спостерігача (на занятті, заході)може порушувати природний перебіг подій.

Послабити вплив недоліків цього методу можна, поєднавши його з іншими методами отримання управлінської інформації та ретельно розробивши план та програму спостереження.

Один із суттєвих недоліків використання спостереження — це нераціональність форм фіксування інформації. Якщо спостере­ження здійснюється за одним класом, то перевіряючий може використати і звичайний текстовий запис, але якщо об'єктів спостереження декілька, то в такому разі краще використовува­ти таблицю. Рядками у таблиці будуть пункти плану спостере­ження, а стовпчиками — класи. Одержана інформація буде фік­суватися у формі плюсів, мінусів, бальних оцінок, інших знаків. Така форма фіксації інформації спрощує її аналіз, узагальнен­ня, економить час.

Наведемо приклад організації спостереження. Управлінська ситуація: мета роботи загальноосвітньої школи на рік — створи­ти систему роботи, яка дає змогу запобігати неуспішності шко­лярів. Під час внутрішкільного контролю керівники відвідують систему уроків з різних предметів для з'ясування процесу реалі­зації цієї мети. Для проведення аналізу уроків треба розробити протокол спостереження (табл. 12).

Цей протокол може стати основою для організації спостере­ження та оцінки стану роботи школи з організації реалізації наведеної вище мети. Оцінювати рівень прояву того чи іншого параметра можна за 5-бальною системою. Бажано, щоб було проаналізовано наявність відповідної системи роботи хоча б у третині класів школи. Узагальнення отриманої таким чином інформації дає змогу зробити обґрунтовані висновки як про ре­алізацію зазначеної мети, так і про зміст майбутньої методич­ної роботи з учителями (ця робота буде становити зміст регулю­вання процесу реалізації мети).

У такому разі розробка плану спостереження включає визна­чення мети, кількості класів та уроків, які треба відвідувати, часу та суб'єктів спостереження. Розробка програми передбачає вивчення психолого-педагогічної літератури та складання про­токолу спостереження.

Основні категорії, за допомогою яких будуть аналізуватися педагогічні явища, — це організація опитування, вивчення но-

Таблиця 12. Протокол спостереження

Закінчення табл. 12

вого матеріалу, організація практичної роботи учнів, надання домашнього завдання. Кожна з цих категорій розкривається за допомогою певних понять. Так, категорія "організація опитуван­ня" розкривається через такі індикатори: атмосфера доброзич­ливості, попередня підготовка до відповіді, план відповіді, кон­центрація уваги учнів, головні питання, підтримка під час відповіді, ситуація успіху, відстрочена оцінка.

Розглянемо ще одну ситуацію використання спостереження. Якщо метою управлінської діяльності у навчальному році є ство­рення умов для розвитку учнівського самоврядування і форму­вання первинних колективів, то перевірити реалізацію цієї мети можна у школі з невеликою кількістю первинних колективів за допомогою спостереження.

Найбільш сприятливою ситуацією, в якій можна отримати необхідну інформацію, є спостереження за діяльністю первин­ного колективу за відсутності класного керівника. Це дає мож­ливість з'ясувати чи наявний актив, наскільки він авторитетний, підготовлений до своєї ролі, ставлення до нього товаришів, ак­тивність, організованість, дисциплінованість членів колективу.

Наприклад, якщо класу потрібно буде брати участь у трудовій справі без класного керівника, то план спостереження набуває такої форми:

1.Явка учнів на трудову справу.

2.Своєчасність початку роботи.

3.Наявність в учнів необхідного інструменту.

4.Організація роботи.

5. Що спонукає учнів трудитися — вимоги активу, колективу, самого учня до себе?

6.Як часто робляться перерви? Які темп, ритм роботи?

7.Якість і обсяг виконаної роботи.

8.Наявність в учнів загальнотрудових умінь.

Якщо ситуація відсутності класного керівника під час суботника створюється спеціально, то основним методом, за допомо­гою якого одержується інформація, стає експеримент, а спосте­реження — є прийомом цього методу.

У практиці управління навчальними закладами широко за­стосовується метод перевірки документації. Такою можна вва­жати класні журнали, різні плани роботи, особові справи, чи­тацькі формуляри, протоколи тощо. Кожен із перелічених доку­ментів дає можливість визначити, яку інформацію можна одержати під час його вивчення. Так, якщо в навчальному за­кладі керуюча і керована підсистеми достатньою мірою реалізу­ють свої функції, то вивчення класного журналу дає змогу з'ясу­вати рівень знань, умінь і навичок учнів, результативність діяль­ності вчителів, стан відвідування уроків учнями, зайнятість учнів у позаурочний час.

Закінчення табл. 12

вого матеріалу, організація практичної роботи учнів, надання домашнього завдання. Кожна з цих категорій розкривається за допомогою певних понять. Так, категорія "організація опитуван­ня" розкривається через такі індикатори: атмосфера доброзич­ливості, попередня підготовка до відповіді, план відповіді, кон­центрація уваги учнів, головні питання, підтримка під час відповіді, ситуація успіху, відстрочена оцінка.

Розглянемо ще одну ситуацію використання спостереження. Якщо метою управлінської діяльності у навчальному році є ство­рення умов для розвитку учнівського самоврядування і форму­вання первинних колективів, то перевірити реалізацію цієї мети можна у школі з невеликою кількістю первинних колективів за допомогою спостереження.

Найбільш сприятливою ситуацією, в якій можна отримати необхідну інформацію, є спостереження за діяльністю первин­ного колективу за відсутності класного керівника. Це дає мож­ливість з'ясувати чи наявний актив, наскільки він авторитетний, підготовлений до своєї ролі, ставлення до нього товаришів, ак­тивність, організованість, дисциплінованість членів колективу.

Наприклад, якщо класу потрібно буде брати участь у трудовій справі без класного керівника, то план спостереження набуває такої форми:

1.Явка учнів на трудову справу.

2.Своєчасність початку роботи.

3.Наявність в учнів необхідного інструменту.

4.Організація роботи.

5. Що спонукає учнів трудитися — вимоги активу, колективу, самого учня до себе?

6.Як часто робляться перерви? Які темп, ритм роботи?

7.Якість і обсяг виконаної роботи.

8.Наявність в учнів загальнотрудових умінь.

Якщо ситуація відсутності класного керівника під час суботника створюється спеціально, то основним методом, за допомо­гою якого одержується інформація, стає експеримент, а спосте­реження — є прийомом цього методу.

У практиці управління навчальними закладами широко за­стосовується метод перевірки документації. Такою можна вва­жати класні журнали, різні плани роботи, особові справи, чи­тацькі формуляри, протоколи тощо. Кожен із перелічених доку­ментів дає можливість визначити, яку інформацію можна одержати під час його вивчення. Так, якщо в навчальному за­кладі керуюча і керована підсистеми достатньою мірою реалізу­ють свої функції, то вивчення класного журналу дає змогу з'ясу­вати рівень знань, умінь і навичок учнів, результативність діяль­ності вчителів, стан відвідування уроків учнями, зайнятість учнів у позаурочний час.

Вивчаючи різні плани, можна одержати інформацію про сфор­мованість у педагогів проектувальних умінь, пов'язаних з поста­новкою цілей роботи й плануванням їх реалізації. Головне зав­дання вивчення планів — перевірити, як у них реалізуються загальні цілі. Проте перевірка планів роботи не повинна обмежу­вати право педагогів на вибір форм і методів роботи.

Важливу інформацію про рівень вихованості учнів, їхніх ду­ховних потреб може дати аналіз читацьких формулярів учнів у бібліотеці навчального закладу, районній чи міській бібліотеках.

Різнобічну інформацію дає можливість отримати вивчення до­кументації кафедри ВНЗ. Доцільно аналізувати такі документи:

1)плани роботи кафедри;

2)протоколи засідань кафедри;

3)індивідуальні плани викладачів;

4)програми навчальних дисциплін та практик;

5)тематику магістерських, дипломних, курсових робіт;

6)документацію з планування та обліку навчального навантаження;

7)інформацію з моніторингу якості освітніх послуг;

8)плани підвищення кваліфікації викладачів;

9)графіки відкритих занять;

10) вихідну документацію (доповідні записки, що характеризують проблеми, над якими працює колектив, та ускладнення в їх вирішенні);

11) графіки організації індивідуальної роботи зі студентами. Перелічені документи дають змогу зробити певні висновки

про діяльність завідувача кафедри, спрямованість, системність, зміст діяльності кафедри, дотримання норм організаційного порядку, ефективність діяльності колегіального органу кафед­ри — її засідань, роботу окремих викладачів тощо.

Бесіда — це метод виявлення під час безпосереднього спілку­вання думок людей, їхніх почуттів, намірів, оцінок, позицій, ставлення до певних фактів та подій.

Частіше за все керівники використовують нестандартизовані бесіди і тільки інколи стандартизовані. У першому випадку зміст питань заздалегідь не планується, спілкування відбувається без певних регламентуючих обтяжень. У другому випадку бесіда проводиться за розробленою програмою з чітко визначеною по­слідовністю питань. Це створює можливість фіксувати відповіді, аналізувати та порівнювати отримані результати.

У зв'язку з тим, що бесіда та анкетування належать до опитувальних методів, вимоги до формулювання питань та їх побудови є загальними для цих способів отримання управлінської інфор­мації.

Особливо підкреслимо важливість використання в бесіді не­прямих питань. Так, краще запитати: "Як ви вважаєте, як може сприймати ваше запізнення на роботу більшість членів колекти­ву?", ніж запитати: "Як ви сприймаєте своє запізнення на робо­ту?". Відповідь на перше запитання буде більш об'єктивно відоб­ражати ставлення вчителя до свого запізнення.

Бесіда є одним із найскладніших методів отримання управлін­ської інформації. Це пов'язано з її ситуативним характером. Ефективність бесіди значною мірою залежить від знання вимог до її використання та оволодіння технологією її проведення.

Аналіз психологічної літератури та досвіду ділового спілку­вання дає змогу сформулювати низку вимог до бесіди:

1. Чітке усвідомлення мети бесіди. Більшість керівників шкіл, коли в них запитуєш: "Яку мету ви ставите у бесіді з учителем, який запізнився на роботу?", кажуть: "Запобігти подальшим запізненням". Так, справді, ця мета є важливою, вона відображає кінцевий результат впливу на людину, але забезпечити його завдяки одній бесіді не завжди можливо. Тому керівнику перш за все треба з'ясувати причини запізнення та ставлення вчителя до свого запізнення. І вже залежно від отриманої інформації визначати подальшу мету управлінського впливу.

Приклад управлінської ситуації

У школі сталася бійка між двома учнями паралельних класів. Конфліктні стосунки почали поширюватися на інших школярів та їхніх батьків. Директор школи запросив на бесіду класних керівників двох класів. Мета бесіди може бути такою: з'ясувати перебіг подій під час конфлікту та ступінь готовності класних керівників до оптимального розв'язання конфліктної ситуації.

2. Попередня розробка логіки бесіди. Особливо важливо виконувати цю вимогу тим керівникам, які не мають багатого досвіду проведення бесід. Логіка бесіди — це не конкретний та детальний план, а її задум, що розробляється з урахуванням усіх вимог до бесіди. Розробка логіки бесіди передбачає визначення засобів її початку, головних складових, емоційної тональності, можливо, ключових питань та аргументів. Чим чіткіше визначено мету бесіди, тим легше розробити її логіку. Так, логіка бесіди керівника школи з класними керівниками після бійки учнів може бути така:

—не виявляти негативного ставлення до класних керівників, а виявити інтерес та занепокоєння станом справ у цих класах;

—за допомогою кількох запитань з'ясувати особливості пе­ребігу конфліктної ситуації та ставлення до неї вчителів;

— запропонувати вчителям проаналізувати причини ікту;

— запропонувати вчителям розробити варіанти розв'язання конфліктної ситуації та у разі необхідності узгодити спільні дії учасників бесіди.

Керівникам-початківцям можна конкретизувати цю логіку попередньою розробкою деяких питань для співбесіди.

3. Забезпечення емоційно-позитивного початку та завершення бесіди. Негативний початок бесіди зумовлює і подальший негативний її розвиток. Негативне завершення бесіди свідчить про її загальну низьку ефективність.

Приклад управлінської ситуації

Учитель, якому до пенсії залишилось два роки, значно змен­шив сумлінність у роботі. Більшість керівників школи почина­ють бесіду з таким вчителем з претензій до вчителя, але краще розпочинати бесіду словами: "Я знаю вас як досвідченого, гра­мотного працівника...". Навіть вчителю, який запізнився, мож­на сказати: "Я здивований..." (ця фраза свідчить про загальну позитивну оцінку особистості вчителя).

4. Використання різних варіантів початку бесіди. Найбільш поширеним є прийом прямого підходу, коли бесіда одразу починається з того питання, яке цікавить керівника: "Розкажіть, що у вас трапилось в класі", "Розкажіть, як пройшло засідання методичного об'єднання".

"Прийом зачіпки" створює більш сприятливу атмосферу проведення бесіди. Він передбачає, що керівник починає бесіду з питання, не пов'язаного з метою, а потім поступово переходить до теми бесіди.

"Прийом гри уяви" передбачає, що керівник пропонує підлег­лому розробити декілька варіантів можливого розвитку подій. Так, учителю, який запізнився на урок, директор може запро­понувати змоделювати можливий перебіг подій у класі без вчи­теля.

"Прийом зняття напруги" особливо важливий у конфлікт­них напружених ситуаціях, тому що запобігає подальшому

поширенню негативних стосунків. Він полягає в тому, що бесіда починається з посмішки або жарту. Гумор дає змогу не тільки зняти напругу, а й посилити увагу до теми бесіди.

"Прийом неочікуваного початку" полягає в тому, що бесіда починається з інформації, яка ніяк не пов'язана з темою бесіди, але може здійснити сильний вплив на співрозмовника. Так, якщо запрошений на бесіду вчитель очікує певних зауважень на свою адресу, а почує спочатку подяку за якісь свої реальні дії, то він інакше буде сприймати і критику.

5. Уважно слухати співрозмовника. Необхідність реалізації цієї вимоги пов'язана з тим, що як засіб ділового спілкування бесіда демократична за своєю сутністю, орієнтована на узгодження, спільний пошук шляхів вирішення управлінських проблем. А це передбачає, що партнери в спілкуванні приділяють постійну увагу поглядам один одного. Однак, вивчення практики ділового спілкування свідчить, що численні співрозмовники не вміють слухати один одного. Причин цього явища багато. Це — нездатність довгий час концентрувати увагу, авторитарність деяких керівників, які вважають тільки свою думку правильною та важливою, упереджене ставлення до співрозмовника тощо.

У психології спілкування визначають кілька рівнів слухання.

Рівень ігнорування, який виявляється у тому, що співрозмов­ник не слухає партнера, а чекає, поки він висловить свою дум­ку, щоб після цього сказати те, що треба.

Рівень демонстрації слухання. Цей рівень не за суттю, а за формою відрізняється від попереднього. Хтось із партнерів спілкування не слухає співрозмовника, але за допомогою хитан­ня голови чи окликів показує, що він слухає.

Рівень діалогу. Цьому рівню притаманне те, що співрозмовни­ки говорять по черзі, але ніхто нікого не слухає.

Рівень вербалізації. Для нього характерним є те, що співроз­мовники уважно слухають один одного і можуть у будь-яку хвили­ну сказати: "Якщо я правильно вас розумію, то ви вважаєте..." — і повторити (вербалізувати) думку іншого.

Усвідомлення особливостей цих рівнів дає можливість керів­никам здійснити аналіз свого спілкування та визначити певні шляхи підвищення його ефективності.

6. Щиро поважати співрозмовника. Ця вимога пов'язана із закономірністю, яку виявили психологи. Так, у психології визначено, що внутрішнє ставлення до людини програмує її поведінку. Усі спроби приховати своє негативне ставлення до когось приречені врешті-решт на поразку. Якщо ми щиро поважаємо людину, то вона буде виявляти позитивні якості. І навпаки, якщо ми не поважаємо людину, то створюємо умови для прояву нега­тивних якостей.

Із закономірністю, яка описана, тісно пов'язаний принцип спирання на позитивні якості особистості. Він передбачає під час ділового спілкування, що увага акцентується на позитивних якостях людини. Апріорі вона розглядається як така, що заслу­говує на щиру повагу.

Наведемо приклад запитань для бесіди декана факультету зі студентами-першокурсниками. Мета бесіди — отримати інфор­мацію про адаптацію студентів до нових умов життєдіяльності.

1. Що вам подобається у студентському житті, а що не подобається?

2. Що викликає у вас труднощі у процесі навчання?

3.Який емоційний стан у вас переважає під час навчання та дозвілля?

4.Чи збігаються ваші шкільні уявлення про навчання у ВНЗ з тим, що відбувається тепер?

5.Хто з викладачів повністю задовольняє ваші очікування, а з ким виникають труднощі під час навчання?

6. Чи задовольняє вас організація дозвілля?

7.Чи забезпечені ви необхідною літературою, можливістю користуватися Інтернетом?

8.Що ви пропонуєте для поліпшення організації навчально-виховного процесу та дозвілля?

Методом, що дає можливість з'ясувати результативність на­вчально-виховного процесу, є вивчення продуктів діяльності учнів, студентів. Цей метод найбільш доцільний при органі­зації роботи гуртків, клубів, секцій. Найоб'єктивнішу інформа­цію про результати роботи цих об'єднань можна одержати під час відвідувань звітних виставок малюнків, дрібних виробів, звітних концертів, змагань, конкурсів.

Цей метод дає змогу з'ясувати ефективність навчально-вихов­ного процесу, рівень сформованості навчальних, практичних вмінь, навичок, знань, ставлення учнів до своїх обов'язків, їхню старанність, сформованість мотивів діяльності, індивідуальні особливості тощо.

Продуктами діяльності учнів та студентів є твори, реферати, звіти, класні та домашні роботи, малюнки, предмети, виготовлені на уроках трудового навчання, моделі, курсові, дипломні, магістерські роботи. Аналізу можуть підлягати результати ес­тетичної діяльності — пісні, танці, постанови, музичні твори, вірші.

Частіше за все керівники навчальних закладів аналізують методичні розробки педагогів, реферати, виготовлений для уроків роздатковий матеріал, наочні посібники. Вивчення про­дуктів діяльності учнів, студентів, педагогів, як і інші методи, передбачає чітке визначення мети аналізу, розробки та реалізації його плану.

Різнобічну інформацію дає змогу отримати аналіз творів учнів. Ці твори свідчать про рівень загального розвитку, на­явність літературних здібностей, словниковий запас, знання програмних творів, сформованість певних навчальних вмінь — складати план, аналізувати образ літературних героїв, вислов­лювати свої думки, формулювати висновки тощо.

Наведемо приклад використання методу вивчення продуктів діяльності учнів. Управлінська ситуація: в старших класах спе­ціалізованої школи проводиться аналіз сформованості в учнів вміння самостійно працювати з навчальною та додатковою літе­ратурою. З цією метою аналізують зошити для самостійної ро­боти з літературою.

Питання для аналізу

1.Форма записів учнів — складання плану, цитування, скла­дання словника, виписки, складання конспекту.

2.Рівень відображення у записах основних положень першо­джерел, які вивчались учнями (повний, достатній, частковий, недостатній).

3.Сформованість вмінь розподіляти матеріал, що вивчаєть­ся, на частини, виділяти головні думки, висновки.

4.Наявність у конспекті не тільки основних положень, а й конкретних фактів, прикладів, що їх обґрунтовують.

5.Використання прийомів скорочення та стислого запису матеріалу.

6.Форма запису. Використання підкреслювань, кольорових поміток, різного шрифту тощо.

Анкетування є дуже поширеним методом збирання управ­лінської інформації за допомогою спеціально розроблених опитувальників — анкет. Анкета включає питання, складені відпо­відно до певних вимог, кожне з яких логічно пов'язане з метою опитування.

Частіше за все в управлінні використовують анкети з відкри­тими, закритими або напівзакритими запитаннями. Відкриті запитання передбачають самостійне формулювання відповіді тим, хто відповідає на запитання. В закритих запитаннях респон­денту необхідно вибрати одну з готових відповідей. При відповіді на напівзакрите питання респондент може вибрати одну або кілька відповідей із запропонованих або сформулювати свою відповідь. Залежно від мети опитування анкети можуть бути анонімними, які не вимагають указувати прізвище; іменними, які вимагають указувати прізвище; змістовними, функціональ­ними тощо.

Якщо керівник самостійно складає анкету, то він має врахо­вувати такі вимоги до запитань.

1.Закриті запитання мають передбачати кілька варіантів від­повідей, з яких треба зробити вибір.

2.Не можна пропонувати запитання, які передбачають оцін­ку респондентом своїх якостей, наприклад: "Ви вважаєте себе вимогливим чи невимогливим вчителем?" Краще це запитання сформулювати так: "Чи завжди вам вдається домогтися виконан­ня учнями своїх вимог?"

3.Бажано, щоб запитання були ясними, лаконічними, конк­ретними, доступними для розуміння.

4.Доцільно на початку анкети запропонувати легкі запитан­ня, що стосуються конкретних фактів, подій, потім важкі запи­тання, які передбачають оцінку та певні судження, після чого найважчі, які потребують прийняття рішення, та, на закінчен­ня, знову легкі запитання.

5.На з'ясування однієї характеристики має бути спрямовано декілька запитань, які перевіряють щирість відповідей.

6.Бажано, щоб анкета мала прямі та непрямі, особові та безо­собові питання.

До переваг анкетного методу отримання управлінської інфор­мації можна віднести: масовість обстеження, велику швидкість збирання інформації; легкість обробки результатів опитування; можливість використання математичних методів обробки ре­зультатів; зручність засобів фіксації результатів опитування.

До недоліків цього методу треба віднести такі: невисокий рі­вень об'єктивності отриманих результатів у деяких анкетних опитуваннях, анкета не дає можливості щось змінювати під час опитування, тобто не є гнучкою формою отримання інформації; анкетне опитування не завжди дає можливість з'ясувати глибинні особливості явища; анкета частіше за все не дає змогу вра­ховувати індивідуальні особливості респондентів, їхнє розумін­ня запитань, коло запитань анкети може значно обмежувати можливість респондента висловлювати свої думки.

У зв'язку з тим, що ситуації, в яких виникає необхідність в отриманні управлінської інформації за допомогою анкетування, частіше за все стандартні, то в кожному навчальному закладі доцільно створити банк анкет. У цьому банку краще за все нако­пичувати всі опубліковані та апробовані анкети.

Приклад такої анкети наводять Н. Островерхова та Л. Дани-ленко (табл. 13):

Кожний навчальний заклад може вносити певні корективи до запитань анкети, доповнювати їх новими, які дають можливість ураховувати особливості навчального закладу та мету управлін­ня, для реалізації якої використовують анкетування.

Таблиця 13. Анкета для вчителів, проводиться з метою виявлення педагогічно доцільних корективів навчального плану гуманітарного характеру

Розглянемо ще один приклад використання анкети. Якщо метою управлінської діяльності в навчальному році було створен­ня умов для демократизації взаємовідносин між педагогами та учнями, то для перевірки ефективності роботи з вивчення зі вчи­телями питань педагогічної етики, педагогічного спілкування, документів ООН про права дитини можна запропонувати учням анкету із запитаннями, наведеними в табл. 14.

Дані, одержані в результаті анкетування, порівнюють із ре­зультатами спостереження за взаєминами між вчителями і уч­нями в різних ситуаціях шкільного життя. При цьому підкрес­лимо, що одержана таким чином інформація стає підставою не

Таблиця 14. Анкета для опитування учнів

для критики, настанов, зауважень вчителям, а для прийняття рішення про організацію додаткової методичної роботи, розгля­ду цієї проблеми на нарадах, педрадах.

Під час проведення моніторингу якості діяльності випуск­ників вищого навчального закладу можна провести опитування за такою анкетою:

Анкета для випускників ВНЗ, які відпрацювали один рік

1.Як змінилося ваше ставлення до обраної професії після того, як ви відпрацювали рік?

2.Чи достатньо вам отриманих у ВНЗ знань та вмінь для ви­конання професійних завдань?

3.Яких труднощів у професійній діяльності ви зазнали часті­ше за все?

4.Які навчальні дисципліни відіграли вирішальну роль у процесі вашої підготовки до практичної діяльності, роль яких була незначною?

5.Чи відповідає професія, яку ви отримали, вашим індивіду­альним особливостям?

6. Чи задовольняють вас умови мешкання, праці та її оплати?

7. Що ви пропонуєте для удосконалення підготовки фахівців вашої спеціальності?

Якщо мета управлінської діяльності у навчальному році — створення в школі умов для диференціації та індивідуалізації навчання учнів, то контроль за реалізацією цієї мети здійснюєть­ся за такими напрямами:

—створення у школі системи вивчення індивідуальних особ­ливостей учнів;

—створення для учнівської молоді можливості обрати зміст освіти відповідно до своїх можливостей:

—наявність у школі відповідних матеріальних і кадрових умов для реалізації цієї мети;

—психолого-педагогічна готовність вчителів до диференці­ації та індивідуалізації навчання;

—готовність батьків до індивідуалізації та диференціації навчання;

—позиція учнів у процесі індивідуалізації та диференціації навчання.

Сутність такого управлінського завдання (контролю) вимагає використання цілого комплексу методів — аналізу документації, анкетування, відвідування уроків, занять і гуртків, співбесіди з вчителями, батьками, учнями, спостереження, рейтингу.

У ході реалізації цього завдання необхідно одержати відповіді на запитання: скільки учнів школи охоплено диференційованим та індивідуальним навчанням; на основі яких факторів визначе­но зміст освіти; наскільки враховуються потреби різних груп учнів у додаткових освітніх послугах; як проведена робота з ви­вчення індивідуальних особливостей учнів; які форми фіксуван­ня інформації про індивідуальні особливості учнів; в яких умо­вах організовується позаурочна освітня діяльність учнів; чи відповідають рівень знань і методична підготовка вчителів зав­данням диференціації та індивідуалізації навчання; чи знають учні свої індивідуальні можливості; наскільки активна позиція учнів у процесі навчання; як ставиться сім'я до диференціації та індивідуалізації навчання.

У ході збирання інформації може бути проведена бесіда з уч­нями, їм можна задати такі запитання. Яку професію ти хотів би отримати? Чому? Як ти готуєшся до майбутньої професійної діяльності? Які особистісні якості необхідні для цього виду про­фесійної діяльності? Чи є вони в тебе? Як ти вивчав свої індиві­дуальні особливості і хто тобі в цьому допомагав? Чи є в тебе план самовиховання? Які гуртки, факультативи ти відвідуєш? Що тобі подобається на цих заняттях? Які гуртки, додаткові занят­тя ти хотів би відвідувати? Чи часто тобі дають індивідуальні завдання на уроках? Який ступінь складності матеріалу, пропо­нованого на уроках (дуже складний, посильний, дуже легкий)? Яку допомогу в навчанні тобі надають батьки?

Вчителям можна запропонувати оцінити ступінь ускладнень:

—при вивченні знань, умінь і навичок учнів;

—вивченні уміння учнів самостійно працювати;

—вивченні розумових здібностей учнів;

—плануванні процесу індивідуального розвитку учнів;

—визначенні форм індивідуалізації та диференціації навчання;

—організації роботи з проходження учнями курсу в індиві­дуальному темпі;

—здійсненні внутрікласної індивідуалізації навчання;

—виборі навчальних завдань для самостійної навчальної ро­боти учнів;

—організації самостійної роботи учнів.

Одержана таким чином інформація дає можливість прийняти рішення про зміст регулюючої методичної роботи з вчителями.

Якщо метою управлінської діяльності у навчальному році є створення умов для розвитку учнівського самоврядування і фор­мування первинних колективів, то реалізація цієї мети перевіряється на основі системи критеріїв — показників рівня само­врядування і рівня розвитку первинного колективу.

Критеріями оцінки рівня самоврядування можна вважати такі показники: масштабність життєво-практичних завдань, що вирішуються первинним колективом; характер взаємин педа­гогів і учнів; охоплення учнів систематичною участю в організа­торській діяльності; сформованість в учнів організаторських умінь; різнобічність діяльності учнівського колективу; рівень розвитку дитячого колективу; авторитетність, самостійність органів учнівського самоврядування.

Рівень розвитку первинних колективів можна оцінити за критеріями, запропонованими А. Лутошкіним і Л. Уманським: психологічна єдність колективу, спрямованість колективу, організаційна єдність колективу, досвід спільної діяльності учнів.

Дві названі вище групи критеріїв тісно пов' язані та доповню­ють одна одну. Орієнтація на них забезпечує надійність одержа­ної інформації.

Різноманітну інформацію, необхідну для реалізації цієї мети перевірки, може дати бесіда з учнями. Найголовніше в цій роз­мові — задавати запитання, які б спонукали дитину не оцінюва­ти свій колектив, а розповідати про його життя, зокрема такі:

1.Яка колективна справа була в колективі останньою?

2.Хто її запропонував?

3.Хто брав участь у її підготовці?

4.Як вона готувалась і проводилась?

5.Для чого ви її проводили?

6.Чи є у вашому класі головна справа на весь рік?

7.Що це за справа?

8. Що відбувається у вашому класі, якщо хтось спізнюється на урок або пропускає його?

9. Які доручення є в учнів вашого класу?

10.Хто їх вам давав?

11.Хто вчив вас їх виконувати?

12.Як підбиваються підсумки виконання доручень?

13.Чи є у вас підшефний клас?

14.Яку роботу ви там виконуєте?

15.Хто сьогодні відсутній на уроках?

16.Скільки часу його немає і чому?

17. Чи є у вашому класі традиції, закони життя вашого колективу?

Ці запитання дають можливість з'ясувати наявність загаль­ної мети колективу, роль вчителя, активу учнів, громадську активність, наявність громадськоїдумки, традицій у колективі, рівень самоврядування. Для забезпечення надійності інфор­мації, одержаної за допомогою такої бесіди, її доцільно порівня­ти з результатами спостереження чи інших методів.

Дуже важливу інформацію можна одержати, якщо запропо­нувати учням оцінити активність у підготовці та проведенні класних справ класного керівника, активу, учнів (5 — завжди активний, 3 — іноді активний, 2 — рідко активний, 1 — ніколи не проявляв активності).

Аналізуючи одержану інформацію, необхідно враховувати вік учнів і тривалість роботи з ними класного керівника. Таке опитування дає можливість оцінити рівень розвитку класного колективу, підготовленість і роль активу учнів, визначити пер­спективні завдання, а у разі тривалої роботи вчителя в цьому класі одержати інформацію про результативність діяльності педагога(табл.15).

Перевага такого методу управління полягає в тому, що він дає можливість одержати інформацію про велику кількість клас­них колективів і на цій підставі прийняти більш обґрунтоване рі­шення.

У найрізноманітніших управлінських ситуаціях виникає необхідність у вивченні педагогічного та управлінського досві­ду. Цей метод передбачає організацію пізнавальної діяльності,

Таблиця 15. Анкета для опитування учнів

спрямованої на вивчення процесу функціонування педагогічних та управлінських систем, їхніх сталих характеристик, законо­мірних зв'язків, чинників ефективності, загальних рис та спе­цифічних особливостей. Об'єктом вивчення може бути досвід діяльності окремих освітніх установ, їх окремих підсистем, окре­мих педагогів та керівників навчальних закладів.

За допомогою цього методу аналізують шлях вивчення певних педагогічних та управлінських завдань і на основі отриманої інформації приймають рішення про доцільність використання цього досвіду в умовах даного навчального закладу.

Під час вивчення педагогічного досвіду важливо враховува­ти такі вимоги:

1.З'ясувати, чи справді цей досвід є ефективним. Про ефек­тивність педагогічної діяльності свідчить більш високий для певних умов рівень розвитку, знань та вмінь учнів, а не викори­стання тих чи інших форм та методів педагогічної діяльності. Про ефективність управління навчальним закладом свідчить наявність всього комплексу умов, необхідних для реалізації його мети.

2.З'ясувати чим цей досвід відрізняється від значно пошире­ної практики роботи, в чому полягає його специфіка. Які — тра­диційні чи інноваційні — теоретичні положення є підґрунтям цього досвіду. Наскільки їх чітко усвідомлюють носії цього дос­віду. Важливо з'ясувати межі досвіду, тобто виділити в системі навчально-виховного процесу підсистеми, або елементи підсис­тем які відрізняють його від іншого досвіду й забезпечують ефек­тивність вирішення педагогічних чи управлінських завдань.

3.Зробити висновок про рівень технологічності цього досві­ду. Про неї свідчать: узгодженість усіх елементів педагогічної або управлінської системи — мети, змісту, форм та методів проце­су, діяльності залучених до виховання чи управління; теоретич­на обґрунтованість всіх основних процедур та операцій педагогіч­ного чи управлінського процесу; інваріантність цих процедур та операцій; педагогічна, економічна ефективність досвіду.

4.З'ясувати, які складові досвіду дають змогу вирішити зав­дання, що стоять перед навчальним закладом; чи будуть вони суперечити системі роботи навчального закладу. Що потрібно зробити, щоб створити сприятливі умови для використання дос­віду (мотивувати працівників на використання досвіду, виріши­ти питання матеріально-фінансового, кадрового забезпечення використання досвіду).

Великого поширення у практиці роботи школи набули тес­ти. Вони використовуються перш за все для діагностики рівня знань і умінь учнів. Проте психологічною наукою розроблено чи­сленні тести і для діагностики різних особистісних якостей. Тому перед управлінням стоїть нині завдання адаптації наявного на­уково-практичного інструментарію до практики управління.

Тестування — це метод отримання управлінської інформації за допомогою невеликих стандартизованих завдань для учнів, студентів, педагогів, батьків. Розробка тесту є дуже складною процедурою, тому в управлінні доцільно використовувати апро­бовані тести. Для того щоб їх цілеспрямовано застосовувати, керівнику потрібно знати їх класифікацію та можливості.

В освітній практиці використовують такі тести:

І. Тести успішності.

1.Тести, що виходять за межі окремих предметів.

2.Загальні тести з рідної мови.

3.Тести на правопис.

4.Тести на читання.

5.Тести на словниковий запас.

6.Спеціальні тести з рідної мови.

7.Тести з арифметики та математики.

8.Тести з іноземної мови.

9.Тести із природознавчих дисциплін.

10.Тести з соціальних дисциплін.

11. Комбіновані тести успішності та професійної придатності.

III. Тести, що визначають рівень розвитку дитини та її готовність до школи.

1.Тести, що визначають дошкільний розвиток дитини.

2.Тести, що визначають готовність дитини до школи.

IV. Тести інтелекту та професійної придатності.

1.Тести інтелекту, індивідуальні тести

2.Тести інтелекту, групові тести.

3. Спеціальні тести, що перевіряють професійну придатність та здібності учнів.

V. Тести уваги та вміння концентруватися. VI. Спеціальні тести.

Щодо тестів на професійну придатність працівників школи та тестів, що визначають готовність батьків до виховання дітей, то треба зазначити, що традиції їх використання в нашій країні тільки починають формуватися. Для діагностики вчителя є тес­ти оцінки професійної спрямованості особистості вчителя, агресивності, здатності до емпатії, рівня комунікабельності, засобів реагування в конфлікті, бар'єрів у педагогічній діяльності тощо.

Для вивчення сімей учнів у школах використовують тест-питальник батьківських стосунків, тест діагностики типів сімей­ного виховання, тест-питальник батьківського ставлення до дітей, тест "Будинок — дерево — людина".

Для вивчення якостей, необхідних керівникам навчального закладу, використовують тести оцінки стилю керівництва, на­явності організаційних здібностей, ставлення до авторитету керівника, ставлення до паперового потоку.

Наведемо приклад тесту, який санкт-петербурзькі психоло­ги пропонують використовувати для з'ясування ставлення мо­лодших школярів до навчання. У ході тестування учень отримує набір малюнків із зображенням різних сцен з життя школи. Всі ці малюнки мають одну особливість — вони без облич. Учневі дається завдання вибрати з набору сумних, веселих, спокійних облич таке, яке б найбільше відповідало зображеній ситуації з життя школи.

Великі можливості для управління дає рейтинг. Він перед­бачає оцінювання особистісних якостей і діяльності учнів, сту­дентів, педагогів відповідно до розроблених моделей.

Особливістю використання такого методу управління є те, що він може забезпечити об'єктивність оцінювання, якщо базуєть­ся на використанні інформації, одержаної іншими методами, — спостереженням, анкетуванням, експериментом тощо. Таким чином, він відіграє роль узагальнення наявної інформації про об'єкт, що вивчається, в кількісних або якісних оцінках.

Уже протягом багатьох років у Сахновській школі Черкась­кої області застосовується такий метод для оцінювання вихова­ності учнів. А в ліцеї при Донецькому університеті розроблена унікальна система оцінювання рівня сформованості творчих якостей особистості на основі 42 параметрів.

Рейтинг можна використовувати й для розв'язання інших завдань управління. Так, якщо школа поставила завдання домог­тись організації позаурочної роботи на основі самоврядування, то для з'ясування причин відхилення від запланованого ходу цього процесу керівник може здійснити рейтингову оцінку ступеня ускладнень, що їх відчувають педагоги у розумінні сутності само­врядування, у розвитку самостійності учнів, у переході від авто­ритарних до демократичних методів взаємодії з учнями, у залу­ченні до роботи із самоврядування всіх школярів, у навчанні ак­тиву, у визначенні системи перспектив перед колективом учнів.

Оцінювання в такому разі може бути доповнено самооцінкою вчителів за цими параметрами. Порівняння результатів двох оцінок дає можливість забезпечити більшу надійність інфор­мації, обґрунтованість визначення шляхів регулювання проце­су виховання.

Наведемо приклад використання цього методу для оцінюван­ня діяльності методиста інституту післядипломної освіти педа­гогічного університету (табл. 16). Особливістю використання цього методу є поєднання самооцінки та оцінки рівня прояву кожного з критеріїв (високий, середній, низький). Оцінювання проводиться за результатами навчального року.

Одним із методів, який дає можливість отримати управлінсь­ку інформацію, є експеримент, який ще не набув значного по­ширення в управлінській діяльності, а тому зупинімося на ньо­му трохи докладніше. Цей метод дає змогу найбільш ефективно оцінити рівень вихованості учнів, студентів, розвинутість у них тих чи інших особистісних рис. Експеримент є комплексним ме-

Таблиця 16. Приклад анкети для застосування методу рейтингової оцінки

тодом отримання управлінської інформації, оскільки передба­чає використання бесіди, спостереження, створення спеціальних ситуацій, які тут виконують функцію прийомів цього методу.

Від спостереження експеримент відрізняється тим, що кері­вник спостерігає за процесом, який він сам спланував та органі­зував. Експеримент може охоплювати групу учнів, студентів, педагогів, окрему підсистему навчального закладу та навчаль­ний заклад в цілому. В повсякденній управлінській діяльності частіше за все використовують констатуючий експеримент, який дає можливість з'ясувати реальний стан навчально-виховного процесу та управління навчальним закладом і таким чином отри­мати необхідну для прийняття управлінського рішення інфор­мацію.

Формуючий експеримент використовують лише у навчальних закладах, які залучені до науково-дослідної роботи. Він дає змо­гу перевірити ефективність нових для педагогічної науки та практики управлінських і педагогічних систем.

Застосування експерименту в управлінні передбачає створен­ня ситуації, в якій найбільш яскраво виявиться той чи інший результат навчально-виховного процесу. Наприклад, коли шко­ла за одну зі своїх цілей має формування творчих особистісних рис учнів, то для перевірки ходу реалізації цієї цілі можна за­стосувати такий експеримент. Суть його може бути така: в школі готується КВК, брати участь в якому мають не команди класів, а класи в повному складі. Зміст завдання має передбачати різно­бічну творчу діяльність учнів. За їхньою активністю під час про­ведення КВК і за якістю виконання завдань можна судити про ступінь сформованості творчих даних школярів. Зрозуміло, що дані експерименту необхідно порівняти з інформацією, одержа­ною іншими методами.

Наведемо ще один приклад експерименту. В 7-й клас разом з директором школи заходить завідувач дитячого садка. Вона роз­повідає школярам про життя своїх підопічних і просить дітей прибрати територію дитячого садка від глибокого снігу. Дирек­тор школи говорить семикласникам про те, що це важлива, але добровільна справа, і призначає два строки на вибір для проведен­ня роботи. В ході роботи згодом фіксується, скільки учнів при­йшли прибирати сніг і як вони ставляться до дорученої справи.

Оригінальний експеримент запропонував провести відомий у СНД керівник навчального закладу Н. Дубінін — поставити взимку біля входу в школу декілька лопат і поспостерігати, чи будуть учні розчищати подвір'я.

Дуже часто експериментальні ситуації створюються у школі самим життям: вода, що тече з незакрученого крана, шматок хліба чи папірчик на підлозі, бруд у класній кімнаті тощо. Нерід­ко керівник школи помічає такі факти, але не робить важливих управлінських висновків із них.

Педагогічна наука тепер активно розробляє методи вивчення вихованості учнів. Ці методи можуть бути використані й в управ­лінні навчальним закладом. Один із них — метод педагогічних ситуацій. Він дає можливість з'ясувати, якою мірою в учнів роз­винуто уміння об'єктивно аналізувати обставини, що склалися, приймати правильне рішення.

Наприклад, керівник розповідає дітям про таку ситуацію: Після уроку всі вийшли з класу, залишився один черговий. Після перерви хлопчик, який першим забіг до класу, сильно розчинив двері і боляче вдарив ними чергового, котрий стояв за ними. У чергового з носа побігла кров, довелось відвести його до лікаря. Інший хлопчик під час перерви підставив дівчинці ногу. Вона впала, але залишилась неушкодженою. Дівчинка піднялась і пішла на урок. Під час обговорення таких ситуацій відповіді ді­тей фіксуються, а згодом узагальнюються.

Аналіз ситуацій можна проводити не лише у формі бесіди, а й письмово. При використанні цього методу для перевіряючого дуже важливо так мотивувати використання педагогічної ситуа­ції, щоб учням була незрозуміла її діагностична роль.

В управлінській діяльності ще не набули великого поширен­ня прогностичні методи, але вони мають значний потенціал для підвищення ефективності управління, оскільки дають мож­ливість зробити управлінські рішення всебічно обґрунтованими, системними та цілеспрямованими.

До прогностичних методів управління можна віднести публі­каційний метод, морфологічний аналіз, експертну оцінку, моде­лювання, екстраполяцію.

Публікаційний метод визначають як випереджальний ме­тод, який полягає в оцінці публікацій з метою наступного про­гнозування. Випереджальний характер цього методу полягає в тому, що розвиток педагогічної науки випереджає розвиток пе­дагогічної практики у будь-якому навчальному закладі. Цей ме­тод можна розглядати як специфічний прояв методу аналізу документів. Його специфіка полягає в тому, що метод аналізу документів спрямований безпосередньо на розробку управлін­ського рішення, тобто моделі майбутнього стану системи, яка має нормативний характер, а публікаційний метод забезпечує створення ймовірнісної моделі, яка не має нормативного характеру. Аналіз цієї ймовірнісної моделі дає можливість прийняти управ­лінське рішення і створити нормативну модель. Частіше за все ці дві моделі не є тотожними. Імовірнісна модель є більш варіа­тивною, різноманітною, інформаційно насиченою, широкою. Нормативна модель значно зменшує різноманітність майбутньо­го стану педагогічної та управлінської систем, і саме завдяки цьому стає можливо реалізувати такі системи.

Саме ці особливості дають змогу розглядати публікаційний метод прогнозування як окремий метод управління.

Публікаційний метод, як і метод аналізу документів, може бути реалізований за допомогою традиційної та формалізованої процедур.

Наведемо декілька прикладів прогностичних завдань, які можна реалізувати за допомогою публікаційного методу. Зокре­ма можна визначити тенденції розвитку

—загальноосвітньої школи;

—виховного процесу в школі;

—внутрішкільного управління;

—змісту освіти в школі;

—методів навчання в школі;

—мети загальноосвітньої школи.

Для реалізації цих завдань доцільно використовувати форма­лізовану процедуру. Необхідним методичним інструментом для здійснення такої формалізованої процедури є рубрикатор (коди­фікатор, протокол аналізу) (табл. 17).

Аналіз отриманої за допомогою рубрикатора прогностичної інформації дасть можливість розробити концепцію виховного процесу школи та перспективну програму його розвитку.

Морфологічний аналіз передбачає послідовне та детальне вивчення всіх можливих варіантів вирішення того чи іншого завдання. Він включає упорядкований розгляд впливу різних чинників на поведінку об'єкта прогнозування. При використанні цього методу не можна відкинути жодного з можливих варіантів без вичерпного аналізу.

Використання морфологічного аналізу передбачає як перший крок складання переліку всіх можливих чинників впливу на управлінську ситуацію. Другий крок — детальний аналіз управ­лінської ситуації з метою визначення найбільш ефективних за­собів впливу на неї. Третій крок — це вибір найбільш доцільно­го варіанта впливу на управлінську ситуацію.

Таблиця 17. Рубрикатор для аналізу тенденцій розвитку виховно­го процесу в загальноосвітніх школах

Такий вибір є розумовою операцією, останнім кроком, що передує прийняттю управлінського рішення, розробка якого вже виходить за межі морфологічного аналізу.

Приклад управлінської ситуації

Вчитель В. Божко працює в школі перший рік. На нього по­стійно скаржаться батьки та учні: він запізнюється на уроки, не забезпечує засвоєння учнями програмного матеріалу.

Поиск по сайту: